Журналістика > Публіцистична сміхотерапія на сторінках українських таборових часописів

1 квітня 1947 р. "на чужині" вийшло перше й останнє число "одноднівки гіркого сміху" під назвою "Люшня". Пояснюючи дотепну назву, її творці обіграли свій вибір так: "Люшня - частина воза, якою при нагоді можна проїхатись по голові сусіда. Отже засіб брутальної аргументації при вирішуванні спорів у примітивів", тож журнал створювався саме для того, аби отверезити розпалених "наших запроторених земляків". Тут і лірика Прокопа Окопа, й етюди Євгена Череваня, Пилипа Колючки, Гіякинта Вишиваного, оповідання Іринея Відьми, фейлетон "Хожденіє Марка Неповторного" (із підзаголовком "Політвиховання") Данила Тихого, й численні карикатури свідчили про наміри редакції розбурхати "плюсполітичне", "плюспатріотичне", "плюсреволюційне" таборове середовище, щоб воно придивилося до свого обличчя, зауважило негативні зміни чи похибки. Небезпідставно "Люшня" відзначала: "... Невже всі ми, позбавлені вітчизни ізгої, у таборах на ласкавому хлібі, цьковані на приватках авслендри, непевні завтра діпісти, словом, громада у стані найгрізнішої небезпеки, - а все ж одночасно і притаєна єдина надія нашого многострадального народу на рідних землях - не примітиви, коли в нас є те, що власне, на жаль, є: 9 партій, два уряди, близько 40 міністрів, східняки й галичани, православні й уніяти або католики й схизматики, новоспечені таборові аристократи й плебеї і т.д., і т.д. Хіба ж можна тут кого переконати небрутальним аргументом?"[21].

Загалом усі ці політичні, державні, національні й духовні "болячки" постійно знаходилися під прицілом всієї таборової преси - видань інформаційних, літературно-мистецьких, партійних, освітніх, студентських, релігійних тощо. Але головну критичну роль виконувала, безумовно, сатирично-гумористична преса, чиє жало завжди знаходило необхідні факти, деталі, прояви, вислови, гідні загальнотаборової розмови, осуду чи кпину.

Так, двотижневик сатири, карикатури і гумору "Комар / Їжак" (Мюнхен, 1947 - 1949) попереджав, що "Сміх - це здоров'я", а тому для переконання в цій великій життєвій істині варто було передплатити і прочитати саме цей журнал. Водночас редакція наголошувала: "На рідних землях порівнювали моє жало до операційного лянцета хірурга. І зовсім правильно, бо причинитися, в міру моїх скромних сил, до оздоровлення нашого національного організму - це ж було, є і буде моє єдине завдання. Нехай же буде потіхою для противників (і втіхою для прихильників) те, що навіть найбільш болючі операції я переводитиму на весело..."[22].

Витриманий у різних кольорах, завжди вдатний до неповторних шаржів і гострих ілюстрацій, неперевершений у політичній критиці, журнал "Комар / Їжак" часто пропонував окремі сторінки і розвороти ("Карикатури з літератури", "Великий єгипетсько-халдейський сонник", "З редакційного коша", "Одвертий лист до Когось і до Нікого" ("що має дрібку доброї волі і капку нормального глузду") Данила Тихого, "Небесний скринінг" Гаркуна Ідовитого, "дуже сумні гуморески", рецензії "Шерехи історії"), а також комунікати, побажання, листування, матеріали до "історії і психології холуїзму", народну оперету "Наталка-Полтавка" ("доробив І.Котляревському Ярема Галайда"), анекдоти, аргументи, надзвичайні вісті, спростування, вірші і т.д.

У четвертому номері за 1947 р. "Комар / Їжак" подав досить повчальний "літературний спектакль режисерії Яреми Галайди" під назвою "Театр Скомороха", змалювавши виразно гротескними барвами загальну еміграційну ситуацію, взявши на допомогу гірку правду, "потік здорової сатири й соняшного гумору", каламбури, пародії і пасквілі "в стилю славнозвісного "на городі бузина, а в Києві дядько..." тощо. Режисер попереджав: "Декорації ставимо примітивні, як наше емігрантське життя. Вікна відчиняємо, щоб дихати повітрям Європи і стояти якнайдальше від попечених голів, регіональних креатур і національної загумінковости. Але ми також за "геть з Європою", тією, що смердить. Ми за - українську органічну Європу! Попереджаємо: каміння, що його різні патріоти кидатимуть на нашу сцену - пропаде в порожнечі, розкладене ураном нашої сатири на кумедні і жалюгідні атоми нічогости каменолюбивих хуліганів. Це каміння бумерангом повернеться і впаде на їхні голови. Спектакль, що походить від слова "спекти", розпочинається без суфлера. Спечемо все власними силами, бо з суфлерами - в політиці і в неполітиці - ми ніколи далеко не заходили"[23].

Не тільки політичні партії, громадські (КУК, ЦПУЕ, СУМ, СУПЕ, СХС, УНО, ЦЕСУС, ЛУПВ, ОУЖ[24] тощо) та літературно-мистецькі й журналістські організації (МУР, УСОМ, СУЖ, НДОУЖ[25], театральна студія Й.Гірняка), а й окремі часописи ("Українські вісті", "Наше життя", "Неділя", "Час", "Українська трибуна", "Орлик", "Рідне слово", "На чужині", "Комар") стали героями театрального дійства. Скажімо, дошкульною була їхня характеристика: "Наше життя" - "Півдоросле, півдитя! Справжня відбитка життя"; "Українські вісті" - "Як ще Багряний справді дише, на "Вісті" шарж він сам напише"; "Неділя" - "Свята, цнотлива і нагальна, залежна і автокефальна. В неділі ріже, в будні лає. Чого бажа - сама не знає"; "Українська трибуна" - "Засіб, тактика, мета - вітер, крик і клевета..."; "Орлик" - "Не поможе літр чорнила, як підскубані є крила"[26]. Поміж усіма тільки "Комар" як основний персонаж виглядає пристойно, позитивно і "загальнонаціонально", бо він має реальні фактори й силу, "гордо кланяється тільки живій і будівній українській стихії", не вдягає окуляри, адже не вірить у "побільшення існуючих можливостей", чуприна й крила в нього непошкоджені, при цьому - "він не мамаївський мрійник і реальною оцінкою фактів зберіг за собою і досі голову і всі глузди і клепки".

Не відставав від своїх сатирично-гумористичних побратимів і "Лис Микита" (Мюнхен, 1947 - 1949), який за зовнішнім виглядом, обсягом і друком дещо схожий на попередній часопис. Серед його публікацій варто зауважити інформації у рубриці "Качка на дроті", іронічний "Щоденник науковця", "Актуальні ілюстрації", "Приказки", "Листування редакції", гуморески, вірші, постійні "Листи до пана посла Стаха Слоніва" Гриця Зозулі, "Нові коломийки" тощо. Цікавими й повчальними були в журналі афоризми під заголовком "З книги мудрости "Лиса Микити". Наприклад: "Коли б дурневі дати розум генія, то він був би геніальним дурнем", "Праця для суспільства - це справа дуже відповідальна - тільки у нас звичайно ніхто ні перед ким не відповідає", "Опортуніст - людина, яка давно зробила те, що кожний віддавна має охоту зробити", "Любов перемагає все - за винятком болю зубів" (ч.6) і т.д.

Традиційні рубрики "Малий фейлетон", "Розваги", "Сторінка гумору та розваги", "Усмішки" і "Веселий кутик", а також своєрідні "Наші шпигачки - пером у болячку", "Невдале глузування", "Прожектором по кутках", "Чудеса в решеті" були притаманні багатьом іншим часописам інформаційного, освітнього, політичного, мистецького чи професійного призначення. Це стосується, наприклад, бюлетеня "Скиталець" у Галендорфі, універсального тижневого журналу "Пу-Гу" (Авгсбург), інструктивно-розвагового журналу українського пласту в Авгсбурзі "Пластун", українського тижневика "Неділя" (Швайнфурт, Ашаффенбург, Авгсбург), часопису "бездержавних в таборі Гайденав" "Луна", церковно-релігійного, літературно-мистецького і наукового щомісячника "Дзвін" (Зальцбург), органу українського студентського товариства "Січ" у Граці "Студентський клич", літературно-мистецького видання "Сьогодні" (Авгсбург), півтижневика політики, економіки, культури і громадського життя "Українські вісті" (Новий Ульм).

Якщо розглянуті сатиричні часописи, що друкувалися в таборах для переміщених осіб в американській окупаційній зоні на терені Німеччини й Австрії, мали непогану видавничу базу, то складнішим виявився шлях до рідного слова у таборах українських військовополонених, які розташовувалися в Італії (Местро, Беллярія, Ріміні, 1945-1947) та Великій Британії (Горблінг, Мілденгол, Ботсдейл, Паркгейт, Сліфорд, Вульфокс Лодж, 1947-1948). У цих країнах зафіксована поява таких сатирично-гумористичних часописів, як "Мокрим рядном" (Местро) й "Оса" (Ріміні, Лондон). Останнє видання "жалило що два тижні" й навіть спромоглося перелетіти слідом за колишніми дивізійниками через океан на Британські острови. Незмінним редактором "Оси" був Володимир Каплун (знаний гуморист, який виступав під псевдонімом Фидь Юшка, автор численних малюнків і карикатур у пресі). Цікавими були рубрики цього двотижневика: "Агенція "Від вуха і до вуха" повідомляє...", "Таборовий словар", "Товариська хроніка", "Задротанія" (життя й звичаї за дротами у формі віршів), а також окремі сторінки - "Літературно-мистецькі й інші витребеньки" і таборового фольклору "Сійся-родися".

1	2	3	4	5

Назва: Публіцистична сміхотерапія на сторінках українських таборових часописів
Дата публікації: 2005-02-17 (1532 прочитано)