Література світова > Російська поезія

Історико-культурні, релігійні, літературні ремінісценції — одна з головних ознак ак­меїстської поезії. Причому образи з різних пластів культури людства набувають в ак­меїстів предметності, наочності, конкретики.

Футуризм (від лат. (шлігат — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10-30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетгі друкує в паризькій газеті «Фі­гаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко набуває популярно­сті в Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмо­вляється від художньої спадщини, протиставляє старій культурі нову антикультуру. футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, скасування прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі.

На початку 1910-х років футуризм виникає і в Росії. Появу російського футури­зму — незалежно від італійського угруповання — знаменують «Пролог егофутуриз­му» (1911) І. Сєвєряніна та збірка «Ляпас громадському смакові» (1913) поетів-кубофутуристів. Народження футуризму в Росії зумовила криза російського символі­зму і водночас бажання молодих, радикально налаштованих поетів відмежуватися від акмеїзму (якщо перших вони зневажливо називали «символятиною», то других — «зграєю Адамів»). Російські футуристи, так само, як і італійські, знищують «кордони між мистецтвом і життям, між образом і побутом», вони орієнтуються на мову вулиці, на лубок, рекламу, міський фольклор і плакат.

Футуризм у Росії складався із чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутурис-ти, — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручених, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєвєрянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» — В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.

Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи— найбільш радикальна й продуктивна група (назва запозичена від так званих художників-ку-бістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури — куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Са­ме діяльність кубофутуристів, або «будетлян» («провісників майбутнього»), як нази­вав їх Хлєбников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. «Будетляни», як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті «Ляпас громадському смаку» вони вимагають «скинути Пушкіна, Достоєвського, То-лстого... з пароплава сучасності». Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним («Академія та Пушкін не зрозуміліші за ієрогліфи»), кубофутуристи оголошують себе «обличчям нашого Часу». Висувають вони й «нові принципи творчості». Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, «розхитують» синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима), опрацьовують нові ритми («Ми пере­стали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм по­етові»), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на «словотворчості і словоноваціях» без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було «слово як таке», або

Ремінісценція — у художньому творі відгомін якихось мотивів, образів, деталей тощо з ши­роко відомого твору іншого автора «самовите» слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова «за­розуміла», яка, за висловом Велимира Хлєбникова, є «майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з'єднати людей». Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX ст., у поетиці російських футуристів, зокрема відомих тео­ретиків футуризму — Олексія Кручених та Велимира Хлєбнікова.

ОЛЕКСАНДР БЛОК (1880-1921)

Блок став для сучасників уособленням найкращих здобутків «срібного віку» ро­сійської поезії, визнаним главою російського символізму і одним з найвизначніших представників російської поезії загалом.

Життя Блока небагате на зовнішні події. Він народився в Петербурзі, у сім'ї, що належала до кола старої російської інтелігенції (батько— професор-юрист, дід О. Бекетов — знаменитий біолог, ректор Петербурзького університету, мати, бабуся, тітки — письменниці й перекладачки). Виховувався в родині діда, закінчив гімназію (1891-1989), а потім юридичний факультет Петербурзького університету (1898-1901). Змалку почав писати вірші, а справжній поштовх до творчості відчув після знайомст­ва влітку 1898 р. з донькою знаменитого хіміка Д. Менделєєва Любов'ю Дмитрівною. Згодом вона стане його дружиною, а її образ знайде відображення в понад 800 поезіях Блока.

Літературний дебют Блока відбувся в 1903 р. в журналі «Новий шлях», де був опублікований цикл із 10-ти віршів поета. Уже першими збірками Блок здобув над­звичайну популярність і одразу висунувся в число провідних поетів сучасності. По­стійно поет живе в Петербурзі, улітку найчастіше — у родовому маєтку в Шахматово. У 1909, 1911 і в 1913 рр. здійснює закордонні мандрівки (Італія, Франція, Німеччина). Улітку 1916 р. Блок був призваний у діючу армію і служив в інженерно-будівельній дружині, яка зводила фортифікаційні укріплення у прифронтовій смузі, у районі Пін­ська. Після революції 1917 р. Блок деякий час працював у Надзвичайній слідчій комі­сії, яка розслідувала діяльність царського уряду. Ставлення до обох російських рево­люцій у Блока було неоднозначним. З одного боку, він симпатизував декларованим ними прагненням до демократичних перетворень, але, з іншого боку, симпатії Блока були значною мірою ідеалізовані: революцію він сприймав крізь призму своїх містич­них теорій про загибель старого світу і народження нової ери — гуманізму, «братско-го пира труда й мира» («Скіфи»).

В останні роки життя Блок займається культурно-просвітницькою діяльністю, працює в Державній комісії у справах видання класиків, у видавництві «Всесвітня лі­тература», у Великому драматичному театрі, у Спілці поетів. Твереза оцінка револю­ційної дійсності, її трагічна розбіжність з уявленнями Блока про «новий світ» викли­кають у ньому глибоку душевну депресію. У квітні 1921 р. Блок важко захворює (за­палення серцевих клапанів, яке супроводжується психічним розладом), а 7 серпня то­го ж року помирає. Його смерть сучасники сприйняли як кінець епохи, етапний і тра­гічний злам культурного розвитку Росії.

Поезія Блока становить вершину російського символізму. Вона значна за обся­гом і різноманітна за тематикою та ліричним пафосом. Три книги своїх віршів (кн. 1 — «Вірші про Прекрасну Даму»', кн. 2 — «Несподівана радість»', кн. З — «Снігова ніч») сам Блок розглядає як своєрідну автобіографічну трилогію. У загальній ево­люції власної поетичної біографії Блок відповідно виділяє три хронологічні етапи: містична «теза» (1900-1903), скептична «антитеза» (1904-1907) і «синтеза» (творчість після 1907 р., в якій центральне місце відводиться віршам про Росію).

Символічна перспектива образу Прекрасної Дами має на увазі божественне, ві­чно жіноче начало, яке проникає в наш світ і відроджує його. Блок наслідує вчення В. Соловйова з його містичними пророцтвами. У циклі ім'я Прекрасної Дами асоцію­ється для поета і з багатьма іншими символічно значимими образами: Вічною Вес­ною, Вічною Надією, Вічною Жоною, Вічно Юною, Недосяжною, Незрозумілою, Не­зрівнянною, Володаркою, Царівною, Берегинею, Сутінковою Потаємною Дівою.

Друга книга, що увібрала в себе вірші 1904-1908 рр., складається із 7-ми поети­чних циклів «Бульбашки землі», «Нічна фіалка», «Різні вірші», «Місто», «Снігова ма­ска», «Фаїна», «Вільні думки». Головний пафос книги, викликаний душевною кризою, сумнівом поета щодо здійсненності тих ідеалів, які він пов'язував з образом Прекрас­ної Дами. Причиною кризи стали також і події першої російської революції, які не підтвердили пророцтва щодо близької вселенської катастрофи та очікуваного приходу Небесної Царівни, й ідейні непорозуміння із дружиною. У вірші Блока вривається де­монічне, темне начало, втілене в образах болота та його фантастичних мешканців (ку­длаті тролі, чортенята, чаклуни тощо), а також снігового вихору (образи циклу «Сні­гова маска»). Прекрасної Дами більше нема, вона «в поля ушла без возврата», себе ж ліричний герой цього часу називає «невоскресшим Христом». Образи «храмів», в яких він найчастіше перебував, витісняється образами «трактирів». Прекрасна Дама перетворюється на Незнайому. Смислова наповненість цього образу подвійна. З одно­го боку, він зберігає в собі колишні елементи обоготворення і поклоніння, а з іншого — додає до них риси іронії, роздратування, відчуття невиправданих сподівань.

Третя книга, що вбирає вірші 1907-1916 рр., складається з циклів «Страшний світ», «Помста», «Ямби», «Італійські вірші», «Різні вірші», «Арфи і скрипки», «Кармен», «Солов'їний сад», «Батьківщина», «Про що співає вітер». Провідним мотивом нової книги стає напружена внутрішня боротьба, яка точиться між світлими і темними силами в душі поета і, зрештою верх отримують світлі сили, у поета з'являється заці­кавленість життям, його злободенними потребами і проблемами. Пафос рішучого по­вернення до життя домінує і у подальшій творчості Блока, однією з провідних тем якої стає тема батьківщини, Росії, її історичної долі та майбутніх перспектив («На полі Куликовому», «Скіфи», «Дванадцять» тощо). Росія стала для О. Блока новим поетич­ним міфом і новою духовною святинею, яку він втратив в образі Прекрасної Дами.

Незнайома (1906). Вірш увійшов до збірки «Несподівана Радість» (1907), яку сам Блок оцінював як «перехідну книгу», тобто таку, в якій поряд із містичними на­строями очікування вселенського оновлення і приходу Прекрасної Дами починають звучати й настрої розчарування і зневіри в декларованих ідеалах. «Незнайома» була написана 24 квітня 1906 року і відразу ж стала одним із найбільш знаменитих віршів Блока. «Незнайома» вразила не лише шанувальників і знайомих поета. Сам Блок та­кож довгий час, за свідченням сучасників, перебував під своєрідною «магією» її впли­ву. Тематично «Незнайома» Блока розпадається на дві частини. У першій частині (пе­рша — шоста строфи) описується реальний світ, у другій частині (сьома — тринадця­та строфи) — світ ілюзій, виявлений через образ таємничої Незнайомої. Ситуативне тло, на якому розгортається сюжет твору, — це уявна зустріч у заміському ресторан­чику ліричного героя з таємничою жінкою, образ якої він у своїй уяві наділяє роман­тичними і містичними рисами.

1	2	3	4	5	6	7	8

Назва: Російська поезія
Дата публікації: 2005-02-23 (12586 прочитано)