Журналістика > Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах

Століттями вчені, філософи, психологи, лінгвісти сперечалися про підсвідоме як передсвідоме.

Існування описаних нами блоків показує, що підсвідоме може бути також післясвідомим. У такому разі професійна діяльність досвідченого журналіста чимось нагадує гру на фортепіано. Він натискає клавіші, звільнюючи для сприйняття слухачами, публікою, аудиторією потрібні змістові комплекси необхідної “висоти тону”. І складає з них текст, твір. І його охоче, як “фаст фуд” продукти харчування, споживають. Швидко, просто, функціонально.

Якщо погодитися з такою складовою журналістської творчості, тоді все питання залишається прихованим у формулі “потрібні”. Потрібні – кому? Журналісту, який керується загальнолюдськими цінностями та потребами, – чи замовникові, котрий керує журналістом? Але це вже тема іншого дослідження...

Блоки не можна поєднати з незнанням або недостатнім знанням: їхня матерія – все, що вже було зрозуміло (have been comprehensed) у минулому і тепер, через тимчасову непотрібність, відправлені у мисленнєвий та мовленнєвий пасив, у запас – у під-свідомість.

Усе, що стосується блоків, не сполучається з дієсловами “чогось хочемо” та “щось відчуваємо”, в яких, власне, й містяться передчуття та “переддумки”. Невисловлені почуття, невимовлені бажання – ці “суміжні” з думками душевні стани існують за межами думки, на теренах несвідомого, передсвідомого, їх неможливо вловити у форму слова, в такому разі вони відразу стають просто почуттями та бажаннями, цілком усвідомленими настільки, що для них існують готові слова.

І в рефлексії, і в діалозі, і, особливо, у масовому спілкуванні блоки – зручний винахід на довгому шляху становлення масового психічного життя людини й людства. У найширшому розумінні в блокові спресовано загальнолюдський досвід сповненої суперечностей та драматичної боротьби за власне виживання.

Цю думку теж доводиться обстоювати в протидії, – але поки що не з її критиками, а з неправильними підходами до неї, з хибним матеріалом для її підґрунтя.

М. Хайдеггер, якого цитує киянин Р. Кохлікян, у свій час промовив: “Людина не може бути, не розуміючи”. Вдала формула – з якою тепер ніяк не можна погодитися. Адже людина тільки й є не розуміючи, вона завжди на межі між “не розуміючи” та “розуміючи”: щодня, щомиті. І розуміння може настати тільки в спілкуванні, у соціальному контексті.

Так, К. Платонов робить суттєву помилку, коли вказує: “Особливості спілкування – ось лакмусовий папірець, що показує відмінність людини від тварин” [16, 7]. Тобто тварини спілкуються-без-лапок, а отже, й розуміють-без-лапок? Це неможливо.

І далі: “Сутність словесного спілкування полягає в обміні інформацією... між агентом, що її передає, й перципієнтом, що її сприймає, котрі послідовно можуть мінятися місцями, [16, 8]. Ні – не можуть, тому що проголошено дію у сфері спілкування. Обидва лишаються на своїх місцях, такий поділ їх на дві різні змістовно-функціональні позиції є хибним. Перципієнт не виступає тут як суб'єкт, він у цій формі явно не дорівнює агентові. А отже, так не можна вести мову про спілкування, а тільки про комунікацію. Вони лишаються на тих місцях, які вважають за доцільне займати, адже вони – суб'єкти, і цього ніколи не можна забувати, якщо ми не хочемо перервати діалектику й скотитися на давно залишені позиції вульгарного марксизму.

Після М. Кагана так писати вже не можна – даруємо авторові, адже його робота вийшла раніше, аніж М. Каган сформулював теорію спілкування, але набагато пізніше, аніж були написані праці А. Бахтіна з цих самих проблем [1, 2, 3] та деякі інші.

Інша неточність: “Мета спілкування – обмін поняттями” [14, 10]. Так інформацією чи поняттями обмінюються учасники спілкування? Читач купує газету задля щоденних свіжих понять – чи, все-таки, шукає в ній інформацію? До таких помилок призводить надто прямолінійне трактування розуміння та нехтування герменевтикою!

Таких неточностей та хибних думок стане менше, якщо ясно й точно заявити кілька основоположних речей у цій сфері.

Головна функція масового спілкування – забезпечувати масове розуміння.

Головна функція масового розуміння – забезпечувати здійснення саморозуміння: прийняття рішення кожним індивідом окремо.

Така дія створює умови для самоінтерпретації – ідентифікації індивіда в соціокультурному просторі.

А це дає підстави для забезпечення масових дій: у складі виборців, членів партії чи профспілки, релігійних, спортивних, молодіжних об'єднань тощо.

Масові дії просувають уперед соціальний прогрес.

Він, у свою чергу, формулює проблеми, з якими кожен індивід прагне боротися спільно: “Гуртом добре й батька бити”.

Так виникає потреба в масовому спілкуванні.

І не переривається гегелівська спіраль діалектики.

Література

1. Бахтин М. М. Проблема диалогической речи // Собр. соч. в 7 т., Т. 5. – М.: Русские словари, 1996. – 730 с. - С. 209 - 218.
3. Бахтин М. М. Тетралогия / Сост., текстолог. подготовка, научный аппарат И. В. Пашкова. Комментарии В. Л. Михлина, Н. К. Бонецкой, В. М. Алпатова, Н. Л. Васильева, И. П. Пешкова. - М.: Лабиринт, 1998. - 608 с.
4. Брудный А. А. Понимание и общение. - М.: Знание, 1989. – 64 с.
5. Гулыга А. В. Философская антропология. Предисл. к: Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. Пер. с нем. – М: Прогресс, 1985.
6. Гумбольдт Вильгельм фон. Избранные труды по языкознанию. /Пер. с нем./ - М.: Прогресс, 184. – 395 с.
7. Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. /Пер. с нем./ – М.: Прогресс, 1985.
8. Владимиров В. М. Комерційна журналістика як галузь інформаційного бізнесу. – Луганськ.: Вид-во Східноукр.держ. ун-ту, 1995 – 137 с.
9. Владимиров В. М. Основы журналистики в понятиях и комментариях. – Луганськ.: Изд-во Восточноукраинского гос. ун-та, 1998. – 134 с.
10. Каган М. С. Мир общения: проблема межсубъективных отношений. - М.: Политиздат, 1988. – 319 с.
11. Кохлікян Р. Метафізика здійснення безадресного дискурсу (Про здійснення розуміння) // Філософська думка, 1999, № 1-2, – С. 43 – 63.
12. Лосев А.Ф. Философия имени. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 169 с.
13. Масова комунікація: Підручник /А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. – К.: РВЦ “Київський університет”, 1999. – 634 с.
14. Попов В. Б. О перспективах развития теории социальной коммуникации. Размышления по поводу учебного пособия (Ситниченко Л. Першоджерела комунікативої філософії – К.: Либідь, 1996. – 176 с.) // Філософські дослідження. Збірник наукових праць Східноукраїнського націоналльного університету. – Випуск 1. – Луганськ, 2000. – 216 с.
15. Потебня А. А. Полное собрание трудов: Мысль и язык. Подгот. текста Ю. С. Рассказова и О. А. Сычева. Комментарии Ю. С. Рассказова. – М.: Лабиринт, 1999. – 300 с.
16. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. – К.: РВЦ “Київський університет”, 1999. – 308 с.
17. Платонов К. К. О видах словесного общения // Философские проблемы общения / Под общ. ред. А. А. Брудного. - Фрунзе: Илим, 1976. – 180 с. 7 - 19.
18. Різун В. В. Природа й структура комунікативного процесу. Лекційний фонд Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка (лекція друга). – К., 2000. – 28 с.
19. Сознание и понимание. – Фрунзе.: Илим, - 1982. – 123 с.
20. Anderson David, Benjaminson. Investigative Reporting. Bloomington; London. Indiana University Press. – 1976. – 307 p.
21. Cherry C. On Human Communication. A Review, a Survey and a Criticism. Cambridge (Mass) – L, 1966, p. 3-5.
22. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masowe. Teorie i analisy prasy, radia, telewizji i Internetu/ – Warszawa-Krakow: Wydawniyctwo naukowe PWN, 1999. – 336s.
23. Рассел Бертран. Человеческое Познане. Его сфера и границы, – М.,1957.
24. Мід Джордж Г. Дух, самість і суспільство. – К, 2000.
25. Brigman P.W. Intelligent Jndividual and Society. – New York., 1938.
26. Шибутани Т. Социальная психология. – Ростов н/Д., 1999.

1	2	3

Назва: Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах
Дата публікації: 2005-02-17 (1018 прочитано)