Наукознавство > Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях

Айдукевич вважає, що при прийняттi його теорiї може виникнути деяке непорозумiння, i намагається вiд нього вiдмежуватись; вiн не бажає, щоб його позицiя iнтерпретувалась в тому дусi, що перехiд вiд однiєї поняттєвої апаратури до iншої може перетворити iстинне речення в хибне. Вiн лише стверджує, що в цiй новiй мовi ми не знайдемо еквiваленту для речення, яке можливе у попереднiй мовi, i тому не буде порушенням її правил смислу, якщо ми утримаємось вiд визнання даного речення. Але це фактично означає ось що: довiльно обираючи мову (а саме так говорить Айдукевич), ми так само довiль­­­но створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть, оскiльки за межами "картини свiту", на думку Айдукевича, практично нiчого немає.

Тут виникає ще одна цiкава проблема "радикального кон­­­венцiоналiзму", а саме: Айдукевич визнає, що ми можемо не лише довiльно обирати мову, але й що такi альтернативнi мови не перек­­­ладаються. Що це означає? Це означає, що немає того об'єктивного предмету, з яким цi мови спiввiдносяться.

Така позицiя безпосередньо стає визначальною стосовно проблем iстини. Так чи iнакше, при обговореннi проблеми вибору зображення, образу, картини свiту постають питання про можливiсть вибору по­­­няттєвої апаратури, у межах якої вибудовується образ свiту. Нап­­­риклад, припустимо, що двi людини - назвемо одну Яном, а другу Петром, - користуються двома внутрiшньо єдиними i замкнутими мова­­­ми, котрi взаємно не перекладаються. Кожен з них будує образ свiту, але кожен з них - iнший образ. Немає жодного судження, що визнається Яном, яке визнавав би Петро, i навпаки. Так само немає i судження, що визнається Яном, яке б вiдкидав Петро, i навпаки. Обидва образи свiту є вiдмiнними, але не зiштовхуються один з од­­­ним. Одразу же, пiд впливом розгляду цього прикладу, може виникну­­­ти питання: чи обидва образи свiту є iстинними, чи лише один з них заслуговує найменування iстинного?.

Займаючись цим питанням, Айдукевич стверджує, що людина, яка пiзнає, зовсiм не стоїть перед фактичним матерiалом, який потрiбно охопити у теорiї; пiзнання грунтується на пошуках поняттєвого апа­­­рату, при допомозi якого ми створюємо певну перспективу свiту. А оскiльки вибiр поняттєвої апаратури є довiльним, то ми довiльно створюємо нашу перспективу свiту. Однак, ми не знецiнюємо цим iншої перспективи, адже вона є витвором iншої поняттєвої апаратури i неприступна для нападiв, спрямованих з позицiй нашої апаратури. Обираючи мовну апаратуру, ми тим самим замикаємось у її межах i робимо себе неприступними для будь-якої критики, яка не бажає прийняти нашої апаратури, а отже - й нашої позицiї. Дослiдник не може займати позицiї об'єктивного суддi, вiн повинен завжди стояти на грунтi якої-небудь поняттєвої апаратури. Тим самим вiн недосяж­­­ний для критики з позицiй iншої поняттєвої апаратури, а також сам не може критикувати нiкого, хто користувався б iншою поняттєвою апаратурою. Звiдси випливає такий висновок: достатньо обрати певну мову i послiдовно проводити постулати несуперечливостi та система­­­тичностi, аби визнати, що iстиною може бути будь-яке положення у межах обумовленої перспективи свiту.

Айдукевич також стверджує, що пiд iстинним реченням в нашiй мовi треба розумiти речення, яке ми готовi визнати. Це означає, що теоретик, який говорить мовою S, повинен приймати iстиннiсть ре­­­чення цiєї мови, якщо воно вiдповiдає її правилам смислу. Це ж са­­­ме стосується й речень на iнших мовах, що перекладаються на мову S. Але це не стосується мови, що не перекладається на S. Звiдси випливає, що жоден з двох теоретикiв, якi "говорять рiзними мова­­­ми" (тобто оперують рiзними поняттєвими апаратурами), не може нiчого сказати про речення, зформульованi "тим другим", а отже не може також визначити iстинностi цих речень. Пiдсумок даних мiрку­­­вань полягає ось в чому: "Якщо гносеолог бажає розмiрковувати при допомозi артикуляцiї, тобто якщо вiн бажає навчитись виражати свої судження якою-небудь мовою, то вiн повинен користуватись певною поняттєвою апаратурою i пiдкорятись правилам смислу мови, пiдпо­­­рядкованої данiй апаратурi. Вiн не може говорити iнакше, нiж якою-небудь мовою, не може розмiрковувати артикуляцiйним способом, не користуючись якою-небудь поняттєвою апаратурою. Якщо вiн дiйсно пiдкоряється правилам смислу якої-небудь мови i це пiдкорення йому вдається, тодi вiн повинен визнати всi речення, до яких ведуть цi правила смислу разом з доказами досвiду, а якщо бути послiдовним далi, вiн повинен визнати їх "iстиннiсть". Вiн може змiнити по­­­няттєву апаратуру i мову. Якщо вiн це зробить, то прийме iншi суд­­­ження, визнає iншi речення i на цей раз назве їх "iстинними", хоча "iстиннiсть" в другому випадку не означає того ж самого, що у пер­­­шому. Ми не бачимо, однак, для гносеолога нiякої можливостi знайти безпартiйну позицiю, на якiй вiн би стояв i не вiддав перваги жоднiй поняттєвiй апаратурi тим, що прийняв би її. Вiн повинен бу­­­ти одягнутим у певну шкiру, хоча вiн може мiняти її, неначе хаме­­­леон"[7.-str.116].

Таким чином, "iстиннiсть" є функцiєю довiльного вибору мови, i з цiєї причини взагалi неможливо говорити про суперечливi речення, якщо вони зформульованi рiзними мовами, що не перекладаються. Ай­­­дукевич без упину пiдкреслює, що можна говорити тiльки про iстиннiсть речення "у нашiй мовi", хоча ще раз зазначимо, що тут йдеться не про той тривiальний факт, що ми завжди розмовляємо мо­­­вою з певним синтаксисом i семантикою, а про обгрунтування поло­­­ження, в силу якого ми, обираючи довiльно мову, нiби обираємо вод­­­ночас i образ свiту, а довiльний вибiр мови може нас примусити прийняти iнший образ свiту, вiдмiнний вiд попереднього образу i водночас рiвноцiнний йому. Вiдзначимо, що при розглядi даного пи­­­тання Айдукевич посилається на чисельнi приклади аксiоматичних систем у логiцi та математицi, якi створються довiльно, приймаючи певнi аксiоми (так звану певну мову) в якостi вихiдного пункту де­­­дуктивної системи.

Ще раз поглянемо, що ж для радикального конвенцiоналiзму озна­­­чають "iстина" та "iстиннiсть". Iстинним у свiтлi даної теорiї є таке речення, яке ми повиннi визнати на основi певної мови, тобто - вiдкидання якого порушувало б правила смислу. Критерiй iстини ­­­це вiдповiднiсть до правил смислу довiльно обраної мови, отже ­­­довiльно обраних правил. При послiдовному та повному проведеннi цiєї думки виникає небезпека ненаукового волюнтаризму, згiдно яко­­­го iстина є лише функцiєю нашої суб'єктивної волi, а також небез­­­пека iнтуїтивiстської концепцiї "свiту як творiння" та "iстини як творiння". Айдукевич принципово наголошує, що такi пiдходи є неп­­­рийнятними для радикального конвенцiоналiзму i їх може висунути лише той, хто не зрозумiв дiйсної сутi його концепцiї. Разом iз цим, об'єктивно привiд до таких iнтерпритацiй дає вiн сам, пiдво­­­дячи пiдсумки своїх дослiджень.

Айдукевич пише, пiдсумовуючи свої розмiркування у книзi "Образ свiту i поняттєва апаратура": "Ми вже визначили її (зайняту нами позицiю - Авт.) як радикальний конвенцiоналiзм. Вона вiдрiзняється вiд звичайного конвенцiоналiзму не лише своїм радикалiзмом, але також i тим, що не стверджує - як це має мiсце, наприклад, у Пуан­­­каре, - що принципи, прийнятi аксiоматично на основi вiльного рiшення, не є нi iстинними, анi хибними, а всього лише зручними. Навпаки, ми схильнi визначити цi принципи та iнтерпретацiї, поскiльки вони виступають у нашi мовi, як iстиннi. Наша позицiя не забороняє нам також вважати те чи iнше фактом, хоча ми й вказали на залежнiсть емпiричних суджень вiд обраної поняттєвої апаратури, а не лише вiд сирого досвiдного матерiалу. В цьому пунктi ми збли­­­жуємось з копернiкiвською думкою Канта, згiдно якої досвiдне пiзнання залежить не лише вiд досвiдого матерiалу, але також i вiд обробляючої його системи категорiй. Однак, у Канта ця апаратура категорiй пов'язана з людською природою дещо пасивно... згiдно ць­­­ого дослiдження, ця поняттєва апаратура, навпаки, є досить плас­­­тичною. Людина постiйно змiнює її обличчя мимовiльно i несвiдомо чи свiдомо i у вiдповiдностi до своєї волi. Вона повинна, однак, по мiрi того, як вона займається пiзнанням, пов'язаним з виголо­­­шенням слiв, притримуватись якоїсь одної з поняттєвих апаратур" [7.-str.116]. Тим самим, людина, на думку Айдукевича, змiнюючи поняттєву апара­­­туру, "створює" свiт та iстину; причому, вона може створювати їх або несвiдомо, або свiдомо.

Таким чином, ми бачино досить виразну вiдмiннiсть, якщо Пуанка­­­ре декларує iстиннiсть як вiдповiднiсть думки з об'єктивною ре­­­альнiстю (а тодi конвенцiї є нi iстинними, анi хибними, а лише зручними), то Айдукевич визнає "iстиннiсть конвенцiй", але трактує її як вiдповiднiсть до правил смислу обраної нами мови.

налiзуючи питання чому мiж двома конвенцiоналiстами може iсну­­­вати така розбiжнiсть, маємо прийняти, що в залежностi вiд епiсте­­­мологiчної позицiї, за умови дотримання спiльної методологiї, при визначеннi поняття "система знання" розумiння кожного з них набу­­­ває суттєвi вiдмiнностi. Для А.Пуанкаре, епiстемологiчно система знання є наслiдок "обробки" фактiв, а методологiчно - дотримання правил. Для К.Айдукевича, як епiстемологiчно так i методологiчно ­­­наслiдок дотримання правил. Тим самим, їх розбiжнiсть виявляє принципову можливiсть двустороннього вiдношення до системи знання на зразок теорiї. У одному випадку мова йде саме про "картину дiйсностi" (Пуанкаре), а в другому про "те, що здатне вирiшити проблему", зняти певну невизначенiсть. Нехай Айдукевич i викорис­­­товує термiн "картина свiту", вiн розумiє пiд цими словами те, що сьогоднi здебiльшого називають "iнформацiєю".

1	2	3	4

Назва: Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях
Дата публікації: 2005-03-07 (1804 прочитано)