∆урнал≥стика > ќсобливост≥ вивченн¤ ≥ноземноњ мови в умовах дво¤зичч¤

Ќайб≥льш важкими поЇднанн¤ми фонем зазвичай вважають ≥ т.п. ¬ практиц≥ навчанн¤ вимови можна зустр≥тис¤ з великою р≥зноман≥тн≥стю важких поЇднань приголосних, голосних з приголосними або т≥льки голосних у словах.

ƒосв≥д показуЇ, що кращим Ї принцип розд≥льноњ п≥дготовки артикул¤ц≥йних орган≥в до в≥дтворенн¤ де¤ких важких дл¤ украњнських учн≥в взаЇмозвТ¤зк≥в м≥ж англ≥йськими фонемами. Ќаприклад, ¤кщо ми будемо готувати учн≥в до вимови поЇднанн¤ , то запропонуЇмо це таким шл¤хом: подовжено ≥ плавно вимовити , щоб ¤зик УзапамТ¤тавФ потр≥бне положенн¤. ѕот≥м плавний, ч≥ткий перех≥д в≥д до поступово перетворюЇтьс¤ у швидкий.

 р≥м вже згаданих, важкими дл¤ учн≥в Ї й так≥ поЇднанн¤, ¤к та ≥нш≥ поЇднанн¤ з фонемою , в виду р≥зкого переходу в≥д одного положенн¤ орган≥в мови до другого: необх≥дн≥сть в≥д змиканн¤ губ чи верхнього положенн¤ ¤зика миттЇво перейти до значного роз≥мкненн¤ губ й одночасного створенн¤ низького п≥дйому середньоњ спинки ¤зика.

ѕерех≥д поЇднань типу до носового сонанта чи до альвеол¤рних фонем також вимагаЇ спец≥альноњ п≥дготовки орган≥в мови. ќдне слово приховуЇ в соб≥ р¤д важких переход≥в орган≥в мови в≥д одного складного устрою до ≥ншого; в ньому три фонеми дальньоњ групи у важкому артикул¤ц≥йному поЇднанн≥. ѕравильна артикул¤ц≥¤ таких сл≥в може бути т≥льки результатом довготривалого тренуванн¤ орган≥в мови.

“ак, спочатку потр≥бно дос¤гти правильноњ вимоги фонеми ,дал≥ навчити вимовл¤ти , до поЇднанн¤ шл¤хом швидкого в≥дт¤гуванн¤ ¤зика додати , а п≥сл¤ тренуванн¤ вимови зак≥нчити глухим задньо¤зичним ≥, нарешт≥, правильною вимовою всього слова . “≥льки таким шл¤хом можна подолати труднощ≥ вимови схожих сл≥в. якщо в слов≥ т≥льки одна фонема вимовлена з помилкою, можна скоротити почленове навчанн¤, вид≥ливши цю фонему дл¤ повторного тренуванн¤.

ƒругим важким прикладом Ї слово , ¤ке складаЇтьс¤ майже повн≥стю з фонем дальньоњ групи, у вимов≥ кожноњ з ¤ких можлив≥ помилки. “аке слово стаЇ дуже важким дл¤ артикул¤ц≥њ, ≥ нав≥ть на основ≥ св≥домого насл≥дуванн¤ учень його вимовити не може. “≥льки повний артикул¤ц≥йний анал≥з слова з попередн≥м тренуванн¤м окремих артикул¤ц≥й може дати позитивний результат.

Ќе варто доказувати, що стики, ¤к≥ ми спостер≥гаЇмо у сполученн¤х сл≥в типу ≥ т.п., також зумовили б певну складн≥сть дл¤ школ¤р≥в ≥ не можуть замовчуватись; њх вимову сл≥д готувати шл¤хом попереднього опрацюванн¤.

ѕропонований прийом посл≥довного нарощуванн¤ фонемного звучанн¤, що п≥дводить до зак≥нченого звукового комплексу слова, п≥сл¤ його закр≥пленн¤ на класних уроках, може п≥дготувати учн≥в ≥ до в≥дпов≥дних домашн≥х завдань. Ќаприклад, таке завданн¤ можна сформулювати наступним чином: УЌавч≥тьс¤ вимовл¤ти нижченаведен≥ слова, додержуючись умов (пауза) пауза) (пауза)

¬имоги до вчител≥в, ¤к≥ навчають вимов≥

—постер≥гаючи факти, можна говорити про ≥снуванн¤ недол≥к≥в у фонетичних навичках вчител≥в. ѕомилки в фонетичному склад≥ англ≥йськоњ мови в одних, в≥дхиленн¤ в≥д норми ≥нтонац≥њ в ≥нших, ≥, нарешт≥, внесенн¤ украњнського акценту в англ≥йську мови Ц все це створюЇ суперечливий фонетичний фон дл¤ учн≥в ≥ не може не в≥дбиватис¤ на ¤кост≥ вимовних навичок. ” звТ¤зку з цим необх≥дно висунути вимоги до вчител¤, ¤кий навчаЇ вимови.

Ќе дивл¤чись на те, що вимова характеризуЇтьс¤ неоднор≥дн≥стю, вчитель повинен волод≥ти вс≥ма багатствами ≥нтонац≥йних засоб≥в р≥дноњ мови. –≥дна вимова вчител¤ ≥ноземноњ вимова повинна бути в≥льною в≥д дефект≥в мови (картав≥сть, зањканн¤, шепел¤в≥сть, гнусав≥сть й ≥нше), артикул¤ц≥¤ фонем в ≥зольованому положенн≥ ≥ в потоц≥ мови повинна бути бездоганною, висловлюванн¤ повинно бути ≥нтонац≥йно максимально насиченим.

як пише ј.Ћ.“рахтеров: У≤нколи вчител≥ знають фонетику ≥ноземних мов значно краще, ан≥ж звуковий устр≥й украњнськоњ мови. ÷ей проб≥лЕ робить вчител¤ безпом≥чним, змушуЇ його використовувати прим≥тивн≥ прийоми, побудован≥ на неточних чи неправильних тлумаченн¤х ≥ по¤сненн¤х.Ф ѕедагог же повинен вичленовувати в р≥дн≥й вимов≥ вар≥анти фонем, сприймати на слух стильов≥ особливост≥ вимови, д≥алектну вимову, вм≥ти виправити помилку в р≥дн≥й вимов≥ учн¤.

¬олод≥нн¤ виразною вимовою Ї одним з основних елемент≥в у квал≥ф≥кац≥њ вчител¤ ≥ноземноњ мови, одним з ефективних засоб≥в, що спри¤ють швидкому сприйн¤ттю ≥ оволод≥нню учн¤ми ≥ноземн≥ вимови. ѕевн≥ знанн¤ в област≥ загальноњ фонетики, що Ї частиною загальнол≥гв≥стичноњ п≥дготовки, складають один з елемент≥в квал≥ф≥кац≥њ вчител¤.

Ѕез сумн≥ву, вчитель повинен волод≥ти не ¤кимось степенем вимови, а ст≥йкими вимовно-слуховими навичками англ≥йськоњ мови у строг≥й в≥дпов≥дност≥ з нормою вимови. ¬с≥ його артикул¤ц≥њ повинн≥ бути виразними, ч≥ткими, розб≥рливими.

ј. ћон≥гетт≥, говор¤чи про квал≥ф≥кац≥ю вчител¤ ≥ноземноњ мови, п≥дкреслював, що УЕ необх≥дно, щоб вчитель волод≥в зразковою вимовою ≥ зд≥бн≥стю стереотипно в≥дтворювати один ≥ той самий звук, - назву цю зд≥бн≥сть умовно Ул≥нгофон≥чн≥стю вчител¤Ф. Ќе варто ≥ додавати, що на практиц≥ схожа л≥нгофон≥чн≥сть зустр≥чаЇтьс¤ досить р≥дко.Ф

” висок≥й вимовн≥й квал≥ф≥кац≥њ вчител≥в та њх ум≥нн≥ навчати школ¤р≥в ≥ноземн≥й вимов≥ закладен≥ корен≥ усп≥х≥в у знанн¤х ≥ навичках по вимов≥ ≥ноземних мов.

1	2	3	4

Ќазва: ќсобливост≥ вивченн¤ ≥ноземноњ мови в умовах дво¤зичч¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-17 (1158 прочитано)