≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > –ос≥йськ≥ революц≥њ

–ос≥йськ≥ революц≥њ

” 1917 роц≥ в≥дбулис¤ дв≥ рос≥йськ≥ революц≥њ. ѕерша Ц Ћютнева Ц скор≥ше походила на розвал, н≥ж на повстанн¤. ѕочалас¤ вона досить невинно, коли 8 березн¤ (23 лютого за ст. ст.) петроградськ≥ роб≥тники оголосили страйк протесту проти нестач≥ продукт≥в. јле, отримавши наказ стр≥л¤ти в цив≥льних людей, царськ≥ в≥йська перейшли на б≥к роб≥тник≥в.

«а к≥лька дн≥в под≥бне вчинила б≥льша частина столичноњ залоги. ¬одночас населенн¤ м≥ста заповнило вулиц≥, щоб продемонст≠рувати сол≥дарн≥сть ≥з страйкар¤ми. « поширенн¤м демонстра≠ц≥й по вс≥й ≥мпер≥њ ћикола II зр≥кс¤ престолу, його м≥н≥стри й ур¤довц≥ розб≥глис¤, а ненависн≥ жандарми поховалис¤. ƒо 12 березн¤ царський режим розсипавс¤, ¤к картковий д≥м.

’оч повалити царат було напрочуд легко, знайти йому зам≥ну, прийн¤тну дл¤ вс≥х, ви¤вилос¤ надзвичайно важко. «'¤вилос¤ два претенденти на пол≥тичну владу. ќдним ≥з них був “имчасовий ур¤д, сформований ≥з л≥беральних депутат≥в ƒуми, ¤кий прагнув уз¤ти на себе функц≥њ управл≥нн¤ до тих п≥р, доки в –ос≥њ не встановитьс¤ пост≥йна форма правл≥нн¤.

÷е безладд¤ незабаром стало всезагальною ознакою житт¤ революц≥йноњ –ос≥њ.

–еволюц≥¤ на ”крањн≥

«в≥стка про пад≥нн¤ царського режиму дос¤гла  иЇва 13 березн¤ 1917 р. «а к≥лька дн≥в представники найголовн≥ших установ ≥ орган≥зац≥й м≥ста утворили ¬иконавчий ком≥тет, що мав утримувати пор¤док ≥ д≥¤ти в≥д ≥мен≥ “имчасового ур¤ду. ¬одночас осередком радикальних л≥вих стала  ињвська –ада роб≥тничих ≥ солдатських депутат≥в. јле, на в≥дм≥ну в≥д под≥й у ѕетроград≥, в  иЇв≥ на арену вийшла й трет¤ д≥йова особа: 17 березн¤ украњнц≥ заснували власну орган≥зац≥ю Ч ÷ентральну –аду, њњ створили пом≥ркован≥ л≥берали з “овари≠ства украњнських поступовц≥в п≥д проводом ™вгена „икаленка, —ерг≥¤ ™фремова та ƒмитра ƒорошенка разом ≥з соц≥ал-демократами на чол≥ з ¬олодимиром ¬инниченком та —имоном ѕетлюрою.  ≥лькома тижн¤ми п≥зн≥ше до ÷ентра≠льноњ –ади також вступила нова зростаюча ”крањнська парт≥¤ соц≥ал≥ст≥в-революц≥онер≥в, ¤ку репрезентували ћикола  овалевський, ѕавло ’ристюк та ћикита Ўаповал. ѕрезиден≠том ÷ентральноњ –ади було обрано ћихайла √рушевського Ч добре в≥домого, авторитетного д≥¤ча, котрий повер≠нувс¤ ≥з засланн¤. ¬≥дтак, на в≥дм≥ну в≥д рос≥¤н у  иЇв≥, що розкололис¤ на пом≥ркованих у ¬иконавчому ком≥тет≥ та радикал≥в у  ињвськ≥й –ад≥, украњнц≥ вс≥х ≥дейних переконань згуртувалис¤ в Їдиний представницький орган.

Ќа здивуванн¤ багатьох, ÷ентральна –ада одержала негайну й дедал≥ зростаючу п≥дтримку. ”крањнц≥ ѕетрограда та  иЇва провели з нагоди њњ створенн¤ величезн≥ демон≠страц≥њ. 19 кв≥тн¤ в  иЇв≥ в≥дкривс¤ ”крањнський нац≥ональ≠ний конгрес. Ќа нього з≥бралос¤ 900 делегат≥в з ус≥Їњ ”крањни, в≥д ус≥х украњнських громад колишньоњ ≥мпер≥њ, а також в≥д р≥зних економ≥чних, осв≥тн≥х, в≥йськових та ≤нших орган≥за≠ц≥й.  онгрес обрав 150 представник≥в до ÷ентральноњ –ади та затвердив ћ. √рушевського на посад≥ президента. 18 травн¤ понад 700 делегат≥в в≥д украњнц≥в, що служили в арм≥њ, на з'њзд≥ в  иЇв≥ дали своњм представникам дорученн¤ вступити до ÷ентральноњ –ади. ћайже через м≥с¤ць так само вчинили близько 1000 делегат≥в ”крањнського з'њзду сел¤н. ѕот≥м до ÷ентральноњ –ади також приЇднавс¤ з'њзд роб≥тник≥в. Ќатхнена такими ви¤вами дов≥р'¤, ÷ентральна –ада стала дивитис¤ на себе не лише ¤к на представника в≥дносно невеликоњ к≥лькост≥ нац≥ональне св≥домих украњнц≥в, а й ¤к на ук≠рањнський парламент.

ѕроте були на ”крањн≥ також сусп≥льн≥ та етн≥чн≥ групи, котр≥ не п≥дтримували ÷ентральноњ –ади. –ос≥йськ≥ консер≠ватори й нав≥ть пом≥ркован≥ побоювалис¤, що зростанн¤ пол≥тичноњ активност≥ украњнц≥в призведе до розвалу ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї. «≥ свого боку рос≥йськ≥ радикали п≥дозрювали, що украњнський нац≥ональний рух може пору≠шити ЂЇдн≥сть роб≥тничого класуї. —коса позирали на ÷ент≠ральну –аду ≥ Їврењ, багато з ¤ких ототожнювалис¤ з рос≥йською культурою й активно д≥¤ли в рос≥йських соц≥ал≥стичних парт≥¤х. “ому неспод≥вана по¤ва ÷ентральноњ –ади дуже стурбувала частину м≥ського населенн¤ ”кра≠њни Ч цю невелику, але стратег≥чно розташовану менш≥сть.

 оли безпорадн≥сть “имчасового ур¤ду ставала чимдал≥ очевидн≥шою, ÷ентральна –ада вир≥шила скористатис¤ своњми перевагами. ўоб завоювати соб≥ визнанн¤ найвищоњ пол≥тичноњ сили на ”крањн≥, 23 червн¤ вона видала ѕерший ун≥версал, в ¤кому проголошувалос¤: Ђ’ай ”крањна буде в≥льною. Ќе в≥докремлюючись остаточно в≥д –ос≥њ й не розриваючи зв'¤зк≥в ≥з –ос≥йською державою, хай украњнський народ отримаЇ право самому розпор¤джатис¤ своњм житт¤м у своЇму крањї. Ќезабаром ÷ентральна –ада оголосила про утворенн¤ √енерального секретар≥ату, що мав правити за виконавчий орган ур¤ду. ќчолений ¬олодимиром ¬инниченком √енеральний секретар≥ат, що складавс¤ з вось≠ми м≥н≥стерств, справами ¤ких в≥дали переважно соц≥ал-демократи, вз¤в на себе в≥дпов≥дальн≥сть за управл≥нн¤ ”крањною.

÷≥ заходи викликали лють серед рос≥¤н ”крањни, а також “имчасового ур¤ду в ѕетроград≥. ќстанн≥й в середин≥ липн¤ вислав до  иЇва дл¤ переговор≥в делегац≥ю на чол≥ з ќлексан≠дром  орейським.

јле дуже швидко ви¤вилос¤, що ÷ентральн≥й –ад≥ гостро бракуЇ кер≥вництва.  оли “имчасовий ур¤д став намагатис¤ в≥дступити в≥д свого визнанн¤ украњнськоњ автономност≥. ÷ентральна –ада зга¤ла час на безк≥нечн≥ суперечки про меж≥ своЇњ влади, одночасно нехтуючи такими нагальними проблемами, ¤к збереженн¤ правопор¤дку, забезпеченн¤ м≥ст продуктами та орган≥зац≥¤ роботи зал≥зниць. ¬она також не змогла ефективно розвТ¤зати гостре питанн¤ перерозпод≥лу земель.

ѕ≥сл¤ того ¤к б≥льшовики захопили –аду в –ос≥њ, постало питанн¤, хто ж правитиме на ”крањн≥.

јле б≥льшовики отороп≥ли в≥д здивуванн¤, коли ÷ент≠ральна –ада оголосила, що бере на себе верховну владу в ус≥х дев'¤ти губерн≥¤х, де украњнц≥ становл¤ть б≥льш≥сть. ‘ор≠мально це п≥дтверджував њњ “рет≥й ун≥версал в≥д 22 листопада, що проголошував установленн¤ автономноњ ”крањнськоњ –ес≠публ≥ки. ¬се ще не наважуючись остаточно роз≥рвати зв'¤зки з –ос≥Їю, ÷ентральна –ада за¤вила про одну ≥з своњх ц≥лей Ч створенн¤ в колишн≥й –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ федерац≥њ в≥льних ≥ р≥вноправних народ≥в. —под≥ваючись, що ÷ентральна –ада стане стаб≥л≥зуючим чинником в анарх≥њ, що поширювалас¤, владу украњнського ур¤ду визнали украњнськ≥ парт≥њ, б≥ль≠ш≥сть –ад ≥ нав≥ть б≥льшовики (хоч дл¤ останн≥х це був крок вимушений ≥ тимчасовий).

ѕроте незабаром стало очевидним, що конфл≥кт м≥ж ÷ентральною –адою та б≥льшовиками був нев≥дворотним.

Ќа ”крањну з –ос≥њ почали наступ б≥льшовицьк≥ в≥йська.

ѕеред лицем неминучоњ по≠разки останньою над≥Їю ÷ентральноњ –ади була чужоземна допомога. ¬загал≥ симпат≥њ –ади схил¤лис¤ на б≥к јнтанти, ≥ з самого початку вона наполегливо домагалас¤ визнанн¤ њњ член≥в, ≥ особливо ‘ранц≥њ. јле реакц≥¤ ‘ранц≥њ, ¤ка р≥шуче сто¤ла за в≥дновленн¤ ЂЇдиноњ та непод≥льноњ –ос≥њї, була неоднозначною. Ћен≥н розпочав мирн≥ пе≠реговори у Ѕрест-Ћитовську з ÷ентральними державами, за¤вивши про те, що в≥н репрезентуЇ вс≥ народи колишньоњ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. ўоб не дати б≥льшовикам представл¤ти на мирних переговорах ”крањну, ÷ентральна –ада вир¤дила до Ѕреста власну делегац≥ю. 9 лютого 1918 p., лише за к≥лька годин до того ¤к над≥йшла зв≥стка про в≥дступ ÷ентральноњ –ади з  иЇва перед в≥йськами ћуравйова, њњ представники у Ѕрест≥ п≥дписали угоду з ÷ентральними державами. ѓѓ сутн≥сть зводилас¤ до того, що ÷ентральн≥ держави визнали незалежн≥сть ”крањни ≥ зобов'¤залис¤ на≠дати ÷ентральн≥й –ад≥ в≥йськову допомогу за поставки нею великоњ к≥лькост≥ продукт≥в дл¤ цих держав.

„ерез к≥лька дн≥в п≥сл¤ п≥дписанн¤ угоди в Ѕрест-Ћитов≠ську н≥мц≥ з австр≥йц¤ми розд≥лили ”крањну на сфери впливу ≥ ввели на њњ територ≥ю свою могутню арм≥ю, що нал≥чувала понад 450 тис. чолов≥к. «а ¤кихось три тижн≥ б≥льшовики, ¤к≥, за њхн≥м же висловом, Ђпринесли на багнетах з п≥вноч≥ рад¤нську владуї ≥ ¤к≥ прот¤гом свого нетривалого перебу≠ванн¤ встановили у  иЇв≥ царство терору, були змушен≥ т≥кати. јле це ще не значило, що поверненн¤ ÷ентраль≠ноњ –ади з н≥мецькими в≥йськами 2 березн¤ вс≥ палко в≥тали.

ѓњ пол≥тика викликала розчаруванн¤ майже в ус≥х верствах населенн¤ ”крањни. Ќеукрањнц≥ засуджували розрив зв'¤зк≥в м≥ж ”крањною та –ос≥Їю, незаможн≥ сел¤ни не отримали оч≥куваноњ земл≥, у заможних сел¤н ≥ великих землевласник≥в нац≥онал≥зац≥¤ њхн≥х волод≥нь викликала лють, а вс≥ разом засуджували ÷ентральну –аду за введенн¤ в крањну жорсто≠ких н≥мц≥в. «≥ свого ж боку н≥мц≥ теж втрачали терпець до молодих ≥ малоспроможних пол≥тик≥в, ¤к≥ переважали в ÷ен≠тральн≥й –ад≥. ¬они швидко пересв≥дчилис¤, що вона не мала практично н≥¤кого адм≥н≥стративного апарату дл¤ збору тих м≥льйон≥в тонн продукт≥в, що њх так в≥дчайдушне потребу≠вали голодн≥ н≥мецьк≥ та австр≥йськ≥ м≥ста. Ѕезперервн≥ кризи, сутички й дебати м≥ж соц≥ал≥стичними парт≥¤ми у ÷ентраль≠н≥й –ад≥ переконали н≥мц≥в у тому, що Ђмолод≥ украњнськ≥ утоп≥стиї неспроможн≥ правити. “ому 28 кв≥тн¤, ¤краз коли ÷ентральна –ада складала конституц≥ю ”крањнськоњ дер≠жави, до зали вв≥йшов н≥мецький заг≥н ≥ розпустив збори. Ќаступного дн¤ ÷ентральна –ада впала.

«а той р≥к, прот¤гом ¤кого ÷ентральна –ада виступала основним пол≥тичним чинником на ”крањн≥, вона дос¤гла значних усп≥х≥в, але й зазнала страшних невдач. « огл¤ду на слабк≥сть ≥ дискрим≥нован≥сть украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ до революц≥њ, пол≥тичну њњ недосв≥дчен≥сть створенн¤ ≥ зм≥цненн¤ ÷ентральноњ –ади було безперечним здобутком. —воЇю д≥¤льн≥стю вона нарешт≥ поклала край поширеним сумн≥вам щодо самого факту ≥снуванн¤ украњнського народу. ¬она перетворила украњнське питанн¤ на одне з ключових питань революц≥йного пер≥оду. « суто пол≥тичноњ точки зору ÷ент≠ральна –ада у взаЇминах з “имчасовим ур¤дом добилас¤ б≥льшого, н≥ж хтось м≥г спод≥ватис¤.

1	2

Ќазва: –ос≥йськ≥ революц≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (679 прочитано)