Історія, теорія держави і права > Загальна характеристика далекосхідної групи правових систем. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування. Термін «право»

Джерела права

До джерел китайського права, як і всієї далекосхідної групи правових систем, можна віднести:

1) норми-традиції (насамперед ритуали) — мають першоряд­не значення. Такої позиції додержувалося ще раннє конфуціан­ство, вбачаючи в цьому умови для збереження громадського порядку;

2) етичні норми — мирне життя в суспільстві гарантується не правом, а етикою;

3) норми-звичаї — розв'язання конфлікту за допомогою ми­ротворця, а не суду, відповідно до «дао»;

4) норми права — вдаватися до допомоги права слід якнайрідше (навіть легісти вважали право неминучим злом). Лише остан­нім часом норми права набули певного значення. Закон став одним із провідних джерел права.

Юридична регламентація відносин не має скільки-небудь глибоких коренів у китайській цивілізації. У ній головною регу­люючою силою є моральні догми, що базуються на вченні Конфуція. У спірних ситуаціях керувалися традиційними правила­ми умиротворення сторін за допомогою посередника, лише у виключних випадках зверталися до суду або адміністрації.

Нині судові та адміністративні рішення відіграють важливу роль, але не як джерело (форма) права, а як результати правозастосовної діяльності держави. Тут не постає питання про ідеаль­ний закон, який відрізняється від правил, що викладені раніше законодавцем або застосовуються у діяльності суду та адмініст­рації. Питання виникає щодо самої цінності закону.

В континентальної Європі, наприклад в іспанській общині, закон був уведений як необхідний засіб для стійкості суспільст­ва в процесі його життєдіяльності. Стійкий соціальний порядок припускає першість закону. Людина повинна жити в згоді з за­коном і, якщо є така потреба, битися за його торжество. Адміні­стративні авторитети, не менше ніж будь-яка частина суспільс­тва, мають діяти легально. Суди покликані забезпечити повагу до закону. Поза законом можуть бути лише анархія, хаос, право сили. Тому закон необхідно поважати. Країни Далекого Сходу відхиляють цей підхід. Для Китаю закон є скоріше інструмен­том погоджувальної дії, ніж символом юстиції. Він розглядаєть­ся як засіб, який не стільки встановлює порядок у суспільстві, скільки дезорганізує його. Для Китаю поведінка особи забезпе­чується не законом, а гармонією і миром, які досягаються від­повідністю традиціям і звичаям. Традиційне примирення сторін за допомогою посередника вважається більшим досягненням, ніж юстиція. Закон розцінюється скоріше як засіб залякування або абстрактний зразок, але ж ніяк не зразок для дії, що харак­терно для країн континентального права.

Термін «право». Ставлення до суб'єктивного права

У китайській мові слово «право» має два значення — «фа» і «ксін». У глибоку давнину вони вживалися як синоніми. Нині слово «фа» має ширше значення, а «ксін» перекладається як «покарання». Розуміння всього права як кримінального права пояснює традиційний підхід до права як до покарання.

У китайській правосвідомості тривалий час було відсутнє поняття «суб'єктивне право». Пізніше китайське слово «цюань-лі» (суб'єктивне право) з'явилося під впливом японського пра­ва. Воно є результатом запозичення.

За китайськими поняттями від суб'єктивного права не зале­жить гармонія в суспільстві, тому що суспільство існує спокон­вічне без втручання суб'єктів. Більш того, суспільство розвива­ється спокійно і планомірно, якщо жодний із його суб'єктів не ставить за мету захист виключно особистих інтересів. Суспільст­во вважається здоровим, якщо гармонійно функціонує відповід­но до дао. Конфлікт у суспільстві — показник його хвороби, яку необхідно лікувати. Ефективним засобом усунення конфлікту як суспільного зла є кримінальне право.

У даній схемі суб'єктивне право не знаходить собі місця, оскільки розглядається як джерело колізії інтересів. Навіть леп­ети, які більше за інших займалися проблемами права і виступа­ли за рівність індивідів перед законом, вбачали в «фа» насампе­ред покарання або нагороду і не порушували питання про які-небудь права підданих за законом. У питанні про співвідношення прав і обов'язків особи пріоритет віддається обов'язкам.

Для уточнення китайського розуміння слова «право» слід звер­нутися до терміна «лю», який вживається як синонім слова «ксін». У юридичному значенні «лю» — кримінальне право, в етимоло­гічному (широкому) смислі «право» (гама, гармонія) означає музичну гармонію. «Лю» відомо раніше за «ксін». Музика, як і традиції, віднесена китайцями до важливих сторін буттл, які необхідно вивчати, щоб бути доброчесними. Кримінальне право в Китаї завжди було суворим, тому право не викликало до себе такої поваги, як музика.

Система права. Норма права

Про систему права Давнього Китаю свідчать кодекси, прий­няті за часів династій Цин і Хан (правила 400 років). Фрагменти цих кодексів, що дійшли до нас, містять норми публічного пра­ва — кримінального та адміністративного. Питання приватного права — сімейного і спадкового — у них лише торкалися у зв'яз­ку з кримінальним і адміністративним правом (оподаткування). Питання торгового права не одержали висвітлення. Галузі права не були чітко диференційовані. Був відсутній поділ права на приватне і публічне. Проте їх основні напрямки вже були намі­чені.

Текст норми права при її формуванні в минулому погоджу­вався із «лі». Про вплив конфуціанства на норму кримінального права свідчить таке:

1) у кодексах наводилася детальна градація покарань за вбив­ство, образу словом і фізичним насильством з урахуванням (а) намірів злочинця; (б) зовнішніх обставин вчиненого злочину;

(в) соціального стану злочинця і потерплого;

2) суворість покарання залежала від місця в соціальній ієрар­хії особи, яка вчинила проступок (батько або син, чоловік або дружина, старший або молодший брат). Наприклад, старший брат, який вдарив молодшого, не несе покарання; молодший брат, який вдарив старшого, міг бути покараний на 30 місяців каторжних робіт або 90 ударами бамбуковими палицями.

Сфера приватного права не була нормативно врегульована. Застосовувалися різноманітні форми позасудового учинення конф­ліктів:

1) усередині сім'ї. Миротворцем, як правило, виступав глава сім'ї. Ним міг бути також дальній родич або сторонній, найшановніший, похилого віку, високого становища в окрузі, який мав досвід і моральний авторитет. Обидві сторони, що спереча­лися, повинні були погодитися на запропонований миротвор­цем компроміс, «не втрачаючи обличчя». Миротворець черпав норми із правил поведінки «лі», практики вирішення таких спорів у регіоні, а також із власного досвіду і знання світу. У разі неприйняття компромісної пропозиції сторонами обговорення справи продовжувалося до досягнення угоди між ними. При цьому миротворець використовував засоби соціального і мораль­ного тиску;

2) поза сім'єю — усередині общини, села, торгової гільдії. Ми­ротворцями виступали старійшина клану, представник місцевої еліти, старшина гільдії.

У більшості випадків відбувалося «саморегулювання конф­ліктів» у межах місцевих общин відповідно до традиційних пра­вил поведінки з урахуванням соціального стану сторін.

Конфліктуючі сторони могли звернутися до державного суду, де справи розглядалися чиновниками. Проте, як правило, спра­ва до суду не доходила, її вирішували на місцевому рівні миро­творці, що пояснюється: 1) прагненням уникнути громадського осуду, який спричиняється у разі відмови від допомоги шанов­ного посередника; 2) бажанням не втягуватися в судову тягани­ну, супроводжувану судовими поборами і недбалістю судових працівників.

Отже, норма права вважалася другорядною порівняно з ін­шими соціальними нормами (нормою моралі, нормою-звичаєм, нормою-традицією). Судове рішення на основі норми права від­кидалося як головний засіб розв'язання конфлікту. Лише неве­лика частина цивільно-правових спорів розглядалася державни­ми судами.

Система сучасного права Китаю поділена на галузі, інститу­ти. Це певною мірою є результатом впливу континентального права, а також правової системи Японії, де структурування сис­теми права в XX ст. набуло принципового характеру. Після прий­няття Конституції 1982 р. у Китаї активно розвивається консти­туційне право. Особлива увага приділяється вдосконаленню ін­ститутів цивільного права, розвитку екологічного, трудового права. Правова норма посіла провідне місце в системі джерел права.

Кодифікація

Необхідність звернення до законодавчого регулювання сус­пільних відносин Китай гостро відчув наприкінці XIX ст. У 1899 p. з боку великих держав були підготовлені анексія Китаю, поділ його території на сфери впливу. За таких умов важливо було провести кардинальне реформування всієї системи держави. Правда, прозріння останнього імператора маньчжурської дина­стії спізнілося. У 1911 p. династія Маньчжурів змушена була зре­ктися престолу.

У XX ст. в історії Китаю одна за одною відбувалися різкі та значні зміни. На зміну династії Маньчжурів прийшов режим партії Гоміньдана на чолі з Чан Кайши. Приватне право зазнало кодифікації.

1	2	3

Назва: Загальна характеристика далекосхідної групи правових систем. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування. Термін «право»
Дата публікації: 2005-02-21 (2063 прочитано)