Культура > Українська культура та історія Придністров'я

с. Берем’яни. Колись село стояла далі від берега на кургані, і його мешканці постійно страждали від наїздів татар. З Попової могили було дуже далеко видно, і там завжди було один-два вартових, які пильнували, чи не йдуть татари. Але колись татари захопили село зненацька. Вони наказали усім людям йти до церкви святити паски. В селі залишився один дід 90 літ. Одна жінка була коханкою у татарина і мала від него дитину. Він казав їй повернутися в село ніби-то по сіль. Вона вернулася і тим врятувала собі життя, бо татари всіх людей в церкві вирізали. Кров текла потічками в Дністер. Від тої крові стала червоною гора над Дністром, яка тепер так і називається Червона. А жінка з дідом і сином поселилися в лісі. Від них і пішло нове село Переберем’яни.

с. Язлівець. Село знамените своїм замком, який був споруджений в ХІV столітті, але неодноразово перебудовувася і тепер неясно, які саме камені лишилися з тих давніх літ. Старовинна споруда занехаяна, але тримається міцно. Від головної брами з різбленого каменю віє вічністю і супокоєм, башти похмурі і тверді.

м. Бучач. Місто багате на оборонні споруди. На горі залишилися руїни колишнього замку і мурів. Оборонним муром був оточений і Василіянський монастир із бароковою Хрестовоздвиженською церквою. Центр міста прикрашає знаменита ратуша, яка є шедевром мистецтва у стилі рококо із кам’яними фігурами роботи Йогана Пінзеля. Він же оформлював церкву Святої Покрови.

с. Нирків. На південь від села можна знайти найчарівніший куточок у Придністров’ї, незважаючи на сумні руїни давніх споруд на мальовничому півострові, який утворює звивистий Джурин. Колись тут стояло місто Червоногород, столиця удільного князівства. Тепер тут лишися дві високі вежі колишнього замку, перебудованого на палац, та напівзруйнований костел 15-го століття. Місцевість прикрашає шумливий каскадовий водоспад серед буяння пахучих диких квітів і трав.

с. Городниця. Це останнє галицьке село на правому березі Дністра недалеко від границі з Буковиною. Про події в селі у міжвоєнні і повоєнні часи розповідав учасникам експедиції "Дністер-90" колишній січовий стрілець Сильвестер Москалик 1900 року народження. Після повернення з УГА додому він знайшов село у страшному занепаді. Серед людей панували розбрат, пиятика; місцева кооператива мала величезні борги. Колишній стрілець присягнувся перед народом, що поставить кооперативу на ноги і пішов у Городенку шукати підтримки. Там йому сказали, що в селі не кооперативу треба робити, а ставити на кожній вулиці корчму. Тим не менше, невдовзі в місті була організована зустріч кооператорів для обміну досвідом. Сільвестер Москалик взявся за роботу, люди його підтримали, і справи в кооперативі пішли на краще. До першої світової війни в селі активно діяла "Січ", а по війні був організований "Луг". Однак в селі не було єдності серед людей, багато з них мали ліві погляди. Давній колега стрільця по УГА, яякий в 1926 р. виїхав до Канади писав йому перед 1939 р.: "Скоро над вами засяє червона зірка!" Москалик відповів йому, що спочатку треба побудувати хату, а вже потім розмальовувати її в різні кольори. Після приходу "визволителів" багато людей поміняли свої погляди. В УПА з села пішло близько двадцяти хлопців.

с. Серафинці. Село лежить поруч з Городенкою. Місцеві жителі стверджують, що засновниками і першими мешканцями села були турки, про що ніби говорять місцеві прізвища типу Яшхан, Буджихан. Західніше Городенки розташоване село Тишківці. Тут за словами львіського дослідника старовини Ярослава Гнатіва забудова в селі нагадує мусульманську. На жаль, експедиція "Дністер" не мала змоги побувати у цих обидвох селах.

с. Печорна. Тут колись були печери. На дорозі до Заліщик знаходиться Криничка, навколо неї посадили 5 лип. Вода з джерела, що витікає в кринички допомагає на очі. Колись на тому місці поставили фігуру Матері Божої. Пізніше її забрали, тепер вона відновлена знову.

с. Кострижівка. Тут вже починається Буковина. В селі якийсь час жила буковинська письменниця і культурна діячка Сидонія Никорович-Гнідий (1888-1957), яка була одружена з місцевим священиком. Тут вона починала свою літературну діяльність. Листувалася з Ольгою Кобилянською, літературним критиком Миколою Євшаном. Кобилянська приїжджала до Кострижівці і сама, також В.Винниченко гостював тут в 1914 році. Пізніше Сидонія Никорович була співредактором часопису "Самостійна Думка" у Чернівцях. Це був один з найкращіх літературних журналів свого часу. Згодом вона розвелась з чоловіком, одружилась з румуном і останні роки життя провела в Румунії. У міжвоєнні часи село входило в склад цієї держави. Дністер розділяв українців, які були громадянами різних країн, і цей поділ відчувається і досі у самосвідомості людей, хоча мова людей така сама, навіть багато однакових прізвищ. Мешканців лівого берега буковиці і тепер часом називають ляхами, а ці їх навзаєм - румунами. На польському боці люди мали більшу свободу у виявленні своєї національної свідомості, румунські ж влади намагалися асимілювати українців. Українських шкіл не було зовсім, насадження державної мови заходило так далеко, що навіть мати із сином-урядовцем мусила у війтовстві розмовляти румунською мовою, аби уникнути для нього неприємностей. Дністер неширока річка. Коли на польському боці українці з синьо-жовтими прапорами і партіотичними піснями святкували національні свята, румунські жандарми ставали на березі і не дозволяли буковицім спостерігати за цими урочистостями.

м. Заліщики. Завдяки сухому і теплому кліматові, дешевим фруктам і овочам за Польщі це був популярний курорт. З тих часів на березі Дністра залишився ботанічний сад з деякими екзотичними деревами. Навпроти Заліщиків на високому березі височіє новозбудована православна церква Московського патріархату, а під нею на схилі гори давній монастир, також православний. Тут є церквиця під гонтом з 16-го ст., принаймі так казали монахи.

с. Василів. Портове місто часів Галицької держави. На горі біля села, саме на місцевості, яке люди називають Городище, археологами дійсно знайдене давнє поселення. Є ще інше Городище, там за переказами, була турецька фортеця з підземним ходом до села. В самому селі збереглися окремі хрести на давніх похованнях, залишки фундаменту стародавньої церкви. Тут у 1992 році учасником експедиції “Дністер” Андрієм Доронькіним було записано від місцевої жительки Портей Анни Петрівни кілька легенд. Ось короткий переказ одної з них.

Церква на старому цвинтарі будувалася дуже тяжко. Що день муруют, то через ніч провалит. Приснилося чоловікові з тих, що мурували, що котра жінка принесе перший раз обід, то її треба замурувати в мур. Як він це сказав про свій сон, то кожний чоловік побоявся, щоб його жінка не принесла першою обід. А принесла першою жінка того старости від церкви. І вони їй скалали: “Стань тута на мур”. Вона стала на ту стіну, а вони почали її обмуровувати. Чоловік плаче, жінка плаче, бо дитина маленька лишається. Дійшли догори, зверху камінь на голову поклали. Тоді церкву докінчили догори. Відтак була церква. Люди кажуть, що при розкопках у фундаменті церкви було знайдено замурований скелет жінки. Наймовірніше це було поховання в саркофазі. Інша легенда. Як була Марія-Терезія у Василеві, збудувала дуже велику церкву на горі, де городище. І хотіла таку церкву збудувати, щоби виділа цілий світ з церкви, з городища. І майстри будували і будували. І казала вона, що вже доста і раділа і питала, чи годні майстри ще вищу збудувати. А вони казали, що можуть. Вона ся напудила, що вони десь вище збудуют церкву вищу і казала слугам забрати риштові від церкви. Лишилося там нагорі п’ять чоловік, що найголовніші були. І сидили на церкві, просили дати ришіта, вона не хтіла. По тому вони зробилисобі крила з дошок і закладали руки і злетіли. Оден злетів на сусідню гору, двоє впали в Дністер, оден - коло церкви, а ще інший на тій горі, де Василівське городище, але на полі. Всі п’ятеро розбилися.

Є ще легенда про цісарського сина Кароля, який просив тата знищити панщину. Коли тато не схотіли, він пішов з дому як простий чоловік. Після багатьох пригод, він-таки домігся свого - панщина була скинена.

с. Чуньків. Тут в родині вчителя народилася Євгенія Ярошинська (1868 - 1904), письменниця, педагог і громадська діячка. Співробітничала в часописі "Дзвінок", сприяла розвиткові дитячої літератури.

с. Веренчанка. У селі працював письменник і педагог Дмитро Макогон (1881 - 1991), батько Ірини Вільде. В селі вона провела свої молоді літа.

с. Дорошівці. Тут народився і працював Іван Бажанський (1863-1933), учитель і письменник. Написав книгу «Русини а москалі». Його твори в радянські часи не видавались. Працював в селі також священник Олександр Монастирський (1863-1933), учитель і письменник, пізніше архимандрит. Деякий час був заступником Гакмана. Зробив дуже багато для поширення освіти на Буковині. Помер у Мигайчу. Це одне з найбільш національно свідомих сіл на Буковині, багато його мешканців воювали в УПА. В Дорошівцях недавно перевели церкву у підпорядкування Київського патріархату.

с. Товтри. Місцеві жителі переказують, що саме тут Євгеном Гакманом (1793-1873) у 1869 році було засноване товариство "Руська Бесіда", аналог галицької "Просвіти". Гакман був відомим церковним і політичним діячем Буковини, маршалком буковинського сойму, першим митрополитом Буковини.

с. Брідок. У селі працювала Євгенія Ярошинська, народжена в Чунькові. Працював тут також священник Мелетій Галіп. Його син був письменником, описав події 1918-го року - як вЧернівцях відбувалося віче з намаганнями приєднання до ЗУНР. Був на прийомі у Петлюри, пізніше був консулом в Італії а потім в Чехословаччині.

1	2	3	4	5	6	7

Назва: Українська культура та історія Придністров'я
Дата публікації: 2005-02-23 (2751 прочитано)