Банківська справа > Передумови регулювання кредитної діяльності в україні історія і сучасність

Ці кредитні операції не були дуже поширені і згодом майже повністю припинилися. В 1754 р. з'явились перші державні банки: Державні позичальні банки для дворянства в Москві та Петербурзі та Банк для по­правлення при Санкт-Петербурзькому порту комерції та купецтва в Пе­тербурзі. Це була перша спроба запровадження державного регулюван­ня кредитної діяльності. "Дворянські банки" надавали позики не більше 10 000 рублів одній особі під 6% річних під заставу. Заставою могло бути золото, срібло, діаманти чи перли в розмірі 1/3 вартості, або маєтки та села з людьми і всіма землям (жахливе явище в Росії — кріпосне право — ілюструє табл. 3). Принцип надання іпотечного кредиту під заставу "се­лянських душ" існував до введення поземельного кредиту в 1859 р. "Банк для купецтва" надавав пози­ки під 6% річних під товарне забез­печення.

Таблиця 3. Надання позик під заставу „селянських душ” в Росії у ХVІІІ ст.

Діяльність "дворянських банків" та "Банку для купецтва" по приноси­ла очікуваних результатів.

Але і в подальшому ці банки не відігравали значної ролі. Уряд Росії за правління Катерини II (1772 р.) для збільшення притоку грошових коштів землевласникам відкриває Ощадні скарбниці при Виховних домах у Петербурзі та Москві, що приймали відсоткові вклади та видавали позики під заставу маєтків на термін від одного до п'яти років, та Позичкові скарбниці, що надавали позики під заставу золота, срібла на термін від 3 до 12 місяців під 6 % річних. Позичкові скарбниці не мали власних коштів та використовували для своїх операцій кошти Ощадних скарбниць, яким вони платили 5 % річних за використані кошти. Державне регулювання поширилось на губернії, де у всіх губернських містах були створені "Приказы общественного призрения". Вони мали виконувати благодійні функції та разом з тим надавали позики під нерухоме майно.

В 1786 р. уряд Росії здійснив другу спробу запровадити регулюван­ня короткострокового кредитування. Відбулась реорганізація кредит­них установ:

— "дворянські банки" були перетворені в один Державний позичко­вий банк, який надавав позики землевласникам;

— утворено Державний асигнаційний банк, що відбулось шляхом об'єднання двох Асигнаційних (емісійних) банків. Випуск асигнацій проводився у великих обсягах через війну з Наполеоном, внаслідок чого Росія мала паперово-грошовий обіг протягом наступних десятиліть (табл.);

— при Асигнаційному банку утворені Облікові контори.

Але обороги банків того часу були надто обмежені через нестачу капіталів та здійснен­ня багатьох банківських операцій окремими установами.

У 1817 р., після закінчення війни з Наполеоном, Росія отримала можливість припинити подальший випуск асигнацій та розпочати реорганізацію кредитної системи. Був утворений Державний комерційний банк на основі Облікових контор для надання короткострокових кредитів; на потреби торгівлі. Вперше для управління та регулювання кредитними установами була утворена Рада державних кредитних установ.

Склад Ради державних кредитних установ:

кількість

Голова Державної ради, міністр

фінансів, державний контролер                   3

Представники дворянства                            6

Представники купецтва                                            6

УСЬОГО                                                                    15

Під наглядом цієї Ради перебували три державні банки — Асигнацінний (емісійний), Позичковий (іпотечний), Комерційний (короткострокового кредитування) — та Комісія погашення боргів. Починаючи з 1817 р. почали публікуватися докладні звіти про діяльність цих банків. Ощадні скарбниці та "Приказы общественного призрения” не підлягають регулюванню з боку новоствореної Ради.

Період з 1817 по 1860 р. був своєрідним для формування кредитних відносин через кріпацтво. Панівним типом  виробництва було панське кріпацтво, тобто виробництво обслуговувалось кріпацькою працею. В таких умовах розвиток короткострокового кредитування був спотворений, бо не мав економічних важелів.

Після скасування кріпацтва в умовах промислового зростання в Російський імперії (60-70 роки ХІХ ст.) почали з’являтися перші акціонерні комерційні банки як необхідність у задоволенні потреб виробництва. На державному рівні відбулась повна реорганізація системи регулювання кредитної діяльності:

Законом від 1 жовтня 1859 р. було припинено та заборонено надання будь-яких позик під маєтки та під кріпацькі душі.

31 травня 1860 р. Державний позичковий банк був ліквідований. Його активи та пасиви передані Петербурзькій ощадній касі, яка разом із "Приказами общественного призрения” була зобов’язана припинити свої кредитні операції та провести розрахунки з позичальниками.

2 липня 1860 Державний комерційний банк був реорганізований в Державний банк, що отримав додаткові функції.

На 1 січня 1914 р. в країні діяли 46 комерційних банків, що мали 822 відділення та агенції, в тому числі

Період після Першої світової війни (початок ХХ ст.). Вже на початку ХІХ ст. банківська справа в України набула великого розвитку. Банківські кредити прискорювали  розвиток виробництва, сприяли формуванню фінансового капіталу. В Україні почали діяти акціонерні банки ко­мерційного та іпотечного кредиту. А саме: Київський приватний комер­ційний банк (утворений в 1868 р.), Одеський купецький (1889), Одеський дисконтний (1879) з філіями в Миколаєві та Кишиневі, Київський про­мисловий (1871), Харківський торговий (1868), Катеринославський комер­ційний банк (1872) з філією в Полтаві. Також широкого розвитку набу­ли кредитні та позикоощадні товариства, ощадні та земські каси, ломбарди та приватні банкірські контори.

До 1917 р. в Україні було три контори Державного банку Росії — Київська, Харківська, Одеська та 24 філії. Кредитна система Росії скла­далася на той час із Державного банку (мережа Державного банку становила 10 контор та 124 відділення), акціонерних комерційних банків, кредитної кооперації та інших кредитних установ (банкірських контор, товариств взаємного кредиту, міських громадських банків, ощадних кас, банкірських домів, земських кас, ломбардів). Державний банк був єдиним у країні емісійним банком, кредитним, розрахунковим центром банківської системи і виконував роль „банку банків”.

Структура банківської системи Росії до 1917 р. Перша ланка – Державний банк. Друга ланка: акціонерні комерційні банки, іпотечні банки, кредитні кооперації, в т.ч. банкірські контори, товариства взаємного кредиту, міські громадські банки, ощадні каси, банкірські доми, земські каси, ломбарди.

Акціонерні російські комерційні банки в Україні мали розгалужену мережу. Так, із 56 філій Петербурзького міжнародного комерційного банку в Україні було — 35, Азово-Донського – 23, Російського для зовнішньої торгівлі – 17. ці банки відігравали основну роль в економіці як України, так і Росії. Це свідчить про сприятливі умови розвитку економічно-фінансових відносин в Україні в цей період. У системі державних російських банків іпотечного кредитування в Україні було сім філій Дворянського земельного банку та дев’ять філій Селянського поземельного банку. Іпотечні банки здійснювали фінансово-кредитну підтримку селянства.

На початку ХХ ст. після Першої світової війни в Україні відбувалось активне формування фінансового капіталу. Так, підприємець цукрової промисловості Ярошинський в 1916 р. придбав майже весь пакет акцій Київського приватного банку – одного з головних центрів фінансування цукрової промисловості в Росії, а в 1917 р. став господарем значної частини акцій Російського банку для зовнішньої торгівлі. В 1914 р. вугільну (на 70 %) та металургійну (на 90%) промисловість України фінансували іноземні капітали — франко-бельгійський, британський, німецький, що суттєво впливали на кредитну діяльність банків в Україні. Кредит відігравав значну роль у зростанні темпів виробництва та нагро­мадженні фінансового капіталу.

Радянський період кредитної діяльності в Україні характеризується в першу чергу націоналізацією банківської системи, нехтуванням прин­ципів кредитування та спотворенням кредитного механізму, що спричи­нило неефективне використання кредитних ресурсів та значне їх збіль­шення. Жовтнева революція в Росії стала причиною розладу її банків­ської системи, що вплинуло на банківську систему України як її складової.

До 1991 р. розподілення прибутку підприємств, що залишався в їх розпорядженні, жорстко регламентувалося системою індивідуальних економічних нормативів за фондами економічного сти­мулювання цільового спрямування. Було виключено перетікання грошо­вих нагромаджень між підприємствами за власною ініціативою. Повністю обмежувалося внутрігосподарське маневрування фінансовими ресурса­ми підприємств. При цьому нестача реальних нагромаджень в держав­ному бюджеті компенсувалася за рахунок кредитних ресурсів, тобто дер­жава безоплатно і в великих обсягах позичала у колишнього Держбан­ку СРСР кредитні ресурси для покриття бюджетного дефіциту. Вітчиз­няні економісти заперечували регулюючу функцію кредиту. В результаті кредитний регулятор був деформований, що призвело до перенасичен­ня народного господарства кредитними ресурсами. Центральним банком було повністю виключено зі сфери регулювання грошового обігу процес обігу безготівкових грошей, тобто оцінювання кредитних ресурсів бан­ківської системи.

1	2	3	4

Назва: Передумови регулювання кредитної діяльності в україні історія і сучасність
Дата публікації: 2005-01-03 (2227 прочитано)