∆урнал≥стика > ≤ндив≥дуальне й соц≥альне у масово-≥нформац≥йних процесах

≤ндив≥дуальне й соц≥альне у масово-≥нформац≥йних процесах

” теор≥њ журнал≥стики Ї проблема, ¤ка розв'¤зуЇтьс¤ надзвичайно складно Ц поЇднанн¤ ≥ндив≥дуальност≥ розум≥нн¤ й масовост≥ реагуванн¤. ўоразу в спробах њњ вир≥шенн¤ доводитьс¤ залишати зручн≥ гомогенн≥ умови досл≥женн¤ й вдаватис¤ до ф≥лософ≥њ, л≥нгв≥стики, психолог≥њ, соц≥олог≥њ. ќднак ус≥ гетерогенно орган≥зован≥ пошуки й досл≥дженн¤ не можуть вивести нас за меж≥ вербального св≥ту Ц св≥ту сл≥в, у ¤ких вт≥лено думки. ќтже, саме зв≥дси, в≥д особливостей розум≥нн¤ слова ≥ндив≥дом, соц≥альною групою та сусп≥льством, ≥ сл≥д розпочинати пошук в≥дпов≥д≥ на запитанн¤, ¤к поЇднати ≥ндив≥дуальне та соц≥альне у св≥т≥ масовоњ ≥нформац≥њ.

¬. √умбольдт, засновник л≥нгв≥стичного вченн¤, з ¤кого виросло практично все сучасне мовознавство, вказував на подв≥йний Ц ≥ндив≥дуальний ≥ водночас соц≥альний, масовий Ц характер розум≥нн¤: Ућовна д≥¤льн≥сть нав≥ть у своњх найпрост≥ших про¤вах Ї з'Їднанн¤ ≥ндив≥дуальних сприйн¤ть ≥з загальною природою людиниФ [6, 77-78]. “ут закладено напр¤м шл¤ху в≥д ≥ндив≥дуальноњ до масовоњ св≥домост≥, ¤кий Ї в≥ддзеркаленн¤м саме загальноњ природи й сусп≥льного бутт¤, поза ¤ким людини не ≥снуЇ.

÷им шл¤хом п≥шла велика к≥льк≥сть учених (див., наприклад: Ѕ. –ассел [8,39]), але майже н≥хто з них не д≥йшов нав≥ть до спроб ц≥леспр¤мованого, зосередженого анал≥зу масового розум≥нн¤.

Ѕертран –ассел, батько сучасноњ зах≥дноњ теор≥њ п≥знанн¤, ≥м'¤м ¤кого вже п≥вв≥ку кл¤нутьс¤ ф≥лософи, соц≥альн≥ психологи та й математики багатьох сучасних наукових шк≥л, Ц п≥дтвердив ≥ розвинув думку јристотел¤ щодо того, що висловленн¤ людини щодо чогось Ї його ≥ндив≥дуальною ≥нтерпретац≥Їю: У≤ндив≥дуальне сприйн¤тт¤ Ї основою усього нашого п≥знанн¤ [23,42]. ¬≥н уз¤в до розгл¤ду ситуац≥ю, коли ≥нтерпретуючих б≥льше н≥ж один: УЕ  оли Ї дв≥ ≥нтерпретац≥њ, Е виб≥р одн≥Їњ з них Ї справою смаку ≥ зручсности: не буваЇ так, щоб одна ≥нтерпретац≥¤ була УправильноюФ, а ≥нша УнеправильноюФ [23,273]. “им самим ≥нтерпретац≥¤ була в≥дсунута за межу УяФ, до меж≥ Уя Ц “иФ. —¤гнути за нењ у прост≥р Уя Ц ¬с≥Ф, у безмежн≥сть масовоњ ≥нтерпретац≥њ, не зм≥г нав≥ть –ассел. ѕопри вс≥ науков≥ здобутки у нього була одна суттЇва, з нашоњ точки зору, вада: в≥н лишивс¤ байдужим до журнал≥стики. «акл¤тт¤, ¤ке не пускаЇ у цю сферу класик≥в св≥товоњ науки, не було зн¤то й цього разу. ÷ей автор звернув в≥д наших кордон≥в не у б≥к мистецтва, ¤к √.-√. √адамер, а в б≥к математики Ц науки, ¤к≥й масштаби мас-мед≥а зовс≥м нец≥кав≥.

якщо вдатис¤ при вир≥шенн≥ проблеми сп≥вв≥дношенн¤ ≥ндив≥дуального та масового розум≥нн¤, до математичного ≥нструментар≥ю, то дл¤ визначенн¤ реального простору ≥нтерпретац≥њ одн≥Їњ газетноњ публ≥кац≥њ сл≥д запропонувати формулу:

X=N x Y,

де непевна величина ’ означаЇ незчислиму к≥льк≥сть д≥йсних читач≥в данноњ публ≥кац≥њ,

N в≥дображаЇ нев≥дому й до того ж зм≥нну к≥льк≥сть ≥нтерпретац≥й кожного з читач≥в;

Y Ц к≥льк≥сть д≥йсних ≥нтерпретац≥й, зд≥йснених кожним з читач≥в, унасл≥док його вагань або б≥льшоњ н≥ж 1 к≥лькост≥ власних ц≥лей.

“аким чином, ми виходимо з припущенн¤, що ≥нтерпретац≥њ п≥ддано всю публ≥кац≥ю ц≥лком, а це ≥деал≥зуЇ процес. якщо ж спробувати позбутис¤ ц≥Їњ вади, треба додати до формули ще й У Ф Ц коеф≥ц≥Їнт вз¤тоњ до ≥нтерпретац≥њ (тобто до розум≥нн¤) кожною окремою людиною частки ≥нформац≥њ, що м≥стилас¤ у кожному пов≥домленн≥, та УуФ, що Ї коеф≥ц≥Їнтом залученн¤ до процесу ≥нтерпретац≥йних чинник≥в, ¤к≥ в≥д початку у пов≥домленн≥ не м≥стилис¤: знань ≥нтерпретатора, його акс≥олог≥чних установ, впливу почутт≥в тощо.

ќтже, в дуже приблизному значенн≥ виведенн¤ ≥нтерпретац≥њ, з допомогою журнал≥стики, з р≥вн¤ ≥ндив≥дуального на р≥вень масовий, вигл¤датиме так:

X=K (N х Y) у ÷¤ формула наочно показуЇ, що непевн≥сть, непередбачуван≥сть Ї нев≥д'Їмними рисами ≥нтерпретац≥њ у сфер≥ масовоњ св≥домост≥, але вона зовс≥м не доводить, що розум≥нн¤ ≥нформац≥њ одн≥Їю особою Ї справою прост≥шою, л≥н≥йною й прим≥тивною.

ƒжордж √. ћ≥д, б≥хев≥орист, ¤кий спростував заснвника б≥хев≥оризму ƒжона ”отсона та проклав шл¤х ≥нтеракц≥он≥зму “. Ўибутан≥ Ц зупинивс¤ на меж≥ груповоњ ≥нтерпретац≥њ, не перейшовши до масових масштаб≥в. …ого Уя ≥ндив≥дуальнеФ та У¤ соц≥альнеФ не сп≥впадають, але Ї нев≥дд≥льними. ≤ндив≥дуальне УяФ Ї св≥домим свого соц≥ального У¤Ф, вони перебувають у гармон≥њ та у конфл≥кт≥ [24,158]. ¬≥н т≥льки зм≥г вказати, що ≥снують б≥льш≥ за групов≥ масштаби ≥нтерпретац≥њ: УЋюдський ≥ндив≥дуум, ¤кий над≥ленений сам≥стю, Ї завжди членом б≥льшоњ соц≥альноњ сп≥льноти, ширшоњ соц≥альноњ групи, н≥ж та, в котр≥й в≥н безпосередньо й пр¤мо ви¤вл¤Ї себеЕФ [24, 247]. ќднак предметом цього досл≥дженн¤ Ї ≥ндив≥д та група. ”сього один раз в≥н поб≥жно згадуЇ, що в св≥т≥ ≥снуЇ журнал≥стика Ц мас-мед≥а, ≥нформац≥йн≥ посередники, що д≥ють у масштабах усього людства. У¬еличезна важлив≥сть посередник≥в сп≥лкуванн¤ (на зразок тих, ¤к≥ належать до сфери журнал≥стики) вбачаЇтьс¤ одразу, оск≥льки вони донос¤ть до с≥вдомостs мас ситуац≥њ, завд¤ки ¤ким людина (≥ людство Ц ¬.¬.) може с¤гати у настановленн¤ у досв≥д ≥нших особистостей У[24, 233], Ц але в≥д ц≥Їњ думки ƒж. “. ћ≥д в≥дразу повертаЇ до драми ≥ роману. ¬≥н мав ту саму ваду, в≥н був не журнал≥ст ≥ тому не побачив принциповоњ р≥зниц≥ м≥ж одн≥Їю та другою г≥лками л≥тератури.

ƒжон ƒьюњ та “амотсу Ўибутан≥, ¤к ≥нтеракц≥он≥сти, дал≥ ≥нших просунулис¤ у розум≥нн≥ сп≥вв≥дношенн¤ ≥ндив≥дуального ≥ соц≥ального у сфер≥ масовоњ св≥домости. ƒж. ƒьюњ попол¤ризував думку, що сусп≥льство ≥ Ї комун≥кац≥¤. ѓњ розвинув “. Ўибутан≥ [26, 144], автор Уя- концепц≥њФ.

Ући-концепц≥њФ цими американськими соц≥альними психологами не було створено, а тим б≥льше У¬с≥-концепц≥њФ Ц зах≥дний ≥ндив≥дуал≥зм та, ширше, ф≥лософ≥¤ рац≥онал≥зму, в ¤ку вбудовано цей ≥ндив≥дуал≥зм, не дають змоги подолати своЇ власне Dasain ¤к таке, що Їдине маЇ значенн¤. ќднак шл¤х до нењ, здаЇтьс¤, вже вказано Ц хоч його прокладено саме через терени ≥ндив≥дуал≥зму.

«а Ўибутан≥, люди визначають себе, в≥дчужуючись в≥д ≥нших [26, 190], ≥ в цьому сенс≥ преса Ї ≥деальним Ув≥дчужувачемФ. …ого ≥нтеракц≥он≥стський п≥дх≥д характеризуЇтьс¤ впевнен≥стю, що людська злагода й соц≥альний пор¤док Ї продуктом комун≥кац≥њ. Ќапр¤мок, ¤кого набула повед≥нка людини, розгл¤даЇтьс¤ ¤к результат взаЇмних поступок людей, що залежать одне в≥д одного та пристосовуютьс¤ один одного [26, 27; 30, 174).

як бачимо, наукова думка останн≥х дес¤тил≥ть загрузла в суперечках щодо проблем ≥ндив≥дуального р≥вн¤ розум≥нн¤. «а ними забулос¤ знанн¤, запов≥дане √умбольдтом, ¤кий одночасно ≥ не в≥дкидав пр≥оритету ≥ндив≥дуального розум≥нн¤ Ц ≥ пр¤мо вказував на необх≥дн≥сть розгл¤дати його т≥льки у загальнолюдському простор≥: У–озум≥нн¤, однак, не могло б спиратис¤ на внутр≥шню самост≥йну д≥¤льн≥сть, ...¤кби за в≥дм≥нност¤ми окремих людей не сто¤ла б, лише розщеплюючись на окрем≥ ≥ндив≥дуальност≥, Їдн≥сть людськоњ природиФ [6, 78].

√умбольдт протиставл¤в не т≥льки ≥ндив≥дуальне соц≥альному, а й соц≥альне ≥ндив≥дуальному, одночасно п≥дкреслюючи њхню нерозривн≥сть. ” робот≥ про ≥ндив≥дуальне та масове у мов≥ в≥н зробив такий запис: УЌац≥¤, ¤ка говорить одн≥Їю мовою, включаЇ до себе вс≥ нюанси людськоњ самобутност≥. Ќав≥ть люди одного розумового спр¤муванн¤, ¤к≥ займаютьс¤ однаковою справою, розр≥зн¤ютьс¤ у своЇму розум≥нн≥ справи й у тому, ¤к вони переживають на соб≥ њњ вплив... ћовленн¤ завжди виходить в≥д ≥ндив≥да (але мова, додамо, Ц в≥д сусп≥льства - ¬. ¬.) ...Ќезважаючи на це, мова влаштовуЇ кожногоФ [6, 165].

ј. ¬. √улига, в≥домий досл≥дник ф≥лософсько-л≥нгв≥стичноњ спадщини ¬. фон √умбольдта, п≥дкреслюЇ ¤к одну з ч≥льних таку думку в теоретичн≥й спадщин≥ класика: УЌарод Ц такий самий орган≥зм, ¤к людський ≥ндив≥дФ. ¬она проходить червоною ниткою кр≥зь усю творч≥сть великого н≥мц¤: зародилас¤ в естетичних прац¤х, пот≥м сповнюЇ його роботи з ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ [5, 20].

ѕогодимос¤ з тим, що це Ц ген≥альний нат¤к, ¤кий сьогодн≥ маЇ вигл¤д досить умовного й тому не дуже точного.

…ого зрозум≥в ќ. ѕотебн¤, ¤кий проголосив: Уѕротир≥чч¤ мовленн¤ й розум≥нн¤ вир≥шуЇтьс¤, за √умбольдтом, Їдн≥стю людськоњ природи. (¬оно не було б вир≥шено)... ¤кби в≥дм≥нн≥сть окремих ос≥б не була лише про¤вом Їдност≥ людськоњ природи. “им же по¤снюЇтьс¤ й протир≥чч¤ суб'Їкта й об'Їкта, свободи й необх≥дност≥Ф [15, 37].

јнтином≥¤ ѕотебн≥ з'¤совуЇ його позиц≥ю: Ућова ст≥льки ж творенн¤ особи, ск≥льки й народуФ [15, 44].

“аким чином, масове розум≥нн¤ слова Ї умовою розум≥нн¤ взагал≥, його формою, простором. ћаса, що прагне розум≥нн¤, розпадаЇтьс¤ на к≥льк≥сть ≥ндив≥д≥в, а пот≥м об'ЇднуЇтьс¤ в групи на акс≥олог≥чних п≥дставах.

™ ≥сторичний ≥ Ї пор≥вн¤льний методи, шл¤хи досл≥дженн¤; вони ж Ї основн≥ ≥стини науки. јле ≥сторичний Ц окремий випадок пор≥вн¤льного, в ¤кому д≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ в час≥, а не в простор≥. ќтже, фактично лишаЇтьс¤ Їдиний метод Ц пор≥вн¤льний. ¬≥дтак, п≥знанн¤ Ц д≥йсно пор≥вн¤нн¤. ѕро це писав ќ. ЋосЇв у знаменит≥й У‘≥лософ≥њ ≥мен≥Ф [12, 36 ≥ дал≥].

јле народ Ц це передус≥м люди, а отже мова Ц це передус≥м мовленн¤. ” ѕотебн≥ мова взагал≥ в≥дпов≥даЇ середньому р≥внев≥ розум≥нн¤ в народ≥ [15, 47]. Ќа нього й ор≥Їнтуютьс¤ «ћ≤.

¬≥домий у всьому св≥т≥ рос≥йський ф≥лософ ≥ л≥нгв≥ст ћ. Ѕахт≥н пише з приводу досл≥дженн¤ розум≥нн¤ слова у цих двох р≥вн¤х:

У¬ербальна реакц≥¤ Ц ¤вище найвищою м≥рою складне. ¬оно складаЇтьс¤ з таких компонент≥в...

1) ф≥зичне ¤вище звучанн¤ промовлених сл≥в;

2) ф≥з≥олог≥чн≥ процеси у нервов≥й систем≥, в органах мовленн¤ й сприйн¤тт¤;

1	2	3

Ќазва: ≤ндив≥дуальне й соц≥альне у масово-≥нформац≥йних процесах
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (1018 прочитано)