≤стор≥¤ економ≥чних вчень > ѕосткейнс≥анськ≥ теор≥њ економ≥чного зростанн¤

ѕосткейнс≥анськ≥ теор≥њ економ≥чного зростанн¤

–озроблен≥ в теор≥њ  ейнса та його посл≥довник≥в р≥зноман≥тн≥ практичн≥ рекомендац≥њ п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни активно вт≥лю≠валис¤ в економ≥чн≥й пол≥тиц≥ зах≥дних крањн. ÷ей напр¤мок, зазнав≠ши значноњ еволюц≥њ, стаЇ пан≥вним у зах≥дн≥й економ≥чн≥й теор≥њ 50Ч60-х pp.

ѕроте вже в друг≥й половин≥ 60-х pp. ≥ особливо в 70-т≥ pp. реце≠пти неокейнс≥анськоњ модел≥ почали все б≥льше суперечити об'Їктивним законам розвитку ≥, б≥льше того, вони нав≥ть спри¤ли загостренню окремих проблем. “ак, найб≥льш гострими проблемами дл¤ тогочасноњ економ≥ки стають ≥нфл¤ц≥¤, деф≥цит державного бю≠джету ≥ особливо Ч цикл≥чн≥сть розвитку. —оц≥ально-економ≥чний ≥ пол≥тичний розвиток зах≥дних крањн п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни з ус≥Їю наочн≥стю дов≥в, що державне регулюванн¤ економ≥ки не спроможне забезпечити повноњ зайн¤тост≥ ≥ р≥вноваги. Ќа баз≥ кейн-с≥анських концепц≥й ≥ моделей не вдалос¤ розв'¤зати проблем реал≥≠зац≥њ ≥ безкризового розвитку.

≤н≥ц≥аторами критики кейнс≥анства стали передовс≥м його тради≠ц≥йн≥ супротивники з неокласичноњ школи, зокрема монетаристи, прихильники теор≥њ пропозиц≥њ, теор≥њ рац≥ональних оч≥кувань та ≥н. «а цих умов дальший розвиток кейнс≥анства зд≥йснюЇтьс¤ п≥д гас≠лом його нового реформуванн¤, по¤ви нових шк≥л та напр¤мк≥в. ўе у 60Ч70-х pp. у науковому св≥т≥ стаЇ в≥домим так зване посткейн-с≥анство.

≤сторично посткейнс≥анство сформувалос¤ злитт¤м двох науко≠вих напр¤мк≥в: англ≥йського л≥вого кейнс≥анства з центром у  емб-р≥дж≥, де тривалий час жила ≥ працювала ƒж. –об≥нсон Ч загально≠визнаний л≥дер ц≥Їњ теч≥њ, ≥ американськоњ групи економ≥ст≥в (–.  лауер, ѕ. ƒев≥дсон, ј. Ћейонхуфвуд, —. ¬айнтрауб, X. ћ≥нск≥ та ≥н.). јмериканц≥ ще ≥з середини 60-х pp. виступили з критикою кейнс≥анськоњ ортодокс≥њ ¤к теор≥њ Ђр≥вноваги з неповною зайн¤т≥с≠тюї. ¬они стверджували, що верс≥¤ кейнс≥анства, що розроблена ≈. ’ансеном, ѕ. —амуельсоном, ƒж. ’≥ксом, спотворила справжню суть теор≥њ  ейнса.

Ћ≥в≥ кейнс≥анц≥, найб≥льш ¤скравим представником ¤ких була ƒжоан ¬айолет –об≥нсон (1903Ч1983), а також Ќ.  алдор, ѕ. —раффа, продовжили критику неокласицизму, а особливо його методолог≥чноњ основи Ч маржинал≥зму. ќсновним своњм завданн¤м вони вважали оновленн¤ вченн¤  ейнса та доведенн¤ до лог≥чного к≥нц¤ запереченн¤ неокласичноњ системи. —аме тому за об'Їкт своЇњ критики л≥в≥ кейнс≥анц≥ вз¤ли методолог≥чн≥ принципи не т≥льки неокласичних, а й неокейнс≥анських теор≥й. “ак, наприклад, вони категорично в≥дмовл¤ютьс¤ в≥д модел≥ ’≥ксаЧ’ансена, трактуючи њњ ¤к Ђнезаконнонароджене кейнс≥анствої. ƒжоан –об≥нсон одн≥Їю з перших визнала кризу ортодоксального кейнс≥анства.

ќголошуючи себе посл≥довниками  ейнса, л≥в≥ кейнс≥анц≥, про≠те, не обмежувалис¤ т≥льки його теоретичними постулатами. ” своњй концепц≥њ вони еклектично синтезували ≥дењ ƒ.–≥кардо (зокре≠ма про протилежн≥сть прибутку та зарплати, окрем≥ аспекти теор≥њ вартост≥),  ейнса, ≥нституц≥онал≥зм, ученн¤ радикал≥в ≥ пор¤д з цим запозичили де¤к≥ марксистськ≥ ≥дењ (наприклад, щодо реал≥зац≥њ су≠купного сусп≥льного продукту).

Ћ≥ве кейнс≥анство Ч реформ≥стський, др≥бнобуржуазний вар≥ант кейнс≥анськоњ теор≥њ, спр¤мований на захист ≥нтерес≥в немонопол≥с-тичного кап≥талу, фермер≥в, ≥нтел≥генц≥њ, службовц≥в та роб≥тник≥в. Ћ≥в≥ кейнс≥анц≥ висувають своњ вар≥анти реформуванн¤ кап≥тал≥зму, прагнучи п≥дкр≥пити њх реал≥стичн≥шою економ≥чною теор≥Їю. —аме цьому служать њхн≥ ≥нтерпретац≥њ проблем ефективного попиту, еко≠ном≥чного зростанн¤ та розпод≥лу продукту, питань м≥кроеконом≥ки (теор≥¤ вартост≥, ц≥ноутворенн¤).  ор≥нь зла представники цього на≠пр¤мку бачать у недостатност≥ Ђефективного попитуї, насл≥дком чого Ї безроб≥тт¤ та кризи. ѕроте (на в≥дм≥ну в≥д традиц≥йного кейн≠с≥анства) головною причиною недостатнього попиту вони вважають нер≥вном≥рн≥сть ≥ несправедлив≥сть розпод≥лу нац≥онального доходу. ƒжоан –об≥нсон, зокрема, зробила спробу зв'¤зати теор≥ю  ейнса з марксизмом ≥ включити в нењ соц≥ально-економ≥чн≥ фактори, у т≥м числ≥ розпод≥л нац≥онального доходу. Ќа њњ думку, збалансоване зростанн¤ можливе за умови, що частка зароб≥тноњ плати у нац≥о≠нальному доход≥ Ї достатньо високою ≥ в≥дпов≥дним чином балансу≠Їтьс¤ з прибутком. “ому проблему Ђефективного попитуї ƒж. –об≥≠нсон зв'¤зуЇ з≥ зд≥йсненн¤м де¤ких соц≥альних реформ, з п≥двищен≠н¤м зароб≥тноњ плати ≥ визнанн¤м права профсп≥лок на боротьбу за њњ зб≥льшенн¤, з радикальн≥шими програмами державного перерозпо≠д≥лу доход≥в, з≥ скороченн¤м в≥йськових витрат, обмеженн¤м влади монопол≥й.

 онцепц≥¤ л≥вих кейнс≥анц≥в Ї прогресивною, бо, по-перше, вона критикуЇ засилл¤ монопол≥й, п≥креслюючи небезпеку надм≥рноњ концентрац≥њ економ≥чноњ могутност≥ в њхн≥х руках. Ћ≥в≥ кейнс≥анц≥ висувають р¤д антимонопольних вимог, що зумовило њх п≥дтримку прогресивними силами зах≥дних крањн, зокрема роб≥тничим рухом. ѕо-друге, прихильники ц≥Їњ концепц≥њ напол¤гають на розв'¤занн≥ певних соц≥альних проблем, зокрема л≥кв≥дац≥њ нер≥вност≥ в розпод≥≠л≥ доход≥в ≥ зб≥льшенн≥ куп≥вельноњ спроможност≥ населенн¤, пере≠ор≥Їнтуванн≥ в≥йськових витрат на житлове буд≥вництво, охорону здоров'¤, соц≥альне страхуванн¤ ≥ т. ≥н.

« ≥менами ƒж. –об≥нсон та Ќ.  алдора зв'¤зано розробку конце≠пц≥њ розпод≥лу, ¤ка спираЇтьс¤ на теор≥ю в≥дтворенн¤ та зростанн¤ ƒж. ћ.  ейнса. ќсновн≥ елементи посткейнс≥анського п≥дходу до ц≥Їњ проблеми можна сформулювати так. ѕо-перше, формуванн¤ до≠ход≥в не зв'¤зане з граничною продуктивн≥стю агент≥в виробництва, а отже, нер≥вн≥сть у розпод≥л≥ не можна по¤снити р≥зними р≥вн¤ми продуктивност≥ цих агент≥в. ѕричини р≥зниц≥ в доходах посткейнс≥-анц≥ вбачають, з одного боку, у соц≥альних та пол≥тичних традиц≥¤х ≥ р≥шенн¤х, а з ≥ншого Ч у д≥њ ринкових сил.

ѕо-друге, р≥вн≥ зароб≥тноњ плати та прибутку, а також сп≥вв≥дно≠шенн¤ м≥ж ними визначаютьс¤ одночасно з ≥ншими макроеконом≥чними зм≥нними, а саме: темпом зростанн¤ нац≥онального продукту, темпом розширенн¤ зайн¤тост≥, динам≥кою ц≥н ≥ т. ≥н.

ѕо-третЇ, визначальною детерм≥нантою процесу нагромадженн¤ Ї ≥нвестиц≥йна д≥¤льн≥сть. «рушенн¤ в економ≥чн≥й кон'юнктур≥, спричинен≥ п≥двищенн¤м або зниженн¤м обс¤г≥в кап≥таловкладень, впливають на процес економ≥чного зростанн¤ ≥ розпод≥лу значно б≥льше ан≥ж зм≥ни в≥дносних ц≥н.

ѕо-четверте, гранична схильн≥сть до заощадженн¤ у власник≥в кап≥талу вища, н≥ж у тих, хто отримуЇ зароб≥тну плату. ѕроте, на думку посткейнс≥анц≥в, ≥нтенсивн≥сть процесу ≥нвестуванн¤ зале≠жить не в≥д граничноњ схильност≥ до заощадженн¤ з прибутку, а в≥д комплексноњ оц≥нки п≥дприЇмц¤ми перспектив економ≥чного розвитку.

” посткейнс≥анських теор≥¤х розпод≥лу розвинуто дал≥ кейнс≥ан-ський постулат про р≥вн≥сть чистих ≥нвестиц≥й та добров≥льних за≠ощаджень. јле, на в≥дм≥ну в≥д  ейнса, посткейнс≥анц≥, анал≥зуючи механ≥зм, що забезпечуЇ вир≥внюванн¤ оч≥куваних заощаджень та ≥нвестиц≥й, особливо наголошують на потреб≥ зм≥н у систем≥ роз≠под≥лу, хоч ≥ не дають ірунтовного анал≥зу законом≥рностей фор≠муванн¤ доход≥в р≥зних клас≥в та соц≥альних груп. “ак, система розпод≥лу за  алдором маЇ забезпечувати в≥дпов≥дний р≥вень за≠ощаджень. ј оск≥льки величина норми заощадженн¤ значною м≥≠рою Ї функц≥Їю соц≥ально-економ≥чного статусу одержувач≥в дохо≠ду, то вир≥шенн¤ проблеми розпод≥лу в  алдора в к≥нцевому п≥д≠сумку можна зобразити у вигл¤д≥ достатньо простоњ схеми: ¤кщо заощаджень недостатньо, то треба зб≥льшити доходи тих, хто б≥ль≠ше заощаджуЇ.

Ќ.  алдор уважав, що в сучасн≥й зах≥дн≥й економ≥ц≥ р≥вень вироб≠ництва обмежений не ефективним попитом, а обс¤гом на¤вних ви≠робничих ресурс≥в, отже проблема реал≥зац≥њ, на в≥дм≥ну в≥д теор≥њ  ейнса, визначаЇ ≥ характер спр¤мованост≥ причинних залежностей у модел≥  алдора. √оловним фактором, що формуЇ характер взаЇ≠мозв'¤зк≥в м≥ж економ≥чними зм≥нними, Ї, за  алдором, технолог≥ч≠н≥ умови виробництва. —аме ц≥ умови впливають ≥ на величину кап≥≠тального коеф≥ц≥Їнта, ≥ на необх≥дний дл¤ його п≥дтримуванн¤ обс¤г ≥нвестиц≥й.

¬ажливу роль у формуванн≥ теоретичноњ концепц≥њ л≥вого кейнс≥-анства, ¤ке виступаЇ п≥д гаслом Ђантимаржинал≥стськоњ революц≥њї, кр≥м ƒж. –об≥нсон, в≥д≥грав один ≥з представник≥в кембр≥джськоњ школи ѕ'Їро —раффа. …ого концепц≥ю, викладену у книжц≥ Ђ¬иро≠бництво товар≥в за допомогою товар≥вї (1960) прихильники л≥вого кейнс≥анства оц≥нюють ¤к лог≥чну п≥дставу дл¤ побудови новоњ тео≠р≥њ розпод≥лу. —раффа в≥дкидаЇ неокласичну теор≥ю формуванн¤ вартост≥ й розпод≥лу, пориваЇ з концепц≥¤ми Уграничноњ корисност≥Ф ≥ Уграничноњ продуктивност≥Ф, повертаючись до теор≥њ вартост≥ ƒ. –≥кардо. ћайже н≥хто, кр≥м ћ≥лл¤ та ћаркса, нав≥ть не зрозум≥в, що мав на уваз≥ –≥кардо, шукаючи Ђнезм≥нне м≥рило вартост≥ї, котре буде незалежним в≥д зм≥н ¤к у зарплат≥, так ≥ в норм≥ прибутку. —раффа ж прагнув довести, що мета –≥кардо насправд≥ може бути дос¤гнутою ≥ њњ дос¤гненн¤ зв'¤зане з глибокими висновками дл¤ сучасноњ економ≥чноњ теор≥њ. ¬арт≥сть у —раффи Ч це суто ф≥з≥оло≠г≥чн≥ витрати прац≥ на виробництво товару. ƒл¤ обгрунтуванн¤ своЇњ концепц≥њ в≥н використовуЇ пропорц≥њ простого ≥ розширеного в≥д≠творенн¤.

—раффа п≥ддав гостр≥й критиц≥ розпод≥льчу функц≥ю в≥льноњ конкуренц≥њ, ¤ка, за твердженн¤м класик≥в, стих≥йно забезпечуЇ одержанн¤ кожним ≥з фактор≥в виробництва (прац¤, земл¤, кап≥тал) своЇњ частки у створеному доход≥ в≥дпов≥дно до граничноњ продук≠тивност≥.  онкуренц≥ю в сучасн≥й економ≥ц≥ зах≥дних крањн —раффа визнаЇ за недосконалу. ѕо-перше, на його думку, крив≥ руху ц≥ни й доходу неадекватн≥ кривим руху граничноњ продуктивност≥, тобто не забезпечують однакових умов виробникам. “ак, наприклад, на вели≠ких монопол≥стичних п≥дприЇмствах гранична величина витрат ви≠робництва завжди Ї меншою, а отже, розм≥р отримуваного ними до≠ходу б≥льший. ÷е додатково посилюЇ монопол≥стичн≥ тенденц≥њ, що призвод¤ть до захопленн¤ ринку окремими п≥дприЇмствами.

1	2

Ќазва: ѕосткейнс≥анськ≥ теор≥њ економ≥чного зростанн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1418 прочитано)