Історія, теорія держави і права > Поняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна

Поняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна

Правопорядок — частина громадського порядку.

Громадський порядок — це стан (режим) упорядкованості со­ціальними нормами (нормами права, моралі, корпоративними нормами, нормами-звичаями) системі суспільних відносин і їх додержання. Поняття громадського порядку ширше за поняття правового порядку, оскільки в зміцненні і підтриманні першого важлива роль належить усім соціальним юрмам. Правопорядок складається лише на підставі правових юрм і внаслідок цього охороняється спеціальними державними правовими заходами.

Отже, правопорядок — це частина системи суспільних від­носин, що врегульовані нормами права і перебувають під захис­том закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відно­син, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфе­ра нормального правового життя, що встановлюється в резуль­таті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правовий порядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основ­ними законами і тенденціями розвитку.

Громадянське суспільство об'єктивно відчуває потребу в упо­рядкованості його функціонування за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. Воно протистоїть безладності, без­системності. В умовах стабільного правопорядку ефективно функ­ціонує економіка, досягається гармонія «діях законодавчої, ви­конавчої та судової влади, активної) здійснюється діяльність різних громадських і приватних організацій, гарантується віль­ний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Тому громадянське суспільство формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального) і правового порядку.

Держава об'єктивно зацікавлена : в правовому забезпеченні власної діяльності — виконанні завдань і функцій, у правових стосунках з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавча дисципліна всіх органів держави та їх посадових осіб, успішно провадиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і законність виступають правовим підґрунтям і засобом функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених на те органів формулює норми права, вона закладає в них основи правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Таким чином, правопорядок як державно-правове явище слу­жить стабілізації, підтриманню рівноваги між інтересами грома­дянського суспільства і держави. Його антиподом є сваволя і беззаконня.

Правовий порядок кожного суспільства розкривається через його ознаки, принципи, функції, зміст, форму, структуру.

Основні ознаки правопорядку.

1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2) спирається на принцип верховенства права і панування закону в галузі правових відносин;

3) встановлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності у діяльності з реалізації права;

4) створює сприятливі умови для здіснення суб'єктивних прав;

5) припускає своєчасне і повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7) встановлює сувору громадську дисципліну;

8) припускає чітку та ефективну роботу всіх державних і при­ватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспі­льства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10) забезпечується всіма державними заходами, аж до при­мусу.

Зміст правопорядку — це система правових і не правових еле­ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють встанов­ленню і підтримці правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей пра­вового регулювання.

Розрізняють зміст правопорядку:

1) матеріальний — система реальних (економічних, політич­них, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві, з правомірною поведінкою їх уча­сників — фізичних і юридичних осіб, як результат їх об'єктив­ної потреби. У матеріальному змісті правопорядку виражається закономірність його виникнення, розвитку і функціонування в процесі взаємозв'язку з економікою, політикою, культурою;

2) юридичний (державно-правовий) — система реалізованих прав, обов'язків, відповідальності громадян, тобто результат вста­новлення законності, впорядкованості та урегульованості пра­вових відносин, правомірної поведінки їх учасників, досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю дер­жави.

Структура правопорядку — це єдність і одночасно поділ сис­теми громадських відносин, урегульованих правом відповідно до їх галузевого змісту. Будучи реалізованою системою права, пра­вопорядок включає конституційні, фінансові, адміністративні, земельні, сімейні та інші види суспільних відносин, урегульова­них нормами відповідних галузей права. У структурному відно­шенні правопорядок відображає реалізовані елементи системи права.

Елементи структури правопорядку такі.

1. Суб'єкти права — держава, її органи, державні, громадські і комерційні організації, громадяни, які мають права, обов'язки, повноваження, відповідальність, суворо визначені конституцією, законами, іншими правовими актами — статична частина.

2. Правові відносини і зв'язки між реалізованими елементами системи права (конституційні, фінансові, адміністративні, земель­ні, сімейні та ін.) — динамічний зв'язок.

3. Упорядкованість усіх елементів структури — суб'єктів права, правових відносин і зв'язків між реалізованими елементами си­стеми права, методів правового регулювання і поведінки людей, процедурно-процесуальних форм їх здійснення і оформлення, тобто введення багатосторонньої правової регламентації — роз­порядку, у рамках якого організуються і функціонують громадян­ське суспільство і держава, — інтегративний зв'язок.

Функції та принципи правопорядку

Функції правопорядку — це основні напрямки формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин. Розрізняють:

1) функцію впорядкування зовнішніх зв'язків і відносин з ве­ликими системами суспільства — економічною, політичною та іншими, складовим елементом яких є правопорядок. Зазнаючи впливу зовнішнього середовища — економічних, політичних, соціальних та інших факторів, правопорядок, у свою чергу, сприяє впорядкуванню і стабілізації всіх найважливіших зв'язків і від­носин з суспільним середовищем;

2) функцію зміцнення внутрішніх зв'язків і відносин усередині правопорядку на різних структурних рівнях його впорядкуван­ня. Ця функція характеризує автономне «буття» системи право­порядку, відокремлює якісну визначеність його як цілого у вну­трішній взаємодії власних складових частин. Завдяки цій функ­ції осягаються специфіка правопорядку, його сутнісні ознаки як правового стану системи суспільних відносин;

3) функцію збереження і вдосконалення правопорядку — вира­жається в його непохитності і протистоянні зовнішнім впливам руйнівного характеру (правовий нігілізм, волюнтаризм, право­порушення, зловживання правом та ін.), збереженні і розвитку власної якісної визначеності, відкритості впливу зміцнюючого характеру (розвиток демократії, вдосконалення законів, укріплення законності, поліпшення діяльності судової системи, пра­воохоронних органів та ін.). Єдиним засобом виживання і роз­витку правопорядку є його вдосконалення.

Принципи правопорядку — це відправні засади, незаперечні вимоги, що формують правопорядок і є основою його існування та функціонування.

До принципів правопорядку можна віднести принципи за­конності. Однак, зважаючи на те, що правопорядок є самостій­ною якісною визначеністю, слід виділити його специфічні прин­ципи.

1. Принцип конституційності — підпорядкування норматив­ним положенням конституції та забезпечення її реалізації. Тео­ретична конституція (те, що має бути) покликана стати практи­чною конституцією (те, що є насправді), тобто усталеним по­рядком життя.

2. Принцип законності — створення якісних законів та їх су­воре додержання. Законність — головна умова встановлення правопорядку.

3. Принцип системно-структурної організації — наявність цілі­сності і структурності як необхідних властивостей, що дозволя­ють злагоджено діяти всім елементам громадянського суспільст­ва і правової системи держави.

4. Принцип ієрархічної субординації та підпорядкування — ви­являється в точній співпідпорядкованості органів держави, по­садових осіб, нормативних актів за юридичною силою, а також актів застосування норм права і т.д., які забезпечують упорядко­ваність їх зв'язків.

5. Принцип соціальної (в тому числі правової) нормативності — виражається в необхідності діяльності суспільства, яка впоряд­ковує, і особливо суб'єктів правотворчості за допомогою соці­альних, головним чином правових, норм. Правова норматив­ність є основою і засобом упорядкування.

1	2

Назва: Поняття правопорядку. Функції та принципи правопорядку. Державна дисципліна
Дата публікації: 2005-02-21 (1470 прочитано)