Історія, теорія держави і права > Конституція США та реальні права громадян
Фундаментальною основою державно-територіального устрою США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус і гарантії рівноправності суб'єктів федерації, а також основи розмежування повноважень і предметів ведення федеральних органів влади і органів влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну і, частково, політичну автономію штатів, але протиставила їй сильну центральну владу. Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління. Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США. 1.2. Конституція США про повноваження
й порядок роботи Конгресу США За Конституцією 1787 року «… повноваження законодавчої влади надаються Конгресові Сполучених Штатів, який складається з Сенату й Палати представників»1. Обидві палати дістали рівні права в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні питання (ст. 1, разд.8): встановлення і стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут і спільну оборону США; одноманітність податків, податей і акцизних зборів на всій території США; одержання позик від імені держави; питання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій території федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховному суду; оголошення війни; набір і утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок, і ін. Крім того, до повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пости. Останній пункт вимагає уточнення. Втілюючи в життя систему взаємних стримань і противаг, Конституція дала сенату повноваження затверджувати призначених президентом міністрів і членів уряду. Але після того, як сенат дає свою згоду на призначення, він вже не може висунути їх зі своїх постів вираженням недовір'я або осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляється можливості напряму впливати на роботу уряду. Система стримань і противаг діє і всередині самого Конгресу. Це стосується і процедури прийняття законів, і складу палат, і системи виборів членів Конгресу. Так, при обговоренні законопроекту, схваленого однією з палат, інша може пропонувати поправки до нього. І тільки після того, як законопроект пройде обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення по законопроекту, то він стає законом без його підпису), а у разі незгоди - надсилає білль зі своїми запереченнями в ту палату, з якої він надійшов Після цього відповідна палата знов розглядає законопроект з поправками президента. Якщо Білль з поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу. Що стосується системи виборів і складу палат, то більш консервативний, професійний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “всенародній" палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні 2 року. Члени сенату аж до 1913 року обиралися парламентами штатів, причому склад його повністю оновлюється за 6 років (по третині депутатів в 2 роки). Все це давало сенату деяку незалежність від виборців і можливість, при необхідності, заблокувати популістські рішення палати представників. Двопалатна структура Конгресу США була передбачена також з метою забезпечення пропорційного представництва штатів в законодавчих органах. Густонаселені штати мали явну перевагу перед малонаселеними при виборах в палату представників. сенат, в якому кожний штат мав двох представників, незалежно від числа виборців, зрівнював шанси малих штатів з великими. Різні і підходи до призначення керівників палат. Палата представників обирає спікера, а в сенаті головою автоматично є віце-президент. Необхідно також зазначити, що Конституція заклала механізм зворотнього впливу суб'єктів федерації на законотворчу діяльність Конгресу. Федеральні закони, надходячи на ратифікацію в парламенти штатів, набирають чинності на всій території країни тільки після того, як необхідна більшість (на той період дев'ять з тринадцяти) штатів ратифікують його. 1.3. Конституція США про статус і повноваження
Президента США Головою виконавчої влади США є президент. Конституція об'єднала в його особі главу держави і уряду. Йому ж ввірялося верховне командування Збройними Силами. Як глава держави, президент репрезентує Сполучені Штати на міжнародній арені, підписує міжнародні угоди, здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою держави. Як глава уряду, президент формує його органи, призначає міністрів (із згоди сенату), керує роботою федеральної виконавчої влади, може звільнити з посади будь-якого члена уряду. У своїй діяльності президент не залежить від того, як буде прийнята політика, що проводиться ним в конгресі, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок міжнародних договорів, законодавство, призначення на важливі пости). Президент не підзвітний конгресу, що забезпечує йому свободу дій. Однак, слідуючи принципу поділу влади, конституція позбавила президента власно законодавчої ініціативи ( право представляти палатам готовий законопроект). Президент має право накладати вето на будь-який законопроект, прийнятий обома палатами, відправляти його на доопрацювання зі своїми запереченнями в ту палату з якої він надійшов. З іншого боку, Конституція встановлює, що президентське вето може бути спростоване кваліфікованою більшістю обох палат. Президент не має повноважень розпустити жодну з палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституція вимагає обгрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві або інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру імпічмента. Але питання про відсторонення від влади президента вирішує сенат під головуванням Верховного судді двома третинами голосів присутніх. У результаті, президент і конгрес були позбавлені можливості втручатися в справи один одного напряму, що забезпечує їх незалежність один від одного. Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд в тому плані, що він призначає його членів. Але оскільки вони призначаються довічно, і всі, у тому числі й президент США, зобов’язані підкорятися рішенням Верховного суду, то стає очевидним те, що система взаємних стримань і противаг працює і тут. Принципово важливим є положення Конституції про порядок, строки виборів і термін повноважень президента. «Оскільки автори Конституції не вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, яких обирають ті, хто має право голосу, з усіх штатів (ст. II, р. I; попр. XII). Ця система ніколи не працювала так, як її задумували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що тільки фіксували на папері вибір народу.»1. Вибірники подавали голоси за допомогою бюлетенів. Проходив той, за кого була подана більша кількість голосів вибірників. Повноваження президента були обмежені чотирма роками, але йому не заборонялося домагатися переобрання на новий термін.
1.4. Конституція США про Верховний суд «Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй право розглядати всі закони країни лише у відповідності з загально-союзною Конституцією та конституціями штатів.»1. При розгляді цієї частини Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він повинен був отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їх невідповідності Конституції, але не як наглядова інстанція, а в зв'язку з певними судовими справами, що перебувають в його виробництві. Таке право Верховний суд повинен отримати і відносно законів, прийнятих парламентами штатів і постанов судів штатів. Однак, ці положення в Конституцію не увійшли. Побоюючись протидії штатів, від рішення яких залежала доля самої Конституції, розуміючи, що вони не потерплять втручання федерації в їх “внутрішні справи”, включаючи законодавство і суд, члени Конвента знов пішли на компроміс, відклавши розв'язання цього питання до кращих часів. По Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації повинна була тягнутися на всі ті справи, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями.»2.
Назва: Конституція США та реальні права громадян
Дата публікації: 2005-02-21 (4325 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
