≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ƒемократ≥¤ ≥ самовр¤дуванн¤

г) встановленн¤ в≥дпов≥дальност≥ за невиконанн¤ обов'¤зк≥в, оск≥льки демократ≥¤ Ч не зас≥б дл¤ дос¤гненн¤ честолюбних особистих ц≥лей за рахунок приниженн¤ прав, свобод ≥ закон≠них ≥нтерес≥в ≥ншоњ особи або будь-¤кого суб'Їкта демократ≥њ (див. І Ђќсоба ≥ державаї).

¬ ”крањн≥ вз¤то курс на розвиток демократ≥њ. ¬ ™вропейськ≥й ком≥с≥њ Ђ«а демократ≥ю через правої (¬енец≥анська ком≥с≥¤) ”кра≠њна маЇ свого представника. ѕроте дл¤ створенн¤ розвинутоњ системи демократ≥њ зробити ще сл≥д чимало. Ќеобх≥дною умо≠вою дл¤ цього Ї на¤вн≥сть у сусп≥льств≥ консенсусу з основних питань сп≥льного проживанн¤ в держав≥, визнанн¤ переваж≠ною б≥льш≥стю громад¤н Ђдемократичних правил гриї. ¬ажлива тенденц≥¤ до гармон≥њ сусп≥льних, групових та ≥ндив≥дуальних ≥нтерес≥в за на¤вност≥ ц≥нн≥сного пр≥оритету особи щодо колек≠тиву, моральноњ готовност≥ до компром≥с≥в, самообмеженн¤ ≥ самодисципл≥ни, поваги до ≥нших людей, закону, думки б≥ль≠шост≥.

“им народам, ¤к≥ готов≥ до визнанн¤ автоном≥њ особи та њњ в≥дпов≥дальност≥, демократ≥¤ створюЇ найкращ≥ можливост≥ дл¤ реал≥зац≥њ гуман≥стичних ц≥нностей: свободи, р≥вноправност≥, справедливост≥, соц≥альноњ творчост≥.

ƒемократ≥¤ ≥ права соц≥альних меншостей (меншин)

”с≥ демократ≥њ Ї пол≥тичними системами, у ¤ких громад¤ни в≥льно приймають пол≥тичн≥ р≥шенн¤ в≥дпов≥дно до вол≥ б≥льшо≠ст≥, тобто б≥льш≥стю голос≥в. ѕроте п≥дкоренн¤ меншост≥ б≥ль≠шост≥ (перших останн≥м) не завжди буваЇ демократичним. ” демократичному сусп≥льств≥ вол¤ б≥льшост≥ повинна поЇднува≠тис¤ з гарант≥¤ми прав особи, ¤к≥ у свою чергу служать захисту прав меншост≥ Ч чи то етн≥чна меншина, рел≥г≥йна чи пол≥тич≠на менш≥сть. ѕрава меншост≥ не залежать в≥д доброњ вол≥ б≥ль≠шост≥ ≥ не можуть бути скасован≥ б≥льш≥стю голос≥в.

¬же демократ≥њ минулого знали принцип б≥льшост≥ ≥ прова≠дили його в житт¤. јле лише з розвитком буржуазного сусп≥ль≠ства, по¤вою теор≥й природного права ≥ под≥лу влади сп≥вв≥дно≠шенн¤ м≥ж б≥льш≥стю ≥ менш≥стю у њхн≥х правах набуло пол≥тич≠ноњ принциповост≥. ƒе¤к≥ мислител≥ (∆.-∆.–уссо) вважали, що р≥шенн¤ б≥льшост≥ обов'¤зков≥ дл¤ меншост≥. ≤нш≥ (ƒж.ћ≥лль, Ѕ. онстан, √.—пенсер, ќ.“окв≥ль) вимагали, щоб вол≥ б≥льшост≥ були поставлен≥ меж≥, оск≥льки повне пануванн¤ б≥льшост≥ Ч шл¤х до гнобленн¤, тиран≥њ. ћежею вол≥ б≥льшост≥ покликан≥ були стати права окремого ≥ндив≥да. ‘ормами захисту ≥ндив≥да ≥ меншост≥ називалис¤ незалежний суд, адм≥н≥стративна юстиц≥¤, представництво меншост≥ в парламент≥ та ≥н.

–озгл¤немо право меншост≥ в парламент≥.

ќсновою демократ≥њ Ї розвинутий публ≥чний д≥алог (комун≥≠кац≥¤) представник≥в р≥зноњ пол≥тичноњ ор≥Їнтац≥њ. “акий д≥алог в≥дбуваЇтьс¤ у сусп≥льств≥ та зосереджуЇтьс¤ в парламент≥. ¬аж≠ливим чинником у д≥¤льност≥ багатьох парламент≥в Ї опозиц≥¤ (в≥д лат. oppositio Ч протиставленн¤), до ¤коњ належать депутати парламентськоњ меншост≥, що розходитьс¤ з певних питань з пол≥тикою парламентськоњ б≥льшост≥ й ур¤д≥в. ќпозиц≥¤ крити≠куЇ д≥¤льн≥сть ур¤ду, користаЇтьс¤ з нагоди порушити питанн¤ про дов≥ру ур¤ду.

Ќа¤вн≥сть опозиц≥њ вважаЇтьс¤ нев≥д'Їмним компонентом демократичного сусп≥льства, правовоњ держави. ƒоки в сусп≥ль≠ств≥ ≥снуЇ р≥зниц¤ ≥нтерес≥в, буде ≥снувати й опозиц≥¤.

ќдин ≥з фундатор≥в —Ўј“. ƒжефферсон зазначав, що Ђвол¤ б≥льшост≥ повинна в ус≥х випадках дом≥нувати, але, щоб ц¤ вол¤ була правом≥рною, вона маЇ бути розумною, щоб менш≥сть мала р≥вн≥ права, порушувати ¤к≥ було б гнобленн¤мї.  онституц≥¤ —Ўј м≥стить форми захисту парламентськоњ меншост≥, ¤к≥й надане право протесту проти проектованих зм≥н ќсновного «а≠кону. ÷≥ права меншост≥ наст≥льки значн≥, що прот¤гом б≥льш н≥ж 200-л≥тнього ≥снуванн¤ —Ўј були ратиф≥кован≥ т≥льки 26 поправок до  онституц≥њ, ≥ американська  онституц≥¤ Ї най≠б≥льш ст≥йкою з ус≥х ≥снуючих.

 онституц≥њ, що створювалис¤ в Ќ≥дерландах, Ѕельг≥њ, Ќор≠вег≥њ, Ўвейцар≥њ та ≥нших крањнах у XIX Ч XX ст.ст., м≥стили ≥дею захисту прав меншост≥. ћенш≥сть отримала можлив≥сть д≥й≠сноњ парламентськоњ боротьби з безтурботним ставленн¤м б≥ль≠шост≥ до законодавчоњ прац≥, що мало м≥сце в минулому. ” наш≥ дн≥ конституц≥њ ‘ранц≥њ, ‘–Ќ, ≤спан≥њ, япон≥њ та ≥нших крањн передбачають гарант≥њ прав людини та меншост≥. ¬ јнгл≥њ опо≠зиц≥¤ (менш≥сть) складаЇ неодм≥нну частину державного механ≥≠зму. ѕочинаючи в≥д 1800 p., л≥дер опозиц≥њ Ђйого (њњ) величност≥ї одержуЇ платню, однакову з платнею прем'Їр-м≥н≥стра. ” ‘–Ќ право парламентських розсл≥дувань, ¤ке пол¤гаЇ у забезпеченн≥ парламенту ≥нформац≥Їю про роботу ур¤ду ≥ зд≥йсненн≥ контро≠лю за ур¤дом, Ч одне з прав меншост≥. ¬оно вперше було закр≥≠плено в одн≥й ≥з статей ¬еймарськоњ  онституц≥њ (за пропозиц≥Їю ћакса ¬ебера), ≥ дотепер збереглас¤ ц¤ перв≥сна функц≥¤ права меншост≥.

—утн≥сть ≥ форми д≥¤льност≥ опозиц≥њ залежать в≥д конкрет≠них ≥сторичних умов. ћожлива нелегальна (д≥юча в п≥дп≥лл≥) ≥ легальна опозиц≥њ. Ћегальна опозиц≥¤ ≥снуЇ у форм≥ опозиц≥йних парт≥й або ≥нших пол≥тичних ≥нститут≥в, ¤к≥ публ≥чно виступа≠ють проти влади, за зсув (у рамках закону) правл¤чих пол≥тич≠них сил. Ћегальна опозиц≥¤ може бути ло¤льною ≥ нело¤льною. Ћо¤льна опозиц≥¤ боретьс¤ за владу в рамках ≥снуючих закон≥в, використовуЇ методи чесноњ конкурентноњ пол≥тичноњ боротьби. Ќело¤льна опозиц≥¤ ставитьс¤ до ≥снуючоњ влади ¤к до ворога ≥ д≥Ї Ђна њњ знищенн¤ї.

ѕарламентська менш≥сть покликана в≥дбивати реально ≥сну≠юч≥ в сусп≥льств≥ ≥нтереси груп, що мають не дом≥нуюч≥, але сол≥дарн≥, пол≥тичн≥ настанови (рухи, парт≥њ) або не мають ≥део≠лог≥чно виражених позиц≥й (позапарт≥йн≥, профес≥йн≥ та ≥нш≥ групи). “ак, у ‘ранц≥њ, класичн≥й крањн≥ парт≥йного плюрал≥зму, д≥ють численн≥ пол≥тичн≥ об'Їднанн¤, ¤к≥ не визначають парт≥й≠ноњ системи крањни, ≥ њхн≥ представники в парламент≥ складають менш≥сть.

—л≥д зважити на те, що менш≥сть, ¤ка твердо в≥дстоюЇ своњ позиц≥њ, Ї впливов≥шою за менш≥сть, що коливаЇтьс¤. ¬≥дчутт¤ сильноњ ≥ непохитноњ переконаност≥ меншост≥ п≥дштовхуЇ б≥ль≠ш≥сть до того, щоб перегл¤нути свою позиц≥ю. ¬ажливо, щоб опозиц≥¤ в парламент≥ була конструктивною, а не деструктив≠ною. ѕоза¤к деструктивна опозиц≥¤ обмежуЇтьс¤ критикою ≥с≠нуючоњ влади без пропозиц≥й щодо програми д≥й; конструктив≠на опозиц≥¤ спроможна висунути, обгрунтувати ≥ боротис¤ за зд≥йсненн¤ програми, ¤ка в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д оф≥ц≥йноњ програми, Ї њњ альтернативою.

ќтже, демократ≥¤ Ч це не т≥льки про¤в вол≥ б≥льшост≥, але ≥ гарант≥¤ права меншост≥ на критику ≥ в≥льне вираженн¤ своњх погл¤д≥в Ч конструктивних, а не руйн≥вних. ѕраво говорити та бути почутим. ѕраво бути заперечуваним, але не пригнобленим. ¬лада може сто¤ти м≥цно лише тод≥, коли вона в≥дчуваЇ оп≥р з боку опозиц≥њ Ч пол≥тичноњ меншост≥. ÷е змушуЇ њњ пост≥йно п≥дтверджувати своЇ право управл¤ти сусп≥льством ≥ державою.

ѕарламент ”крањни прагне дотримуватис¤ сп≥вв≥дношенн¤: дом≥нуванн¤ вол≥ б≥льшост≥ при урахуванн≥ прав меншост≥: визнавати, що кожна група маЇ своњ ≥нтереси, ¤к≥ вправ≥ проводити в житт¤ лише в рамках закону. Ќайвище право меншост≥ ≥ њњ представник≥в у парламент≥ пол¤гаЇ у тому, що вона може роби≠ти спроби стати б≥льш≥стю. ¬≥д цього права меншост≥ в демокра≠тичному сусп≥льств≥ не захищена н≥¤ка б≥льш≥сть, тому що в нењ немаЇ н≥¤ких засоб≥в надовго придушити менш≥сть. ¬ажливо не дати розвинутис¤ тенденц≥њ в демократ≥њ, н≥коли ц≥лком невико≠р≥нноњ Ч п≥дн¤ти б≥льш≥сть до значенн¤ виключно вир≥шально≠го чинника, до всесилл¤ б≥льшост≥, ≥ зберегти нерушим≥ меж≥, ¤к≥ д≥йсна демократ≥¤ покликана протиставити вол≥ б≥льшост≥. Ќа¤вн≥сть активноњ легальноњ опозиц≥њ Ч найважлив≥ша риса демократ≥њ ¤к Ђпол≥арх≥њї (багатовладд¤).

–озгл¤немо право етн≥чних (нац≥ональних) меншин.

¬заЇмов≥дносини етнос≥в усередин≥ держави мають будува≠тис¤ на засадах консенсусу, порозум≥нн¤, тому першою умовою консол≥дац≥њ сусп≥льства Ї свобода особи ≥ в≥льний розвиток ет≠н≥чних груп (нац≥ональних меншин).

Ќац≥ональн≥ меншини можуть мешкати або компактно, або розкидано (дисперсно) на територ≥њ держави, утвореноњ Ђстатус≠ноюї або Ђтитульноюї нац≥Їю. ” будь-¤кому раз≥ вони мають ус≥ права, ¤к≥ маЇ нац≥¤, що дала назву держав≥. ¬ин¤тком (у р¤д≥ випадк≥в) Ї право нац≥ональних меншин на пол≥тичне самови≠значенн¤. ѕроте права нац≥ональних меншин потребують спе≠ц≥ального механ≥зму забезпеченн¤, тому що в умовах ≥нонац≥о≠нального оточенн¤ набувають специф≥чного характеру.

«начну увагу правам нац≥ональних меншин прид≥л¤Ї ќќЌ. ” преамбул≥ до —татуту ќќЌ в≥дзначаЇтьс¤ Ђр≥вн≥сть прав вели≠ких ≥ малих нац≥йї. ¬≥дпов≥дно до р≥шень ќќЌ нац≥ональн≥ мен≠шини мають:

Ч право проживати в м≥сц¤х традиц≥йного ≥сторичного посе≠ленн¤ (заборон¤ютьс¤ њх депортац≥¤, примусове переселенн¤);

Ч право на неасим≥л¤ц≥ю;

Ч право на одержанн¤ пропорц≥йноњ частки централ≥зованих державних фонд≥в, ¤к≥ вид≥л¤ютьс¤ дл¤ в≥дпов≥дних ц≥лей;

Ч право на участь у прийн¤тт≥ державних р≥шень, на пред≠ставництво в законодавчих та ≥нших колег≥альних органах дер≠жави;

Ч право на недискрим≥нац≥ю;

Ч право на захист з боку держави в≥д будь-¤ких про¤в≥в во≠рожнеч≥, погроз, приниженн¤ ≥ обмеженн¤.

ѕ≥дсумковий документ ¬≥денськоњ зустр≥ч≥ представник≥в дер≠жав Ч учасниць Ќаради з безпеки та сп≥вроб≥тництва в ™вроп≥ (ЌЅ—™) в≥д 15 фудн¤ 1989 p. м≥стить слова: держави Ч учасниц≥ ЌЅ—™ Ђвживатимуть ус≥х необх≥дних законодавчих, адм≥н≥стра≠тивних, юридичних та ≥нших заход≥в, а також застосовуватимуть в≥дпов≥дн≥ м≥жнародн≥ ≥нструменти дл¤ забезпеченн¤ захисту прав людини ≥ основних свобод ос≥б, що належать до нац≥ональних меншин на њх територ≥њ. ¬они захищатимуть ≥ створюватимуть умови дл¤ заохоченн¤ етн≥чноњ, культурноњ, мовноњ та рел≥г≥йноњ самобутност≥ нац≥ональних меншин на своњй територ≥њ. ¬они поважатимуть в≥льне зд≥йсненн¤ прав особами, що належать до таких меншин, ≥ забезпечуватимуть њхню повну р≥вн≥сть з ≥нши≠миї. ¬ерховний  ом≥сар ЌЅ—™ у справах нац≥ональних меншо≠стей може послати в будь-¤ку крањну своњх спостер≥гач≥в Ч екс≠перт≥в ≥з м≥с≥Їю перев≥рки дотриманн¤ в н≥й прав нац≥ональних меншин.

1	2	3

Ќазва: ƒемократ≥¤ ≥ самовр¤дуванн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2442 прочитано)