Історія, теорія держави і права > Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання. Види, способи і типи прав

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, засну­вання комерційних банків посадовими особами правоохорон­них органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розви­ток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспа­ми та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, напри­клад, стимулювання державою індивідуального будівництва бу­динків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і форму­ванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад, Законом Укра­їни про референдум уводиться нове суспільне явище — ініціати­вна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають право на участь у референдумі.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Ук­раїні:

• у сфері економічних, майнових відносин — сприяння роз­витку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

• у політичній сфері — сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянсь­кого миру і злагоди;

• у сфері управлінських відносин — сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

• у сфері охорони суспільного порядку — боротьба з коруп­цією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і сво­бод людини і громадянина.

Велике значення мають розвиток і підвищення ефективності природоохоронного законодавства, вдосконалення соціального законодавства, остаточне проведення судової реформи та ін.

Сфера дії всіх галузей законодавства, разом узятих, збігаєть­ся зі сферою правового регулювання (про предмет і метод пра­вового регулювання див. главу «Система права»).

Межі правового регулювання — межі владно-вольового впли­ву держави в особі її органів на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від не правово­го, встановлюють рамки поширення права, визначають харак­тер впливу права на свідомість і діяльність людини; обумовлю­ються як самою матерією права, так і особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб'єктів права, рівнем культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культур­но-національними, релігійними та іншими факторами.

Меж у правовому регулюванні важливо додержувати:

1) у системі суспільних відносин. Регулювати правом необхід­но лише ті суспільні відносини, які об'єктивно потребують та­кого регулювання. Не повинно бути вторгнення в галузь авто­номної свободи особи: у політичну сферу діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;

2) у діяльності держави, спрямованій на вироблення нових пра­вових відносин. Не можна насаджувати нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосві­домості і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли про­гресивному розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;

3) у використанні державою способів правового регулювання. Необхідне застосування державою правомірних способів регу­лювання: встановлення не карально-залякуючого, а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи. Превалювати мають дозволяння; зобов'язування і заборони повинні встановлювати­ся таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.

Види, способи і типи правового регулювання

Види правового регулювання розрізняють за «обсягом» суспі­льних відносин, на які воно поширюється, — це нормативне (загальне) та індивідуальне регулювання.

Нормативне регулювання — це впорядкування поведінки лю­дей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним.

Індивідуальне регулювання — це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто інди­відуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу, наприклад, наказ ректора університету про призначення підвищеної стипендії студенту К.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

• нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;

• індивідуальне регулювання покликане забезпечити враху­вання конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту К.), або одноразово (на­приклад, призначення директором заводу громадянина С.).

Способи правового регулювання — складові елементи впоряд­кованих суспільних відносин: дозволяння, зобов'язування (ве­ління), заборона.

Дозволяння — це надання особі права на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення пра­вового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма, що надає суб'єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозволяння превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Зобов'язування (веління) — покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок за­безпечення обвинуваченому права на захист.

Заборона — це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримі­нального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони вста­новлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороня­ють. Зобов'язування (веління) і заборони превалюють в основ­ному в галузях, що належать до публічного права.

Усі способи правового регулювання пов'язані із суб'єктив­ними правами. При дозволянні суб'єктивне право утворює зміст даного способу правового регулювання. При зобов'язуванні та забороні право вимоги належить іншим особам. Його призна­чення — забезпечити виконання активного (зобов'язування) або пасивного (заборони) юридичного обов'язку.

Способи правового регулювання (дозволяння, зобов'язуван­ня, заборона) з більшою ефективністю досягають своєї мети лише в тісному взаємозв'язку один з одним. Дозволяння особі певної поведінки буде реальним за наявності обов'язку в інших осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв'язку в правомо­чної особи.

Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобо­в'язуванню, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'я­зує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

На схемі це виглядає так:

1	2	3

Назва: Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання. Види, способи і типи прав
Дата публікації: 2005-02-21 (1896 прочитано)