≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > ¬ерсальсько-¬ашингтонська система

¬ерсальсько-¬ашингтонська система

¬ерсальсько-¬ашингтонська система ¤вл¤ла собою визначену форму пол≥тичноњ орган≥зац≥њ м≥жнародних в≥дносин п≥сл¤ в≥йни 1914 Ч 1918 р. ≥ була закр≥плена в договорах ≥ угодах 1919 Ч 1922р. як звичайно, основою системи м≥жнародних в≥дносин, найважлив≥шим внутр≥шн≥м фактором њњ розвитку був баланс сил, що розум≥Їтьс¤ ¤к конкретно-≥сторичне сп≥вв≥дношенн¤ питомоњ ваги ≥ впливу вх≥дних у систему держав, ≥ в першу чергу великих держав, що по сут≥ були основними системоутворюючими елементами. «вичайно, середн≥ ≥ мал≥ держави також впливали на загальний баланс сил у систем≥ м≥жнародних в≥дносин, але переважно на рег≥ональному р≥вн≥. ≤снуванн¤ кожноњ, у тому числ≥ ≥ ¬ерсальсько-¬ашингтонськоњ, системи продовжуЇтьс¤ доти, поки закр≥плене в н≥й сп≥вв≥дношенн¤ (баланс) сил м≥ж окремими крањнами в≥дпов≥даЇ реал≥¤м процесу ≥сторичного розвитку держав. ¬изначена ст≥йк≥сть, властив≥й систем≥ м≥жнародних в≥дносин, залежить в≥д ступен¤ њњ р≥вноваги, що Ї часткою случаЇмо балансу сил, при ¤кому в≥н в≥дпов≥даЇ ¤к м≥н≥мум балансу головних ≥нтерес≥в великих держав.

ќднак у силу внутр≥шнього розвитку великих держав ≥нтереси одн≥Їњ чи дек≥лькох крањн починають виходити за рамки сформованого балансу сил, у результат≥ чого стаб≥льн≥сть системи порушуЇтьс¤. ” випадку, ¤кщо не вдаЇтьс¤ модиф≥кувати систему ≥ прийти до нового консенсусу, система руйнуЇтьс¤. ѕерех≥д в≥д одн≥Їњ системи до ≥ншоњ, ¤к правило, супроводжуЇтьс¤ в≥йнами. ¬заЇмини держав усередин≥ системи м≥жнародних в≥дносин визначаютьс¤ в першу чергу њхн≥м в≥дношенн¤м до ≥снуючого балансу. ƒе¤к≥ прагнуть до його закр≥пленн¤, ≥нш≥ до трансформац≥њ, трет≥ Ч до руйнуванн¤. ” залежност≥ в≥д ц≥Їњ держави ≥ будують своњ в≥дносини один з одним ¤к союзники, чи партнери ж ¤к супротивники.  рањни, що прагнуть до п≥дтримки р≥вноваги системи, називають державами-балансирами. ¬они виступають гарантами збереженн¤ системи м≥жнародних в≥дносин, њњ адаптац≥њ до нових ≥сторичних реал≥й".

ќформленн¤ нового св≥тового пор¤дку в ™вроп≥ п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни було ускладнено революц≥Їю в –ос≥њ ≥ хаосом у —х≥дн≥й ™вроп≥. ¬иробленн¤м ¬ерсальського договору займалис¤ т≥льки переможц≥, що найчаст≥ше пересл≥дували р≥зн≥ ц≥л≥. ƒл¤ ‘ранц≥њ основне значенн¤ мало максимальне ослабленн¤ Ќ≥меччини, що дозвол¤ло закр≥пити французьку гегемон≥ю в ™вроп≥ й убезпечити њњ сх≥дн≥ границ≥. јнгл≥¤ ≥ —Ўј були б≥льш зац≥кавлен≥ в збереженн≥ Ївропейськоњ р≥вноваги. ƒл¤ цього було потр≥бно в б≥льшому ступен≥ враховувати ≥нтереси Ќ≥меччини, що в умовах розпаду јвстро-”горщини, революц≥њ в –ос≥њ, загального нац≥онально-революц≥йного п≥дйому ≥ д≥ючоњ б≥льшовицькоњ пропаганди можна було використовувати ¤к стаб≥л≥зуючий фактор у ÷ентральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥. ” п≥дсумку версальськ≥ домовленост≥ були компром≥сом м≥ж цими крайн≥ми позиц≥¤ми за рахунок переможених, що визначило революц≥йний п≥дйом в ”горщин≥, становленн¤ масових комун≥стичних парт≥й ≥ реваншистський вектор зовн≥шньоњ пол≥тики Ќ≥меччини. јнгл≥¤ ≥ ‘ранц≥¤ намагалис¤ використовувати нов≥ держави, що виникли в ™вроп≥, ¤к проти б≥льшовицькоњ революц≥њ, так ≥ проти н≥мецького реваншизму. ќднак роль союзник≥в Ћондона ≥ ѕарижа н≥коли не була занадто висока ≥ мала тенденц≥ю до зниженн¤.

√арант≥Їю м≥цност≥ ¬ерсальськоњ системи могла б стати погоджена позиц≥¤ јнгл≥њ, ‘ранц≥њ ≥ —Ўј. ќднак —Ўј з р¤ду причин самоусунулис¤ в≥д пол≥тичних проблем ™вропи, а јнгл≥¤ ≥ ‘ранц≥¤ по-р≥зному бачили перспективу Ївропейськоњ р≥вноваги. Ќ≥меччина, що стала об'Їктом ¬ерсальського договору, ≥ —–—–, що взагал≥ знаходивс¤ поза рамками новоњ системи м≥жнародних в≥дносин, ц≥лком природно стали њњ супротивниками. “им самим ¬ерсальська система залишалас¤ невр≥вноваженою ≥ не ун≥версальною, а њњ в≥дносно високий ступ≥нь конфл≥ктност≥, незважаючи на широку пропаганду пациф≥зму, визначалас¤ збереженн¤м розпод≥лу пол≥тичноњ карти ™вропи на переможц≥в ≥ переможених.

¬регулюванн¤ м≥жнародних в≥дносин в јз≥атсько-“ихоокеанському рег≥он≥ проходило в б≥льш спок≥йн≥й обстановц≥. ” ход≥ конференц≥њ у ¬ашингтон≥ (12 листопада 1921 р. Ч 6 лютого 1922 р.) було встановлено нове сп≥вв≥дношенн¤ сил на ƒалекому —ход≥, в основ≥ ¤кого лежало партнерство великих держав на баз≥ консенсусу по в≥йськово-морських проблемах, взаЇмних гарант≥й рег≥ональних ≥нтерес≥в ≥ загальних принцип≥в пол≥тики в  итањ. –≥вновага системи закр≥плювалас¤ новою роллю япон≥њ, що хоча ≥ була змушена в≥дмовитис¤ в≥д союзу з јнгл≥Їю й обмежити своњ домаганн¤ в  итањ ≥ –ос≥њ, але одержала гарант≥њ в≥йськово-морськоњ безпеки. “аким чином, япон≥¤ ви¤вилас¤ в рол≥ основного гаранта ¬ашингтонськоњ системи м≥жнародних в≥дносин. ќднак гарантами в≥д ¤понського експанс≥он≥зму могли бути т≥льки далекосх≥дн≥ держави в сп≥вроб≥тництв≥ з≥ —Ўј й јнгл≥Їю, але вони (—–—– ≥  итай) минулого або виключен≥ ≥з системи м≥жнародних в≥дносин, або були њњ об'Їктом. “ому, будучи б≥льш р≥вноважною системою, н≥ж ¬ерсальська, вона залишалас¤ неун≥версальноњ, оск≥льки виключила з≥ своњх суб'Їкт≥в —–—– ≥  итай.

” рамках ¬ерсальсько-¬ашингтонськоњ системи м≥жнародних в≥дносин ус≥ велик≥ держави пересл≥дували власн≥ ц≥л≥, що коливаютьс¤ в д≥апазон≥ в≥д повноњ зм≥ни св≥тового пор¤дку до його значноњ трансформац≥њ.

ќсновною метою јнгл≥њ було збереженн¤ рол≥ пол≥тичного центра св≥ту ≥ верховного арб≥тра в Ївропейських справах, що вимагало в≥дновленн¤ в ™вроп≥ "балансу сил". ™вропейська р≥вновага при непр¤мому британському контрол≥ дозволило б јнгл≥њ б≥льш активно протисто¤ти двом основним погрозам њњ положенню у св≥т≥, що виходив в≥д —–—– ≥ —Ўј. —творенн¤ "балансу сил" у ™вроп≥ жадало в≥д јнгл≥њ ослабленн¤ переважного впливу ‘ранц≥њ за рахунок посиленн¤ позиц≥й Ќ≥меччини, що вело до поступок Ѕерл≥ну. ƒо консол≥дац≥њ ™вропи јнгл≥ю також п≥дштовхували в≥дцентров≥ тенденц≥њ, що усе виразн≥ше в≥дчувалис¤ в Ѕританськ≥й ≥мпер≥њ. «береженн¤ положенн¤ јнгл≥њ у св≥т≥ в умовах зм≥ни сп≥вв≥дношенн¤ сил великих держав вимагало контролю за процесом модерн≥зац≥њ ¬ерсальсько-¬ашингтонськоњ системи. ¬≥дображенн¤м ц≥Їњ пол≥тики стало "умиротворенн¤", що зводилос¤ до рев≥з≥њ ≥снуючого св≥тового пор¤дку п≥д контролем јнгл≥њ. ƒо к≥нц¤ 30-х рр. до двох уже традиц≥йних погроз англ≥йським ≥нтересам з боку —–—– ≥ —Ўј додалас¤ погроза з боку Ќ≥меччини, що поставило јнгл≥ю перед проблемою вибору майбутнього партнера ≥ ц≥ни зближенн¤ з ним.

ќсновною метою ‘ранц≥њ було збереженн¤ завойованих позиц≥й на основ≥ створенн¤ загальноЇвропейськоњ системи безпеки, що зустр≥чало оп≥р ≥нших великих держав. ѕоступки ‘ранц≥њ в питанн≥ про репарац≥њ ≥ р≥вн≥сть прав Ќ≥меччини в озброЇнн¤х (1932 р.) ≥ п≥дписанн¤ ѕакту чотирьох (1933 р.) вели до ослабленн¤ њњ впливу в ™вроп≥. ѕереговори про —х≥дний пакт ≥з метою створенн¤ загальноЇвропейськоњ системи безпеки наштовхнулос¤ на небажанн¤ ≥нших великих держав ≥ р¤ду французьких союзник≥в сп≥вроб≥тничати з≥ —–—–. ” цих умовах догов≥р з≥ —–—– став дл¤ французького кер≥вництва засобом тиску на јнгл≥ю ≥ Ќ≥меччину.  риза 1935 Ч 1938 р. ще б≥льше послабив позиц≥њ ‘ранц≥њ в ™вроп≥ ≥ прив'¤зав њњ зовн≥шню пол≥тику до позиц≥њ јнгл≥њ, що розгл¤далас¤ ¤к природного союзника проти Ќ≥меччини.

ѕрот¤гом 20-х рр. ≤тал≥¤ продовжувала зовн≥шньопол≥тичну традиц≥ю союзу з јнгл≥Їю дл¤ посиленн¤ свого впливу на Ѕалканах. јле реальне посиленн¤ позиц≥й ≤тал≥њ в —х≥дному —ередземномор'¤ привело з 1928 р. до охолодженн¤ ≥тало-англ≥йських в≥дносин. ” 30-≥ рр. посиленн¤ Ќ≥меччини зб≥льшувало зац≥кавлен≥сть јнгл≥њ ≥ ‘ранц≥њ в сп≥вроб≥тництв≥ з ≤тал≥Їю, що дозволило останньоњ домогтис¤ в≥д них р¤ду поступок в јфриц≥. ” ход≥ кризи 1935 Ч 1938 р. ≤тал≥¤ початку зближенн¤ з Ќ≥меччиною, поклавши в основу своЇњ зовн≥шньоњ пол≥тики балансуванн¤ м≥ж Ќ≥меччиною, јнгл≥Їю ≥ ‘ранц≥Їю дл¤ розширенн¤ впливу в —ередземномор'¤, що було ц≥лком сум≥сне з трансформац≥Їю ≥снуючоњ системи м≥жнародних в≥дносин.

ќсновною зовн≥шньопол≥тичною метою япон≥њ було розширенн¤ зони впливу на ƒалекому —ход≥. ¬ умовах громад¤нськоњ в≥йни в  итањ, активного рад¤нського проникненн¤ в —инь-цз¤н, ћонгол≥ю ≥ ѕ≥вн≥чну ћаньчжур≥ю, рад¤нсько-китайського конфл≥кту й англо-американського суперництва япон≥¤ зробила ставку на в≥йськово-пол≥тичне р≥шенн¤ далекосх≥дних проблем. ¬икористанн¤ м≥ж≥мпер≥ал≥стичних протир≥ч у рег≥он≥, антиб≥льшовицька й антиколон≥альна пропаганда, знаходженн¤ союзник≥в у ™вроп≥ дозволили япон≥њ проводити експанс≥он≥стський курс ≥ збер≥гати прийн¤тн≥ в≥дносини з ≥ншими учасниками боротьби за вплив у рег≥он≥. ” ц≥лому ¤понське прагненн¤ до посиленн¤ свого впливу обмежувалос¤ ƒалеким —ходом ≥ було ц≥лком сум≥сне з трансформац≥Їю ≥снуючоњ системи м≥жнародних в≥дносин.

ƒл¤ Ќ≥меччини основною зовн≥шньопол≥тичною метою була рев≥з≥¤ ¬ерсальського договору, а в перспектив≥ ≥ глобальна зм≥на ≥снуючоњ системи м≥жнародних в≥дносин. ¬икористовуючи протир≥чч¤ м≥ж ≥ншими великими державами, Ќ≥меччини удалос¤ до к≥нц¤ 1932 р. усунути найб≥льш важк≥ насл≥дки поразки в ѕерш≥й св≥тов≥й в≥йн≥. Ќове н≥мецьке кер≥вництво усп≥шне продовжило цю пол≥тичну л≥н≥ю, уз¤вши на озброЇнн¤ "пол≥тику факту, що зд≥йснивс¤,".  риза 1935 Ч 1938 р. п≥дсилив позиц≥њ Ќ≥меччини, що знайшла союзник≥в ≥ нов≥ можливост≥ дл¤ тиску на јнгл≥ю ≥ ‘ранц≥ю. ¬икористовуючи пол≥тику "умиротворенн¤", своњ дос¤гненн¤ в економ≥ц≥, в≥йськовому буд≥вництв≥, ≥дењ антиб≥льшовизму, пациф≥зму ≥ нац≥онал≥зму, Ќ≥меччина змогла з початку 1938 р. перейти до рев≥з≥њ територ≥альних установленн≥ ¬ерсальського договору. ” п≥дсумку до к≥нц¤ 30-х рр. Ќ≥меччина значно зб≥льшила св≥й в≥йськово-економ≥чний потенц≥ал ≥ вплив на м≥жнародн≥й арен≥.

¬ роки революц≥њ ≥ √ромад¤нськоњ в≥йни –ад¤нський —оюз утратив завойован≥ –ос≥йською ≥мпер≥Їю позиц≥њ на м≥жнародн≥й арен≥ ≥ територ≥њ в —х≥дн≥й ™вроп≥. «а р≥внем свого впливу в ™вроп≥ крањна ви¤вилас¤ в≥дкинутоњ на 200 рок≥в у минуле. Ќе випадково рад¤нське кер≥вництво вз¤ло на озброЇнн¤ концепц≥ю "св≥товоњ революц≥њ", що сполучала нову ≥деолог≥ю ≥ традиц≥йн≥ задач≥ зовн≥шньоњ пол≥тики по посиленню впливу крањни у св≥т≥. —тратег≥чною метою зовн≥шньоњ пол≥тики крањни стала глобальна перебудова системи м≥жнародних в≥дносин, що робило основними супротивниками јнгл≥ю, ‘ранц≥ю ≥ њхн≥х союзник≥в. «робивши ставку на неминуч≥сть виникненн¤ нового м≥ж≥мпер≥ал≥стичного конфл≥кту, —–—– прагнув не допустити консол≥дац≥њ великих держав, справедливо сприймаючи це ¤к головну погрозу своњм ≥нтересам. –ад¤нське кер≥вництво ум≥ло використовувало оф≥ц≥йн≥ дипломатичн≥ канали, нелегальн≥ можливост≥  ом≥нтерну, соц≥альну пропаганду, пациф≥стськ≥ ≥дењ, антифашизм, допомогу де¤ким жертвам агресор≥в дл¤ створенн¤ ≥м≥джу головного борц¤ за св≥т ≥ соц≥альний прогрес.

1	2	3	4	5

Ќазва: ¬ерсальсько-¬ашингтонська система
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (4512 прочитано)