≤стор≥¤ ”крањни > ƒержава ск≥ф≥в

√лавою —к≥фськоњ держави був цар. ¬лада його пе≠редавалас¤ у спадщину. “од≥ вже склалось у¤вленн¤ про божественне походженн¤ царськоњ влади. ” р¤д≥ ви≠падк≥в правитель сам виконував обов'¤зки жерц¤. ÷ар також зд≥йснював судов≥ функц≥њ.

¬лада цар¤ була дуже великою. ¬≥н н≥чим не був зв'¤заний у проведенн≥ внутр≥шньоњ пол≥тики. ¬≥домо, що јтей вир≥шував багато .р≥зних .важливих питань, кар≠бував свою монету. ¬ладними правител¤ми —к≥фського царства з центром у  риму у IIIЧII ст. до н. е. були —к≥лур ≥ його син ѕалак, а в II ст. до н. е. Ч ‘арзой ≥ ≤несмей, ¤к≥ зосереджували у своњх руках зовн≥шню торг≥влю хл≥бом. —амост≥йно зд≥йснювалась ск≥фськими правител¤ми ≥ зовн≥шн¤ пол≥тика. “ак, дипломатичн≥ пе≠реговори јте¤ з македонським царем ‘≥л≥ппом II св≥д≠чили про те, що ск≥фський цар в≥дчував себе не менш могутн≥м ≥ сильним, н≥ж македонський правитель.

÷арю в≥ддавали велику шану ¤к за його житт¤, так ≥ п≥сл¤ смерт≥. ƒосить детальн≥ й красномовн≥, з р≥зно≠ман≥тними детал¤ми св≥дченн¤ про те, ¤к ск≥фи ховали своњх цар≥в, наводить √еродот. як показують розкопки царських курган≥в, ск≥фських цар≥в ховали у глибоких ≥ складних похоронних спорудженн¤х. ѕоруч з царем пом≥щали вбитих ж≥нок або наложниць, слуг, раб≥в та ≥н. ” Ќеапол≥ ск≥фському похованн¤ цар¤, по≠р¤д з ¤ким знаходилис¤ домовини його наближених ≥ похованн¤ коней, розташовувалос¤ у кам'¤ному мавзо≠лењ.

Ќавколо ск≥фського цар¤ утворювавс¤ апарат дер≠жавного управл≥нн¤. як ≥ у багатьох ≥нших народ≥в, в≥н включав до свого складу, з одного боку, найближчих родич≥в правител¤, а з ≥ншого Ч його особистих слуг, переважно в≥йськових. «а св≥дченн¤м грецького ≥сторика ≥ географа —трабона (63 р. до н. е. Ч 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. ск≥фи у  риму знаходилис¤ Ђп≥д владою —к≥лура ≥ його син≥в з ѕалакам на чол≥ї. ј син≥в у —к≥лура було, за одними даними, ш≥стдес¤т, за ≥нши≠ми Ч в≥с≥мдес¤т, що забезпечувало м≥цну п≥дтримку влад≥ цар¤. ÷им теж по¤снюЇтьс¤ особлива роль в≥йсь≠ковоњ дружини правител¤ та воЇначальник≥в. Ќайб≥льш впливов≥ пом≥чники правител¤ входили до складу цар≠ськоњ ради.

ѕроте виникненн¤ державного апарату не знищило повн≥стю колишню родову орган≥зац≥ю, њњ пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у м≥сцевому уп≠равл≥нн≥, де збер≥галис¤ своњ стар≥йшини та вожд≥.

4. ƒжерела ≥ норми —к≥фського права.

ќсновним джерелом права у ск≥ф≥в був звичай, пе≠ретворений в≥дпов≥дно з ≥нтересами правл¤чоњ верх≥вки на звичаЇве право. —к≥фи, зг≥дно з √еродотом, уникали запозиченн¤ чужоземних звичањв не т≥льки в≥д ≥нших народ≥в й особливо в≥д елењн≥в. —к≥фська культура про≠т¤гом ус≥Їњ ≥стор≥њ залишалас¤, безписемною, тому ≥ ф≥к≠сац≥¤ норм звичаЇвого права не могла бути зд≥йснена. ѕор¤д ≥з звичаЇм досить рано з'¤вл¤Їтьс¤ й ≥нше джерело права Ч правила, встановлен≥ царською владою. Ќа велик≥й територ≥њ —к≥фськоњ держави збереглис¤ групи населенн¤, ¤к≥ жили на основ≥ своњх закон≥в. «бе≠регли, наприклад, своњ звичањ плем≥нн≥ союзи тавр≥в у  риму, неври, що жили на п≥вдень в≥д ѕрип'¤т≥.

Ќорми ск≥фського права захищали приватну влас≠н≥сть на худобу, повозки з пересувними житлами, до≠машн≥ реч≥, раб≥в. –озкопки поховань св≥дчать, що особисту приватну власн≥сть у ск≥ф≥в становили збро¤, знар¤дд¤ виробництва, прикраси. ¬ерховна власн≥сть на. землю належала царю, ¤кий встановлював пор¤док користуванн¤ пасовищами ≥ земл¤ми.

«обов'¤зальне право регулювало догов≥рн≥ в≥дносини м≥ни, даруванн¤, куп≥вл≥-продажу ≥ т. ≥н. «вичайно до≠говори у ск≥ф≥в скр≥плювали кл¤твою, ¤к це робилос¤, наприклад, при укладенн≥ договору знаменитого ск≥ф≠ського побратимства. ѕравова регламентац≥¤ зач≥пала й данницьк≥ в≥дносини. Ќа практиц≥ в≥дмова в≥д сплати данини вважалас¤ достатн≥м приводом дл¤ початку воЇнних д≥й, ¤к≥ супроводжувалис¤ грабуванн¤м майна, крад≥жкою худоби, захопленн¤м полонених з наступним перетворенн¤м њх у раб≥в.

Ўлюбно-с≥мейне право базувалос¤ на принципах пат≠р≥архату. –ахуванн¤ родоводу велос¤ по чолов≥ч≥й л≥н≥њ. ” с≥м'њ панував чолов≥к, практикувалос¤ багато≠женство. —тарша ж≥нка займала прив≥лейоване становище. ѕ≥сл¤ смерт≥ чолов≥ка вдова переходила ¤к май≠но в спадщину до старшого брата померлого. Ќер≥вн≥сть у с≥м'њ визначалас¤ не т≥льки п≥дкореним становищем ж≥нки, але й тим, що старш≥ сини у випадку одружен≠н¤ одержували частку майна ≥ право на вид≥л ще за житт¤ глави дому, а молодший з син≥в ставав спадко≠Їмцем батьк≥вського господарства.

Ќайб≥льш небезпечними злочинами у ск≥ф≥в вважа≠лис¤ злочини проти цар¤ (замах на житт¤ правител¤ шл¤хом чаклунства, непокора царському наказу). «ло≠чином була також неправдива кл¤тва богам царського вогнища. ”с≥ назван≥ злочини каралис¤ смертю. ѕору≠шенн¤ звичањв ≥ в≥дступ в≥д в≥ри в бог≥в також т¤гли за собою смертну кару винного.

¬≥дом≥ злочини проти власност≥ (крад≥жка, граб≥ж ≥ т. ≥н.), проти особи (вбивство, перелюбство, обра≠жанн¤).

Ќайб≥льш поширеними видами покаранн¤ були смертна кара, в≥друбанн¤ правоњ руки, вигнанн¤. ƒов≠гий час у ск≥ф≥в збер≥галас¤ кровна помста. ћожна гадати, що оправи про злочини, ¤к≥ не зач≥пали основ царськоњ влади ≥ взагал≥ ≥нтерес≥в держави, розгл¤далис¤ у пор¤дку зд≥йсненн¤ змагального проце≠су. ѕроте з найб≥льш небезпечних злочин≥в зд≥йснював≠с¤ сл≥дчий процес.

1	2

Ќазва: ƒержава ск≥ф≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2673 прочитано)