≈коном≥чна теор≥¤ > ѕредмет ≥ методи економ≥чноњ теор≥њ

 ≥нцевий продукт - це частина сукупного сусп≥льного продукту, що ¤вл¤Ї собою всю масу виробленоњ за певний пер≥од готовоњ продукц≥њ.

…ого обчислюють так: ≥з сукупного сусп≥льного продукту треба вира≠хувати пром≥жний продукт. ÷е сировина, матер≥али, паливо, електроенерг≥¤, вироблен≥ в цьому роц≥ ≥ витрачен≥ у цьому ж роц≥ дл¤ виробництва ≥ншоњ продукц≥њ.

«а своњм речовим зм≥стом к≥нцевий продукт складаЇтьс¤:

а) з готових до особистого споживанн¤ предмет≥в споживанн¤;

б) з готових до виробничого використанн¤ засоб≥в прац≥ (тобто лише частини засоб≥в прац≥ без предмет≥в прац≥).

ѕрот¤гом тривалого часу в ”крањн≥, ¤к ≥ в ≥нших крањнах —х≥дноњ ™вро≠пи, узагальнюючий результат виробництва розгл¤давс¤ ¤к валовий сусп≥ль≠ний продукт. —татистичн≥ органи розраховували його ¤к суму виробленоњ за р≥к (чи ≥нший пром≥жок часу) валовоњ продукц≥њ вс≥х галузей матер≥ального виробництва. јле його недол≥ком було те, що при його обчисленн≥ стикали≠с¤ з повторним рахунком окремих виробничих затрат, тому що до нього включаЇтьс¤ не т≥льки готовий, але й пром≥жний продукт (паливо, сировина, матер≥али).

ѕоруч ≥з к≥нцевим продуктом важливим показником сусп≥льного виро≠бництва Ї валовий нац≥ональний продукт, ¤кий складаЇтьс¤ з к≥нцевого продукту ≥ вартост≥ виготовлених нематер≥альних благ та наданих послуг. ¬≥н розраховуЇтьс¤ не за виробничим принципом, ¤к сума к≥нцевих доход≥в або витрат. …ого складов≥ так≥:

1. варт≥сть спожитих населенн¤м предмет≥в споживанн¤ ≥ послуг;

2. варт≥сть державних закупок;

3. кап≥тальн≥ вкладенн¤;

4. сальдо плат≥жного балансу.

¬ажливим результативним показником Ї також чистий продукт. ¬≥н ¤вл¤Ї собою частину валового нац≥онального продукту. якщо з останнього вирахувати варт≥сть тих засоб≥в прац≥, ¤к≥ витрачаютьс¤ на в≥дшкодуванн¤ њх зношеноњ частини, то одержимо чистий продукт. ÷е реальний доход, ¤кий сусп≥льство може використати дл¤ особистого споживанн¤, а також дл¤ розширенн¤ виробництва. “ому стосовно сусп≥льства в ц≥лому чистий продукт характеризують ¤к нац≥ональний доход. …ого ще називають вало≠вим доходом сусп≥льства.

—”“№ —¬≤“ќ¬ќ√ќ √ќ—ѕќƒј–—“¬ј … ќ—Ќќ¬Ќ≤ ≈“јѕ» …ќ√ќ –ќ«¬»“ ”

ѕон¤тт¤ св≥тового господарства. ћ≥жнародн≥ економ≥чн≥ в≥дносини ¤к , система господарських в≥дносин м≥ж р≥зними крањнами. ќсновн≥ елементи м≥жнародних економ≥чних в≥дносин.

√енезис св≥тового господарства. —усп≥льний розпод≥л прац≥ ¤к чин≠ник розвитку ≥ становленн¤ св≥тового господарства.

ѕ≥дприЇмництво. ”мови його формуванн¤. ѕроцес нагромадженн¤ кап≥талу, його складов≥.

ќсновн≥ стад≥њ формуванн¤ св≥тового господарства, њх характеристика.

—в≥тове господарство к≥нц¤ ’≤’-’’ ст. –инкове господарство. ћало-розвинуте ринкове господарство.  омандне - адм≥н≥стративна господарська система.

ќб'Їктивн≥ умови розвитку сучасного св≥тового господарства. —оц≥≠альне - економ≥чн≥ зм≥ни. ѕрискорений розвиток продуктивних сил сусп≥≠льства. ¬заЇмозалежн≥сть держав св≥тового сп≥втовариства.

“≈«» ƒќ Ћ≈ ÷≤ѓ

1. —в≥тове, або всесв≥тнЇ, господарство ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть нац≥о≠нальних економ≥к ≥ особливоњ сфери сусп≥льно-виробничих зв'¤зк≥в, що ви≠ход¤ть за територ≥альн≥ меж≥ окремих крањн, - м≥жнародних економ≥чних в≥дносин.

” сучасних умовах економ≥чна замкнут≥сть Ќац≥ональних госпо≠дарств не лише нерац≥ональна, а практично неможлива. «агальною стала тенденц≥¤ дедал≥ б≥льшоњ взаЇмозалежност≥ нац≥ональних економ≥к.

—уть св≥тового господарства визначаЇтьс¤ тим ун≥версальним зв'¤зком м≥ж нац≥ональними господарствами, ¤кий забезпечуЇ њхню реальну Їдн≥сть на основ≥ м≥жнародного под≥лу прац≥, науково - техн≥чноњ ≥ вироб≠ничоњ торг≥вл≥, валютних ≥ кредитних в≥дносин, тобто м≥жнародними еко≠ном≥чними в≥дносинами.

ћ≥жнародн≥ економ≥чн≥ в≥дносини ¤вл¤ють собою систему господар≠ських в≥дносин м≥ж р≥зними крањнами св≥ту. ¬ажливими елементами ц≥Їњ системи Ї:

1) м≥жнародне науково-техн≥чне ≥ виробниче сп≥вроб≥тництво;

2) вив≥з кап≥талу ≥ м≥жнародний кредит;

3) св≥това торг≥вл¤;

4) м≥грац≥¤ робочоњ сили;

5) м≥жнародн≥ валютн≥ в≥дносини.

ћ≥жнародн≥ економ≥чн≥ в≥дносини, що визначають суть св≥тового го≠сподарства, пох≥дн≥ ≥ залежать в≥д економ≥чних в≥дносин, що складаютьс¤ на нац≥ональних р≥вн¤х.

—в≥тове господарство склалос¤ на початку XX стол≥тт¤ у результат≥ тривалого ≥сторичного процесу, багатов≥ковоњ еволюц≥њ продуктивних сил, поглибленн¤ м≥жнародного под≥лу прац≥, поступового ≥ неухильного вклю≠ченн¤ економ≥к у загальну систему св≥тових господарських зв'¤зк≥в, що стало насл≥дком розвитку сусп≥льного виробництва.

≈коном≥чн≥ основи св≥тового господарства, що закладаютьс¤ у сфер≥ об≥гу, починають ви¤вл¤тис¤ вже на етап≥ творенн¤ м≥сцевого ринку, пов'¤≠заному з першим великим сусп≥льним под≥лом прац≥, що зб≥гаЇтьс¤ у час≥ з м≥дним, бронзовим та ранн≥м пер≥одом зал≥зного в≥ку.

ƒругий великий сусп≥льний розпод≥л прац≥ зумовив по¤ву грошовоњ форми вартост≥ та вих≥д торговельного обм≥ну за меж≥ м≥сцевого ринку на р≥вень рег≥онального. « по¤вою держави на формуванн¤ св≥тового господар≠ства кр≥м економ≥чних впливають позаеконом≥чн≥ (в≥йськово-колон≥альн≥) чинники.

“рет≥й великий сусп≥льний под≥л прац≥, що пол¤гав у в≥докремленн≥ торг≥вл≥ в≥д землеробства та ремесла, спри¤в подальшому залученню р≥зно≠ман≥тних господарських одиниць до товарообм≥ну, п≥зн≥ше - прискореному розвитку простого товарного виробництва ≥, ¤к насл≥док, зумовив перерос≠танн¤ рег≥ональних ринк≥в у рег≥онально-св≥тов≥.

”досконаленн¤ засоб≥в прац≥ за середньов≥чч¤, виникненн¤ нових га≠лузей економ≥ки, поглибленн¤ спец≥ал≥зац≥њ всередин≥ окремих галузей, ве≠лик≥ географ≥чн≥ в≥дкритт¤ дали в≥дчутний поштовх дл¤ розвитку товарно-грошових в≥дносин ≥ подальшого формуванн¤ св≥тового ринку.

—тановленн¤ м≥жнародних економ≥чних зв'¤зк≥в завжди грунтувалос¤ на розвитку п≥дприЇмництва, необх≥дними умовами ≥снуванн¤ ¤кого Ї:

а) приватна власн≥сть;

б) товарне виробництво;

в) пол≥тичн≥ ≥нститути: громад¤нськ≥ свободи, приватне, догов≥рне

право та ≥н.

ѕерш≥ св≥дченн¤ законодавчого оформленн¤ в≥дносин приватноњ влас≠ност≥ ≥ торговельно-грошових знаходимо у стародавньому св≥т≥:

™гипет, ¬ав≥лон≥¤, √рец≥¤.

” —тародавньому –им≥ право ч≥тко д≥лити на публ≥чне, що займалос¤ "станом –имськоњ держави", та приватне, ¤ке займалос¤ "вигодою окремих ос≥б".

«годом р≥вень цив≥льного права дос¤г висот –имського приватного права т≥льки в √ромад¤нському  одекс≥ Ќаполеона в 1804 р.

≈лементи виробничого п≥дприЇмництва почали зароджуватис¤ ще в XIV - XV ст. у вигл¤д≥ мануфактурного виробництва в ≤тал≥њ та Ќ≥дерлан≠дах, пот≥м широко охопили јнгл≥ю, ‘ранц≥ю та ≥нш≥ крањни.

” цих крањнах процес перв≥сного нагромадженн¤ кап≥талу набув ≥сто≠рично класичних форм, де на к≥нець XVII - поч. XVIII ст. мали м≥сце так≥ методи нагромадженн¤ багатства дл¤ перетворенн¤ його в промисловий кап≥тал:

1) обезземеленн¤ сел¤нства при зв≥льненн≥ його в≥д традиц≥йноњ зале≠жност≥ в≥д великих землевласник≥в;

2) колон≥зац≥¤;

3) запровадженн¤ державних позик ≥ податковоњ системи;

4) протекц≥он≥зм нац≥онального п≥дприЇмництва. «начною м≥рою ц≥ методи грунтувалис¤ на грубому насильств≥. ¬ –ос≥йськ≥й держав≥, до ¤коњ входила б≥льша частина ”крањни, ц≥ процеси в≥дбувалис¤ значно п≥зн≥ше ≥ завершилис¤, на думку економ≥ст≥в, лише у XX ст.

¬ажливе м≥сце в становленн≥ св≥тового ринку в≥д≥грав пер≥од великих географ≥чних в≥дкритт≥в (середина XV - XVII ст.), тод≥ ж сформувалис¤ велик≥ Ївропейськ≥ держави, колон≥альн≥ ≥мпер≥њ.

‘ормуванн¤ св≥тового господарства ≥люструють три стад≥њ станов≠ленн¤ ≥ розвитку класичного п≥дприЇмництва в промисловост≥ економ≥ч≠но б≥льш розвинутих крањн:

1) п≥дприЇмницька проста кооперац≥¤: в≥д зародженн¤ п≥дприЇмництва у промисловост≥ ≥ до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

” пер≥од промислового перевороту в економ≥чно б≥льш розвинутих крањнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортанн¤ електротехн≥чноњ революц≥њ (останн¤ третина XIX - поч. XX ст.), ≥сторично завершуЇтьс¤ формуванн¤ св≥тового господарства.

—в≥тове господарство к≥нц¤ XIX Ч 20-х рок≥в XX ст. характеризувало≠с¤ поЇднанн¤м ринкових в≥дносин з позаеконом≥чним примусом у взаЇмо≠зв'¤зках м≥ж метропол≥¤ми ≥ колон≥альними та залежними крањнами. ¬оно складалос¤ з двох п≥дсистем:

1) ринкового господарства ≥ндустр≥альне розвинутих крањн, ¤к≥ утри≠мували монопол≥ю на квал≥ф≥ковану робочу силу, сучасн≥ засоби виробниц≠тва, нов≥тн≥ технолог≥њ, тощо;

2) мало розвинутого ринкового та доринкового господарства колон≥≠альних ≥ залежних крањн.

« 20-х ≥ до к≥нц¤ 80-х рок≥в розвиток св≥тового господарства характе≠ризуЇтьс¤ ≥сторичним протисто¤нн¤м двох систем:

1) ринковоњ (кап≥тал≥стичноњ);

2) командно-адм≥н≥стративноњ (соц≥ал≥стичноњ).

”сього в переважно ринков≥й систем≥ св≥тового господарства в сере≠дин≥ 80-х рок≥в було понад 160 крањн, у тому числ≥ понад «ќ ≥ндустр≥альне розвинутих. ” крањнах, що розвиваютьс¤, проживало 3/4 населенн¤, вони займали понад 4/5 територ≥њ ≥ на них припадало лише 18,5 % сукупного ва≠лового продукту ус≥х крањн переважно ринковоњ системи.

” крањнах централ≥зовано керованоњ економ≥ки, ¤ким належало понад 40 % промислового виробництва ус≥х крањн св≥ту, в 70-80 роках почалос¤ активне поглибленн¤ суперечностей, що спричинило фактично руйнац≥ю соц≥ал≥стичноњ системи ≥ переор≥Їнтац≥ю на ринков≥ в≥дносини.

1	2	3	4

Ќазва: ѕредмет ≥ методи економ≥чноњ теор≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-15 (5573 прочитано)