Журналістика > Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя
Докладний аналіз роботи м’язів при артикуляції окремих фонем описується в праці А. Камського ще в 1888 році. Камський вважав, що вивченню рухів органів мови при відтворені фонем повинно відводитися належне місце, але це не береться до уваги. С.І. Бернштейн в “Питаннях навчання вимови” вказував на те, що навчання вимови вимагає розчленування звукової сторони слів на звуки і подальше розчленування звуків на складаючі їх часткові вимовні роботи, а згодом синтезування іншомовних звуків з часткових робіт і звукової оболонки слів з окремих звуків. П.А.Рудик вважав, якщо учень неправильно відтворює звук, спочатку вимовлений вчителем, то “… тут варто було б використати особливий прийом, який змусив би учня відмовитися від попереднього свого досвіду і точно сприйняти те нове, що йому показують. Важність застосування наочного методу в даному випадку помагає в тому, щоб вичленити потрібне явище, виявити його у всій індивідуальності і змусити учня сприйняти його як дещо насправді нове.” У зв’язку з питанням розчленованого оволодіння артикуляцією фонеми в працях наших вчених приділяється особлива увага так званій “гімнастиці органів мовлення”. “Легше і краще, - писав професор В. А. Артемов, - наслідувати вимову на іноземній мові тим, хто займається спеціальною пластичною гімнастикою органів мовлення.” “Спеціальні вправи для губ і язика, - наголошував професор А.А.Трахтеров, мають цінне пропедевтичне значення, оскільки вони не лише виробляють в учнів вміння контролювати рухи активних органів мовлення, але й готують їх до самостійного контролювання артикуляційної роботи за рахунок органів зору і дотику. Це підготовка в подальшій роботі забезпечує швидке і безпомилкове виконання вимог вчителя при постановці вимови.” Всі вище вказані цитати говорять про те, що іноземна фонема для учня є складним фізіологічним комплексом для сприймання і відтворення, і часті помилки з’являються саме в наслідок нерозчленованого навчання по оволодінню фонемою і непідготовленістю органів мовлення до артикуляції нерідних фонем. Тому в основу методу оволодіння іноземними фонемами і в основу методичних прийомів попередження і виправлення помилок у вимові необхідно покласти подальше свідоме засвоєння елементів артикуляції, що забезпечується попередньою підготовкою органів мовлення для відтворення складного фізіологічного комплексу артикуляції фонеми. Методичні прийоми перебудови артикуляційної бази Відомо, що головною причиною помилок школярів є фізіологічна різниця між артикуляційною базою української мови і англійської. Оскільки справа в фізіології, то даремно вимагати від учня, щоб він вимовляв той чи інший звук не так, як він це робить в рідній мові. Для того, щоб забезпечити особливості англійської фонетичної системи, необхідна перебудова артикуляційної бази рідної мови для відтворення англійських фонем. Перебудова артикуляційної бази – це основа всього процесу навчання іноземної мови, оскільки в кінцевому результаті оволодіння фонемною системою іноземної мови – це створення у мовця чи читця нової артикуляційної бази. Артикуляційна база зазвичай характеризується деякими особливостями: ступінь напруженості артикуляції, процес фонаційного дихання. В умовах школи немає можливості домогтися повної перебудови артикуляційної бази учня. Проте, на думку І.А.Лукницького, є дві фізіологічні особливості, які визначають специфіку англійської артикуляції, необхідні учневі для значного полегшення оволодіння англійською вимовою – це, по-перше, оволодіння фонаційним диханням, що в англійській мові набагато сильніше, аніж в українській мові, і, по-друге, оволодіння більш високим ступенем напруження органів мовлення при відтворенні англійських фонем в порівнянні з напруженістю, що характерна для української мови. Фонаційне або вимовне і просте, звичайне дихання – це не одне і те ж. “Коли, - писав В.А.Богородицький, - ми використовуємо дихання для висловлення окремого звуку чи комбінації звуків голосно чи пошепки, до простого відчуття видихання приєднується відчуття особливого м’язового посилення в області грудної клітки і пресу живота спеціально для даного вимовляння”. На основі вищесказаного приходимо до висновку, що для попередження помилок в учнів необхідно підготувати в них фонаційне дихання, тобто дихання більш напружене, ніж українське. Оскільки в літературі не зустрічаються рекомендації з питань навчання англійського фонаційного дихання, нижче пропонується для початку невелика серія вправ, ефективність якої успішно перевірена на практиці. Тренування фонаційного дихання Вправа І Вдихніть повітря швидко і глибоко. Не розкриваючи широко рота, зробіть 3-4 коротких видохи, щоб видихнути увесь запас повітря. Язиком при цьому торкайтесь нижніх зубів. Повторіть це декілька разів. Вправа ІІ Відкрийте рот для широкого українського [а] і, поступово закриваючи рот, зробіть стільки вдихів, скільки можете. Вправа ІІІ При щільно зімкнених губах із злегка відтягнутими кутиками роту зробіть глибокий вдих через ніс, а потім 3 рази енергічно вимовіть [n-n-n]. Розімкнувши губи, зробіть те ж, глибоко вдихнувши через рот. Тренуйтесь в такій вимові звуку [n]. Вправа IV Глибоко вдихнувши, витратіть увесь запас повітря на вимовлення слів стік, скік, пік. Після вимовляння кожної приголосної в слові ви повинні чути, як проходить частина повітря, що видихається. Вправа V Кожного разу глибоко вдихаючи повітря, по-черзі вимовляйте англійські слова [taim], [keik], [pen]. Вправляйтесь в вимовлянні інших слів такого ж типу. В умовах школи відсутність аспірацій у вимові учнів не можна вважати великою помилкою, оскільки аспірація в англійській мові не має фонематичного значення, а тільки доповнює акцент. Вищенаведена серія вправ також не передбачає спеціального навчання аспірації. Необхідно виробити сильне фонаційне дихання взагалі; якщо це вдасться, то аспірація з’явиться як природній результат такого дихання. Сильне дихання необхідне головним чином для енергійного вимовляння ряду англійських глухих приголосних і важких комбінацій приголосних. М’язова напруженість мовного апарату, а в першу чергу язика і губів, є другою умовою, необхідною для перебудови української артикуляційної бази учнів. Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату Вправа І Підніміть кінчик язика до альвеол і декілька разів підряд то відводьте його, то сильно притискайте до альвеол. Повторюйте цю вправу доти, поки не відчуєте, що язик без особливих зусиль виконує ці рухи. Кінчик язика при цьому не повинен відгинатись вперед чи загинатись назад. Вправа ІІ Підніміть язик і покладіть його між зубами, слідкуючи за тим, щоб бокові краї язика щільно присягали до бокових зубів і піднебіння. Підтримуючи язик в такому положенні, відводьте його від зубів і знову підводьте до них. Вправа ІІІ Декілька разів міцно притисніть ніжно губи (її зовнішнім краєм) до верхніх зубів, залишаючи майже нерухомою нижню щелепу. Повторіть вправу в швидкому темпі. Вправа ІV Злегка привідкривши рота, закрийте його, міцно стискаючи губи. Часто повторюйте цю вправу. Вправа V Дивлячись в дзеркало, спочатку повільно, а потім швидко надайте губам положення, необхідне для вимовляння попорядку, в зворотньому і змішаному порядку наступні голосні: [a], [o], [y], [e], [u], [i]. Після вивчення англійських голосних, можна в цю вправу додати їх поперемінно з відповідними українськими. Не дивлячись на новизну і незвичайність вправ для перебудови мовного апарату, необхідно переконати учнів в корисності цих вправ і наполягати на їх реалізації. Це важливо обговорити ще і тому, що учні часто соромляться копіювати незвичні рухи губ і язика, встидаються, коли потрібно вимовити важке, незвичне для українських, англійське слово, наприклад, that [¶ǽt]. Серія в основному мовчазної підготовки органів мови може викликати непорозуміння в учнів. Тому рекомендується для більшої певності порівняти ці вправи зі спортивними вправами, які готуються тренерами і реалізуються учнями не одразу повністю, а поелементно. Слід розтлумачити, що виконати складний звуковий комплекс іноземного слова і навіть однієї фонеми органам мови значно важче, аніж іншим частинам тіла (рукам, плечам) без підготовки виконувати ту чи іншу складну вправу на кольцах чи брусах. Підготувавши мовний апарат учнів до англійської артикуляції, вчитель може давати їм різні вправи для попередження характерних помилок і у вимовлянні окремих фонем. Попередження пом’якшення англійських приголосних Пом’якшення приголосних в українській мові досягається шляхом підйому спинки язика до піднебіння додатково до основної артикуляції даної фонеми. Серія попереджуваних вправ готує мовний апарат до того, щоб не дозволити учням пом’якшувати англійські приголосні, тобто ці вправи попереджують підйом середньої спинки язика, не дозволяючи учню вимовити м’який приголосний замість твердого. Всі тренувальні вправи свідомі складені з використанням тільки монофтонгів і дифтонгів переднього ряду. Оскільки вправи на артикуляцію довгої фонеми [i:] важкі, більша частина вправ націлена на правильне вимовляння перш за все короткого голосного [i]. Стосовно попередження помякшення перед [е], то досить орієнтувати учнів на вимовляння приголосних так, ніби після них стояв би [е]. Серія вправ для попередження помякшення англійських приголосних Вправа І Вимовіть слово пил і, не зміщуючи язик, вимовіть пилюка. Зауважте, що відбувається з язиком при вимовлянні звуку [л] в кінці цих слів. Повторіть ще раз вправу і скажіть, яка частина язика створює контакт в тому чи іншому випадку.
Назва: Особливості вивчення іноземної мови в умовах двоязиччя
Дата публікації: 2005-02-17 (1158 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
