≤стор≥¤ економ≥чних вчень > јвстр≥йська школа граничноњ корисност≥

¬≥н використав принцип зменшенн¤ насиченост≥ потреб дл¤ того, щоб показати, що наступн≥ парт≥њ товару, доступного покупцев≥, зм≥нюють попит (ставленн¤ покупц¤ до товару): в≥д задоволенн¤ до байдужост≥ й нав≥ть до роздратуванн¤. «в≥дси випливаЇ, що за об≠меженоњ пропозиц≥њ попит триваЇ до точки маржинальноњ кориснос≠т≥. ¬≥зер писав: Ђ“ам, де д≥Ї закон про варт≥сть, корисн≥сть залишаЇ≠тьс¤ джерелом вартост≥ї. Ѕ≥льше того, маржинальна варт≥сть стаЇ м≥рою вартост≥.

¬≥зер нищ≥вно критикував теор≥ю трудовоњ вартост≥. ¬≥н вважав Ђабсурдноюї теор≥ю, ¤ка стверджуЇ, що прац¤ людини визначаЇ варт≥сть продукту, ≥ дотримувавс¤ думки, що працю, так само, ¤к ≥нш≥ фактори, закладено у варт≥сть товару. ¬≥зер розгл¤дав витрати не ¤к кап≥таловкладенн¤, а ¤к витрати дл¤ сусп≥льства. ƒотримую≠чись концепц≥њ трьох фактор≥в, в≥н стверджував, що починати треба з вивченн¤ поЇднанн¤ фактор≥в (кап≥талу, прац≥ та земл≥), а вже по≠т≥м визначати, ¤ка саме частка вартост≥ може належати кожному фактору.  р≥м того, ¬≥зер пропонував пор≥внювати ц≥нн≥сть даного предмета споживанн¤ з ц≥нн≥стю ≥ншого предмета, виготовленого з тих самих матер≥ал≥в, але в ≥нших пропорц≥¤х. ÷ей метод назвали методом продуктивного внеску.

Ќа противагу примату виробництва, ¤кий пропагуЇ класична по≠л≥теконом≥¤, австр≥йська школа дотримувалас¤ думки про примат споживанн¤. ѓњ представники стверджували, що вих≥дним пунктом пол≥тичноњ економ≥њ Ї суб'Їкт, ≥ндив≥дуум, а оск≥льки в цього суб'Їк≠та Ї певн≥ потреби, то вони й в≥д≥грають вир≥шальну роль у еконо≠м≥чному процес≥. ƒл¤ анал≥зу, до реч≥, брали ≥ндив≥дуума, котрий не займаЇтьс¤ виробництвом. ” ц≥лому виробництво, на њхню думку, в≥д≥граЇ другор¤дну роль ≥ т≥льки ускладнюЇ господарську картину.  еруючись таким м≥ркуванн¤м, вони вважали, що на початку еко≠ном≥чного анал≥зу питанн¤ виробництва можна не брати до уваги.

ўе одн≥Їю важливою ознакою економ≥ки, на думку австр≥йських учених, Ї обмежен≥сть матер≥альних благ. ¬они доводили тезу, що ¤кби блага, предмети споживанн¤ були в необмежен≥й к≥лькост≥ ≥ з њхньою допомогою можна було б ц≥лком задовольнити вс≥ наш≥ по≠треби, то зникла б необх≥дн≥сть в економ≥чн≥й д≥¤льност≥. ќбірунто≠вуючи цю тезу, ¬≥зер, наприклад, зазначав, що перед –об≥нзоном та≠кож постали вс≥ економ≥чн≥ проблеми, оск≥льки в нього був обмежений запас предмет≥в споживанн¤. ¬≥дтак робивс¤ висновок, що, правильно вир≥шивши проблеми роб≥нзон≥вського (≥ндив≥дуаль≠ного) господарства, можна розв'¤зати вс≥ економ≥чн≥ проблеми су≠сп≥льства.

« позиц≥њ р≥дкост≥ ¬≥зер трактував ≥ природу власност≥. ¬≥н писав, що приватна власн≥сть Ї в≥чною категор≥Їю, що випливаЇ ≥з самоњ сут≥ економ≥њ, оск≥льки ≥снуЇ пост≥йна суперечн≥сть м≥ж потребами людей ≥ обмеженими запасами предмет≥в дл¤ задоволенн¤ цих по≠треб. « ц≥Їњ причини люди починають ц≥нити предмет, прагнуть оволод≥ти ним. ” такий спос≥б в≥н по¤снюЇ виникненн¤ й суть приват≠ноњ власност≥, стверджуючи, що њњ породжують р≥дк≥сть та обмежена к≥льк≥сть предмет≥в споживанн¤.

Ќайв≥дом≥ший представник австр≥йськоњ школи ≈. Ѕем-Ѕаверк у прац¤х Ђќснови теор≥њ ц≥нност≥ господарських благї (1886), Ђ а≠п≥тал ≥ прибутокї (1889), Ђ“еор≥¤  арла ћаркса та њњ критикиї (1896), а також у ≥нших своњх досл≥дженн¤х дав ширший вар≥ант новоњ теор≥њ, доповнивши њњ, зокрема, суб'Їктив≥стською концепц≥Їю процента.

як уже зазначалос¤, австр≥йськ≥ економ≥сти, анал≥зуючи власти≠вост≥ маржинального блага, на перший план висували корисн≥сть реч≥, п≥дкреслюючи водночас, що не вс≥ Ђкорисност≥ї здатн≥ обм≥≠нюватис¤. “аку здатн≥сть мають т≥льки т≥ блага або корисност≥, ¤кими сусп≥льство волод≥Ї в обмежен≥й к≥лькост≥ ≥ котр≥ завд¤ки цьому стають ц≥нност¤ми.

Ѕем-Ѕаверк сформулював цю ≥дею так: Ђƒл¤ створенн¤ ц≥нност≥ необх≥дно, щоб з корисн≥стю поЇдналас¤ р≥дк≥сть не абсолютна, а т≥льки в≥дносна, тобто ¤к пор≥вн¤ти з розм≥рами ≥снуючоњ потреби в речах такого роду. ¬исловлюючись точн≥ше, ми скажемо: ц≥нност≥ набирають матер≥альн≥ блага тод≥, коли реальний запас матер≥аль≠них благ цього роду наст≥льки незначний, що дл¤ задоволенн¤ в≥д≠пов≥дних потреб њх або не вистачаЇ зовс≥м, або њх так мало, що... пе≠вна сума потреб маЇ залишитись незадоволеною. ≤ навпаки, не мають ц≥нност≥ т≥ матер≥альн≥ блага, ¤к≥ Ї в нашому розпор¤дженн≥ в так≥й к≥лькост≥, що з њхньою допомогою можуть бути не т≥льки пов≠н≥стю задоволен≥ в≥дпов≥дн≥ потреби, а й залишаЇтьс¤ ще зверх того певний надлишок, ¤кий не знаходить соб≥ застосуванн¤ї. ” Ѕем-Ѕаверка пон¤тт¤ ц≥нност≥ Ї вираженн¤м зв'¤зку м≥ж сусп≥льним ¤вищем ц≥ни та ≥ндив≥дуально-психолог≥чним ¤вищем одиничноњ оц≥нки.

ќсновою ц≥нност≥ у Ѕем-Ѕаверка Ї корисн≥сть блага. ¬≥н розр≥з≠н¤в два види корисност≥: просту (абстрактну) ≥ квал≥ф≥ковану (конк≠ретну). јбстрактна розгл¤далас¤ ним ¤к корисн≥сть взагал≥, що при≠таманна матер≥альним благам, ¤к≥ Ї в достатн≥й к≥лькост≥.  орис≠н≥сть одиниц≥ блага в даному раз≥ до уваги не бралас¤.

 вал≥ф≥кованою корисн≥стю над≥л¤лис¤ блага, запас ¤ких обме≠жений ≥ зменшенн¤ його хоча б на одну одиницю негайно позначаЇ≠тьс¤ на добробут≥ ≥ндив≥да. “аке розмежуванн¤ корисност≥ зв'¤зува≠лос¤ з формуванн¤м ц≥нност≥ матер≥альних благ.

ѕроцес утворенн¤ ц≥нност≥ Ѕем-Ѕаверк под≥л¤в на два етапи. ѕерший в≥н зв'¤зував з утворенн¤м суб'Їктивноњ ц≥нност≥, п≥д ¤кою в≥н розум≥в ≥ндив≥дуальну оц≥нку блага суб'Їктом. ¬она залежала в≥д того, ¤ку роль благо в≥д≥гравало в задоволенн≥ його потреб. як≠що корисн≥сть абстрактна, то благо не отримуЇ оц≥нки ≥ його суб'Їктивна ц≥нн≥сть дор≥внюЇ нулю. Ѕем-Ѕаверк ≥люстрував це на приклад≥ скл¤нки води.  оли людина стоњть б≥л¤ джерела, то скл¤н≠ка води не маЇ жодноњ ц≥нност≥, коли людина потрапл¤Ї в пустелю, тод≥ ц¤ скл¤нка води набираЇ високоњ суб'Їктивноњ ц≥нност≥. як стверджував Ѕем-Ѕаверк, величина корисност≥, що њњ забезпечуЇ лю≠дин≥ в≥дпов≥дне благо, Ї водночас ≥ м≥рою його ц≥нност≥.

Ќовим елементом, ¤кий австр≥йська школа внесла в теор≥ю кори≠сност≥, ¤к уже зазначалось, було те, що за основу ц≥нност≥ товару австр≥йц≥ брали не просто корисн≥сть, а граничну корисн≥сть, що за≠довольн¤Ї м≥н≥мальну потребу людини. як визначаЇ Ѕем-Ѕаверк, ц≥нн≥сть реч≥ вим≥рюЇтьс¤ величиною граничноњ корисност≥, п≥д ко≠трою розум≥ють м≥н≥мальну корисн≥сть, що њњ отримуЇ в≥д даного виду матер≥ального блага людина,

ƒ≥ю цього закону Ѕем-Ѕаверк ≥люструЇ на приклад≥ одноос≥бного господарства, в ¤кому господар з≥брав п'¤ть м≥шк≥в зерна. «а вагою ≥ ¤к≥стю зерна вс≥ м≥шки р≥вноц≥нн≥. јле суб'Їктивна ц≥нн≥сть одного м≥шка зерна (зг≥дно з теор≥Їю Ѕем-Ѕаверка) визначатиметьс¤ за принципом спадноњ корисност≥. ќск≥льки перший м≥шок зерна при≠значено дл¤ харчуванн¤ самого господар¤, тобто в≥н задовольн¤тиме найзначн≥шу життЇву потребу ≥ндив≥да, то цей м≥шок матиме мак≠симальну корисн≥сть.  орисн≥сть кожного наступного м≥шка буде зменшуватись. Ђ√раничну корисн≥стьї матиме останн≥й м≥шок, зер≠но з ¤кого призначаЇтьс¤ дл¤ харчуванн¤ хаз¤йського папуги. ÷ей м≥шок ≥ визначаЇ, на думку Ѕем-Ѕаверка, ц≥нн≥сть одиниц≥ в≥дпов≥д≠ного матер≥ального блага.

ƒругий етап в утворенн≥ ц≥нност≥ блага Ѕем-Ѕаверк зв'¤зував ≥з Ђоб'Їктивноюї ц≥нн≥стю, ¤ка, на його думку, формуЇтьс¤ на ринку в процес≥ стих≥йного ви¤вленн¤ попиту ≥ пропозиц≥њ. „ерез вир≥вню≠ванн¤ суб'Їктивних оц≥нок створюЇтьс¤ ¤кась нова Ђсередн¤ї ц≥н≠н≥сть, що њњ можна розгл¤дати ¤к об'Їктивну. ќтже, об'Їктивна ц≥н≠н≥сть формуЇтьс¤ п≥д впливом попиту ≥ пропозиц≥њ, належне сп≥вв≥дношенн¤ ¤ких забезпечуЇтьс¤ на ринку автоматично Ч через в≥льну конкуренц≥ю.

“еор≥¤ розпод≥лу австр≥йськоњ школи в≥дома п≥д назвою Ђтеор≥¤ приписуванн¤ї (рос. мовою Ђтеори¤ вменени¤ї). ¬она спираЇтьс¤ на теор≥ю трьох фактор≥в ∆. —е¤, хоча фактори виробництва австр≥йц≥ й назвали виробничими благами.  ожному виробничому благу Ч земл≥, прац≥ ≥ кап≥талу, Ч за словами Ѕем-Ѕаверка, маЇ бути Ђприпи≠санаї (рос. Ђвмененаї) в≥дпов≥дна частина споживчих благ, що вироблен≥ цими факторами. Ђѕриписуванн¤ї (рос. Ђвменениеї) тре≠ба зд≥йснювати з урахуванн¤м граничноњ корисност≥ Ђвиробни≠чих благї, визначених граничною корисн≥стю вироблених з њхньою допомогою благ. √ранична корисн≥сть ткацького верстата, наприк≠лад, визначатиметьс¤ граничною корисн≥стю витканоњ на ньому тка≠нини ≥ т. ≥н.

ўодо зароб≥тноњ плати роб≥тника, то вона мусить бути меншою н≥ж створювана цим роб≥тником варт≥сть. Ѕем-Ѕаверк по¤снював це тим, що роб≥тник, отримуючи зароб≥тну плату, може одразу придба≠ти соб≥ Ђматер≥альн≥ благаї, а п≥дприЇмець мусить нагромаджувати кап≥тал дл¤ виробництва Ђблаг майбутньогої, що потребуЇ в≥д нього Ђутриманн¤ї. ¬≥дтак п≥дприЇмець маЇ одержати винагороду за те, що в≥н утримуЇтьс¤ в≥д витрачанн¤ кап≥талу на особист≥ потреби. Ѕем-Ѕаверк, пор≥внюючи негайне споживанн¤ роб≥тника ≥ в≥дкла≠дене споживанн¤ п≥дприЇмц¤, за¤вл¤в, що благо, котрим людина користуЇтьс¤ сьогодн≥, нер≥вноц≥нне тому благу, ¤ким вона корис≠туватиметьс¤ завтра, оск≥льки ц≥нн≥сть тепер≥шн≥х благ за ≥нших однакових умов завжди б≥льша н≥ж ц≥нн≥сть таких самих благ у майбутньому.

«а Ѕем-Ѕаверком, прац¤ Ч це Ђблаго майбутньогої, бо вона створюЇ продукт т≥льки через певний час, а внасл≥док цього роб≥т≠ник стаЇ власником Ђмайбутнього часуї. ѕ≥дприЇмець, наймаючи роб≥тника, даЇ останньому Ђтепер≥шнЇ благої у вигл¤д≥ зароб≥тноњ плати. ќтже, вони обм≥нюютьс¤ цими благами. « часом прац¤ ство≠рюЇ ¤к≥сь певн≥ блага, ≥ ц≥ блага через б≥льш низьку оц≥нку майбут≠н≥х благ пор≥вн¤но з тепер≥шн≥ми, за варт≥стю колись перевищува≠тимуть зароб≥тну плату. ÷е перевищенн¤ ≥ становитиме процент, а точн≥ше, прибуток п≥дприЇмц¤.

« цього випливав висновок, що процент (прибуток) виникаЇ у ре≠зультат≥ впливу фактора часу на варт≥сть благ. ѕроцент у Ѕем-Ѕаверка Ї результатом Ђоч≥куванн¤ї п≥дприЇмц¤, а його джере≠лом Ч р≥зниц¤ оц≥нок майбутн≥х ≥ тепер≥шн≥х господарських благ. ¬≥дтак процент розгл¤давс¤ ¤к Ђв≥чнаї ≥ Ђприроднаї категор≥¤.

1	2	3

Ќазва: јвстр≥йська школа граничноњ корисност≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (3853 прочитано)