≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ѕон¤тт¤ ≥ ознаки юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ѕринципи ≥ функц≥њ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥

ѕон¤тт¤ ≥ ознаки юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ѕринципи ≥ функц≥њ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥

ёридична в≥дпов≥дальн≥сть Ч це р≥зновид соц≥альноњ в≥дпо≠в≥дальност≥.

¬ юридичн≥й науц≥ ≥снуЇ двохаспектне розум≥нн¤ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥:

“ут йтиметьс¤ про юридичну в≥дпов≥дальн≥сть негативного (ретроспективного, або охоронного) характеру.

ёридична в≥дпов≥дальн≥сть Ч це передбачен≥ законом вид ≥ м≥ра державно-владного (примусового) зазнанн¤ особою втрат благ особистого, орган≥зац≥йного ≥ майнового характеру за вчи≠нене правопорушенн¤.

ќзнаки юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ так≥.

1. —пираЇтьс¤ на державний примус у форм≥ каральних ≥ правов≥дновлюючих (компенсац≥йних) способ≥в.

ƒержавний примус Ч це державно-владний вплив в≥дпов≥д≠них державних орган≥в ≥ службових ос≥б на повед≥нку людей.  рим≥нальне ≥ адм≥н≥стративне законодавства передбачають дер≠жавний примус, ¤кий завжди реал≥зуЇтьс¤ через д≥¤льн≥сть спе≠ц≥альних державних орган≥в, а цив≥льне законодавство Ч мож≠лив≥сть добров≥льного виконанн¤ обов'¤зк≥в (в≥дшкодуванн¤ запод≥¤ноњ шкоди).

ёридичну в≥дпов≥дальн≥сть не можна зводити до державного примусу, ¤к ≥ державний примус Ч до юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ƒержавний примус може зд≥йснюватис¤ у р≥зн≥ способи, не по≠в'¤зан≥ з юридичною в≥дпов≥дальн≥стю (наприклад, примусове л≥куванн¤ ос≥б, що вчинили небезпечн≥ дл¤ сусп≥льства д≥њ в ста≠н≥ неосудност≥, митний огл¤д багажу, примусове ст¤гненн¤ ал≥≠мент≥в на утриманн¤ д≥тей та ≥н.).

–азом з тим держава покликана вживати певних заход≥в при≠мусу до суб'Їкт≥в (ф≥зичних або юридичних ос≥б), ¤к≥ вчинили правопорушенн¤. ÷≥ примусов≥ заходи мають правовий характер ≥ Ї м≥рами легального державного примусу: вони зд≥йснюютьс¤ лише компетентними органами у визначених законом формах.

2. ¬иражаЇтьс¤ в обов'¤зку особи зазнавати певних втрат Ч позбавленн¤ конкретних благ особистого (позбавленн¤ вол≥, посади та ≥н.), орган≥зац≥йного ≥ майнового характеру (конф≥с≠кац≥¤ майна, штраф) за свою вину, тобто нести кару, ¤ка Ї но≠вим, додатковим, юридичним обов'¤зком, що не ≥снував до пра≠вопорушенн¤.

3. ЌастаЇ лише за вчинен≥ або вчинюван≥ правопорушенн¤ у раз≥ встановленн¤ складу правопорушенн¤. ÷¤ вимога Ї обов'¤з≠ковою при покладанн≥ крим≥нальноњ або адм≥н≥стративноњ в≥д≠пов≥дальност≥. —уб'Їктом юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ може бути лише особа (ф≥зична або юридична), винна в порушенн≥ правових розпор¤джень.

јкцентуЇмо увагу на тому, що юридична в≥дпов≥дальн≥сть настаЇ за в≥дданн¤ ≥ виконанн¤ ¤вно злочинного розпор¤дженн¤ чи наказу (ст. 60  онституц≥њ ”крањни).

Ќе Ї правопорушенн¤ми необх≥дна оборона, крайн¤ необ≠х≥дн≥сть, профес≥йний ризик.

4. «д≥йснюЇтьс¤ компетентним органом у сувор≥й в≥дпов≥дност≥ з законом, а саме Ч з санкц≥¤ми норм права, ¤кими встановлю≠ютьс¤ вид ≥ м≥ра втрат. ёридична в≥дпов≥дальн≥сть Ї реал≥зац≥Їю санкц≥њ правовоњ норми в конкретному випадку стосовно конк≠ретноњ особи.

5. «д≥йснюЇтьс¤ в ход≥ правозастосовноњ д≥¤льност≥ за дотри≠манн¤ певного процедурно-процесуального пор¤дку ≥ форм, вста≠новлених законом (цив≥льним процесуальним ≥ крим≥нально-процесуальним законом про адм≥н≥стративн≥ правопорушенн¤). ѕоза процесуальною формою юридична в≥дпов≥дальн≥сть Ї не≠можливою.

ѕор¤док прит¤гненн¤ до юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ визна≠чаЇтьс¤ нормами процесуального права: породжуван≥ ними про≠цесуальн≥ правов≥дносини служать формою в≥дносин юридичноњ в≥дпов≥дальност≥.

ѕринципи ≥ функц≥њ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥

ѕринципи юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ Ч це незаперечн≥ вих≥д≠н≥ вимоги, що ставл¤тьс¤ до правопорушник≥в ≥ дозвол¤ють за≠безпечувати правопор¤док у сусп≥льств≥. ¬они Ї р≥зновидом м≥ж≠галузевих принцип≥в права, в≥дображають його глибинн≥ устале≠н≥ законом≥рн≥ зв'¤зки.

” демократичн≥й, соц≥альн≥й, правов≥й держав≥ юридична в≥дпо≠в≥дальн≥сть передбачаЇтьс¤ лише за д≥¤нн¤, що Ї протиправними:

1) за ф≥зичн≥ д≥¤нн¤ (а не за думки, св≥тогл¤д, особист≥сн≥ властивост≥);

2) за сусп≥льне шк≥длив≥ ≥, ¤к правило, винн≥ д≥¤нн¤, вчинен≥ дел≥ктоздатною особою.

ўодо винност≥ д≥¤нн¤ Ї окрем≥ вин¤тки в цив≥льному прав≥, так звана Ув≥дпов≥дальн≥сть без виниФ Ч обов'¤зок орган≥зац≥й ≥ громад¤н, д≥¤льн≥сть ¤ких пов'¤зана з п≥двищеною небезпекою дл¤ оточенн¤ (власники автомоб≥л≥в, буд≥вництва тощо), в≥дшко≠дувати шкоду, запод≥¤ну джерелом п≥двищеноњ небезпеки (¤кщо шкода не виникла внасл≥док нездоланноњ сили або нам≥ру потер≠п≥лого). ÷≥ правила визначають цив≥льно-правову в≥дпов≥даль≠н≥сть за шкоду, запод≥¤ну ¤к неправом≥рними, так ≥ правом≥рни≠ми д≥¤ми. ¬они встановлен≥ з метою захисту прав ≥ ≥нтерес≥в особи, ¤ка постраждала в≥д транспортноњ та ≥ншоњ д≥¤льност≥, небезпечноњ дл¤ оточенн¤;

3) за юридичне заборонен≥ д≥¤нн¤, тобто д≥¤нн¤, що супере≠чать природ≥ права ≥ л≥тер≥ закону;

4) за власн≥ д≥¤нн¤ правопорушника.

ёридична в≥дпов≥дальн≥сть ірунтуЇтьс¤ на принципах:

1) законност≥ Ч

пол¤гаЇ у тому, що юридична в≥дпов≥дальн≥сть:

Х настаЇ за д≥¤нн¤, передбачен≥ законом; застосовуЇтьс¤ в су≠вор≥й в≥дпов≥дност≥ з визначеним законом пор¤дком;

Х припускаЇ на¤вн≥сть складу правопорушенн¤ (тобто на¤в≠н≥сть протиправного, винного д≥¤нн¤);

Х настаЇ лише перед передбаченими законом компетентними органами;

Х припускаЇ конституц≥йн≥сть закону, що встановлюЇ м≥ру в≥д≠пов≥дальност≥.

Ќезнанн¤ закон≥в не зв≥льн¤Ї в≥д в≥дпов≥дальност≥ (ст. 68  он≠ституц≥њ ”крањни);

2) обірунтованост≥ Ч виражаЇтьс¤ в:

Х установленн≥ самого факту вчиненого правопорушником про≠типравного д≥¤нн¤ ¤к об'Їктивноњ ≥стини;

Х встановленн≥ ≥нших юридичне значущих факт≥в, пов'¤заних з висновками про факт ≥ суб'Їкта правопорушенн¤;

3) доц≥льност≥ Ч

пол¤гаЇ у в≥дпов≥дност≥ обраного заходу впливу на правопоруш≠ника ц≥л¤м юридичноњ в≥дпов≥дальност≥ (захистити правопор¤≠док, виховати поважне ставленн¤ до права).

÷ей принцип вимагаЇ:

Х ≥ндив≥дуал≥зац≥њ державно-примусових заход≥в залежно в≥д т¤жкост≥ правопорушенн¤ ≥ властивостей правопорушника ¤к особи в≥дпов≥дальност≥ (ст. 61  онституц≥њ ”крањни: Ђёри≠дична в≥дпов≥дальн≥сть особи маЇ ≥ндив≥дуальний характерї);

Х пом'¤кшенн¤ ≥ нав≥ть в≥дмова в≥д застосуванн¤ заход≥в в≥д≠пов≥дальност≥ за на¤вност≥ можливост≥ дос¤гти њњ мети ≥н≠шим шл¤хом;

4) нев≥дворотност≥ Ч пол¤гаЇ в:

Х неминучост≥ настанн¤ в≥дпов≥дальност≥ правопорушника;

Х оперативност≥ застосуванн¤ заход≥в в≥дпов≥дальност≥ за вчи≠нен≥ правопорушенн¤;

Х профес≥онал≥зм≥ ≥ добросов≥сност≥ д≥¤льност≥ правоохорон≠них орган≥в;

Х ефективност≥ заход≥в, застосовуваних до правопорушник≥в;

5) своЇчасност≥ Ч означаЇ

Х можлив≥сть прит¤гненн¤ правопорушника до в≥дпов≥дальност≥ прот¤гом строку давност≥, тобто пром≥жку часу, не занадто в≥ддаленого в≥д факту правопорушенн¤.

ƒл¤ адм≥н≥стративних ≥ дисципл≥нарних проступк≥в установ≠лений строк давност≥ в к≥лька м≥с¤ц≥в, дл¤ крим≥нальних злочи≠н≥в Ч в≥д одного року до 10-15 рок≥в (залежно в≥д т¤жкост≥ злочину ≥ обставин справи). ¬иконанн¤ вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладенн¤ адм≥н≥стративного ст¤гненн¤ також обмежено строком давност≥. ћайнова в≥дпов≥≠дальн≥сть зд≥йснюЇтьс¤ в межах строку задавненн¤ позову;

6) справедливост≥ Ч ви¤вл¤Їтьс¤ в такому.

Х крим≥нальне покаранн¤ не встановлюЇтьс¤ за проступки;

Х при встановленн≥ заход≥в покаранн¤ ≥ ст¤гненн¤ не повинно принижуватис¤ людська г≥дн≥сть;

Х зворотноњ д≥њ в час≥ не маЇ закон, що встановлюЇ в≥дпов≥≠дальн≥сть або посилюЇ (але не пом'¤кшуЇ) њњ;

Х за одне правопорушенн¤ встановлюЇтьс¤ т≥льки одне пока≠ранн¤.

ЂЌ≥хто не може бути дв≥ч≥ прит¤гнений до юридичноњ в≥дпов≥≠дальност≥ одного виду за одне й те саме правопорушенн¤ї (ст. 61  онституц≥њ ”крањни).

1	2

Ќазва: ѕон¤тт¤ ≥ ознаки юридичноњ в≥дпов≥дальност≥. ѕринципи ≥ функц≥њ юридичноњ в≥дпов≥дальност≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2552 прочитано)