≤стор≥¤ ”крањни > √аличина у друг≥й половин≥ 19 стол≥тт¤

ј ¤к же бути з украњнц¤ми, цими в≥дданими √абсбургам Ђтирольц¤ми —ходуї? ѕозиц≥¤ ¬≥дн¤ у цьому питанн≥ знайшла св≥й в≥дбиток у цин≥чних словах одного австр≥йського пол≥тика: Ђѕитанн¤ про те, чи ≥снуватимуть русини ≥ в ¤к≥й м≥р≥, лишаЇтьс¤ на розсуд галицького сеймуї. ≤накше кажучи, украњнц≥в в≥ддавали на мил≥сть пол¤к≥в. ѕлани, що њх будували дл¤ √аличини польськ≥ патр≥оти (багато з них були ц≥лком демократично настроЇними), природним чином диктували њм негативне ставленн¤ до нац≥ональних прагнень украњнц≥в. ўе б≥льшими противниками украњнц≥в були Ђподол¤ниї Ч арх≥консервативн≥ польськ≥ землевласники з≥ —х≥дноњ √аличини, ¤к≥ виступали проти украњнц≥в не лише з пол≥тичних, а й ≥з соц≥ально-економ≥чних м≥ркувань: дл¤ них п≥дтвердити права украњнц≥в було все одно що п≥ти назустр≥ч вимогам сел¤н. ¬≥дтак до давньоњ ворожнеч≥ м≥ж польською шл¤хтою та украњнським сел¤нством додавс¤ новий ≥ ще б≥льш вибухонебезпечний конфл≥кт нац≥ональних ≥нтерес≥в. “аке поЇднанн¤ надавало конфронтац≥њ м≥ж пол¤ками та украњнц¤ми в √аличин≥ особливоњ гостроти.

—початку ставленн¤ пол¤к≥в до украњнц≥в (особливо очевидне серед консервативних Ђподол¤нї) зводилос¤ до запереченн¤ факту ≥снуванн¤ украњнц≥в ¤к окремоњ нац≥њ, вони начебто Ч лише п≥дгрупа пол¤к≥в. ÷е й по¤снюЇ таку за¤ву одного польського л≥дера: ЂЌе ≥снуЇ н≥¤ких русин≥в, а лише ѕольща й ћосковщинаї.  оли ≥з р≥зкою актив≥зац≥Їю украњнц≥в у 1848 р. стало складно утриматис¤ на цих позиц≥¤х,

Ђподол¤ниї почали проводити новий курс, сформульований √олуховським. ¬≥н передбачав заходи, спр¤мован≥ на дискредитац≥ю украњнц≥в у ¬≥дн≥, на гальмуванн¤ њхнього нац≥онального ≥ соц≥ального руху будь-¤кими способами ≥ на вс≥х р≥вн¤х, на њхню прискорену полон≥зац≥ю.

« особливою р≥шуч≥стю ц¤ пол≥тика проводилас¤ в осв≥тн≥й справ≥. ѕ≥сл¤ 1867 р. польська мова ¤к мова навчанн¤ зам≥нила н≥мецьку у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ та вс≥х профес≥йно-техн≥чних закладах. ÷≥лковитоњ полон≥зац≥њ зазнали також середн≥ школи, або г≥мназ≥њ: в 1914 р. у пров≥нц≥њ нал≥чувалос¤ 96 польських ≥ лише ш≥сть украњнських г≥мназ≥й, тобто одна на кожних 42 тис. пол¤к≥в ≥ 520 тис. украњнц≥в. ” початкових школах польських клас≥в було втроЇ б≥льше, н≥ж украњнських.

ƒискрим≥нац≥¤ украњнц≥в зд≥йснювалас¤ на вс≥х р≥вн¤х. “ак, у 1907 р. польськ≥ культурн≥ заклади отримали вдес¤теро б≥льшу ф≥нансову п≥дтримку, н≥ж украњнськ≥. ≤нвестиц≥њ, звичайно, направл¤лис¤ в зах≥дну, польську частину пров≥нц≥њ. Ќа кожному кроц≥ украњнц≥ натикалис¤ не лише на байдуж≥сть, а й на активний оп≥р ур¤ду. ¬они були змушен≥ вести гостру, вперту боротьбу за кожну установу, кожну посаду, кожне призначенн¤ й, по сут≥, за кожне украњнське слово.

÷ю всеохоплюючу й часто др≥б'¤зкову ворожнечу загострювали глибок≥ в≥дм≥нност≥ у психолог≥њ польських та украњнських пров≥дник≥в. якщо у св≥тогл¤д≥ польськоњ ≥нтел≥генц≥њ було щось шл¤хетське, то ≥деолог≥¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ була ¤вно плебейською. «а словами ≤вана Ћис¤ка-–удницького, Ђкожен осв≥чений украњнець лише на одне-два покол≥нн¤ в≥д≥йшов або в≥д пасторату, або в≥д сел¤нськоњ хатиї. ™диною сп≥льною рисою св≥тосприйманн¤ осв≥чених пол¤к≥в ≥ украњнц≥в було, на думку того ж таки –удницького, те, що Ђобидв≥ громади вважали св≥й конфл≥кт аналог≥чним велик≥й в≥йн≥ XVII ст. м≥ж польською шл¤хтою й украњнськими козакамиї.

–еакц≥¤ украњнц≥в. якщо 1848 р≥к був кульм≥нац≥Їю украњнського руху в √аличин≥, то 1860-т≥ роки стали, без сумн≥ву, його спадом. ѕоступки ¬≥дн¤ пол¤кам вразили й здивували украњнц≥в. ѕ≥д час революц≥њ 1848 р. вони змагалис¤ з пол¤ками ¤к з пол≥тичне р≥вними соб≥, тепер же украњнц≥ ви¤вилис¤ ц≥лком п≥дпор¤дкованими њм. ≤з покол≥нн¤ в покол≥нн¤ вони в≥рили, що непохитна в≥ддан≥сть √абсбургам гарантувала њм п≥дтримку династ≥њ, але у 1867 р. з болем зрозум≥ли, що це були помилков≥ припущенн¤. Ќова пол≥тична ситуац≥¤ в √аличин≥ показала, що перед представниками украњнськоњ верх≥вки з середовища св¤щеник≥в, ¤ких звичайно називали Ђстарими русинамиї, лежало похмуре майбутнЇ.  р≥м того, що ¬≥день ви¤вивс¤ ненад≥йним, його м≥ць ≥ престиж значно послабшали внасл≥док недавн≥х пол≥тичних поразок. ѕол¤ки ж були сильними, ¤к н≥коли. ј в середовищ≥ власного народу украњнськ≥ вожд≥ бачили т≥льки маси убогих ≥ неписьменних сел¤н. ѕереживаючи глибоку кризу в≥ри у власн≥ сили, вони стали шукати нов≥ джерела п≥дтримки.

1	2	3

Ќазва: √аличина у друг≥й половин≥ 19 стол≥тт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2442 прочитано)