Економічна теорія > Товар і його властивості

Товар і його властивості

ПОНЯТТЯ ТОВАРУ

Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелі­чені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єк­там без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причи­ну товарної форми продукту праці треба шукати не в природних вла­стивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роб­лять останні товаром. Характеристику цих відносин наведено у по­передньому параграфі. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: това­ром стає той продукт праці або благо, які призначені не для влас­ної о споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству не­потрібні і товаром бути не можуть.

Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задо­вольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.

Commodity (товар) — будь-який предмет комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «goods» у однині, оскільки термін «good» має інше суспільне значення (по-перше, бла­го, користь; по-друге, у множині — товари, вироби; по-третє, ван­таж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як «economic good».

Economic good (економічний товар) — все зовнішнє по відно­шенню до людини, що має властивості корисності, може бути при­своєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на протива­гу терміну «freegood». Економічні товари можуть бути матеріальни­ми або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежу­ють матеріальними економічними товарами.

Рис. 16. Класифікація товарів за сферами виробництва і терміном їх використання

Free good (вільний товар) — все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задоволь­няється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.

Товари можна класифікувати за різними ознаками (рис. 16, 17).

ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРУ

З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:

1) здатність задовольняти певну потребу людини;

2) придатність для обміну на інші товари.

Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини

Рис. 17. Класифікація товарів за способом призначення

одні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі — в одязі (пальто, костюм, сукня), треті — у засобах пересу­вання (тролейбус, метро, автомобіль), четверті — у послугах куль­турного призначення (книги, газети, кінофільми).

Особливе значення в економічному житті мають споживні вар­тості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засо­би виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, кар­топля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до пред­метів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів ви­робництва, а якщо її варять, щоб приготувати якусь страву, то це вже предмет споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вар­тості, а її функціональне призначення.

Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають ре­чової форми — хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, перукаря, актора. Особливого значення набуває така спожив-128

вартість, як інформація. Розвиток сфери послуг свідчить про /пінь розвиненості суспільства, про те, як воно піклується про ос-| Повну його цінність — людину.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задо­вольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця властивість товару дістала назву «мінова вартість»

Якщо різні товари обмінюються у певних пропорціях, це озна­чає, що між ними є щось спільне, яке робить їх співмірними, а саме: вони є продуктами праці. Саме та обставина, що різні споживні вар­тості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат енергії розуму, нервів тощо формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.

З цього можна зробити висновок, що в умовах суспільного по­ділу праці люди, займаючись певним видом діяльності (землероб, лікар, будівник, слюсар), для того щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обміню­ватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість — внутрішня влас­тивість товару. Мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.

ДВОЇСТИЙ ХАРАКТЕР ПРАЦІ, ВТІЛЕНОЇ В ТОВАРІ

Визначивши, що продукт праці стає товаром лише за наявності двох невіддільних сторін — споживної вартості та вартості, слід з'ясувати причину цієї двоїстості. Вона полягає у втіленій у товарі праці, яка також має двоїстий характер. Саме це визначає двоїстий характер товару.

Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого — у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі опе­рації, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виго­товляє певні блага. Наприклад, швець використовує шкіру, нитки, голки, спеціальну машину та інші знаряддя виробництва, щоб виго­товити чоботи, черевики; знаряддями праці хлібороба є комбайн, трактор, добрива. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживних вартостей. Працю, що їх створює, назива­ють конкретною.

Праця в особливій доцільній формі характеризує працю з якісно­го боку. Водночас є й інша, кількісна сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, що містить витрати людської робочої сили (її м'язів, мозку, нервів) незалежно від її конкретної форми. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну. Саме обмін роз­криває суспільне значення продукту. Якщо вироблений продукт не буде обміняний, то він не набуде суспільної споживної вартості, тобто не буде задовольняти потреб інших людей, а отже, не стане товаром. Це означає, що абстрактна праця є специфічною еконо­мічною категорією, яка властива лише товарному виробництву. Тому і створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару.

Отже, вартість — це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

§20 ТЕОРІЇ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЦІННІСТЬ ТОВАРУ

Визначення цінності товару в матеріально-речовій формі, формі послуги чи інформації — одне з головних завдань економіч­ної теорії, яке намагаються вирішити економісти різних шкіл і на­прямів впродовж усієї свідомої історії людського буття.

Підходів до визначення цінності товару багато. Кожний з них грунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, чинників виробництва, інформативна.

ТЕОРІЯ ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть Цлькість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на Ікііі він заснований, — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські еконо­місти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найповніше її розробив (. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, І виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми Іартості лише при зіставленні з іншими товарами.

У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової [юрми вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є проста, одинична або випадкова. Зона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, оли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізо-ичний характер і відбувався за такою формою: Т1 - Т2. При цьому Т1 міг бути рибою, а Т2 — м'ясом. Такий обмін виникав між різними общинами, в однієї з яких був певний надлишок риби, а у другої — м'яса. Він був випадковим, нерегулярним, як і блага, що обмінюва­вся в певній пропорції.

1	2	3

Назва: Товар і його властивості
Дата публікації: 2005-02-15 (3562 прочитано)