Журналістика > Типи комунікаторів

Суб'єктивiзм розумiння має пiд собою й психофiзiологiчну основу, оскiльки сприймання як психофiзiологiчний процес зале­­­жить насамперед вiд особливостей сенсорної системи, тобто сис­­­теми, яка сприймає.

Таким чином, усвiдом­­­лення основних правил, принципiв читаць­кого сприймання й ро­­­зумiння дозволяє керувати процесом читаць­кого ро­­­зумiння. Цi завдання випливають iз основних положень про роль журналiстських матерiалiв у суспiльствi. "У нашому випадку (пiд час читання, слухання),— пише М.Д.Феллер,— кiнцевий результат процесу, або його продукт,— це змiни в свiдомостi читача; доцiльна дiяльнiсть адресата — сприймання повiдомлення, що ви­­­магає доцiльної волi, яка виражається в увазi, котра тим бiльше необхiдна, коли повiдомлення меншою мiрою захоплює своїм змiстом i способом сприймання..."

Є.I.Пронiн, професор факультету журналістики Московського університету, пiдходить до важливостi процесу розумiння з iншого боку. "Є необхiднiсть пiдкреслити, що iдея журналiстсь­­­кого твору — iдея робоча. Вона безпосередньо зiставляється з майбутньою практичною дiяльнiстю читача, прагне бути (точнiше, стати) про­грамою цiєї дiяльностi. В тому й полягає ефективнiсть журна­лiст­ського впливу на аудиторiю, що робочi iдеї жур­­­налiстських текстiв стають переконливими планами поведiнки i дiловими програмами людей, колективiв, органiзацiй i iнсти­­­тутiв".

Безкiнечна рiзноманiтнiсть масових реакцiй на журналiстську публiкацiю з допустимим спрощенням може бути зведена до трьох ­­­типiв.

По-перше, реакцiї виконання — тобто дiї iнститутiв, зак­­­ладiв, установ, груп i окремих осiб, якi безпосередньо беруть участь у подiях.

По-друге, реакцiї втягнення — тобто дiї необмеженої кiль­­­костi людей, якi не є безпосереднiми учасниками подiй, але су­­­дять про них iз точки зору своїх iнтересiв i свого розумiння iнтересiв, культурних традицiй i моральних основ суспiльства. Кожна окремо взята реакцiя другого типу не має суттєвого зна­­­чення. Але вона здатна викликати резонанс у суспiльнiй думцi. Тому в потенцiї iнтегрована енергiя реакцiй втягування величез­­­на.

По-третє, реакцiї соцiальної гарантiї — тобто дiї керiвних iнстан­цiй, iнститутiв, органiзованих соцiальних груп або упов­­­новажених осiб. Реакцiї третього типу не обов'язково стають дiями. Часто буває достатньо i їх потенцiйної сили.

Виходячи з цих журналiстських функцiй, якi мають виконувати твори, автор й має пiдпорядковувати всю типологiчну структуру твору цим функцiям, стежачи за адекватною реакцiєю адресата на цi функцiї.

Сприймання твору є керований автором процес продукування твору адресатом. Цей процес включає сенсорнi процеси (вiдчут­­­тя), перцепцiю (пiзнавання), рецепцiю (розумiння). Сенсорнi процеси — це фiзiологiчнi процеси отримання iнформацiї з нав­­­колишнього середовища, якi залежать вiд стану органiзму й сен­­­сорної системи. У контекстi масової комунiкацiї цi процеси ма­­­ють важливе значення, оскiльки вони залежать як вiд органiзацiї комунi­катив­ного процесу, так i вiд стану аудиторiї, що сприймає повiдомлення. Перцепцiя у сферi комунiкацiї — процес, що тiсно пов'язаний iз розумiнням i бiльшою мiрою залежить вiд пам'ятi, перцептивного досвiду аудиторiї, її уваги. Це умiння реципiєнта зосередитися, взяти ту iнформацiю, яка йому потрiбна (селекцiя iнформацiї). Ро­зу­мiння — певним чином органiзований процес включення сприй­нятого факту чи фактiв у поняттєву систему адре­­­сата. Необхiдно зауважити, що сприймання серед дорослих стано­­­вить близько 61% комунiкативної активностi. Разом iз тим цей процес відбувається дуже складно й неоднозначно. "По сутi будь-яка взаємодiя — це здатнiсть розумiти, що iншi кажуть... багато людей є поганими слухачами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану слухову пам'ять". Крiм цих психофiзiологiчних причин поганого розумiння можна видiлити принаймнi двi групи причин, пов'язанi з процесом сприймання i безпосередньо з процесом розумiння.

Серед причин, що порушують процес вiдчуття, а вiдтого i ро­­­зумiння твору, можна назвати невдалу органiзацiю процесу сприй­­­мання: розiрванiсть у часi й просторi процесу сприймання; швид­­­кий темп читання; далеке розташування теле- або радiоприймача; негативну соцiальну оцiнку диктора або ведучого, через їхнiй слабкий голос, нерозбiрливiсть вимови тощо; побiчнi перешкоди — гамiр, крик; поганий психофiзiологiчний стан адресата — вто­ма, роздратованiсть тощо; перешкоди, пов'язанi з невдалим офор­мленням тексту: надмiрна кiлькiсть iлюстрацiй, погано побу­­­дований i розташований текст, правописнi помилки тощо.

Природною основою сприймання реципiєнта є синтетичнiсть цьо­­го процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" твору, є єдиною, внутрiшньо неподiльною. А це в свою чергу ускладнює процес розумiння i є причиною неадекватного розумiння твору. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципiєнт вiдносно одночасно змушений сприймати твiр на рiзних рiвнях йо­­­го побудови. Так, читання тексту за кілька спроб — спочатку, напри­клад, сприйняти й зрозумiти образну систему, а потiм, з наймен­­­шим промiжком у часi, сприйняти й зрозумiти ідею твору, авторський задум, багаторазове читання на рівні одиниць тексту або елементів видання — є аналiтичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбiльш точне розумiння твору. Синтетичнiсть сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єди­­­ної предметної дiяльностi реципiєнта, а процес розу­мiння пiдпо­­­рядкований спiльним факторам дiяльностi.

До причин, що безпосередньо порушують процес пiзнавання й розумiння, належать також (1) специфiчна робота механiзму ре­­­цепцiї (розумiння) сприймача; (2) рiзний емоцiйний досвiд авто­­­ра й реципiєнта; (3) рiзна дiяльнiсна основа продукування й ро­­­зумiння твору.

(1) "Вважають,— пише Р.Г.Iванченко,— що читання — робота навiть для пересiчного читача, що має свої труднощi, зокрема труднiсть розумiння".

"Автор,— продовжує Р.Г.Iванченко,— орiєнтується на певно­­­го читача, на його смаки й уподобання, його iнтелектуальний ­­­рiвень. В мiру свого таланту та вмiння вiн органiзовує розмову з певною, iнодi наперед визначеною, категорiєю читачiв. Вiн спiлкується з цiлим прошарком людей, дiлиться з ними своїми думками i почуттями". Ця установка автора на сприймача пев­­­ного iнтелек­туального рiвня й певного соцiального прошарку є важливою установкою, оскiльки вона пов'язана безпосередньо з роботою рецептивного механiзму (пам'яттю, увагою, асоцiацiями, волею, рiвнем розвитку свiдомостi й мови, мислення тощо).

Процес розумiння порушує й неоднаковий асоцiативний ме­­­ханiзм реципiєнтiв, через що виникає неявна предикацiя, тобто побiчнi теми.

Причиною неадекватного розумiння й неадекватних читаць­­­ких реакцiй може бути неврахування соцiального емоцiйного досвiду аудиторiї. "Журналiстськi прийоми передачi почуттiв, думок, настроїв i переконань ефективнi, доки вони iзоморфнi (подiбнi, спiввiдноснi) способам мислення читача, розгортаються в формах, адекватних його власним уявленням, i не суперечать його досвiду". Якщо без достатньої авторської мудростi й ар­­­гументованостi про одiозну особу говорити гарнi слова, то автор лише вступить в соцiальний конфлiкт iз читачем i не матиме впливу на аудиторiю. Переконування "в лоб" — це не кращий жур­­­налiстський прийом. Ламати соцiальний емоцiйний стереотип треба поступово, розумно, обережно.

(3) Найбiльш прихованою для аналiзу причиною порушення ро­­­зумiння твору є невiдповiднiсть мотивацiйно-цiльової сфери ав­­­тора мотивацiйно-цiльовiй сферi читача. Для автора твiр завжди є засобом упливу на аудиторiю, для читача, глядача, слухача — матерiалом, на основi якого може бути прийняте рiшення. Для ав­­­тора твiр є результатом мовної дiяльностi, продуктом його розу­­­мової працi; для читача — вiн стає лише сировинним промiжним матерiалом, що буде використаний пiд час продукування якогось предмета чи досягнення певної комунiкативної мети. I як засiб уп­ли­ву, i як матерiал для прийняття певного рiшення жур­­­налiстський твiр завжди включений в систему мотивацiй, цiлей, смислiв i ними зумовлений. Тобто твiр завжди має дiяльнiсну змiстову структуру. Iдеальним варiантом є та ситуацiя, коли мо­­­тивацiйно-цiльова сфера читача збiгається з мотивацiйно-цiль­­­овою сферою автора. Такий збiг буде запорукою адекватного ро­­­зумiння твору читачем. Але часто читач шукає в творi те, що потрiбне йому, а не те, на що хотiв звернути увагу автор. Читач шукає у творi вiдповiдi на свої запитання, яких i не мiг перед­­­бачити автор. Все це створює основу для видiлення у творi пев­­­­­­ного змiсту як основного, який не був важливим для автора i не формував його головну тему. Безперечно, автор не мо­­­же передбачити, в яку систему мотивiв, цiлей, смислiв буде включений читачем журналiстський твiр. Але ав­­­тор повинен все-таки прогнозувати можливi реакцiї аудиторiї на твiр, подумки включаючи його в рiзнi мотивацiйно-цiльовi систе­­­ми, з метою уникнути небажаних iнтерпретацiй змiсту читачем.

Ось така картина процесу сприймання й розуміння вислов­лю­ван­ня. Усвідомлення цих процесів, спроба реципієнта розкласти ціліс­ний процес перцепції твору на складники, організувати процес спри­й­мання й розуміння твору поетапно, робить процес перцепціі аналітичним процесом, а читача перетворює в аналітичного читача. Синтетизм читацького сприймання замінений послідовним, посту­по­вим аналізом твору під час його читання або слухання. На від­міну від звичайного читача аналітик має володіти методикою аналі­тичного сприймання твору. До таких аналітиків-читачів відносять­ся, наприклад, редактори.

1	2	3

Назва: Типи комунікаторів
Дата публікації: 2005-02-17 (881 прочитано)