Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Українознавство > Три голодомори в Україні


Три голодомори в Україні

Сторінка: 1/2

Протягом багатьох десятиліть у наших шкільних підручниках стверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Саме так оголошувалося в той час і перед західним світом, звідки Ленін і його соратники просили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голод охопив усю південну Україну, звідки масово вивозився хліб на північ і на експорт, Москва мовчала.

Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР в екзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представник УНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючому українському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР поставила в Парижі (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, далі — ЦДАВОВУ: Фонд 3696. — Опис 2. — Справа 438. — Аркуші 26-27, 44).

На жаль, тоді західний світ ще не пройнявся трагедією українського селянства, страшний голод продовжував поширюватися півднем України. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додається Миколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тут сягнула 1890000 осіб, у березні — 3250000, в червні — 4103000 (там же: Ф.4. — Оп.1. — Спр.1328. — Арк.36).

Охопивши такі величезні простори, голод спричинився до збільшення смертних випадків. Зокрема, якщо за січень-березень 1922 року в Херсоні народилося 918 осіб, то вмерло —

5405. У чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього — 7323. (Там же: Арк.36).

Представник допомогової організації Нансена каштан В.Квислінг, очевидець того голоду, засвідчив у своїй телеграмі в лютому 1922 року, що в Україні близько 7 мільйонів людей "вмирають з голоду в усьому страшному розумінні цих слів". Це, до речі, підкреслював Квислінг, без інших українських територій, до яких він відносив у першу чергу Кубань (Скандинавські вісті. — 1983. — 4.54. - С.14).

Та страшно стає від усвідомлення того, що хліб в Україні, не зважаючи на посуху, був. Його відірвали від голодного рота селянина, робітника, їхніх дітей, відправляючи за межі нашої землі.

Саме в ці страшні місяці 1922 року, коли різко зростає кількість голодуючих на півдні України (крім корінного етносу там зазнали лиха і німці, болгари, греки, чехи, шведи, молдавани, росіяни), Голова Раднаркому УСРР Християн Раковський погрожує англійському міністрові закордонних справ лорду Керзону припиненням поставок українського хліба, якщо Великобританія не знайде шляхів для замирення з Радянською Росією, t це в той час, коли для голодних дітей півдня України керівники УСРР випрошують від Американської організації допомоги (АРА) сто тисяч пайків (Там же: Ф.ЗЗЗ с/67. — Оп.1. — Спр.2. — Арк.54).

І ця благодійна організація в межах їй дозволеного намагалася допомогти голодним українцям, хоч постійно перебувала під недремним оком ЧК.

Комуністична влада, скориставшись з допомоги американців, потім, коли наприкінці 1922 року становище почало поліпшуватися, замість подяки їм, почала звинувачувати їх у спробі підриву устоїв влади робітників і селян.

Марксистсько-ленінська історіографія устами одного з її апологетів І.Л.Портного в його кандидатській дисертації "Провал антисоветской деятельности АРА на юге Украинн (декабрь 1921 г. — игонь 1923 г.)" намагалася довести діяльність цієї благородної організації як виключно спрямованої "для ликвидации Советской власти под видом так назнваемой "помощи" (Одесса, 1955. — С.5). І, мовляв, "Трудящиеся УССР правильно оценили соглашеиия Советского правительства с АРА й пресекли попнтки агентов американского империализма использовать "костлявую руку голода" для своих преступннх замнслов свержения Советской власти й реставрации капитализма (С 12.). В многочисленннх резолюциях, принятьіх на общих собраниях й митингах в конце 1922 — начале 1923 г., трудящиеся УССР осудили антисоветские происки АРА й внразили свою горячую благодарность Коммунистической партии й Советскому правительству, великому русскому народу й другим народам нашей Родини за помощь, оказанную в ликвидации голода й его последствий, в восстановлении народного хозяйства республики". (Там же. — С.12).

Як усе було насправді, чітку відповідь дають документи. Читачі, очевидно, подивуються, просто не зрозуміють дії керівників Радянської України, які на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У слухняно виконують розпорядження члена Наркомпроду РРФСР Мойсея Фрумкіна, коли той вимагав

вивозити мільйонами пудів хліб з України, яка сама голодує. До речі, члени Політбюро ЦК КП(б)У, віддавши розпорядження про вивезення хліба з України, протягом тривалого часу навіть не знали, скільки збіжжя вже вивезено за операційний рік. Тільки 10 березня 1922 року Раковський, Мануїльський, Фрунзе, Чубар, Іванов А., Косіор ухвалюють рішення про те, щоб "вьіяснить количество вьівезенного в РСФСР хлсба й составить официальнмй акт".

(ЦДАГОУ: Ф.1. — Оп.б. — Спр.29. — Арк.48).

Коли ж у травні зробили підрахунки, то виявилося: до нового врожаю не встигає по лінії державного постачання 1600000 пудів (Там же: Арк. 85 зв.).

У чому ж тоді полягає турбота КП(б)У за свій народ?

А про яку соціальну справедливість можна говорити, коли Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює спеціальне рішення про забезпечення пайками комуністів у голодуючих губерніях? І кошти для цього виділяються з державного бюджету, в який уже оприходувано й цінності з пограбованих церков за підказкою з ЦК. А як виживати не комуністам у голодуючих губерніях?

І зрештою, про яку рівноправність членів компартії може йтися, якщо в голодні часи її керівники організовують для себе санаторії в Німеччині?

Документи змушують думати. Їхні сухі рядки волають до нас про трагедію українського народу в XX столітті.

Документи (...)

Голод 1932 — 1933 років

Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари.

За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином у Росії, українське

селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4-5 пудів хліба. (Тризуб. — 1929. 4.18. — С.4.)

Швейцарська "Journal de Geneve" (23.02.1929 p. 4.55) ось таким чином коментувала подорожні нотатки американського фермера Тома Кампбела, який знайомився з проблемами хліборобства в СРСР. "Поки українець бачить, що він працює "pour Ie гоі de Prusse", хазяїна з Кремля, поки лишки, що він продукує, конфіскуються або купуються по такій ціні, що. не оправдовує зайве зусилля, поки навіть успіхові, що він мас, заздрять, поки придбання худоби для роботи автоматично його ставить в класу т.зв. "куркулів", — звичайно, він не йтиме до розвитку продукції, ніщо його до цього не підштовхує, навпаки, це все підрізує йому всі можливості".

Але зробіть селянина вільним, дайте йому легкий режим... капіталістичний, коли клієнт згодний платити за те, що він братиме, коли продавець має право поставити свою ціну, і ви побачите велику зміну. Тоді більше не буде виключно лихого підсоння, дефіцитного врожаю, голоду. Елеватори Одеси наповняться знову, і українське зерно знов попливе через протоки до Європи, так, як предрікає Кампбел. І в Женеві робітник купуватиме кіло хліба за 25 чи ЗО сантимів, як і перед війною, бо з цікавими, в докладах Канади й Сполучених Штатів, з спекулятивними цінами, що їх диктують великі американські хлібні "poolsin", зіткнуться помірковані ціни, що їх запропонує селянин із Східної Європи, який буде радий продати із заробком, що його так довго йому відіймали". (Цитата за: Тризуб.- 1922 p.- 4.12. — C.I 8).

Але комуністична влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало наших хліборобів на голод. Але факт його Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств (Пролетарська правда. — 1928. — 13 лист.).

Про становище українських селян після неврожаю 1928 року засвідчує і лист із Ставропілля, опублікований у "Тризубі" 1929 p. — 4.16-17), "Херсонських людей наїхало сюди до нас гибель, тут їмують багато коней, а то й так з семействами наїхали та зімуються тут. Котрий явиця сюди, то просто непохожий на чоловіка, а на якесь опудало. Росказують про своє життя, що така біда, що хоч живими закопуйся в землю; в кого була яка коняка, повозка, молотилка, упраж, килими, рядна все сюди до нас повивозили на продаж. Суша в Херсонські, Катеринославські та Тавричеські г.г. була така, що через пилюгу й світа не видко. Хліб зовсім не вродив, а здирства безперестані. У нас буцім вродилось, але все одно не стане, бо щодня їздять по хатах наші хлібозаготовителі — і дай, дай хоч трісни та дай; молоти не дозволяють, а мелене — висівати, "їж, мужло прокляте, з висівками". Оце недавно один дядько висказався на проти цього, то його зараз заарештовано, а він сказав їм: судіть

12

Назва: Три голодомори в Україні
Дата публікації: 2005-03-24 (1987 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования
nevada continuing legal education - bmw bmw - alprazolam online - new cheap - discount xenical - lenses contact - cheap air
Page generation 0.155 seconds
Хостинг от uCoz