≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ѕон¤тт¤ зм≥шаного типу правовоњ системи. ƒжерела (форми) права скандинавських крањн. —истема права.  одиф≥кац≥¤

ѕон¤тт¤ зм≥шаного типу правовоњ системи. ƒжерела (форми) права скандинавських крањн. —истема права.  одиф≥кац≥¤

«м≥шаний тил правовоњ системи Ч це сукупн≥сть нац≥ональних правових систем, ¤к≥ мають сп≥льн≥ риси, що про¤вл¤ютьс¤ в Їдност≥ њх законом≥рностей ≥ тенденц≥й розвитку на основ≥ сприй≠н¤тт¤ елемент≥в правових систем романо-германського ≥ англо-американського тип≥в. ” зм≥шаному тип≥ правовоњ системи до≠м≥нуЇ нормативно-правовий акт ¤к юридичне джерело права. Ќорм≥ права ¤к еталону повед≥нки в≥дведена основна роль у ре≠гулюванн≥ сусп≥льних в≥дносин. —удова практика пос≥даЇ ≥стот≠не м≥сце в систем≥ джерела права. “очн≥ше, цей тип правовоњ системи можна назвати г≥бридним типом.

«м≥шаними можна вважати багато правових систем сучасно≠ст≥. ѕри вид≥ленн≥ г≥бридного типу правовоњ системи маютьс¤ на уваз≥ групи систем, в ¤ких ≥снують елементи двох класичних тип≥в Ч романо-германського ≥ англо-американського. ƒо цього типу правовоњ системи належать п≥вн≥чноЇвропейська (сканди≠навська) ≥ латиноамериканська групи правових систем.

«давалос¤ б, крањни ѕ≥вн≥чноњ ™вропи ≥ Ћатинськоњ јмерики, знаход¤чись у р≥зних частинах св≥ту, не могли розвиватис¤ одно≠типно. ќднак, незалежно одне в≥д одного, п≥вн≥чноЇвропейське ≥ латиноамериканське право сформувалис¤ п≥д впливом рецепц≥њ де¤ких елемент≥в одних тих самих тип≥в правовоњ системи Ч кон≠тинентальноњ та загального права. ≤ хоча сприйн¤тт¤ ≥ноземного елемента л¤гало на нац≥ональний грунт, ¤кий був ≥ Ї неоднор≥д≠ним у скандинавських ≥ латиноамериканських крањн, њх правов≥ системи мають багато/сп≥льного. ÷е даЇ п≥дставу в≥днести њх до одного типу правовоњ системи Ч зм≥шаноњ (г≥бридноњ). ќднак при схожих сп≥льних рисах кожна ≥з груп збер≥гаЇ своњ особливост≥.

«агальна характеристика скандинавськоњ групи правових систем

ќб'Їднанн¤ правових систем скандинавських крањн в одну групу (п≥дтип) обумовлено сп≥льн≥стю њх генези ≥ сучасного роз≠витку. –ег≥онами поширенн¤ п≥вн≥чноЇвропейського права Ї Ўвец≥¤, Ќорвег≥¤, ƒан≥¤, ‘≥нл¤нд≥¤, ≤сланд≥¤. √еограф≥чне вони близьк≥ до крањн романо-германського типу правовоњ системи. ѕроте, на в≥дм≥ну в≥д нього, ц¤ група правових систем не зазна≠ла глибокого впливу римського права. ¬она зазнала його лише частково Ч так само, ¤к ≥ впливу торгових звичањв м≥ст-держав н≥мецького узбережж¤ Ѕалтики за час≥в середньов≥чч¤. ¬плив римського права на скандинавськ≥ крањни був опосередкованим Ч через континентальне право. ” дус≥ цього права нормативно-правовий акт (закон) визнано головним джерелом права. ¬одно≠час з цим ≥стотну увагу прид≥лено судов≥й практиц≥, поширен≥й у крањнах загального права, ≥ визнано роль судового прецеденту. ≤нш≥ властивост≥ загального права (правило прецеденту, техн≥ка судових доказ≥в, пр≥оритет процесуального права над матер≥аль≠ним правом ≥ т.≥н.) не знайшли п≥дірунт¤ дл¤ свого зростанн¤. јвтономн≥сть ≥ самобутн≥сть скандинавськоњ групи правових си≠стем потребуЇ њх розгл¤ду за межами ¤к загального права, так ≥ континентального типу права.

ќснови Їдност≥ в нормах скандинавських крањн були закла≠ден≥ ще у XII ст. ћ≥рилом регулюванн¤ сусп≥льних в≥дносин стали норми давньогерманського права. “≥сн≥ пол≥тичн≥, економ≥чн≥ ≥ культурн≥ зв'¤зки п≥вн≥чноЇвропейських крањн справили ≥стот≠ний вплив на формуванн¤ Їдиного скандинавського права. ” середн≥ стол≥тт¤ три корол≥вства Ч ƒан≥¤, Ќорвег≥¤ ≥ Ўве≠ц≥¤ Ч створили Їдиний союз, закр≥плений  альмарською ун≥Їю (1397 p.), ¤кий про≥снував до 1523 p. ≤ в подальшому зв'¤зки цих держав не переривалис¤, що спри¤ло виробленню сп≥льних рис њх правових систем.

Ѕ≥льш складний ≥сторичний шл¤х пройшла ‘≥нл¤нд≥¤. Ѕуду≠чи завойованоњ Ўвец≥Їю в XII-XIII стол≥тт¤х, вона перебувала у њњ склад≥ до 1809 p. ѕ≥сл¤ рос≥йсько-шведськоњ в≥йни ‘≥нл¤нд≥¤ в≥д≥йшла до –ос≥њ, перетворившись на њњ автономну одиницю. “аке становище ‘≥нл¤нд≥њ де¤кою м≥рою дозволило њй зберегти самобутню правову систему, а п≥сл¤ набутт¤ незалежност≥ в 1918 p. в≥дновити перерван≥ в≥дносини з≥ Ўвец≥Їю.

¬плив правовоњ системи ƒан≥њ просл≥джуЇтьс¤ в Ќорвег≥њ та ≤сланд≥њ, тому що з к≥нц¤ XIV ст. понад 400 рок≥в датська коро≠л≥вська династ≥¤ централ≥зовано правила в цих трьох державах. ” 1814р. ƒан≥¤ змушена була поступитис¤ Ќорвег≥Їю Ўвец≥њ. ” 1906 p. Ќорвег≥¤ спромоглас¤ набути статусу повноњ автоном≥њ. ≤сланд≥¤ була проголошена незалежною державою в 1918 p., але залишалас¤ в ун≥њ з монарх≥чноњ ƒан≥Їю до 1944 p.

” XVII-XVIII стол≥тт¤х у крањнах ѕ≥вн≥чноњ ™вропи були п≥дготовлен≥ ун≥версальн≥ кодекси Ч зведен≥ акти, ¤к≥ стали фун≠даментом ≥ стартовим майданчиком дл¤ подальшого формуван≠н¤ њх правових систем. Ќайважлив≥ш≥ з них:

ƒатський закон  р≥ст≥ана V (1683) Ч зв≥д закон≥в, що д≥¤в у ƒан≥њ ≥ Ўвец≥њ (з 1687 p. п≥д назвою ЂЌорвезьке правої). ¬≥н охоплював р≥зн≥ галуз≥ права. Ќайдокладн≥ше в ньому викладен≥ крим≥нальн≥ закони. ÷ей зв≥д закон≥в н≥коли не скасовувавс¤. Ќа цей час застосовуютьс¤ лише де¤к≥ його положенн¤.

«в≥д закон≥в Ўведськоњ держави 1734 p. Ч результат розвитку шведського ≥ почасти ф≥нського права, оск≥льки в ком≥с≥њ з п≥д≠готовки реформи законодавства працювали ¤к шведськ≥, так ≥ ф≥нськ≥ юристи (‘≥нл¤нд≥¤ тод≥ перебувала у склад≥ Ўвец≥њ). ” дев'¤тьох розд≥лах зводу викладено нормативн≥ розпор¤джен≠н¤, що стосуютьс¤ основних галузей права Ч матер≥ального (шлюб, спадкуванн¤, нерухом≥сть, буд≥вництво, торг≥вл¤, право≠порушенн¤ ≥ покаранн¤); процесуального (процедура судового розгл¤ду цив≥льних ≥ крим≥нальних справ), а також виконанн¤ судових р≥шень. ÷ей правовий акт формально вважаЇтьс¤ чинним у сучасноњ Ўвец≥њ. ѕрот¤гом XX ст. його ≥стотним чином перероблено. ¬досконален≥ розд≥ли про шлюб (1920 p.), судовий розгл¤д (1948 p.), спадкуванн¤ (1959 p.), нерухом≥сть (1970 р.) та ≥н. —творено кодекси та ≥нш≥ нормативно-правов≥ акти з питань трудових в≥дносин, про акц≥онерн≥ товариства, охорону навко≠лишнього середовища, соц≥альне забезпеченн¤ та ≥н.

—п≥льн≥сть державно-правових корен≥в скандинавських кра≠њн, схож≥сть мов, розвиток культурних зв'¤зк≥в послужили п≥д≠ставою дл¤ Їдност≥ джерел права, системи права ≥ законодавст≠ва, ун≥ф≥кац≥њ скандинавського права (див.: І Ђ”н≥ф≥кац≥¤ права скандинавських крањнї).

ƒжерела (форми) права скандинавських крањн

ќсновними джерелами (формами) права скандинавських крањн Ї так≥.

1. «акони. ѕод≥л¤ютьс¤ на конституц≥йн≥ ≥ звичайн≥.

2. ѕ≥дзаконн≥ акти, прийн¤т≥ ур¤дом у пор¤дку делегованого законодавства (у Ўвец≥њ њх к≥льк≥сть перевищуЇ к≥льк≥сть зако≠н≥в, прийн¤тих парламентом-риксдагом).

3. ѕ≥дзаконн≥ акти м≥н≥стерств ≥ в≥домств.

4. ѕравовий звичай, ¬изнаЇтьс¤ допом≥жним юридичним джерелом права. «деб≥льшого застосовуЇтьс¤ у сфер≥ торгового ≥ морського права. ѕосиланн¤ на звичай включаютьс¤ у тексти в≥дпов≥дних договор≥в.

Ќа територ≥њ √ренланд≥њ м≥сцевий правовий звичай почасти д≥Ї у сфер≥ цив≥льно-правових в≥дносин пор¤д ≥з датськими за≠конами. ¬≥н регулюЇ правов≥ насл≥дки шлюбу. ƒо прийн¤тт¤  ри≠м≥нального кодексу 1954 р. у √ренланд≥њ застосовувалис¤ звичањ, що ірунтувалис¤ на усних переказах. ” ≤сланд≥њ зберегли зна≠ченн¤ правов≥ звичањ стародавнього походженн¤, з≥бран≥ у Ђгра-гасї.

5. —удовий прецедент. ™ важливим ≥ не завжди т≥льки допо≠м≥жним джерелом права. …ого роль Ї особливо значною в ƒан≥њ ≥ Ќорвег≥њ, менше Ч у Ўвец≥њ. ѕо¤снюЇтьс¤ це тим, що в ƒан≥њ ≥ Ќорвег≥њ де¤к≥ правов≥ ≥нститути в сфер≥ цив≥льного обороту, цив≥льних правопорушень законодавче не врегульовано. ” ƒа≠н≥њ, наприклад, Ї де¤к≥ важлив≥ законодавч≥ акти (закони про реЇстрац≥ю земель 1926 р., про куп≥влю-продаж товар≥в 1906 p., про страхуванн¤ 1930 р., про торг≥влю 1966 p.), проте цив≥льно-правов≥ в≥дносини регулюютьс¤ переважно нормами прецедентного права. «акони також зазнали впливу прецедентного права. ” них не визнаЇтьс¤ форма укладенн¤ договор≥в. „ерез в≥дсут≠н≥сть законодавчих акт≥в про цив≥льн≥ правопорушенн¤ застосо≠вуютьс¤ норми прецедентного права, побудован≥ на принцип≥ винноњ в≥дпов≥дальност≥. ÷≥ норми лише у виключних випадках припускають в≥дпов≥дальн≥сть за д≥њ ≥нших ос≥б.

Ѕагато закон≥в скандинавських крањн складен≥ з розрахунком на судд≥вський розсуд. —уди зобов'¤зан≥ додержуватис¤ р≥шень, прийн¤тих у аналог≥чних справах вищими судами, в першу чер≠гу ¬ерховним судом. “ак, р≥шенн¤ ¬ерховного суда, ≥нод≥ й ≥н≠ших судових ≥нстанц≥й Ќорвег≥њ, винесен≥ ними у конкретн≥й справ≥, мають силу Ђпереконуючого прецедентуї дл¤ нижчих суд≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д англ≥йського права тут судов≥ р≥шенн¤ фо≠рмулюютьс¤ конкретно ≥ не виступають ¤к загальн≥, жорстк≥ та сувор≥ правила, розрахован≥ на безумовне застосуванн¤ в майбут≠ньому.

6. ѕринципи права. ¬икористовуютьс¤ ¤к джерело права при розгл¤д≥ конкретноњ справи. “ак, в ≤сланд≥њ судд¤ при винесенн≥ р≥шенн¤ у справ≥ керуЇтьс¤ власною правосв≥дом≥стю, принци≠пом справедливост≥.

Ќа джерелах скандинавського права позначивс¤ вплив гер≠манського права. ¬≥н був особливо значним м≥ж двома св≥тови≠ми в≥йнами XX ст. ѕричинами цього можна назвати:

1) на¤вн≥сть контакт≥в м≥ж правознавц¤ми п≥вн≥чних крањн ™вропи ≥ Ќ≥меччини, ¤к≥ дозвол¤ють њм активно обм≥нюватис¤ науковою ≥нформац≥Їю;

2) сприйн¤тт¤ ≥сторико-правовою наукою п≥вн≥чних крањн культурноњ спадщини Ќ≥меччини з њњ романтизмом ≥ рецепц≥Їю римського права, ¤ка не зачепила скандинавськ≥ крањни;

3) високий р≥вень розвитку н≥мецького правознавства, в≥д≠працюванн¤ методу юриспруденц≥њ пон¤ть, що дисципл≥нуЇ юри≠дичну думку, де вимоги ¤сност≥ ≥ м≥цност≥ передумов, лог≥чно стрункоњ посл≥довност≥ в аргументац≥њ завжди були виключно високими;

1	2	3

Ќазва: ѕон¤тт¤ зм≥шаного типу правовоњ системи. ƒжерела (форми) права скандинавських крањн. —истема права.  одиф≥кац≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (1827 прочитано)