≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕатр≥архальне господарство сх≥дних слов'¤н. ≈коном≥ка  ињвськоњ –ус≥ (≤’-’ѕ от.)

ѕатр≥архальне господарство сх≥дних слов'¤н. ≈коном≥ка  ињвськоњ –ус≥ (≤’-’ѕ от.)

√осподарство сх≥дних слов'¤н. ѕередумови утворенн¤ ƒавньоруськоњ держави. «агальна характеристика соц≥ально-економ≥чного розвитку  ињвськоњ –ус≥. –озвиток м≥ст ≥ ремесел. “орг≥вл¤ ≥ грошовий об≥г.

√осподарство сх≥дних слов'¤н

—лов'¤ни Ч одна з найчисленн≥ших груп давньо-Ївропейського населенн¤. „ас њњ вид≥ленн¤ з ≥ндоЇвропейськоњ сп≥льноти ще недостатньо з'¤сований, хоча цьому питанню, ¤к ≥ пошукам слов'¤нськоњ прабатьк≥вщини, присв¤чена велика к≥льк≥сть л≥тератури.

¬ писемних джерелах початку нашоњ ери слов'¤ни згадуютьс¤ п≥д назвою "венеди". ¬перше таке найменуванн¤ було вжито римським письменником, ученим ≥ державним д≥¤чем ≤ ст. ѕл≥н≥Їм —таршим.

ƒан≥ про слов'¤нськ≥ племена —х≥дноњ ™вропи у II - V ст. м≥ст¤тьс¤ у писемних джерелах б≥льш п≥знього пер≥оду. як св≥дчать ≥сторики VI ст. (ѕро-коп≥й  есар≥йський Ч в≥зант≥йський ≥сторик, ≤ордан Ч готський ≥сторик та ≥н.), анти Ч сх≥дна частина слов'¤н-венед≥в - проживали м≥ж ƒн≥пром ≥ ƒн≥стром, ≥ на сх≥д в≥д ƒн≥пра.

ѕриродно-кл≥матичн≥ умови спри¤ли формуванню розвинутого господарства слов'¤н: повноводн≥ р≥ки, родюч≥ ірунти, густ≥ л≥си, заселен≥ р≥зноман≥тною зв≥риною ≥ птицею, пом≥рно р≥вний кл≥мат. “ак≥ умови в≥д≥грали пом≥тну роль в розвитку економ≥ки стародавн≥х слов'¤н.

јрхеолог≥чн≥ розв≥дки поселень говор¤ть про те, що основним зан¤тт¤м сх≥дних слов'¤н в II-V ст. було землеробство. ¬они с≥¤ли просо, жито, пшеницю, льон ≥ ≥нш≥ культури. ƒл¤ оброб≥тку земл≥ застосовувалось рало, мотика, серп, коса. ѕ≥зн≥ше з'¤вивс¤ плуг ≥з зал≥зним лем≥шем.

 ультура землеробства знала перелогову ≥ п≥дс≥чну форми оброб≥тку земл≥. ѕри перелогов≥й передбачалось використанн¤ одних ≥ тих же д≥л¤нок на прот¤з≥ дек≥лькох рок≥в, п≥сл¤ чого вони не обробл¤лись приблизно 20-30 рок≥в до в≥дновленн¤ природноњ родючост≥. ÷¤ система ≥снувала в основному в степових ≥ л≥состепових районах. ѕ≥дс≥чна система застосовувалась част≥ше всього в п≥вн≥чних л≥сових районах, де спочатку п≥друбували (п≥дс≥кали) дерева, а коли вони висихали, њх спалювали. јле така система вимагала великих затрат ф≥зичноњ прац≥ людей. ÷е було п≥д силу т≥льки родов≥й общин≥.

–одова община у вигл¤д≥ великоњ патр≥архальноњ с≥м'њ розм≥щувалась зазвичай у форм≥ поселенн¤, ¤ке називалось дв≥р (дворище, городище, печище). ÷е була окрема господарська одиниц¤ з колективною власн≥стю на землю, знар¤дд¤ми ≥ продуктом прац≥. ¬иробництво ≥ споживанн¤ всередин≥ родовоњ общини було сп≥льним. –озм≥р земельних д≥л¤нок визначавс¤ тим, ¤ку територ≥ю м≥г освоњти кожний член роду.

ѕовсюдне використанн¤ плугу ≥ перех≥д до орного землеробства пом≥тно п≥двищили культуру землеробства ≥ його продуктивн≥сть. «окрема, спочатку з'¤вилось двоп≥лл¤, а пот≥м ≥ трьохп≥лл¤, тобто щор≥чне чергуванн¤ р≥зноман≥тних пос≥вних культур ≥ паровоњ системи.  оней розводили не т≥льки з в≥йськовою метою, але ≥ ¤к робочу т¤глову силу, нар≥вн≥ з волами. “ак≥ чинники розвитку зумовили розклад родовоњ общини ≥ перех≥д њњ в VI Ч VII ст. до сус≥дськоњ, с≥льськоњ общини. ÷е означало, що основною господарською одиницею стала окрема с≥м'¤. ѕри цьому оброб≥ток земл≥ уже можна було зд≥йснювати невеликими колективами, ¤к≥ створювались за принципом сус≥дства, а не за принципом родини. —адиба, тварини, житло переходили в приватну власн≥сть, що зумовлювало розпад родовоњ общини. ƒворище (печище) поступаЇтьс¤ м≥сцем поселенню п≥д назвою село, а сама община отримала назву "вервь"("мир").

’оча в с≥льськ≥й общин≥ основн≥ с≥льськогосподарськ≥ земл≥ ≥ще довгий час залишались у сп≥льн≥й власност≥, вони вже под≥л¤лись на д≥л¤нки - над≥ли, ¤к≥ передавались общинникам в користуванн¤ на певний час. ј л≥сов≥ уг≥дд¤, водойми, с≥нокоси ≥ пасовища залишались у сп≥льн≥й власност≥. ≤ще довгий час збер≥гались р≥зноман≥тн≥ види роб≥т, виконанн¤ ¤ких вимагало об'Їднаноњ прац≥: буд≥вництво дор≥г, корчуванн¤ л≥су ≥ т.д.

«емельн≥ над≥ли обробл¤лись тепер членами окремоњ с≥м'њ власними знар¤дд¤ми прац≥, врожай також належав дан≥й с≥м'њ. “аким чином, ц¤ господарська одиниц¤ уже не повинна була приймати участь в сп≥льному ≥ примусовому виробництв≥ ≥ розпод≥л≥ продукц≥њ. ÷е призвело до майнового розшаруванн¤ в середин≥ сус≥дськоњ общини, до по¤ви заможноњ верх≥вки. як правило, це були представники плем≥нноњ знат≥ - "лучч≥ люди", або "нарочит≥ муж≥", що здобули соб≥ визнанн¤ завд¤ки багатству, воЇнним усп≥хам.

Ќа останньому етап≥ переходу до феодал≥зму у сх≥дних слов'¤н сформувавс¤ особливий тип в≥дносин, ¤кий отримав назву в≥йськова демократ≥¤. ¬ VII Ч VIII ст. слов'¤нськ≥ племена зд≥йснили численн≥ в≥йськов≥ походи на ¬≥зант≥ю, на Ѕалкани ≥ сх≥дн≥ земл≥, вели в≥йни проти коч≥вник≥в з п≥вдн¤. ¬ цей час посилюЇтьс¤ роль вищого воЇначальника - кн¤з¤, ¤кий був одночасно ≥ верховним правителем племен≥ або плем≥нного союзу. якщо на перших порах кн¤зь обиравс¤ народними зборами - в≥че, то з часом в≥н став передавати свою владу в спадщину.

 н¤зь творив своЇ в≥йсько, або дружину, ¤ка, ¤к правило, була нечисленною, але складалас¤ ≥з хоробрих, сильних, профес≥йно навчених в≥йськов≥й справ≥ людей. ƒружинники, особисто в≥льн≥ люди, заключали з кн¤зем догов≥р про службу, а вс¤ дружина ¤вл¤ла собою в≥рних кн¤зю людей. ƒружина складалас¤ ≥з двох частин: молодшоњ ≥ старшоњ. ћолодшу частину ("молодь") ≥ще називали "отроками", "грид¤ми". —таршу частину дружини називали "кн¤жими мужами", куди входили воЇначальники, що найб≥льше в≥дзначилис¤ в походах.

Ќа перших порах дружинники утримувались ≥ "годувались" при кн¤жому двор≥ за рахунок добров≥льних внеск≥в всього племен≥, а також за рахунок здобич≥ ≥ завоюванн¤ нових земель. ѕоступово кн¤зь ≥ його дружинники ставали незалежними в≥д народних збор≥в. " н¤ж≥ муж≥" почали присвоювати соб≥ земл≥, створювати своЇ господарство з власними "отроками".  н¤зь ≥ дружина стали присвоювати соб≥ практично необмежену владу над одноплем≥нниками.

ѕередумови утворенн¤ ƒавньоруськоњ держави

ѕрогресивн≥ зм≥ни в землеробств≥, перетворенн¤ родовоњ общини в сус≥дську, виникненн¤ приватноњ власност≥ ≥ пов'¤зана з цим самост≥йна господарська д≥¤льн≥сть окремих с≥мей привели до майновоњ нер≥вност≥, по¤ви сильноњ в економ≥чному в≥дношенн≥ плем≥нноњ знат≥.

як в≥домо ≥з давн≥х л≥топис≥в, на перших порах свого ≥снуванн¤ слов'¤нськ≥ племена не знали прошарк≥в ≥ в≥льн≥ жител≥ користувались однаковими правами. јле поступово р≥зн≥ групи населенн¤ фактично стали в≥др≥зн¤тис¤ м≥ж собою за багатством ≥ соц≥альним станом. ѕредставники вищих верств отримали назву "лучш≥", "л≥пш≥", "стар≥йш≥", "передн≥", "нарочит≥" муж≥. Ќайб≥льш високий статус серед них мали "земськ≥ бо¤ри" ("бол¤ре"), тобто представники м≥сцевоњ плем≥нноњ аристократ≥њ, нащадки древн≥х родових стар≥йшин, а також купц≥, що жили на шл¤ху "≥з вар¤г в греки". ѕор¤д з цим, до вищих соц≥альних верств входили ≥ верховн≥ дружинники - "кн¤ж≥ муж≥", серед ¤ких, до реч≥, було немало представник≥в вар¤г≥в - сканд≥нав≥в, ф≥нн≥в, угорц≥в ≥ ≥нших народ≥в. ¬они поступали на службу до кн¤з≥в, поступово асим≥лювались ≥з слов'¤нами. ѕрот¤гом IX - XII стол≥ть йшов процес зближенн¤ земельноњ ≥ в≥йськовоњ аристократ≥њ. ¬они прибирали до рук велик≥ земельн≥ уг≥дд¤ ≥ ставали великими землевласниками.

¬ цей же час плем≥нн≥ вожд≥, стар≥йшини вели активний наступ на общину. ¬они б≥льше не хот≥ли повертати до сп≥льноњ власност≥ своњ уг≥дд¤, ¤к≥ отримали нар≥вн≥ з ≥ншими общинниками. “аким чином виникла "вотчина" ("отчина", "д≥ди-на"), або велик≥ господарства, що переходили в спадщину в≥д батька до син≥в ≥ ¤вл¤ли собою повну власн≥сть даноњ с≥м'њ. « ≥ншого боку, ц≥ знатн≥ люди та багат≥ вотчинники стали поступово приЇднувати до себе земельн≥ над≥ли ≥нших общинник≥в за борги. ¬они ж часто приЇднували уг≥дд¤ р¤дових общинник≥в не т≥льки за борги, але й насильницьким шл¤хом, змушуючи њх платити натуральн≥ податки (данину) ≥ виконувати певн≥ повинност≥. ѕроцес перетворенн¤ вотчинник≥в у великих землевласник≥в, а б≥дних общинник≥в - в феодальне залежних, отримав назву "обо¤рюванн¤".

¬елик≥ феодали, кн¤з≥ були зац≥кавлен≥ в створенн≥ певних правових норм з метою юридичного закр≥пленн¤ ≥снуючих в≥дносин. ÷≥ правов≥ норми могла забезпечити т≥льки могутн¤ державна влада. “аким чином, р≥зноман≥тн≥ соц≥ально-економ≥чн≥ в≥дносини об'Їктивно приводили спочатку до плем≥нних союз≥в, а п≥зн≥ше - до державного утворенн¤.

—тародавн≥ л≥тописи в≥дзначають, що пол¤ни, древл¤ни, волин¤ни й ≥нш≥ слов'¤нськ≥ племена мали державн≥ об'Їднанн¤ на чол≥ з кн¤з≥вськими династ≥¤ми уже в ”≤-”ѕ≤ ст. “ак, у пол¤н в середн≥й теч≥њ ƒн≥пра кн¤жив "р≥д  и¤". ћ≥ж кн¤з¤ми йшла безперервна боротьба за приЇднанн¤ ближн≥х ≥ дальн≥х земель. ¬IX ст. на де¤ких територ≥¤х, що знаходились на шл¤ху "≥з вар¤г в греки", утворилос¤ дек≥лька кн¤з≥вств, де кн¤з¤ми були вар¤зьк≥ воЇначальники: –юрик у Ќовгород≥, јскольд ≥ ƒ≥р в  иЇв≥, –огволд в ѕолоцьку та ≥н.

” 822 р. сподвижник –юрика новгородський кн¤зь ќлег з в≥йськовою дружиною приплив по ƒн≥пру до  иЇва ≥ захопив там владу.

 ињвськ≥ кн¤з≥ прот¤гом ≤’-’ ст. проводили активну пол≥тику, спр¤мовану на п≥дкоренн¤ ≥ приЇднанн¤ слов'¤нських земель своњй влад≥. ÷е призвело до того, що  ињвська –усь перетворилас¤ в одну з наймогутн≥ших держав середньов≥чноњ ™вропи. ќб'Їднавши п≥д своЇю владою величезну територ≥ю ≥з слов'¤нськими ≥ угро-ф≥нськими племенами, кињвськ≥ кн¤з≥ утримували њх за допомогою в≥йськовоњ сили, намагаючись при цьому орган≥зувати ≥ господарське управл≥нн¤ цими земл¤ми.

1	2	3

Ќазва: ѕатр≥архальне господарство сх≥дних слов'¤н. ≈коном≥ка  ињвськоњ –ус≥ (≤’-’ѕ от.)
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (2343 прочитано)