≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > —тародавньосх≥дн≥ деспотизми

2. —усп≥льство в древн≥х цив≥л≥зац≥¤х на в≥дм≥ну в≥д перв≥сност≥ було неоднор≥дним, у ньому з'¤вилис¤ р≥зн≥ соц≥альн≥ прошарки. ÷е було зв'¤зано, з одного боку, з тим, що утворилас¤ держава, що вимагало спец≥ального апарата дл¤ керуванн¤.

« ≥ншого боку, у цив≥л≥зованому сусп≥льств≥ п≥дсилювалис¤ профес≥йн≥, функц≥ональн≥ розходженн¤ (ремесло в≥докремлювалос¤ в≥д землеробства, виникла торг≥вл¤ ≥ т.д.), росло майнове розшаруванн¤. ¬же в стародавност≥ стала складатис¤ складна структура сусп≥льства, що згодом ставала усе б≥льш диференц≥йованоњ ≥ розгалуженою.

ќсоблив≥стю —х≥дних сусп≥льств була њхн≥й стругаючи ≥Їрарх≥чн≥сть: кожен соц≥альний шар займав своЇ, ч≥тко визначене м≥сце ≥ в≥др≥зн¤вс¤ в≥д ≥нших своЇю соц≥альною значим≥стю, а також обов'¤зками, правами, ≥ прив≥ле¤ми.

—усп≥льство в древн≥х цив≥л≥зац≥¤х часто зображують у вид≥ п≥рам≥ди. Ќа вершин≥ њњ коштуЇ цар, дал≥ йде вищий шар знат≥, що складаЇ з жрец≥в, родовоњ ≥ в≥йськовоњ аристократ≥њ. ÷е були сам≥ прив≥лейован≥ шари в сусп≥льств≥. ѕредставники знат≥ займали висок≥ державн≥ посади, у њхньому розпор¤дженн≥ були величезн≥ земл≥. ÷≥ земл≥ могли бути в≥дн¤т≥ в громад, а найчаст≥ше вони дарувалис¤ чи царем завойовувалис¤ п≥д час воЇн.

¬исоке положенн¤ в сусп≥льств≥ займав ≥ численний апарат чиновник≥в, тому вчен≥сть приносила велик≥ практичн≥ вигоди.

ќсобливий прошарок складали купц≥, ¤ких п≥дтримували державу, зац≥кавлена в постачанн≥ ≥ноземних ≥ р≥дких товар≥в. «авд¤ки купц¤м зд≥йснювавс¤ економ≥чний зв'¤зок, поки ще дуже слабка, м≥ж окремими районами.

ќкрему категор≥ю населенн¤ складали воњни. «наход¤чись на служб≥ в пост≥йн≥й арм≥њ, вони одержували постачанн¤ в≥д держави. ѕ≥сл¤ вдалих поход≥в улаштовувалас¤ роздача земель, раб≥в, кр≥м того, воњни жили за рахунок розгарбуванн¤ захоплених земель. ” мирний час њх часто залучали до важких роб≥т: наприклад, у ™гипт≥ воњни трудилис¤ на каменоломн¤х.

ƒосить численними були рем≥сники, здеб≥льшого вони жили в м≥стах, але були ≥ рем≥сники (очевидно, залежн≥), що працювали в майстерн¤х, що належать храмам, чи царю знат≥, п≥д батогом догл¤дач≥в.

ќсновну частину сусп≥льства складали в≥льн≥ общинники-сел¤ни. —≥льська громада й у древн≥х цив≥л≥зац≥¤х, ≥ в епоху середньов≥чч¤, аж до ≥ндустр≥альноњ революц≥њ, була основним виробничим осередком. ¬она ≥де корен¤ми в далеке минуле, в епоху перв≥сност≥, а пот≥м у сус≥дськ≥ громади. Ќа основ≥ перв≥сноњ сус≥дськоњ громади сформувалас¤ громада с≥льська. ”т≥м, у н≥й могли збер≥гатис¤ ≥ с≥мейн≥, родинн≥ зв'¤зки.

ќсновною господарською одиницею в громад≥ була велика патр≥архальна родина, що мала св≥й будинок, майно, ≥нод≥ раб≥в, присадибна д≥л¤нка. ¬≥д громади вона одержувала над≥л земл≥ ≥ користалас¤ врожаЇм з його, але так≥ над≥ли вважалис¤ власн≥стю вс≥Їњ громади.

”с≥ члени громади були зв'¤зан≥ круговою порукою: це означало ≥ взаЇмодопомогу, ≥ в≥дпов≥дальн≥сть за зроблен≥ ким-небудь з њњ член≥в злочину. √ромада, наприклад, повинна була компенсувати збитки в≥д злод≥йства, платити штрафи за провинених, ¤кщо вони сам≥ не могли цього зробити.

ƒержава накладала на громаду р¤д обов'¤зк≥в: стежити за станом ≥ригац≥йноњ системи (на своњй д≥л¤нц≥), брати участь в осушувальних роботах, буд≥вництв≥ канал≥в, поставл¤ти рекрут≥в у випадку в≥йни.  р≥м того, кожен общинник повинний був платити податок держав≥, тобто паную, що формально волод≥в ус≥Їю землею.

Ќезважаючи на досить важк≥ повинност≥, приналежн≥сть до громади була прив≥леЇм: в≥льн≥ общинники мали набагато велик≥ права, н≥ж т≥, хто позбавивс¤ земл≥. —пос≥б житт¤ громади мав своњ особливост≥: вона була замкнута економ≥чно, тобто жила натуральним господарством, сама робила все необх≥дне дл¤ свого ≥снуванн¤. ƒержава втручалас¤ в њњ житт¤ в основному коли потр≥бно було збирати чи податки вести в≥йну. “ака в≥дособлен≥сть громади п≥дкр≥плювалас¤ правом самовр¤дуванн¤. —п≥рн≥ питанн¤ зважувалис¤ на зборах общинник≥в. Ќав≥ть у в≥дношенн≥ рел≥г≥њ громада була ц≥лком самост≥йна: майже в кожн≥й м≥сцевост≥ були своњ особлив≥ божества ≥ культи.

Ћюдина в громад≥ почував себе, насамперед, частиною колективу, а не окремою особист≥стю, що може сама, незалежно в≥д ≥нших, будувати своЇ житт¤. ≤ тому вигнанн¤ з громади розгл¤далос¤ ¤к суворе покаранн¤.

≤снуванн¤ громади було побудовано на традиц≥йност≥, неухильному дотриманн≥ древн≥х, тис¤чор≥чч¤ми не м≥н¤лис¤ звичањв. Ѕагато в чому це порозум≥валос¤ тим, що найменший в≥дступ в≥д досв≥ду, виробленого попередн≥ми покол≥нн¤ми, грозило великими втратами дл¤ господарства ≥ нав≥ть загибеллю. ” результат≥ житт¤ громади, ≥ господарська ≥ духовна, була дуже консервативною.

ќднак не все сел¤нство належало до громад; багато хто позбавл¤лис¤ своњх над≥л≥в, . к. у громад≥ йшов, хоча ≥ пов≥льно, процес майнового розшаруванн¤. ќпинившись поза громадою сел¤ни, ¤к правило, працювали на земл¤х, що знаходилис¤ у волод≥нн≥ храм≥в, чи знат≥ самого цар¤. ¬они теж одержували над≥л, але вже на ≥нших п≥дставах, ¤к би в оренду; при цьому вони не т≥льки повинн≥ були платити оброк, але ≥ не мали права п≥ти з≥ своњх д≥л¤нок.

” древн≥х сх≥дних цив≥л≥зац≥¤х ≥снувало рабство. –аби, ¤к правило, входили до складу великоњ патр≥архальноњ родини, тому такий вид рабства прийн¤тий називати домашн≥м. ѕрац¤ раб≥в використовувавс¤ також на земл¤х ≥ в майстерн¤х, що належали знат≥, у палацевих храмових господарствах, на рудниках ≥ буд≥вництвах.

–абами ставали в основному в≥йськовополонен≥, але ≥снували ≥ внутр≥шн≥ джерела. Ќаприклад, боргове рабство, що росло в м≥ру розшаруванн¤ громади. ”т≥м, боргове рабство не обов'¤зкове було дов≥чним: в≥дробивши св≥й борг, учорашн≥й нев≥льник знову ставав в≥льною людиною. „исельн≥сть раб≥в могла бути дуже значноњ: скажемо, у  итањ в III в. до н.е. работорг≥вл¤ прийн¤ла так≥ розм≥ри, що створювалис¤ ринки дл¤ продажу нев≥льник≥в. ” ™гипт≥, у II тис¤чор≥чч≥ до н.е. раб≥в мали нав≥ть люди середнього статку: рем≥сники, сад≥вники, пастухи.

ѕрац¤ раб≥в залишавс¤ на —ход≥ доповнюючою по в≥дношенню до прац≥ в≥льних ≥ залежних сел¤н ≥ рем≥сник≥в: в≥н не грав визначальноњ рол≥ в економ≥чному житт≥.

ўо ж випадало на частку основноњ частини населенн¤ сх≥дних деспот≥й, позбавленого доступу до влади? який прост≥р дл¤ особистоњ ≥н≥ц≥ативи в≥дкривавс¤ перед Ђсередн≥мї людиною, що жив в ≥Їрарх≥чному сусп≥льств≥?

«вичайно, у такоњ людини були можливост≥ п≥двищити св≥й соц≥альний стан. ” ™гипт≥ в II тис¤чор≥чч≥ до н.е. у середн≥х шарах населенн¤ з'¤вилос¤ багато заможних людей, з ¤кими часом не гидували р≥днитис¤ ≥ знатн≥ люди. ѕростолюдин м≥г перетворитис¤ у вельможу ≥ завд¤ки вдалому зб≥гу обставин: ви¤вивши хоробр≥сть на в≥йн≥, завд¤ки милост≥ пануючи ≥ т.д. «аможний чи сел¤нин рем≥сник м≥г в≥ддати сина на навчанн¤, п≥сл¤ чого той, ¤к правило, ставав чиновником.

”  итањ проблема в≥дносин м≥ж державою ≥ сусп≥льством була вир≥шена самим незвичайноњ дл¤ цив≥л≥зац≥й —ходу способом. ѕочинаючи з IX Ц VII вв. до н.е. тут йде активна боротьба м≥ж сильною родовою знаттю, що претендуЇ на владу у своњх област¤х, ≥ ур¤дом, що прагне до централ≥зац≥њ. —итуац≥¤ ц≥лком типова, що виникала й в ≥нших цив≥л≥зац≥¤х. јле при цьому правл¤ч≥ кола використовували дуже нетрадиц≥йн≥ м≥ри: вони кликали на допомогу людей незнатних (Ђго женьї Ц Ђлюди крањниї) ≥ видавали њм за цю п≥дтримку платн¤ натурою, у вид≥ зерна. ѕравда, цей пер≥од тривав недовго, але сам по соб≥ в≥н даЇ ц≥кавий приклад того, ¤к влада намагаЇтьс¤ обпертис¤ на сусп≥льство, домогтис¤ п≥дтримки людей, незалежно в≥д њхнього положенн¤. ≤, головне, зробити це не звичним шл¤хом примуса, а на взаЇмовиг≥дних умовах.

 оли в крањн≥ завершивс¤ перех≥д до централ≥зованоњ держави, вплив Ђгоженьї стало сходити на геть. јле можлив≥сть сп≥вроб≥тництва держави ≥ сусп≥льства використовувалас¤ ≥ дал≥.

” середин≥ IV стол≥тт¤ до н.е. м≥н≥стр Ўан ян пров≥в реформи, спр¤мован≥ на зм≥цненн¤ Їдиновладд¤ ≥ п≥дривши позиц≥й аристократ≥њ.  р≥м ≥нших м≥р, в≥н скасував спадкоЇмн≥ титули, що ≥снували ран≥ше. “епер нов≥ ранги знатност≥ скаржилис¤ за особист≥ заслуги, у першу чергу в≥йськов≥. “≥льки це надавало право займати адм≥н≥стративн≥ посади, волод≥ти землею ≥ рабами. ѕравда, ранги незабаром почали продаватис¤, ≥ це, природно, давав б≥льше переваги т≥льки заможним шарам.  р≥м того, у  итањ ≥снувала система державних ≥спит≥в на учен≥ ступен≥: з людей, що усп≥шно здала вс≥ ≥спити, набиралис¤ чиновники.

ћожливост≥ зм≥нити св≥й соц≥альний стан, звичайно, залишалис¤ дуже скромними: у  итањ панувала в≥ра у св¤т≥сть ≥ непорушн≥сть сформованоњ соц≥альноњ ≥Їрарх≥њ. јле сам принцип високоњ оц≥нки особистих заслуг направив розвиток ц≥Їњ цив≥л≥зац≥њ по зовс≥м особливому руслу: у н≥й склавс¤ тип держави, у ¤кому сильна експлуатац≥¤ ≥ ≥Їрарх≥чн≥сть сполучалис¤ з установкою на в≥дносну активн≥сть низ≥в.

ћи бачимо, що при вс≥х розходженн¤х м≥ж древн≥ми цив≥л≥зац≥¤ми прост≥р вол≥ в них дуже обмежено дл¤ основноњ маси людей; м≥ж державою ≥ сусп≥льством лежить величезна пр≥рва: сусп≥льство н≥ме, воно не маЇ (чи майже не маЇ)можливост≥ брати участь у керуванн≥, впливати на р≥шенн¤ держави. Ќевдоволенн¤ виражаЇтьс¤ в повстанн¤х ≥ бунтах, тому що ≥ншого засобу Ђоц≥нитиї державу ≥ ви¤вити своЇ власне в≥дношенн¤ до того, ¤кою вона повинна бути, не було придумано. ƒержава ж ще не маЇ потреби в активност≥ сусп≥льства Ц њй потр≥бно в основному т≥льки п≥дпор¤дкуванн¤. ≤ в тих р≥дких випадках, коли держав≥ потр≥бна Ђв≥дпов≥дьї, п≥дтримка сусп≥льства, ≥н≥ц≥атива йде зверху.

¬ ус≥х найдавн≥ших цив≥л≥зац≥¤х були створен≥ письмов≥ зводи закон≥в. ÷е було великим кроком вперед у пор≥вн¤нн≥ з перв≥сним сусп≥льством, де д≥¤ли звичањ. ¬они складалис¤ поступово, прот¤гом сотень стол≥ть, перетворюючи в традиц≥ю, ¤кий повинн≥ були п≥дкор¤тис¤ члени роду.

1	2	3

Ќазва: —тародавньосх≥дн≥ деспотизми
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1284 прочитано)