≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ѕон¤тт¤ ≥ структура правосв≥домост≥

 ласиф≥кац≥¤ форм правосв≥домост≥ за суб'Їктами ≥ глибиною в≥дображенн¤ правовоњ д≥йсност≥

«а суб'Їктами (нос≥¤ми) правосв≥домост≥ розр≥зн¤ють так≥ фо≠рми правосв≥домост≥:

1) ≥ндив≥дуальну Ч сукупн≥сть правових погл¤д≥в, почутт≥в, настроњв ≥ переконань конкретного ≥ндив≥да;

2) групову Ч виражаЇ ставленн¤ до права, правових ¤вищ, њх оц≥нку з боку соц≥альних груп, формальних ≥ неформальних ко≠лектив≥в, в≥дображаЇ њх загальн≥ ≥нтереси ≥ потреби, њх сп≥вв≥дно≠шенн¤ з ≥нтересами всього сусп≥льства (наприклад, вимоги страй≠куючих шахтар≥в);

3) сусп≥льну Ч виражаЇ ставленн¤ до права всього сусп≥льст≠ва, в≥дображаЇ його ≥нтереси.

—усп≥льна ≥ групова правосв≥дом≥сть про¤вл¤Їтьс¤ не ≥накше ¤к через ≥ндив≥дуальну правосв≥дом≥сть, ≥ в кожн≥й людин≥ вона проходить кр≥зь призму особистих ≥нтерес≥в, рис характеру. Ѕуло б нев≥рним говорити, що сусп≥льна ≥ групова св≥дом≥сть Ч це сума суджень про право кожного ≥з член≥в соц≥альних груп, на≠роду (сусп≥льства). —усп≥льна ≥ групова правосв≥дом≥сть виражаЇ найзагальн≥ш≥, так≥, що зб≥гаютьс¤ оц≥нки права ≥ правових ¤вищ членами соц≥альних сп≥льнот.

«а глибиною в≥дображенн¤ правовоњ д≥йсност≥ правосв≥дом≥сть може бути:

1) повс¤кденною, непрофес≥йною Ч ¤вл¤Ї собою життЇв≥, ча≠сом поверхнев≥ судженн¤ про право людини, ¤ка стикаЇтьс¤ з правом у повс¤кденн≥й трудов≥й, с≥мейн≥й, сусп≥льн≥й та ≥нших сферах житт¤. ¬она створюЇтьс¤ насамперед ¤к результат того юридичного вихованн¤, що вона одержуЇ, будучи членом упо≠р¤дкованого сусп≥льства;

2) профес≥йною Ч спец≥ал≥зован≥ правов≥ знанн¤, що викори≠стовуютьс¤ в робот≥ профес≥оналами-юристами (у суд≥ прокурор Ч обвинувачуЇ, адвокат Ч захищаЇ та ≥н.). ¬она включаЇ:

а) наукову (теоретичну) правосв≥дом≥сть учених, викладач≥в вуз≥в;

б) практичну правосв≥дом≥сть судд≥в, юрисконсульт≥в, адво≠кат≥в, прокурор≥в та ≥н. ѕравосв≥дом≥сть юриста припускаЇ ви≠сокий р≥вень правового мисленн¤, багато в чому Ї детерм≥нова≠ною чинним правом.

‘ункц≥њ правосв≥домост≥. –оль правосв≥домост≥ в процес≥ правотворчост≥ ≥ право реал≥зац≥њ

‘ункц≥њ правосв≥домост≥ Ч це основн≥ напр¤мки њњ впливу на правов≥ ¤вища, правову систему в ц≥лому. ѕравосв≥дом≥сть Ч елемент правовоњ системи, поЇднан≥ з њњ ≥ншими елементами:

системою права, системою законодавства, юридичною практи≠кою, правовою культурою тощо.

ќсновн≥ функц≥њ правосв≥домост≥:

1) когн≥тивна (п≥знавальна, ≥нформац≥йна) Ч припускаЇ знан≠н¤ права, по≥нформован≥сть про нормативн≥ акти, зм≥ст юридич≠них норм; без ≥нформац≥њ про закон не може бути ≥ ставленн¤ до нього.

¬≥дзначимо, що правова ≥нформац≥¤ Ч це сукупн≥сть доку≠ментованих або публ≥чно проголошених в≥домостей про право, його систему та джерела реал≥зац≥њ, юридичн≥ факти, правов≥д≠носини, правопор¤док, правопорушенн¤ ≥ боротьбу з ними, њх проф≥лактику та ≥н.

ƒжерела правовоњ ≥нформац≥њ:

документован≥ юридичн≥ акти ≥ правов≥ принципи (консти≠туц≥¤, законодавч≥ ≥ п≥дзаконн≥ акти, м≥жнародн≥ договори ≥ уго≠ди, норми ≥ принципи м≥жнародного права, а також ненорматив≠н≥ правов≥ акти).

пов≥домленн¤ преси, телебаченн¤, рад≥о, публ≥чн≥ виступи та ≥нш≥ засоби ≥нформац≥њ з правових питань (Ђќф≥ц≥йний в≥сник ”крањниї, газети Ђ√олос ”крањниї, Ђ”р¤довий кур'Їрї, Ђёридич≠ний в≥сник ”крањниї, телерад≥оканал Ђѕравої та ≥н.);

2) правостворююча (ц≥нн≥сна, емоц≥йна) Ч припускаЇ ц≥нн≥сне ставленн¤ до законодавства, сп≥вв≥днесенн¤ правових норм з≥ своњми погл¤дами на правове, обов'¤зкове, необх≥дне. ÷¤ функ≠ц≥¤ св≥дчить про те, що нормативно-правов≥ акти виступають ¤к зовн≥шнЇ вираженн¤ правосв≥домост≥ сусп≥льства ≥ законодав≠чих орган≥в держави;

3) регулююча (настановна) Ч припускаЇ сп≥вв≥дношенн¤ по≠вед≥нки людей з чинною в сусп≥льств≥ системою правових роз≠пор¤джень; мотиви ≥ настанови стосовно повед≥нки, врегульова≠ноњ правом Ч в≥дпов≥дно до правових дозволень ≥ заборон.

” структур≥ правосв≥домост≥ особи кожн≥й ≥з функц≥й в≥дпов≥≠дають так≥ блоки:

1) правов≥ знанн¤;

2) правов≥ оц≥нки;

3) правов≥ настанови.

Ќеобх≥дн≥сть ≥ обс¤г правових знань особи обумовлен≥ тим, наск≥льки особа залучена до системи правових в≥дносин. Ќабут≠т¤ ≥ засвоЇнн¤ правових знань зд≥йснюютьс¤ за допомогою соц≥≠ального ≥ правового досв≥ду особи. ѕройшовши через св≥дом≥сть особи, правов≥ ¤вища викликають ц≥нн≥сне до себе ставленн¤:

оц≥нюютьс¤ ¤к правов≥ знанн¤, так ≥ правова д≥йсн≥сть з погл¤ду цих знань. ¬≥дбуваЇтьс¤ процес не пр¤мого в≥дтворенн¤ в д≥¤х особи одержаних знань, а виникаЇ њх переосмислений вар≥ант, сп≥вв≥днесений з погл¤дами на правове, обов'¤зкове. ѕ≥сл¤ цьо≠го виробл¤Їтьс¤ правова настанова, ¤ка в≥дображаЇ готовн≥сть до певноњ правовоњ повед≥нки. Ѕлок правових настанов м≥стить також схильн≥сть до оц≥нки правових ¤вищ, виход¤чи з напр¤м≠ку правовоњ повед≥нки. ¬≥н впливаЇ ¤к на регулюючу (настанов≠ну), так ≥ на п≥знавальну (когн≥тивну) ≥ правостворюючу (ц≥нн≥≠сну) функц≥њ правосв≥домост≥.

ѕравосв≥дом≥сть може бути структурована на компоненти в≥д≠пов≥дно до виконуваних ними функц≥й:

Ч когн≥тивний (п≥знавальний, ≥нформац≥йний),

Ч правостворюючий (ц≥нн≥сний, емоц≥йний),

Ч регулюючий (настановний).

ѕравосв≥дом≥сть Ї необх≥дною умовою створенн¤ норм пра≠ва, њх точноњ та повноњ реал≥зац≥њ. ¬она виступаЇ фактором пова≠ги до права.

–оль правосв≥домост≥ в процес≥ правотворчост≥ ≥ право реал≥зац≥њ виражаЇтьс¤ у тому, що правосв≥дом≥сть:

Ч певною м≥рою ¤к би випереджаЇ юридичне право, Ї його безпосередн≥м ≥дейним джерелом, передуЇ йому, ≥снуЇ Ђдої права;

Ч д≥Ї Ђпаралельної з правом: уловлюЇ потреби його вдоско≠наленн¤ в напр¤мку в≥дображенн¤ об'Їктивних сусп≥льних про≠цес≥в; визначаЇ зм≥ни ≥ перспективи розвитку права; безпосере≠дньо впливаЇ на процес ≥ результати правотворчост≥;

Ч ≥снуЇ Ђп≥сл¤ї права у тому сенс≥, що служить ор≥Їнтиром вибору доц≥льного, оптимального вар≥анта повед≥нки в межах норм права, ¤к≥ застосовуютьс¤ або реал≥зуютьс¤;

Ч Ї ≥нтелектуальним ≥нструментом ефективного використанн¤ законодавства, тлумаченн¤ норм права;

Ч може використовуватис¤ ¤к важливий ≥нструмент застосу≠ванн¤ аналог≥њ закону ≥ аналог≥њ права з метою заповненн¤ про≠галин у законодавств≥;

Ч виступаЇ ¤к ≥дейно-моральний вим≥рник профес≥онал≥зму д≥¤льност≥ посадових ос≥б у систем≥ орган≥в державноњ влади ≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤;

Ч служить засобом забезпеченн¤ законност≥ ≥ справедливост≥ застосуванн¤ правових норм (зокрема, при визначенн≥ юридич≠ноњ в≥дпов≥дальност≥ за правопорушенн¤) та ≥н.

ѕраво впливаЇ на правосв≥дом≥сть тим, що воно Ї найважли≠в≥шим джерелом њњ формуванн¤, перетворенн¤ ≥ розвитку. ѕрав≠да, зм≥ст, напр¤мок цього впливу не однозначн≥ ≥ залежать в≥д ¤кост≥ законодавства, його в≥дпов≥дност≥ реальним потребам, в≥д р≥вн¤ роботи державного апарату.

ѕравова культура: зв'¤зок ≥з загальною культурою. ¬иди правовоњ культури

 ультура Ч це загальний спос≥б ≥снуванн¤ людини, њњ д≥¤льно≠ст≥ та об'Їктивований результат ц≥Їњ д≥¤льност≥. ѕродуктами куль≠тури Ї у¤вленн¤ про добро ≥ зло, звичањ, знар¤дд¤ прац≥, засоби комун≥кац≥њ та ≥н.  ультура Ч соц≥альне нормативна, а њњ норми Ч ≥сторично первинн≥, основа вс≥х ≥нших нормативних систем: ре≠л≥г≥њ, моральност≥, естетики, права. ѕраво, ¤к мораль ≥ рел≥г≥¤, Ї ≥нститутом культури, визначаЇтьс¤ њњ зм≥стом. ”с≥ юридичн≥ нор≠ми Ї нормами культури, однак не вс≥ норми культури перетворю≠ютьс¤ на юридичн≥ норми. —усп≥льство добираЇ культурн≥ нор≠ми з настановою на включенн¤ њх до права. ƒо числа в≥д≥браних трапл¤ють т≥ культурн≥ норми, що мають найб≥льшу значущ≥сть дл¤ всього сусп≥льства, виконанн¤ загально-соц≥альних завдань держави. Ќе можуть перетворитис¤ на право т≥ правила повед≥н≠ки, що не стали нормою культури. ѕраво Ч частина соц≥альноњ культури, ¤ке визначаЇ один з њњ вид≥в Ч правову культуру.

ѕравова культура т≥сно пов'¤зана з загальною культурою на≠роду, ірунтуЇтьс¤ на њњ засадах, служить в≥дображенн¤м р≥вн¤ њњ розвитку. ‘ормуванн¤ правовоњ культури не Ї в≥докремленим процесом в≥д розвитку ≥нших вид≥в культури Ч пол≥тичноњ, мо≠ральноњ, естетичноњ. ÷е комплексний процес, њх поЇднуЇ сп≥ль≠н≥сть завданн¤ Ч створенн¤ морально-правового кл≥мату в сус≠п≥льств≥, ¤кий би гарантував особ≥ реальну свободу повед≥нки в поЇднанн≥ з в≥дпов≥дальн≥стю перед сусп≥льством, забезпечував њњ права, соц≥альну захищен≥сть, повагу њњ г≥дност≥, тобто поста≠вив би людину в центр економ≥чних, соц≥альних, пол≥тичних, культурних процес≥в.

“≥сна взаЇмод≥¤ ≥ взаЇмозв'¤зок про¤вл¤ютьс¤ м≥ж правовою ≥ моральною культурою. ќц≥нка правових ¤вищ, зд≥йснювана правосв≥дом≥стю, Ї не т≥льки правовою, а й њх моральною оц≥н≠кою, визначенн¤м њх в≥дпов≥дност≥ морал≥ сусп≥льства. “ому будь-¤к≥ порушенн¤ законност≥, ≥гноруванн¤ законних прав ≥ ≥нтере≠с≥в особи, недодержанн¤ вимог справедливост≥ при вир≥шенн≥ питань про юридичну в≥дпов≥дальн≥сть завжди розгл¤даютьс¤ ¤к аморальн≥ ¤вища. ” свою чергу, правова культура справл¤Ї зво≠ротний вплив на моральну культуру. ¬она служить необх≥дною умовою формуванн¤ високих моральних ¤костей громад¤нина. «нанн¤ ≥ розум≥нн¤ сутност≥ ≥ соц≥ального призначенн¤ право≠вих ¤виш Ч права, правосудд¤, законност≥, правовоњ в≥дпов≥≠дальност≥, непохитна переконан≥сть у необх≥дност≥ суворого до≠держанн¤ норм права спри¤ють зм≥цненню у св≥домост≥ людини основних принцип≥в ≥ категор≥й морал≥.

1	2	3

Ќазва: ѕон¤тт¤ ≥ структура правосв≥домост≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2043 прочитано)