≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ћусульманське право в сучасних правових системах загальна характеристика

Ќаприклад, у п≥вденних районах …Їмену мусульманське право традиц≥йно використовуЇтьс¤ в м≥стах; у с≥льських м≥сцевост¤х продовжують переважати до≥сламськ≥ звичањ. ”стален≥сть зви≠чањв (наприклад, кровна помста, ¤ка суперечить мусульмансько≠му праву) була наст≥льки великою, що п≥сл¤ здобутт¤ незалеж≠ност≥ …Їмену знадобилос¤ прийн¤тт¤ закону про крим≥нальну в≥дпов≥дальн≥сть за кровну помсту.

ѕро устален≥сть правових звичањв св≥дчать њх визнанн¤ у де≠¤ких крањнах (…ордан≥¤) джерелом права на законодавчому р≥в≠н≥, а також д≥¤ суд≥в звичаЇвого права.

«акон.  одиф≥кац≥¤

” XIXЧXX стол≥тт¤х у зв'¤зку з першими кодиф≥кац≥йними роботами закон набув непохитноњ значущост≥. ƒругор¤дна зна≠чущ≥сть закону до цього часу по¤снюЇтьс¤ ≥сламським розум≥н≠н¤м суверена (монарха чи парламенту) не ¤к пана, а ¤к служител¤ права. ¬важалос¤, що монарх не законодавствуЇ, а керуЇ дер≠жавною пол≥тикою ≥ стежить за правильним в≥дправленн¤м правосудд¤. ¬≥н може наказати судд¤м, ¤кий ≥з толк≥в (шл¤х≥в тлумаченн¤ права) сл≥д застосовувати до певних обставин. “ак, завд¤ки розпор¤дженн¤м державноњ влади, у низц≥ ≥сламських крањн ж≥нц≥ було надано право на розлученн¤ у суд≥ на п≥дставах, запропонованих р≥зними толками. ¬≥дпов≥дно до встановленн¤ суверена ™гипту суди перестали розгл¤дати с≥мейн≥ спори, ¤кщо шлюб не був зареЇстрований в актах цив≥льного стану або одна ≥з стор≥н не дос¤гла шлюбного в≥ку.

¬же у середн≥ стол≥тт¤ виш≥ державн≥ органи користувалис¤ обмеженими законодавчими повноваженн¤ми в питанн¤х, що не були врегульован≥  ораном ≥ суною. ÷≥ повноваженн¤ нази≠валис¤ Ђправовою практикоюї, ¤ка пол¤гала у п≥дготовц≥ хал≥≠фами ≥ султанами нормативних акт≥в. јкти п≥дл¤гали схваленню верховним муфт≥Їм, ¤кий перев≥р¤в њх на в≥дпов≥дн≥сть поло≠женн¤м шар≥ату. ѕ≥сл¤ такого схваленн¤ нормативн≥ акти дер≠жавноњ влади включалис¤ до системи норм мусульманського права.

” нормативно-правових актах держави м≥стилис¤ норми ¤к так≥, що доповнювали ≥ конкретизували положенн¤ первинних рел≥г≥йно-правових документ≥в, так ≥ так≥, що йшли врозр≥з ≥з  ораном, суною, ≥джмою. “ак, при султан≥ ћехмед≥ ‘атиху (1451-1481) були систематизован≥ ≥ введен≥ в д≥ю два зведених закони, причому другий м≥стив розд≥л про крим≥нальн≥ пока≠ранн¤. Ўейхом јбу —аудом за час≥в —улеймана «аконотворц¤ (1520-1566) був складений неоф≥ц≥йний зб≥рник фетв ≥з р≥зно≠ман≥тних галузей мусульманського права. Ѕув також п≥дготовле≠ний до виданн¤ в≥домий зб≥рник султанських указ≥в. “ака прак≠тика мала м≥сце в XVIЧXVII стол≥тт¤х, коли вводилис¤ закони, ¤к≥ суперечили мусульманському праву. Ќорми, що м≥стилис¤ в цих актах, були розрахован≥ на застосуванн¤ њх немусульманськими судами. «акон не вважавс¤ формою мусульманського пра≠ва. ¬≥н розгл¤давс¤ ¤к зас≥б, використовуваний дл¤ пристосу≠ванн¤ мусульманського права до умов сучасного житт¤.

” згадуваному вище кодиф≥кац≥йному акт≥, ¤кий закр≥пив норми мусульманського права у вигл¤д≥ державного закону, так званому ћаджал≥ (XIX ст.), затверджувавс¤ обов'¤зковий харак≠тер закону дл¤ вс≥х судових орган≥в держави. —татт¤ 18 ћаджал≥ передбачала таке: за на¤вност≥ розпор¤дженн¤ султана про за≠стосуванн¤ з будь-¤кого питанн¤ висновк≥в певного тлумаченн¤ мусульманського права ¤к такого, що Ђнайб≥льшим чином в≥дпов≥даЇ часу та ≥нтересам народуї, судд¤ повинен керуватис¤ виключно тлумаченн¤м султана. « прийн¤тт¤м ћаджал≥ роль пров≥дного джерела права поступово перейшла до закону (кодек≠су), прийн¤тому компетентним державним органом ≥ складено≠му на зах≥дноЇвропейський зразок. ” 1840 р. в ќсманськ≥й ≥мпе≠р≥њ набув чинност≥  рим≥нальний кодекс, складений п≥д впли≠вом  рим≥нального кодексу ‘ранц≥њ 1810 p.

” 1876 p. був прийн¤тий ÷ив≥льний кодекс, складений на французький зразок. „инний нин≥ ÷  ™гипту 1949 p. ор≥Їнто≠ваний здеб≥льшого на французький ÷ . ѕри його впор¤дкуван≠н≥ використан≥ також ÷  ≤тал≥њ 1942 p., франко-≥тал≥йський проект зобов'¤зального права (1928 p.), французька судова прак≠тика. ” ньому замало правових норм та ≥нститут≥в мусульмансь≠кого походженн¤ (≥нститут даруванн¤, право куп≥вл≥). ” Ћ≥ван≥ в 1932 p. прийн¤тий кодекс зобов'¤зального ≥ догов≥рного права, розроблений французькими юристами. ÷  —ир≥њ 1949 р. тексту≠ально в≥дтворюЇ ÷  ™гипту. “е ж саме характерне дл¤ ÷  Ћ≥в≥њ та ≤раку. ѕравда, норми мусульманського права в цих кодексах подан≥ б≥льшою м≥рою, н≥ж у ÷  ™гипту.

«а моделлю французького цив≥льного законодавства форму≠ютьс¤ торгов≥ кодекси, кодекси торгового мореплаванн¤, ци≠в≥льн≥ процесуальн≥ кодекси де¤ких крањн јрав≥йського п≥вост≠рова. “орговий кодекс став поштовхом до оформленн¤ торгово≠го права Ч галуз≥ права, доти нев≥домоњ мусульманському праву. “ак, в јлжир≥, “ун≥с≥ ≥ ћарокко торгове ≥ зобов'¤зальне право Ї ≥дентичним французькому. —≥мейн≥ ≥ спадков≥ в≥дносини му≠сульман цих крањн регулюютьс¤ мусульманським правом.

” законах ≥ кодексах, прийн¤тих у сфер≥ регулюванн¤ кон≠ституц≥йних, адм≥н≥стративних, цив≥льних, крим≥нальних, про≠цесуальних та ≥нших правових в≥дносин багатьох крањн, норми мусульманського права поступилис¤ м≥сцем нормам, запозиче≠ним ≥з континентального або загального права.

Ќекодиф≥кованими залишалис¤ питанн¤ с≥мейного права ≥ осо≠бистого статусу в широкому розум≥нн≥. ” “уреччин≥ нав≥ть ÷и≠в≥льний ≥ ÷ив≥льний процесуальний кодекси (опубл≥кован≥ в 1870 ≥ 1876 pp. в≥дпов≥дно за назвою Ђћессельї) не торкалис¤ питань особистого статусу, а також с≥мейного ≥ спадкового права. ” —ау≠д≥вськ≥й јрав≥њ спроба корол¤ ≤бн-—ауда (1927 p.) створити схожий кодекс мусульманського права на основ≥ доктринального викладу ≤бн-“аймою зустр≥ла неприйн¤тт¤ з боку опозиц≥њ.

≤ все ж наприк≥нц≥ 20-х Ч на початку 30-х рок≥в XX ст. в ≥сламських крањнах були проведен≥ правов≥ реформи, що стосу≠валис¤ с≥мейного ≥ спадкового права. ѕроте загальна активн≥сть арабських крањн у реформуванн≥ ц≥Їњ сфери в≥дносин припадаЇ на пер≥од п≥сл¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, коли процес кодиф≥кац≥њ в ц≥лому посиливс¤.  одекси особистого статусу були прийн¤т≥ в —ир≥њ, “ун≥с≥, ћарокко, ™гипт≥, …ордан≥њ, ≤раку, ѕ≥вденному …Їмен≥. ¬ јлжир≥ законодавче реформовано режим оп≥ки та ≥н≠ститут безв≥сноњ в≥дсутност≥. ¬плив зах≥дноЇвропейськоњ право≠воњ традиц≥њ на колись-то ортодоксальн≥ сфери мусульманського права ≥стотно похитнув його непорушн≥сть. ” “уреччин≥ в ре≠зультат≥ проведених реформ континентальне право практично витиснуло мусульманськ≥ правов≥ норми.

ѕануванн¤ за нових час≥в ≥дењ модерн≥зац≥њ на зах≥дний зра≠зок зам≥нилос¤ наприк≥нц≥ XX ст. черговою хвилею ≥слам≥зац≥њ. ѕро це св≥дчить норма  онституц≥њ ≤сламськоњ –еспубл≥ки ≤ран 1979 p. (д≥Ї нин≥ у редакц≥њ 1989 р.) про в≥дпов≥дн≥сть шар≥ату всього законодавства. ¬ ≤ран≥ засновано своЇр≥дний орган кон≠ституц≥йного контролю п≥д назвою ќп≥кунська рада. ƒо њњ скла≠ду вход¤ть св≥тськ≥ та мусульманськ≥ юристи, ¤к≥ у 10-денний строк зобов'¤зан≥ перев≥р¤ти закони, прийн¤т≥ ≤сламськими кон≠сультативними зборами, на њх в≥дпов≥дн≥сть критер≥¤м ≥сламу ≥  онституц≥њ.

” раз≥ нев≥дпов≥дност≥ закони повертаютьс¤ до «бор≥в на пе≠регл¤д, ≥ лише в р≥дких випадках при цьому вважаютьс¤ при≠датними дл¤ введенн¤ в д≥ю. ≤слам≥зац≥Їю в≥дзначене нав≥ть кри≠м≥нальне право ≤рану. ќднак вторгненн¤ в ≥сламськ≥ правов≥ системи закону ¤к основного джерела права за прикладом конти≠нентальних держав перетворилос¤ на незворотний процес.

ќтже, за допомогою закону державою санкц≥онуЇтьс¤ ¤к до≠ктрина, принцип, так ≥ норма мусульманського права.

ќсобливост≥ судовоњ системи

¬ основ≥ мусульманського правосудд¤ лежала легенда про ћагомета, ¤кий спочатку особисто розгл¤дав майже вс≥ спори м≥ж членами мусульманськоњ общини, а також м≥ж мусульмана≠ми ≥ немусульманами. «годом в≥н доручав в≥дправленн¤ право≠судд¤ в пров≥нц≥¤х нам≥сникам. «а тих час≥в ≥сламськ≥ крањни не знали спец≥ально призначеного зв≥льненого судд≥. —падкоЇмц≥ ћагомета ¤к глави держави також тримали верховну судову вла≠ду в руках, доручаючи нам≥сникам розв'¤зувати конфл≥кти м≥ж мусульманами. Ќам≥сники, у свою чергу, нер≥дко передоручали цю роботу спец≥ально п≥д≥браним особам Ч знавц¤м права. ѕо≠ступово оформивс¤ самост≥йний державний апарат Ч суд, склад ¤кого затверджувавс¤ володарем, а пот≥м верховним суддею, ¤кий д≥¤в в≥д ≥мен≥ володар¤. Ќа цей пер≥од припадаЇ правл≥нн¤ дина≠ст≥њ јббасид≥в (750-1258 pp.). ¬же тод≥ судд≥ екзаменувалис¤ на предмет знанн¤ мусульманського права, њх д≥¤льн≥сть контролю≠валас¤ верховним суддею.

ћусульманськ≥ крањни з часу правл≥нн¤ династ≥њ јббасид≥в створили дуал≥стичну судову систему, ¤ка збереглас¤ до другоњ половини XIX ст. њњ складали два види суд≥в:

Ч Ђсуди кад≥ї, що зд≥йснювали правосудд¤ в≥дпов≥дно до мусульманського права. ¬они зверталис¤ до рел≥г≥йноњ сов≥ст≥ в≥руючих ≥ розраховували на добров≥льне виконанн¤ ними судо≠вих р≥шень;

Ч Ђв≥домства скаргї Ч суди, що д≥¤ли на основ≥ звичањв ≥ пра≠вових розпор¤джень (регламент≥в), установлених владою. ƒ≥¤ль≠н≥сть Ђв≥домств скаргї не додержувалас¤ суворих норм мусуль≠манського права. ÷≥ суди спиралис¤ на силу державного при≠мусу.

ѕор¤док розгл¤ду справ у судах мав своњ в≥дм≥нност≥. —уди св≥тськоњ спр¤мованост≥ (Ђв≥домства скаргї) використовували заборонен≥ мусульманським правом види доказ≥в, наприклад, показанн¤, одержан≥ п≥д катуванн¤ми. ¬они могли примусити сторони до мирноњ угоди, викликати св≥дк≥в за власною ≥н≥ц≥а≠тивою ≥ привести њх до прис¤ги, в≥дкласти винесенн¤ р≥шенн¤ до остаточного розгл¤ду питанн¤ ≥ встановленн¤ ≥стини та ≥н. —фера повноважень суд≥в кад≥ була вужчою, н≥ж у Ђв≥домств скаргї. ўе з XVI ст. ≥з в≥данн¤ кад≥ були вилучен≥ торгов≥ спори.

1	2	3

Ќазва: ћусульманське право в сучасних правових системах загальна характеристика
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2621 прочитано)