≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > —тародавньосх≥дн≥ деспотизми

—тародавньосх≥дн≥ деспотизми

ƒержавний устр≥й крањн —тародавнього —ходу.

—усп≥льний лад.

1. Ќа —ход≥ перех≥д в≥д перв≥сност≥ до цив≥л≥зац≥њ супроводжувавс¤ розвитком ≥ригац≥йного землеробства. —творенн¤ ≥ригац≥йних систем вимагало орган≥зац≥њ колективноњ прац≥ великого числа людей, зусиль ус≥Їњ крањни в ц≥лому. —кладно було ≥ п≥дтримувати в пор¤дку систему канал≥в. ”с≥ ц≥ роботи неможливо було зд≥йснити без твердоњ орган≥зац≥њ, без сильноњ централ≥зованоњ влади. ” результат≥ у вс≥х древн≥х сх≥дних цив≥л≥зац≥¤х склалас¤ особлива форма держави Ц деспот≥¤.

ƒеспот≥¤ Ц у переклад≥ з грецького Ц Ђнеобмежена владаї; форма самодержавноњ влади.

” р≥зних цив≥л≥зац≥¤х вона могла мати де¤к≥ розходженн¤, але суть њњ була Їдиною: на чол≥ держави сто¤в правитель, що волод≥в ус≥Їю повнотою влади ≥ вважавс¤ власником ус≥Їњ земл≥. “акий тип влади реал≥зувавс¤ за рахунок розгалуженоњ адм≥н≥стративноњ системи, тобто апарата чиновник≥в, що охоплював усю крањну. „иновники не т≥льки ст¤гували податки з населенн¤, але й орган≥зовували сп≥льн≥ с≥льськогосподарськ≥ роботи, буд≥вництво, стежили за станом канал≥в. Ќабирали рекрут≥в дл¤ в≥йськових поход≥в, зд≥йснювали суд.

“акий державний устр≥й були дуже довгов≥чним ≥ ст≥йким: нав≥ть коли велик≥ ≥мпер≥њ розпадалис¤ на частини, кожна з них в≥дтворювала деспот≥ю в м≥н≥атюр≥.

„и була влада цар≥в у д≥йсност≥ наст≥льки безмежноњ, ¤к це випливаЇ ≥з самого визначенн¤ деспот≥њ? «вичайно, реальне положенн¤ справ було набагато складн≥ше. ” древн≥х сусп≥льствах були сили, що претендували на владу ≥ намагалис¤ впливати на пол≥тику цар≥в, нав≥ть визначати њњ. —туп≥нь централ≥зац≥њ теж була далеко не завжди однаково високою: у вс≥х цив≥л≥зац≥¤х були пер≥оди, коли величезн≥ ≥мпер≥њ розпадалис¤ ≥ на њхн≥х м≥сц¤х з'¤вл¤лис¤ ц≥лком самост≥йн≥ правител≥.

“ака ситуац≥¤ не раз виникала в ™гипт≥, де влада фараон≥в, здавалос¤ б, була найб≥льш непорушною. ÷е в≥дбулос¤ в друг≥й половин≥ III тис¤чор≥чч¤ до н.е., а пот≥м повторювалос¤ неодноразово в I тис¤чор≥чч≥ до н.е., в епоху ослабленн¤ цив≥л≥зац≥њ ™гипту, що знаходитьс¤ на передодн≥ завоюванн¤ ќлександром ћакедонським.

” пер≥оди роздробленост≥ крањна розпадалас¤ на област≥ (номи), де правила родова знать, що не бажала вважатис¤ з волею фараон≥в, що створювала деспот≥њ в м≥н≥атюр≥. ¬≥дсутн≥сть централ≥зац≥њ, ут≥м, в≥дразу позначалос¤ на економ≥чному стан≥ крањни: нерегульована сильною Їдиноначальною владою, приходила в запуст≥нн¤ складна ≥ригац≥йна система, починавс¤ голод ≥ безладд¤, а це, в≥дпов≥дно, знову викликало гостру необх≥дн≥сть у централ≥зац≥њ. —аме часи централ≥зованого керуванн¤ крањною зб≥галис¤ в ™гипт≥ з пер≥одами його найвищого розкв≥ту ≥ благополучч¤. ” ц≥ пер≥оди повертавс¤ колишн≥й пор¤док речей: приборкан≥ правител≥ ном≥в уже не могли вважати дов≥рен≥ њм област≥ своњми маленькими царствами. ” XVI Ц XII ст. до н.е., коли централ≥зац≥¤ в ™гипт≥ була особливо сильна, пон¤тт¤ Ђособистий будинокї, тобто особисте земельне волод≥нн¤ вельмож, взагал≥ не вживалос¤.

Ѕула й ≥нша сила, що заперечувала влади у фараон≥в, - жрецтво. ѕоложенн¤ жрец≥в особливо п≥дсилилос¤ в II тис¤чор≥чч≥ до н.е.: у цей час жрец≥ р≥зних храм≥в ¤вл¤ли собою досить споЇну силу. Ќа чол≥ њх сто¤в верховний жрець храму бога јмона у ‘ивах Ц столиц≥ ™гипту.

∆рец≥ активно брали участь у палацевих ≥нтригах ≥ пол≥тичн≥й боротьб≥, все б≥льше зм≥цнюючи своњ позиц≥њ. ‘араони, побоюючись сили ≥ впливи св≥тськоњ аристократ≥њ Ц родовоњ знат≥, п≥ддобрювали жрец≥в щедрими дарунками, в≥ддавали у власн≥сть земл≥ ≥ нав≥ть м≥ста. ” результат≥ вплив ≥ могутн≥сть жрецтва зростали ще б≥льше.

—итуац≥¤, що склалас¤ в ™гипт≥ була досить типова дл¤ вс≥х сх≥дних цив≥л≥зац≥й. ”  итањ сильна централ≥зована держава (вона називалас¤ «ах≥дне „жоу), що утворилос¤ в 1122 р. до н.е., стало розпадатис¤ вже в IX Ц VIII ст. до н.е.: правител≥ р≥зних областей, свого роду адм≥н≥стратори-нам≥сники, зм≥цн≥ли ≥ набрали таку силу, що вже не бажали вважатис¤ з волею ≥мператора. ќднак, тенденц≥¤ до Їдност≥ крањни не вгасала, ¤к ≥ в ™гипт≥. ƒо III стол≥тт¤ до н.е. роздроблен≥сть початку переборюватис¤.

¬ ≤нд≥њ ситуац≥¤ склалас¤ трохи ≥накше. Ќа в≥дм≥ну в≥д чи ™гипту  итаю пер≥оди повноњ централ≥зац≥њ були тут дуже нетривалими. Ќаприклад, у середин≥ I тис¤чор≥чч¤ до н.е. у долин≥ √ангу ≥ поблизу в≥д Ќ≥лу ≥снувало б≥л¤ ш≥стнадц¤ти досить великих держав.

≤мпер≥¤, що об'Їднала майже весь ≤ндостан, ≥снувала не б≥льш двох стол≥ть: з IV по II в. до н.е. ѓњ називають ≥мпер≥Їю ћарТњв, по ≥мен≥ правл¤чоњ династ≥њ, представники ¤коњ зум≥ли створити велику централ≥зовану державу. јле нав≥ть у цей пер≥од влада пануючи поширювалас¤ по вс≥й крањн≥ дуже нер≥вном≥рно: були област≥, безпосередньо йому п≥длегл≥, ≥ област≥, у ¤ких ц≥лком самост≥йно правила м≥сцева знать, збер≥галис¤ нав≥ть м≥ста-республ≥ки.

¬лада пануючи, зрозум≥ло, була обмежена, ¤к ≥ в ™гипт≥, жрецтвом (брахманами) ≥ родовою знаттю, що входили у вищий орган керуванн¤ Ц пар≥шад. ѕаную належало особливо почитати брахман≥в ¤к людей найб≥льш зроблених у рел≥г≥йному в≥дношенн≥: Ђ÷ар, уставши ранком, нехай ушануЇ брахман≥в... мудрих у керуванн≥, ≥ надходить по њхн≥й [радах]ї. ¬лада пануючи, таким чином, була досить сильно обмежена рел≥г≥йними розпор¤дженн¤ми; з ними, зокрема, повинн≥ були узгоджуватис¤ закони, що в≥н видавав.

≤ такий пор¤док ≥снував не т≥льки в г≥гантськ≥й ≥мпер≥њ ћаурТњв, але й у б≥льш др≥бних державах, що з'¤вл¤лис¤ в епохи роздробленост≥.

ќтже, у сх≥дних деспот≥¤х боротьба за владу й участь у керуванн≥ державою велас¤, насамперед, прив≥лейованими шарами, у той час ¤к основна маса населенн¤ не мав доступу до влади. Ќа —ход≥, на в≥дм≥ну в≥д √рец≥њ та –иму, не було створено спец≥альних пол≥тичних орган≥в, через ¤к≥ сусп≥льство могло б впливати на державу ≥ включатис¤ в його д≥¤льн≥сть у законному пор¤дку. —амовр¤дуванн¤ ≥снувало лише на р≥вн≥ громади, у њњ вузьких межах. ѕравда, у де¤ких цив≥л≥зац≥¤х збереглис¤ органи перв≥сноњ демократ≥њ (народн≥ збори ≥ ради стар≥йшин в ≤нд≥њ, ради громад у ¬авилон≥). ќднак, вони не грали визначальноњ рол≥ в пол≥тичному житт≥. ” ¬авилон≥, наприклад, глава общинноњ ради призначавс¤ царем; до веденн¤ ц≥Їњ ради в≥дносилис¤ т≥льки р≥шенн¤ споровши про землю ≥ користуванн¤ водою в громадах, зб≥р податк≥в, п≥дтримка пор¤дку.

ѕроте, цар≥ займали надзвичайний стан у деспотичн≥й держав≥. ÷ар вважавс¤, принаймн≥ формально, Їдиним власником ус≥х земель, п≥д час воЇн сто¤в на чол≥ арм≥њ, був вищою ≥нстанц≥Їю в суд≥, до нього ст≥калис¤ податки, в≥н орган≥зовував ≥ригац≥йн≥ роботи, був верховним жрецем, присв¤ченим в ус≥ тањнства. —таб≥льн≥сть деспот≥й п≥дтримувалас¤ ≥ за рахунок в≥ри в божественн≥сть пануючи. ” ™гипт≥, наприклад, фараон ≥менувавс¤ не т≥льки ¬ладикою ќбох «емель, тобто ѕ≥вденного ≥ ѕ≥вн≥чного ™гипту, але ≥ живим ут≥ленн¤м бога ’ору, владики небес. «годом фараон був над≥лений Ђсон¤чним ≥м'¤мї Ц в≥н став богом –а. ѕалац його вважавс¤ храмом. …ого ≥м'¤ заборон¤лос¤ вимовл¤ти, тому що воно, ¤к вважали, волод≥ло особливою маг≥чною силою, ¤ку не можна витрачати в пусту.

”  итањ ≥мператора називали —ином Ќеба, верховного божества.

” найдавн≥ш≥й ≥нд≥йськ≥й рел≥г≥йн≥й книз≥ ¬еди було написано, що цар створений з часток т≥л р≥зних бог≥в, Ђ≥ тому в≥н блиском перевершуЇ вс≥х створених ≥стот... ѕод≥бно сонцю, в≥н палить оч≥ ≥ серце, ≥ н≥хто на земл≥ не може дивитис¤ на нього. ѕо своЇму [надприродному] могутност≥ в≥н Ї вогонь ≥ в≥тер, вона Ц сонце ≥ м≥с¤ць, вона Ц владика правосудд¤...ї.

”с≥ ц≥ пишн≥ титули були не просто кв≥тчастими метафорами, за допомогою ¤ких цар звеличувавс¤ над своњми п≥дданими. Ќе в переносному, а в буквальному значенн≥ дл¤ древн≥х людей цар було богом у людському образ≥. ÷е в≥руванн¤ т¤гнулос¤ ще з час≥в перв≥сност≥, до таЇмничих ритуал≥в, у ¤ких вождь племен≥, в≥н же жрець, виконував роль творц¤, що створюЇ з хаосу св≥товий пор¤док. як ≥ в перв≥сну епоху, у древн≥х цив≥л≥зац≥¤х збер≥галас¤ в≥ра в те, що цар (вождь) маЇ маг≥чну силу, в≥д ¤коњ залежить благополучч¤ його народу. ÷¤ сила поширюЇтьс¤ на п≥дданих ≥ п≥сл¤ смерт≥ пануючи, а точн≥ше, п≥сл¤ його переходу в ≥нший св≥т. “ому при похорон пануючи дуже велике значенн¤ надавалос¤ правильному виконанню вс≥х похоронних загон≥в. √≥гантськ≥ п≥рам≥ди будувалис¤ в ™гипт≥ дл¤ того, щоб облаштувати його нове Ђжитлої ¤кнайкраще: адже в≥д загробного блаженства Ђвеликого богаї залежало процв≥танн¤ крањни. ÷≥ древн≥ представленн¤ ≥шли в минуле дуже пов≥льно: поступово зживалос¤ в≥ра в те, що цар Ї богом (у  итањ вже в I тис¤чор≥чч≥ до н.е. з'¤вилас¤ ≥де¤ про те, що несправедливого цар¤ можна зм≥стити), але в≥ра в те, що царська влада св¤щенна, залишитьс¤ надовго.

‘ункц≥њ держави пол¤гали не т≥льки в придушенн≥ ≥ гнобленн≥ Ц вони були набагато ширше ≥ складн≥ше. —творюючи закони, державу забезпечувало вс≥ шари населенн¤, хоча ≥ не р≥вною м≥рою, визначеними гарант≥¤ми. Ѕез цього неможлива було би житт¤ сусп≥льства. «акони упор¤дковували в≥дносини м≥ж людьми, покладали на них в≥дпов≥дальн≥сть за своњ вчинки, усел¤ли, що в них Ї права, нехай нав≥ть м≥н≥мальн≥, реал≥зац≥њ ¤ких можна вимагати. ќсобливо посл≥довно прав≥ особистост≥ захищалис¤ в законах ’амурап≥.

“ак поступово починав формуватис¤ р≥вень цив≥л≥зованост≥ сусп≥льства. «вичайно, цей р≥вень був ще досить низьким. ѕон¤тт¤ справедливост≥ мало зовс≥м не той зм≥ст, що вкладаЇ в нього сучасна людина. –озходженн¤ в положенн≥ соц≥альних шар≥в були неймов≥рно велик≥. јле не будемо забувати, що це була лише перша ступ≥нь довгого шл¤ху людства до розум≥нн¤ того, що держава повинна в≥дбивати ≥нтереси ус≥х р≥вною м≥рою, ≥ спробам реал≥зувати такий принцип.

1	2	3

Ќазва: —тародавньосх≥дн≥ деспотизми
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1284 прочитано)