≈коном≥чна теор≥¤ > ѕринципи ≥ методи п≥знанн¤ економ≥чного житт¤ сусп≥льства

ѕринципи ≥ методи п≥знанн¤ економ≥чного житт¤ сусп≥льства

ѕ–»Ќ÷»ѕ» ≤ ћ≈“ќƒ» ѕ≤«ЌјЌЌя ≈ ќЌќћ≤„Ќќ√ќ ∆»““я —”—ѕ≤Ћ№—“¬ј

™дн≥сть теор≥њ ≥ методу

«азвичай п≥д методом розум≥ють систему способ≥в ≥ прийом≥в п≥знанн¤ об'Їкта, а п≥д теор≥Їю Ч систему по≠н¤ть, ¤к≥ в≥дбивають законом≥рност≥ функц≥онуванн¤ ≥ розвитку об'Їкта. ћетоду притаманн≥ анал≥з, синтез, де≠дукц≥¤ тощо, а теор≥њ Ч категор≥њ ≥ закони (в економ≥ц≥, наприклад, товар, варт≥сть, грош≥, ц≥на та ≥н.). ѕроте та≠кий п≥дх≥д ф≥ксуЇ лише зовн≥шню в≥дм≥нн≥сть методу в≥д теор≥њ, ≥ втрачаЇ з пол¤ зору њхню внутр≥шню Їдн≥сть. јдже кожне економ≥чне пон¤тт¤ Ї не т≥льки теоретич≠ним в≥дображенн¤м д≥йсност≥, але й засобом, ≥нструмен≠том њњ п≥знанн¤.

”¤вимо, що в економ≥ц≥ в≥дбуваЇтьс¤ пад≥нн¤, ростуть ц≥ни, безроб≥тт¤, знижуЇтьс¤ життЇвий р≥вень населенн¤ тощо. «розум≥ти причини такого стану можна, т≥льки спи≠раючись на знанн¤ законом≥рностей функц≥онуванн¤ ≥ розвитку економ≥ки (наприклад, взаЇмозв'¤зк≥в р≥вн¤ ц≥н ≥ к≥лькост≥ грошей в об≥гу, ≥нфл¤ц≥њ ≥ безроб≥тт¤, податко≠воњ системи ≥ д≥ловоњ активност≥, грошових ≥ реальних до≠ход≥в та ≥н.). «розум≥ло, що ≥нструментом п≥знанн¤ еко≠ном≥чноњ д≥йсност≥ тут с сам≥ економ≥чн≥ категор≥њ. ÷≥на, ливоњ д≥њ, проте в≥н ≥снуЇ. ¬ивчен≥ надал≥ у своњй в≥дносн≥й виокремлемост≥ частини синтезуютьс¤, але так, щоб не втрачалас¤ њхн¤ специф≥ка. ÷е синтез, що м≥стить анал≥тичн≥сть. ” результат≥ Ч вих≥дне ц≥ле, але вже п≥знане через взаЇмод≥ю його частин. ќднак таке анал≥тико-синтетичне вивченн¤ об'Їкта не Ї суто розумовим актом, а маЇ своњ п≥дстави в д≥йсност≥ ≥ в≥дтворюЇ реальну структурно-функц≥ональну в≥докремлен≥сть ≥ об'Їднан≥сть час≠тин. якщо розумовий анал≥з ≥ синтез не мають реальних аналог≥в у д≥йсност≥, то вони перетворюютьс¤ на порожн≥ вправи, позбавлен≥ наукового результату ≥ достоњнства ≥стинност≥. якщо в≥докремити з економ≥чноњ д≥йсност≥ будь-¤кий товар, наприклад костюм, ≥ зд≥йснити анал≥тич≠ну операц≥ю без синтезу, то можна одержати костюм про≠сто ¤к р≥ч, що можна носити, прасувати тощо, але н≥¤к не можна зрозум≥ти, чому це не просто костюм, а товар. “о≠варом р≥ч робл¤ть њњ м≥нов≥ в≥дносини з ≥ншими речами. якщо при в≥докремленн≥ товару з ус≥Їњ економ≥чноњ д≥йсност≥ випускаЇтьс¤ з уваги його з'Їднуючий, синтетич≠ний зв'¤зок, то губитьс¤ ≥ специф≥ка товару. јнал≥з у та≠кому випадку призв≥в би до втрати дл¤ св≥домост≥ люди≠ни суттЇвоњ властивост≥ товару, а не до п≥знанн¤ ц≥Їњ влас≠тивост≥.

™дн≥сть анал≥зу ≥ синтезу необх≥дна не т≥льки в тако≠му досить складному випадку, ¤кий становить п≥знанн¤ економ≥чних ¤вищ, але нав≥ть у прост≥й анал≥тичн≥й д≥њ, так≥й, ¤к розбиванн¤ гор≥ха. ’оч у практичн≥й д≥њ гор≥х не в≥дтворюЇтьс¤ знову, а його вм≥ст споживаЇтьс¤, у св≥≠домост≥ людини утримуЇтьс¤ у¤вленн¤ про внутр≥шн≥й вм≥ст гор≥ха разом з його оболонкою. «нанн¤, ¤ке виник≠ло в процес≥ анал≥зу, Ї синтетичним за своЇю сутн≥стю. Ѕез цього людина взагал≥ н≥чого б не навчилас¤, не змог≠ла б набути жодного досв≥ду. –озколюванн¤ гор≥ха пере≠творилос¤ б на випадковий акт, у ¤кому взагал≥ немаЇ н≥¤кою п≥знанн¤. ¬игл¤д ≥ншого гор≥ха не вик/п≥кав би н≥¤ких асоц≥ац≥й, тому що в≥н не був поЇднаний в у¤вленн≥ з його внутр≥шн≥м зм≥стом. јнал≥з без синтезу перестав би бути методом п≥знанн¤, це було б чисте руйнуванн¤. ѕ≥знанн¤ ж завжди Ї творенн¤м знанн¤, ≥ воно синтетично конкретне. якщо нав≥ть такий прим≥тивний акт анал≥зу, ¤к розколюванн¤ гор≥ха, ¤кий, здавалос¤ б, за зовн≥шньою ви≠дим≥стю н≥чого сп≥льного не маЇ ≥з синтезом, проте при пиль≠ному розгл¤д≥ ви¤вивс¤ по сут≥ синтетичним, то в складн≥≠ших актах п≥знанн¤ Їдн≥сть анал≥зу ≥ синтезу Ї безсумн≥в≠ною. ” процес≥ анал≥зу ≥ синтезу визначаЇтьс¤, що об'Їкт розкладаЇтьс¤ на де¤к≥ частини ≥ складаЇтьс¤ з них. јле це ще не даЇ знанн¤ про те, що собою ¤вл¤Ї кожна частина, ¤к вона взаЇмод≥Ї з ≥ншими. ўоб з'¤сувати це, необх≥дно у¤ви≠ти р≥зн≥ частини у в≥дносинах одна з одною, пор≥вн¤ти њх. ” процес≥ пор≥вн¤нн¤ з'¤совуЇтьс¤ однакове ≥ неоднакове в предметах. “ак, пор≥вн¤нн¤ товар≥в у процес≥ обм≥ну ви¤в≠л¤Ї њх р≥зн≥ споживч≥ вартост≥ й однакову варт≥сть. ≥4- ѕор≥вн¤нн¤ Ї, з одного боку, анал≥зом, тому що воно розд≥л¤Ї пор≥внюван≥ предмети на дв≥ частини: однакову ≥ неоднакову; з ≥ншого Ч синтезом, тому що в≥докремленн¤ однакового в предметах становить от≠риманн¤ де¤кого ц≥лого, ¤ке складаЇтьс¤ з однакових частин. ÷е не те перв≥сне ц≥ле, котре под≥л¤лос¤ на частини, а нове, ран≥ше нев≥доме. ¬оно отримано по≠дальшим д≥ленн¤м частин ≥ з'Їднанн¤м њх однакових складових. якщо з'¤совано, що товари мають однако≠ву варт≥сть, то варт≥сть позначаЇ варт≥сть ≥ одного, й ≥ншого товару. ÷е Ї ц≥ле, що складаЇтьс¤ з однакових частин. ѕерех≥д до такого ц≥лого екстрагуванн¤м (тобто в≥дверненн¤м), тому що воно залишаЇ осторонь неоднакове. ѕроте в так≥й операц≥њ однаков≥ частини вступають у в≥дносини не т≥льки з неоднаковими час≠тинами, але й м≥ж собою. “ому це однакове стаЇ також сп≥льним дл¤ тих предмет≥в, з ¤ких воно абстраговано. јбстрагуванн¤ здобуваЇ характер узагальненн¤. “ак, в≥докремленн¤ вартост≥ обм≥нюваних товар≥в Ї не т≥льки абстрагуванн¤ в≥д њх неоднакових споживчих вартостей, але й ви¤вленн¤м сп≥льноњ дл¤ них вартост≥. ќтже, по≠р≥вн¤нн¤ через абстрагуванн¤ вид≥л¤Ї не просто однако≠ве, а однаково сп≥льне в предметах ≥ тому переходить в узагальненн¤.

ќднакове ¤к сп≥льне виступаЇ подв≥йно: по-перше, сп≥льне дл¤ утворень, що м≥ст¤ть однакове й неоднакове; по-друге, сп≥льне в≥дображенн¤ однакових частин. ” та≠кому випадку сп≥льне за зм≥стом зб≥гаЇтьс¤ з кожною ≥з частин. якщо, наприклад, Ї сукупн≥сть однакових ол≥вц≥в, в≥докремлених з≥ св≥ту ≥нших предмет≥в, то ол≥вець озна≠чаЇ ≥ той ≥ цей тощо. “ут ц≥ле, що виражаЇ сукупн≥сть ек≠земпл¤р≥в ¤к щось однакове, виступаЇ ¤к сп≥льне, а ко≠жен окремий екземпл¤р Ч ¤к частка. ќчевидно, що в та≠кому узагальненн≥ йдетьс¤ про просте наведенн¤ частки на загальне, про перех≥д в≥д частки до загального, тобто про ≥ндукц≥ю.

^≤ндукц≥¤ не ≥снуЇ без протилежност≥ Ч дедукц≥њ (ви≠веденн¤ частки ≥з загального), тому що вид≥ленн¤ загаль≠ного зд≥йснюЇтьс¤ лише у в≥дношенн≥ до частки, отже, м≥стить зворотний перех≥д. ƒедукц≥¤ Ч акт, зд≥йснюва≠ний за ≥ндукц≥Їю, м≥стить ≥ндукц≥ю, тому що загальне не розчин¤Їтьс¤ в частц≥, а збер≥гаЇ свою в≥дносну в≥докрем≠лен≥сть. “ут загальне зб≥гаЇтьс¤ за зм≥стом ≥з часткою, зрозум≥ло, що розб≥жн≥сть м≥ж ними маЇ формальний ха≠рактер ≥ походить в≥д суб'Їкта п≥знанн¤. “ак, розб≥жн≥сть м≥ж ол≥вцем взагал≥ ≥ кожним окремим екземпл¤ром на≠буваЇ характеру розходженн¤ у¤вного ≥ реального, тому що немаЇ такого ол≥вц¤ взагал≥, ¤кий би реально ≥снував пор¤д з конкретними. якщо вз¤ти ≥нший приклад, то не≠маЇ такого товару взагал≥, ¤кий реально б ≥снував пор¤д ≥з конкретними товарами. якщо ж намагатис¤ знайти ¤кийсь особливий вм≥ст загального, то ви¤витьс¤, що за≠гальне .лежить за межами ц≥лого ≥ ви¤вл¤Ї свою сп≥льн≥сть саме через специф≥чну в≥дм≥нн≥сть утворенн¤ в≥д ≥нших (у приклад≥ з ол≥вц¤ми Ч через в≥дм≥нн≥сть ол≥вц≥в та ≥нших предмет≥в; у приклад≥ з товарами Ч через в≥дм≥нн≥сть то≠вар≥в в≥д грошей, тому що грош≥ ≥ Ї товар узагал≥, загаль≠ний товар, ¤кий обм≥нюЇтьс¤ безпосередньо на вс≥ ≥нш≥ товари). ќтже, питанн¤ про вм≥ст загального виводить за меж≥ перв≥сного ¤вища ≥ св≥дчить про перех≥д до ≥ншого ¤вища. јле такий перех≥д Ї не що ≥нше, ¤к теоретичне в≥дбитт¤ реального руху ≥ взаЇмозв'¤зку економ≥чних ¤вищ.

–озгл¤нут≥ операц≥њ: анал≥з ≥ синтез; пор≥вн¤нн¤, абст≠рагуванн¤ й узагальненн¤; ≥ндукц≥¤ ≥ дедукц≥¤ становл¤ть суб'Їктивну д≥ю, спр¤мовану на проникненн¤ в об'Їкт. ¬икористанн¤ операц≥й дл¤ вивченн¤ предмета Ї оперу≠ванн¤. ќперуванн¤ маЇ своњм результатом ви¤вленн¤ структурних елемент≥в ц≥лого та њхнього взаЇмозв'¤зку. ¬ищою метою оперуванн¤ Ї таке проникненн¤ в пред≠мет, при ¤кому суб'Їктивна п≥знавальна д≥¤ починаЇ зб≥гати≠с¤ з об'Їктивним рухом предмета. ќперуванн¤ в такому раз≥ ви¤вл¤Їтьс¤ теоретичним в≥дтворенн¤м об'Їкта. ѕе≠рех≥д до взаЇмозв'¤зку загального, особливого та одинич≠ного саме й означаЇ перех≥д в≥д оперуванн¤ до в≥дтворен≠н¤, оск≥льки в таких пон¤тт¤х в≥дбиваютьс¤ вже не п≥зна≠вальн≥ операц≥њ, а лог≥чн≥ визначенн¤ руху самого об'Їкта досл≥дженн¤, тобто лог≥чн≥ визначенн¤ реальноњ ≥стор≥њ предмета.

™дн≥сть ≥сторичного ≥ лог≥чного

“еоретичне в≥дтворенн¤ завжди починаЇтьс¤ ≥з загаль≠ного, ¤ке ≥сторично мало особливу реальну форму свого ≥снуванн¤. ¬≥домо, що вс≥ жив≥ орган≥зми складаютьс¤ з великоњ к≥лькост≥ кл≥тин. јле спочатку ≥снували одно≠кл≥тинн≥ самост≥йн≥ орган≥зми, з ¤ких ≥ почавс¤ процес розвитку б≥льш складних утворень. “ому, з одного боку, анал≥з кл≥тини сучасного орган≥зму даЇ ключ до п≥знан≠н¤ однокл≥тинних, законом≥рностей њхнього розвитку; з ≥ншого боку Ч розгл¤д еволюц≥њ однокл≥тинних, в≥дби≠ваЇ процес породженн¤ р≥зноман≥тт¤ живих орган≥зм≥в.  л≥тинка утворюЇ загальну основу процесу розвитку, в ¤кому ≥з загального спочатку виростають певн≥ особли≠вост≥, а згодом Ч ц≥л≥сна система (одиничн≥сть), заснова≠на на загальному. ”с≥ жив≥ орган≥зми мають в основ≥ кл≥тинну структуру.  л≥тинкою системи ринкового гос≠подарства Ї товар тощо.

Ћог≥чний розвиток системи в≥дтворюЇтьс¤ через рух в≥д загального через особливе до одиничного. “еоретич≠ний розгл¤д ринкового господарства починаЇтьс¤ ≥з за≠гальноњ основи Ч товару, а пот≥м у процес≥ анал≥зу взаЇ≠мов≥дносин товар≥в ви¤вл¤ютьс¤ њхн≥ особливост≥ (обм≥нн≥ в≥дносини) ≥, нарешт≥, в результат≥ розвитку об≠м≥ну ф≥ксуЇтьс¤ виникненн¤ грошей ¤к такого одинич≠ного товару, за ¤ким закр≥плюЇтьс¤ роль загального ек≠в≥валента. “ут же впадаЇ в око ≥ протилежний рух: в≥д одиничного через особливе до загального. јдже роль за≠гальноњ основи виконуЇ кожен одиничний товар, а грош≥ ¤к одиничний товар слугують загальним екв≥валентом. “ому в одному й тому самому процес≥ розвитку товаро≠обм≥ну поЇднуютьс¤ два протилежних рухи: загальне Ч особливе Ч одиничне й одиничне Ч особливе Ч загальне. ќтже розвиток процесу обм≥ну Ї суперечливим. —ам про≠цес розвитку протир≥чч¤ маЇ своњ ступен≥. —початку ≥снуЇ тотожн≥сть загального ≥ одиничного, кожен одиничний товар становить сп≥льну основу процесу розвитку обм≥ну. ” ход≥ розвитку обм≥ну суттЇвого значенн¤ набувають в≥дм≥нност≥ одиничних ≥ загальних товар≥в. ≤, нарешт≥, коли зам≥сть простого обм≥ну (товар Ч товар) стверджуЇтьс¤ форма товарно-грошового об≥гу (товар Ч грош≥ - товар), в≥дм≥нност≥ переростають у протир≥чч¤, в ¤кому взаЇмо≠д≥ючими протилежност¤ми виступають товар ≥ грош≥.

1	2	3

Ќазва: ѕринципи ≥ методи п≥знанн¤ економ≥чного житт¤ сусп≥льства
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-15 (1111 прочитано)