ƒержавне регулюванн¤ > ‘орма держави. ѕроблеми удосконаленн¤ державного правл≥нн¤, державного устрою ≥ державного режиму в ”крањн≥

ƒопускались й ≥нш≥ класиф≥кац≥њ. ћонтескТЇ, наприклад, звертав увагу на р≥зн≥ принципи Ц сили, ¤к≥, на його думку, рухають державне житт¤. ¬≥н вважав, що доброчинство вт≥люЇтьс¤ в демократ≥њ (республ≥ц≥), пом≥рн≥сть Ц в аристократ≥њ, честь Ц в монарх≥њ, страх Ц в деспот≥њ.[7]

«аф≥ксований √еродотом под≥л форм правл≥нн¤ д≥йшов до наших дн≥в. ‘≥шеровський словник права називаЇ його класичним. ѕравда, середн¤ ланка геродотовськоњ тр≥ади Ц аристократична форма Ц була втрачена в ход≥ розвитку державност≥. ¬ результат≥ сьогодн≥ мова йде про монарх≥ю й республ≥ку, хоча окрем≥ елементи аристократичноњ форми правл≥нн¤ ≥снують ≥ до цих п≥р ( наприклад, палата лорд≥в в англ≥йському парламент≥).

ћонарх≥¤ ¤к форма правл≥нн¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ наступними ознаками:

≥снуванн¤м одноос≥бного нос≥¤ верховноњ влади, - монарха (фараона, корол¤, ≥мператора, шаха ≥ т.п.), ¤кий користуЇтьс¤ ц≥Їю владою дов≥чно;

пор¤дком передач≥ верховноњ влади спадкоЇмц¤м;

тим, що монарх представл¤Ї державу за власним правом, ¤ке не походить в≥д влади народу (п≥дкреслюЇтьс¤ божественне походженн¤ монарха);

в≥дсутн≥стю юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ монарха, ¤к глави держави.

÷≥ признаки у своњй ≥деальн≥й сукупност≥ зустр≥чаютьс¤ досить р≥дко. ” ¬≥зант≥њ, наприклад, де з≥ ста девТ¤ти ≥мператор≥в с≥мдес¤т чотири були вбит≥, у вс≥х випадках престол переходив до царевбивц≥ не по спадщин≥, а за правом захопленн¤.

–еспубл≥ка, ¤к форма правл≥нн¤, в≥др≥зн¤Їтьс¤ наступними признаками:

вибранн¤м орган≥в державноњ влади на визначений терм≥н ≥ њњ колег≥альним характером;

на¤вн≥стю вибраного на певний терм≥н глави держави;

таким характером державноњ влади, ¤ка користуЇтьс¤ владними повноваженн¤ми не за власним бажанн¤м, а за дорученн¤м суверенного народу;

юридичною в≥дпов≥дальн≥стю глави держави.

«а ≥сторичними пер≥одами свого ≥снуванн¤ республ≥ки класиф≥куютьс¤ на античн≥ (держави Ц пол≥си Ц јф≥ни, –им); середньов≥ков≥ (феодальн≥ Ц ¬енец≥¤, ‘лоренц≥¤); буржуазн≥, коли республ≥канська форма правл≥нн¤ дос¤гаЇ свого розкв≥ту, стаючи способом пол≥тичноњ орган≥зац≥њ громад¤нського сусп≥льства.

–еспубл≥канська форма правл≥нн¤ зТ¤вл¤Їтьс¤ там, де мова про пол≥тичне обТЇднанн¤ в≥льних громад¤н, ¤к≥ Ї самост≥йними субТЇктами господарського й сусп≥льного житт¤.

‘орма правл≥нн¤ тотал≥тарноњ держави, звичайно, Ї спотвореною формою республ≥ки ≥ в≥др≥зн¤Їтьс¤ наступними признаками:

на¤вн≥стю правл¤чоњ парт≥њ, що утворюЇ ¤дро пол≥тичноњ системи ≥ в≥д≥граЇ кер≥вну роль в управл≥нн≥ вс≥ма державними й сусп≥льними справами крањни:

сп≥впад≥нн¤м вожд¤ парт≥њ ≥ глави держави в одн≥й особ≥, прагнучих до дов≥чного збереженн¤ своњх пол≥тичних пост≥в;

над≥ленн¤м глави держави диктаторськими повноваженн¤ми;

формальним характером парт≥йних ≥ державних вибор≥в;

п≥двищеною роллю парт≥йноњ й державноњ бюрократ≥њ, ¤ка вир≥шуЇ вс≥ конкретн≥ справи сусп≥льного й державного житт¤;

в≥дсутн≥стю юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ глави держави й парт≥њ.

« к≥нц¤ 80-х рок≥в тотал≥тарна форма правл≥нн¤ в багатьох крањнах стаЇ демократичною, тобто республ≥канською. Ќа ц≥й основ≥ в багатьох пол≥тик≥в зТ¤вилась схильн≥сть недооц≥нювати њњ можливост≥, називаючи нежиттЇздатною. ¬≥домий пол≥толог …. Ўумпетер, п≥днос¤чи зах≥дну демократ≥ю ≥, критикуючи ненависний йому соц≥ал≥зм, ≥з г≥ркотою вважав, що майбутнЇ все-таки належить соц≥ал≥зму.[8]

≤снують так≥ види республ≥к:

президентська;

парламентська;

президентсько-парламентська (зм≥шана).

ѕрезидентська республ≥ка базуЇтьс¤ на концепц≥њ незалежност≥ орган≥в законодавчоњ, виконавчоњ та судовоњ влад. ÷¤ форма вр¤дуванн¤ не визнаЇ пон¤тт¤ вищого державного органу, ≥з повноважень ¤кого могли б виводитись повноваженн¤ ≥нших державних орган≥в. ѕрезидент обираЇтьс¤ на всенародних виборах ≥ Ї главою держави та виконавчоњ влади. ¬≥н формуЇ ур¤д, очолюЇ його ≥ несе в≥дпов≥дальн≥сть за його функц≥онуванн¤. ¬есь апарат державного управл≥нн¤ д≥Ї в умовах жорсткого п≥дпор¤дкуванн¤ президентов≥ (—Ўј, јргентина, ћексика, Ўвейцар≥¤).

ѕарламентська республ≥ка Ц глава держави не може впливати на склад ≥ пол≥тику ур¤ду, ¤кий формуЇтьс¤ виключно парламентом ≥ п≥дзв≥тний лише йому (≤тал≥¤, ‘–Ќ).

ѕрезидентсько Ц парламентська республ≥ка Ц глава держави (президент) особисто пропонуЇ склад ур¤ду (насамперед кандидатуру премТЇр-м≥н≥стра), ¤кий п≥дл¤гаЇ обовТ¤зковому затвердженню вс≥м парламентом (”крањна, ‘≥нл¤нд≥¤, ‘ранц≥¤).

–озд≥л 3. “еритор≥альний устр≥й держави

3.1. ¬нутр≥шн≥й под≥л держави

‘орма державного устрою - це нац≥ональна й адм≥н≥стративно-територ≥альна будова держави, що розкриваЇ характер взаЇмин м≥ж його складовими частинами, м≥ж центральними й м≥сцевими органами державного самовр¤дуванн¤.

Ќа в≥дм≥ну в≥д форм правл≥нн¤, орган≥зац≥¤ держави розгл¤даЇтьс¤ з погл¤ду розпод≥лу державноњ влади ≥ державного суверен≥тету в центр≥ ≥ на м≥сц¤х, њхн≥й под≥л м≥ж складовими частинами держави.

‘орма державного устрою показуЇ :

з ¤ких частин складаЇтьс¤ внутр≥шн¤ структура держави;

¤к будуютьс¤ в≥дносини м≥ж центральними й м≥сцевими державними органами;

у ¤к≥й державн≥й форм≥ виражаютьс¤ ≥нтереси кожноњ нац≥њ, що проживаЇ на ц≥й територ≥њ.[9]

3.2. ѕроста, складна федерац≥¤, конфедерац≥¤

«а формою державного устрою вс≥ держави можна п≥дрозд≥лити на три основн≥ групи :

ун≥тарна;

федеративна;

конфедеративна.

¬ сучасн≥й теор≥њ державний устр≥й под≥л¤Їтьс¤ на ун≥тарний (простий) ≥ складний.

”н≥тарна держава - це Їдине державне утворенн¤, що складаЇтьс¤ з адм≥н≥стративно-територ≥альних одиниць, ¤к≥ п≥дкор¤ютьс¤ центральним органам влади й не мають ознак державноњ незалежност≥. «окрема, зг≥дно статт≥ 2  онституц≥њ ”крањни[10], ”крањна Ї ун≥тарною державою, њњ територ≥¤ в межах ≥снуючого кордону Ї недоторканою.

”н≥тарна держава характеризуЇтьс¤ наступними ознаками :

ун≥тарний пристр≥й допускаЇ Їдин≥, загальн≥ дл¤ вс≥Їњ крањни вищ≥ виконавч≥, представницьк≥ ≥ судов≥ органи, що зд≥йснюють верховне кер≥вництво в≥дпов≥дними органами;

на територ≥њ ун≥тарноњ держави д≥Ї одна конституц≥¤, Їдина система законодавства, одне громад¤нство;

складов≥ частини ун≥тарноњ держави (област≥, департаменти, пров≥нц≥њ, графства) державним суверен≥тетом не волод≥ють;

ун≥тарна держава, на територ≥њ ¤коњ проживають невелик≥ по чисельност≥ нац≥ональност≥, широко допускаЇ нац≥ональну й законодавчу автоном≥ю;

ус≥ зовн≥шн≥ м≥ждержавн≥ в≥дносини зд≥йснюють центральн≥ органи, що оф≥ц≥йно представл¤ють крањну на м≥жнародн≥й арен≥;

маЇ Їдин≥ збройн≥ сили, кер≥вництво ¤кими зд≥йснюЇтьс¤ центральними органами державноњ влади.[11]

–озходженн¤ в ступен≥ ≥ формах контролю центральноњ влади над м≥сцевими органами керуванн¤ дозвол¤ють говорити про централ≥зовану й децентрал≥зовану ун≥тарну держави, але ц≥ розходженн¤ стосуютьс¤ вузькоњ сфери керуванн¤. ƒо ун≥тарних держав в≥днос¤тьс¤ так≥ держави, ¤к ‘ранц≥¤, “уреччина, япон≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤.

—кладний державний устр≥й допускаЇ ≥снуванн¤ держави, ¤ка включаЇ в себе ≥нш≥ державн≥ утворенн¤. –озгл¤даючи окрем≥ територ≥альн≥ устроњ, теор≥¤ держави н≥чого не конструюЇ, а лише ф≥ксуЇ в ≥стор≥њ ≥ сучасност≥ окрем≥ њх види (класи). ¬ результат≥ вид≥лились так≥ класи складних держав, ¤к протекторат ≥ ун≥¤.

ѕ≥д протекторатом розум≥Їтьс¤ м≥жнародна угода, зг≥дно ¤коњ одна держава зобовТ¤зуЇтьс¤ зд≥йснювати заступництво ≥нш≥й, б≥льш слабк≥й держав≥, зд≥йснювати њњ представництво у внутр≥шн≥х справах, забезпечувати збройний захист, а ≥нод≥ зд≥йснювати економ≥чну й культурну допомогу.

ѕротекторат в≥днос¤ть до числа р≥зновидностей державного устрою лише зг≥дно традиц≥њ, тому що п≥сл¤ п≥дписанн¤ м≥жнародноњ угоди про заступництво, новоњ (Ђтретьоњї) держави не зТ¤вл¤Їтьс¤, а в≥дпов≥дно, не виникаЇ питанн¤ ≥ про його територ≥альну орган≥зац≥ю.[12]

”н≥¤ Ц це союз, обТЇднанн¤ держав. —еред ун≥й розр≥зн¤ють конфедерац≥њ, федерац≥њ, обТЇднанн¤ монархових держав у форм≥ реальноњ й персональноњ ун≥њ, фуз≥њ, ≥нкорпорац≥њ та ≥мпер≥њ.

‘едерац≥¤ ¤вл¤Ї собою добров≥льне об'Їднанн¤ ран≥ше самост≥йних державних утворень в одну союзну державу.

‘едеративний державний устр≥й неоднор≥дний. ” р≥зних крањнах в≥н маЇ своњ ун≥кальн≥ особливост≥, що визначаютьс¤ ≥сторичними умовами утворенн¤ конкретноњ федерац≥њ ≥ насамперед нац≥ональним складом населенн¤ крањни, своЇр≥дн≥стю побуту й культури народ≥в, що вход¤ть у союзну державу.

–азом ≥з тим можна вид≥лити найб≥льш загальн≥ риси, що характерн≥ дл¤ б≥льшост≥ федеративних держав:

територ≥¤ федерац≥њ складаЇтьс¤ з територ≥й њњ окремих суб'Їкт≥в: штат≥в, земель, республ≥к ≥ т.д.;

у союзн≥й держав≥ виконавча, законодавча ≥ судова влада належить федеральним державним органам;

суб'Їкти федерац≥њ мають право прийн¤тт¤ власноњ конституц≥њ, мають своњ вищ≥ виконавч≥, законодавч≥ ≥ судов≥ органи;

в б≥льшост≥ федерац≥й ≥снуЇ союзне громад¤нство й громад¤нство федеральних одиниць;

при федеральному державному устроњ у парламент≥ Ї палата, що представл¤Ї ≥нтереси член≥в федерац≥њ;

основну загальнодержавну зовн≥шньопол≥тичну д≥¤льн≥сть у федерац≥¤х зд≥йснюють союзн≥ федеральн≥ органи. ¬они оф≥ц≥йно представл¤ють федерац≥ю в м≥ждержавних в≥дносинах ( —Ўј, Ѕразил≥¤, ≤нд≥¤, ‘–Ќ ≥ ≥н.).[13]

1	2	3	4

Ќазва: ‘орма держави. ѕроблеми удосконаленн¤ державного правл≥нн¤, державного устрою ≥ державного режиму в ”крањн≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (5921 прочитано)