ƒержавне регулюванн¤ > ѕроблеми забезпеченн¤ законност≥ в державному управл≥нн≥

ѕроблеми забезпеченн¤ законност≥ в державному управл≥нн≥

ѕроблеми забезпеченн¤ законност≥ в державному управл≥нн≥ пол¤гаЇ в дотриманн≥ принципу верховенства права в держав≥. ѕринцип верховенства права визначаЇтьс¤ в ст. 8  онституц≥њ ”крањни та в≥дображаЇ м≥сце ≥ роль права в держав≥ ≥ сусп≥льств≥. ¬≥н означаЇ насамперед сп≥вв≥дношенн¤ права ≥ держави та њњ ≥нститут≥в - орган≥в державноњ влади, посадових ос≥б та ≥нших, тобто п≥дпор¤дкован≥сть держави та њњ ≥нститут≥в праву ≥ його пр≥оритет щодо до них.  р≥м того принцип верховенства права означаЇ сп≥вв≥дношенн¤ права ≥ пол≥тики, права ≥ економ≥ки, права та ≥деолог≥њ, а також сп≥вв≥дношенн¤ права та ≥нших соц≥альних норм (морал≥, звичањв тощо), ¤ке також пол¤гаЇ у пр≥оритет≥ права щодо них.

 онституц≥¤ ”крањни закр≥пила основу конституц≥йного ладу, вкладаючи конституц≥йно-правов≥ норми-принципи орган≥зац≥њ та функц≥онуванн¤ суб'Їкт≥в правових в≥дносин. ÷≥ принципи утворюють фундамент конституц≥йного права, його головну конструкц≥ю, на основ≥ ¤коњ формуютьс¤ конституц≥йно-правов≥ в≥дносини. ѕринципи конституц≥йного ладу м≥ст¤ть головн≥ начала системи права ”крањни, причому це найб≥льш вагом≥ конституц≥йно-правов≥ основи правового регулюванн¤, ознаки њњ самост≥йноњ державност≥. ” зв'¤зку з цим теор≥њ ≥ практиц≥ нац≥онального державотворенн¤ застосовуЇтьс¤ терм≥н "державн≥сть".

¬≥дом≥ украњнськ≥ вчен≥ - Ўемшученко ё. —., ќпришко ¬.‘., Ўаповал ¬.ћ. та ≥н. - визначають державн≥сть ¤к складну ≥ динам≥чну систему зв'¤зк≥в, в≥дносин та ≥нститут≥в публ≥чноњ влади, розвиток ¤коњ (системи) обумовлений особливост¤ми соц≥ально-економ≥чних, пол≥тичних ≥ духовно-моральних ¤костей фактор≥в життЇд≥¤льност≥ конкретного народу або об'Їднанн¤ народ≥в на певному етап≥ њх розвитку. [1]

√оловним ≥з конституц≥йних принцип≥в повинен визначатис¤ ≥ д≥¤ти принцип верховенства права. ÷ей принцип означаЇ насамперед сп≥вв≥дношенн¤ права ≥ держави та њњ ≥нститут≥в - орган≥в державноњ влади, посадових ос≥б та ≥нших, тобто п≥дпор¤дкован≥сть держави та њњ ≥нститут≥в праву ≥ його пр≥оритет щодо них, оск≥льки, по-перше.  онституц≥¤ ”крањни маЇ найвищу юридичну силу, а закони та ≥нш≥ нормативно-правов≥ акти приймаютьс¤ на основ≥  онституц≥њ ≥ повинн≥ в≥дпов≥дати њй, по-друге, норми  онституц≥њ е нормами пр¤моњ д≥њ. «авд¤ки цьому можливе зверненн¤ до суду дл¤ захисту конституц≥йних прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина безпосередньо на п≥дстав≥  онституц≥њ ≥ воно належним чином гарантуЇтьс¤ нав≥ть у раз≥ в≥дсутност≥ ≥нших нормативних правових акт≥в.

“ак, зг≥дно з  онституц≥Їю ”крањни (ст. 6) проголошуЇтьс¤ один ≥з важлив≥ших принцип≥в орган≥зац≥њ державноњ влади, у тому числ≥, ≥ судовоњ. ќсоблива роль суду визначаЇтьс¤ тим, що суд не лише вир≥шуЇ спори про право, не лише реал≥зуЇ принцип справедливост≥ у правозастосовч≥й практиц≥, а й виступаЇ арб≥тром у процес≥ законотворчост≥. Ѕудь-¤кий суд загальноњ юрисдикц≥њ маЇ право на п≥дстав≥ ст. 144  онституц≥њ визнати неконституц≥йними або такими, що не в≥дпов≥дають законам ”крањни, р≥шенн¤ орган≥в м≥сцевого самовр¤дуванн¤, а також на п≥дстав≥ ст. 124  онституц≥њ акти орган≥в державноњ виконавчоњ влади: м≥н≥стерств, ≥нших центральних в≥домств, м≥сцевих державних адм≥н≥страц≥й тощо. ѕри застосуванн≥  онституц≥њ ≥ закону суд може використовувати аналог≥ю закону ≥ права, тобто приймати р≥шенн¤, керуючись не т≥льки буквою, а й духом закону. ≤детьс¤ передус≥м про екстремальн≥, вин¤тков≥ ситуац≥њ, особливо в процесах, що забезпечують такий баланс двох ≥нших г≥лок влади, ¤кий в остаточному п≥дсумку гарантував би пануванн¤ в сусп≥льств≥ права ≥ справедливост≥. [2] ќск≥льки  онституц≥¤ передбачаЇ, що закони, ≥нш≥ нормативн≥ акти мають прийматис¤ на основ≥  онституц≥њ ≥ в≥дпов≥дати њй. ѕленум ¬ерховного —уду ”крањни у постанов≥ є 9 в≥д 1 листопада 1996 р. роз'¤снив судам, що при розгл¤д≥ справ вони повинн≥ оц≥нювати зм≥ст закону або ≥ншого нормативно-правового акта, ¤кий регулюЇ правов≥дносини, що розгл¤даютьс¤ судами, з точки зору його в≥дпов≥дност≥ ќсновному «акону ≥ застосовувати  онституц≥ю ¤к акт пр¤моњ д≥њ, коли закони або ≥нш≥ нормативно-правов≥ акти, серед них ≥ т≥, що були чинними до прийн¤тт¤  онституц≥њ, суперечать њй. [3]

Ќазван≥ норми  онституц≥њ дають судам ус≥х ≥нстанц≥й право в≥дхил¤ти закон або ≥нший нормативно-правовий акт, ¤кий суперечить  онституц≥њ без зверненн¤ до  онституц≥йного —уду. якщо ж визначенн¤ в≥дпов≥дност≥ закону або ≥ншого нормативно-правового акту викликаЇ складн≥сть, суди зупин¤ють розгл¤д справи по сут≥ ≥ надсилають до ¬ерховного —уду ”крањни мотивовану ухвалу (постанову) про зверненн¤ до  онституц≥йного —уду щодо вир≥шенн¤ питанн¤ про конституц≥йн≥сть оспорюваного закону чи ≥ншого правового акта ¬ерховноњ –ади ”крањни, акта ѕрезидента чи ”р¤ду ”крањни. “аке р≥шенн¤ може прийн¤ти суд першоњ, касац≥йноњ чи нагл¤довоњ ≥нстанц≥њ в будь-¤к≥й стад≥њ розгл¤ду справи.

“аким чином, наведене вище положенн¤ про пр¤му д≥ю конституц≥йних норм, њх застосуванн¤ судами загальноњ юрисдикц≥њ засв≥дчуЇ, по-перше, неординарн≥сть самоњ  онституц≥њ ¤к засобу нормативно-правового регулюванн¤ ≥, по-друге, особливий статус судовоњ влади, ¤кий не обмежуЇтьс¤ формальним визначенн¤м суд≥в ¤к конституц≥йних орган≥в. “еоретичн≥ та методолог≥чн≥ тези щодо реал≥зац≥њ принципу верховенства права аж н≥¤к не спрощують проблем, названих у в≥дпов≥дних сферах державно-владноњ, також ≥ правоохоронноњ д≥¤льност≥. ѕроте њх виклад дозвол¤Ї конструювати лог≥чн≥ п≥дходи до характеристики ц≥Їњ д≥¤льност≥, до розв'¤занн¤ проблем, що виникають.

ќдн≥Їю з найб≥льш суттЇвих проблем реал≥зац≥њ норм  онституц≥њ е реал≥зац≥¤ принципу верховенства права при утвердженн≥ ≥ забезпеченн≥ прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина, ¤к≥ захищаютьс¤ судом (ст. 55).

«г≥дно з≥ зм≥стом принципу верховенства права максимальна свобода ≥ в≥льний розвиток особистост≥ забезпечуютьс¤ таким правовим пор¤дком, в≥дпов≥дно до ¤кого н≥хто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом (ст. 19  онституц≥њ). ÷е означаЇ, що держава Ї гарантом не лише належноњ реал≥зац≥њ передбачених ќсновним «аконом прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина, а й неприпустимост≥ не передбачених  онституц≥Їю ≥ законами втручанн¤ в житт¤ ≥ д≥¤льн≥сть особи та примусового впливу на нењ. “ак≥ повноваженн¤ держави випливають ≥з самоњ сут≥ верховенства права, а закони повинн≥ в≥дпов≥дати праву ¤к м≥р≥ загальноњ ≥ р≥вноњ дл¤ вс≥х свободи ≥ справедливост≥. ¬≥дпов≥дно до вказаного принципу органам законодавчоњ, виконавчоњ ≥ судовоњ влади дозвол¤ютьс¤ лише так≥ д≥њ, ¤к≥ безпосередньо передбачен≥ законом, що визначаЇ њх статус ≥ компетенц≥ю. Ќав≥ть приписуючи законодавч≥ заборони, держава може запровадити лише так≥ обмеженн¤ суб'Їктивних прав громад¤н, метою ¤ких е спри¤нн¤ забезпеченню загальнонародних ≥нтерес≥в у ц≥лому, добробуту сусп≥льства ≥, що особливо важливо, ¤к≥ визначен≥ лише законами. ÷е випливаЇ ≥з базовоњ (основоположноњ) конституц≥йноњ норми, ¤ка встановлюЇ, що головним обов'¤зком правовоњ держави Ї утвердженн¤ ≥ забезпеченн¤ прав ≥ свобод людини (ч. 2 ст. «  онституц≥њ). ƒосить у цьому зв'¤зку послатис¤ на т≥ положенн¤ ќсновного «акону, ¤к≥ передбачають, що вс≥ люди Ї в≥льн≥ ≥ р≥вн≥ у своњй г≥дност≥ та правах, що права ≥ свободи людини Ї нев≥дчужуваними, непорушними (ст. 21), що права ≥ свободи людини ≥ громад¤нина визначаютьс¤ виключно законами ”крањни (ст. 92). Ѕудь-¤к≥ прогалини, кол≥з≥њ та ≥нш≥ недол≥ки в законах мають тлумачитис¤ ≥ використовуватис¤ лише на користь особи. Ќ≥що не може бути п≥дставою ≥ н≥хто не може примусово робити те, що не передбачено законодавством.

Ќе можна не п≥дкреслити, що багато конституц≥йних принцип≥в в≥дпов≥даЇ ≥снуючим у св≥тов≥й практиц≥ стандартам, ¤скраво св≥дчить про вир≥шенн¤ в

"  онституц≥њ ”крањни регулюванн¤ правового статусу людини ≥ громад¤нина, .^що м≥ст¤тьс¤ в таких м≥жнародних актах, ¤к «агальна декларац≥¤ прав людини, м≥жнародн≥ пакти про економ≥чн≥, соц≥альн≥ ≥ культурн≥ права, а також про громадськ≥ та пол≥тичн≥ права, ≥нш≥ м≥жнародн≥ пакти, конвенц≥њ. [4] «окрема, так≥ норми, ¤к≥ визначають, що: н≥хто не може бути свав≥льно позбавлений житт¤ (ст. 27); н≥хто не може бути п≥дданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижуЇ його г≥дн≥сть, поводженню чи покаранню (ст. 28); неможлив≥сть в≥дданн¤ жодноњ особи без њњ згоди медичним, науковим чи ≥ншим ' досл≥дам (ч. « ст. 28); кожен маЇ право на свободу пересуванн¤, в≥льний виб≥р м≥сц¤ проживанн¤, в≥льно залишати територ≥ю ”крањни, за вин¤тком обмежень, ¤к≥ встановлюютьс¤ законом (ст. 33) та ≥нш≥, повн≥стю в≥дпов≥дають ™вропейськ≥й конвенц≥њ про захист прав ≥ основних свобод людини та ѕротоколам до ц≥Їњ  онвенц≥њ, п≥дписаноњ в≥д ≥мен≥ ”крањни Ѕ≥льш того, держава в≥дпов≥даЇ перед людиною за свою д≥¤льн≥сть (ст. 3), а можлив≥сть обмеженн¤ конституц≥йних прав ≥ свобод обумовлена ¤к за обс¤гом, так ≥ за часом лише у випадках, передбачених законодавством.

–озгл¤даючи проблему, пов'¤зану ≥з захистом прав ≥ свобод людини, у першу чергу сл≥д визначити необх≥дн≥сть дотриманн¤ ≥ виконанн¤ нормативно-правових припис≥в ≥з боку правоохоронних орган≥в держави ≥ перш за все м≥л≥ц≥њ. ћ≥л≥ц≥¤ ¤к державний орган виконавчоњ влади забезпечуЇ необх≥дний баланс м≥ж власними завданн¤ми ≥ правами громад¤н. √арант≥Їю дотриманн¤ прав громад¤н с пр¤ма вказ≥вка законодавц¤ на те, що м≥л≥ц≥¤ виконуЇ своњ завданн¤ неупереджено в точн≥й в≥дпов≥дност≥ з законом. —л≥д акцентувати увагу ще на одному з важливих питань: н≥¤к≥ вин¤тков≥ обставини або вказ≥вки службових ос≥б не можуть бути п≥дставою дл¤ будь-¤ких незаконних д≥й або безд≥¤льност≥ м≥л≥ц≥њ. ÷¤ вимога, що викладена у ст. 5 «акону ”крањни "ѕро м≥л≥ц≥ю", повн≥стю в≥дпов≥даЇ конституц≥йн≥й норм≥ про те, що н≥хто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Ќ≥хто не зобов'¤заний виконувати ¤вно злочинн≥ розпор¤дженн¤ чи накази (ст. 60  онституц≥њ) ≥ н≥хто не маЇ права примушувати њх виконувати. “ак, зг≥дно з п. 10 ƒисципл≥нарного статуту орган≥в внутр≥шн≥х справ, ¤кий затверджений ”казом ѕрезид≥њ ¬ерховноњ –ади ”крањнськоњ –—– 29 липн¤ 1991 р., в раз≥ одержанн¤ неправом≥рного наказу п≥длеглий зобов'¤заний негайно допов≥сти про неправом≥рн≥сть наказу особ≥, що його в≥ддала. ” раз≥ п≥дтвердженн¤ наказу - не виконувати його, а допов≥сти старшому пр¤мому начальнику. «а в≥дданн¤ ≥ виконанн¤ ¤вно злочинного розпор¤дженн¤ чи наказу в залежност≥ в≥д характеру скоЇного правопорушенн¤ та його насл≥дк≥в винна особа може бути прит¤гнута до того чи ≥ншого виду юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ зг≥дно з чинним законодавством. «м≥ст цих положень поширюЇтьс¤ ≥ на випадки безп≥дставного розширенн¤ завдань, що поставлен≥ перед м≥л≥ц≥Їю використанн¤м њњ особового складу не за призначенн¤м, тобто залученн¤ до виконанн¤ завдань, не передбачених законом.

1	2	3

Ќазва: ѕроблеми забезпеченн¤ законност≥ в державному управл≥нн≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (1441 прочитано)