≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > —истема основних прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина

ƒосв≥д тривалого ≥снуванн¤ ус≥х без вин¤тку крањн комун≥с≠тичноњ ор≥Їнтац≥њ показав, що заборона приватноњ власност≥ Ї протиприродною ≥, у к≥нцевому рахунку, п≥дриваЇ мотивац≥ю сумл≥нноњ, ≥н≥ц≥ативноњ прац≥, породжуЇ масове соц≥альне утри≠манство, безв≥дпов≥дальн≥сть тощо. Ћюдина, позбавлена умов дл¤ ви¤ву п≥дприЇмливост≥, потрапл¤Ї у тотальну залежн≥сть в≥д влади, позбавл¤Їтьс¤ ус¤коњ свободи та ≥ндив≥дуальност≥.

¬одночас досв≥д ≥стор≥њ св≥дчить про необх≥дн≥сть обмежен≠н¤ права приватноњ власност≥, ¤к ≥ майже будь-¤кого ≥ншого права. ѕотреби економ≥чного розвитку, зростанн¤ демократич≠ного руху народних мас призвели до ≥стотних зм≥н у самому трактуванн≥ приватноњ власност≥, до њњ соц≥ал≥зац≥њ, до ч≥тко ви≠раженоњ њњ соц≥альноњ функц≥њ, ставленн≥ п≥д контроль демокра≠тичноњ держави.

—ьогодн≥ мало хто напол¤гаЇ на абсолютному характер≥ при≠ватноњ власност≥. ” законодавств≥ ‘–Ќ, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ та ≥нших крањн встановлюютьс¤ допустим≥ меж≥ приватноњ власност≥, го≠воритьс¤ про њњ використанн¤ в ≥нтересах сусп≥льства. ¬веденн¤ такого роду обмежень аж н≥¤к не означаЇ в≥дкиданн¤ фундамен≠тального характеру права приватноњ власност≥.

”  онституц≥њ ”крањни закр≥плено, що кожний маЇ право волод≥ти, користуватис¤ ≥ розпор¤джатис¤ своЇю власн≥стю, ре≠зультатами своЇњ ≥нтелектуальноњ, творчоњ д≥¤льност≥. ѕраво при≠ватноњ власност≥ набуваЇтьс¤ в пор¤дку, визначеному законом. Ќ≥хто не може бути протиправне позбавлений права власност≥. ѕраво власност≥ Ї непорушним. ¬икористанн¤ власност≥ не може завдавати шкоди правам, свободам та г≥дност≥ громад¤н, ≥нтересам сусп≥льства, пог≥ршувати еколог≥чну ситуац≥ю ≥ при≠родн≥ ¤кост≥ земл≥ (ст. 41).

 онституц≥¤ ”крањни проголосила право кожного на п≥дпри≠Їмницьку д≥¤льн≥сть, не заборонену законом (ст. 42). ќбмежена лише п≥дприЇмницька д≥¤льн≥сть депутат≥в, посадових ≥ службо≠вих ос≥б орган≥в державноњ влади та орган≥в м≥сцевого самовр¤≠дуванн¤. ‘≥ксуючи право приватноњ власност≥, право п≥дприЇм≠ницькоњ д≥¤льност≥ та ≥нш≥ економ≥чн≥ права.  онституц≥¤ ”кра≠њни п≥дкреслюЇ: Ђ¬ласн≥сть зобов'¤зуЇ. ¬ласн≥сть не повинна використовуватис¤ на шкоду людин≥ ≥ сусп≥льству. ƒержава за≠безпечуЇ ... соц≥альну спр¤мован≥сть економ≥киї.

¬≥дпов≥дно до  онституц≥њ ”крањни забезпечуЇтьс¤ не лише р≥вн≥сть ус≥х форм власност≥ Ч державноњ, приватноњ, комуналь≠ноњ, але й њх р≥вний юридичний захист.

—оц≥альн≥ права Ч можливост≥ (свободи) особи та громад¤ни≠на в≥льно розпор¤джатис¤ своЇю робочою силою, використову≠вати њњ самост≥йно або за трудовим договором, тобто право на в≥льну працю (виб≥р виду д≥¤льност≥, безпечн≥ умови прац≥, гара≠нтован≥ м≥н≥мальн≥ розм≥ри њњ оплати тощо), право на соц≥альне забезпеченн¤, в≥дпочинок, осв≥ту, г≥дний р≥вень житт¤ та ≥н.

ѕраво на працю ч≥тко проводить межу м≥ж так званими пер≠шим ≥ другим покол≥нн¤ми прав людини. ƒо першого покол≥н≠н¤ прав належать права особист≥ (громад¤нськ≥), пол≥тичн≥ та економ≥чн≥, ¤к≥ трактуютьс¤ у дус≥ л≥беральних свобод. ¬они нос¤ть характер переважно негативного права.

ѕрот¤гом майже двох стол≥ть конституц≥њ демократичних дер≠жав «аходу обмежувалис¤ правами першого покол≥нн¤. ∆итт¤ показало недостатн≥сть такого п≥дходу дл¤ створенн¤ кожн≥й людин≥ г≥дних умов ≥снуванн¤, р≥вноправноњ участ≥ в справах сусп≥льства ≥ держави.

” XX ст. п≥д впливом робочого руху, соц≥ал≥стичних (л≥вих ≥ правих) парт≥й, а також д≥¤льност≥ соц≥ал≥стичних держав (у тому числ≥ —–—–) було поставлене питанн¤ про поглибленн¤ розум≥нн¤ економ≥чних прав, про соц≥альн≥ та культурн≥ права людини ≥ гро≠мад¤нина. Ќайважлив≥ш≥ з них були включен≥ до «агальноњ дек≠ларац≥њ прав людини ≥ ћ≥жнародного пакту про економ≥чн≥, со≠ц≥альн≥ та культурн≥ права. —татт¤ 11 ћ≥жнародного пакту про≠голосила, що маЇ бути забезпечене право кожноњ людини на достатн≥й р≥вень дл¤ себе ≥ своЇњ с≥м'њ, що включаЇ достатнЇ хар≠чуванн¤, од¤г ≥ житло.

—оц≥альн≥, культурн≥ ≥ де¤к≥ економ≥чн≥ права, що розум≥ють≠с¤ у позитивному значенн≥, визначають обов'¤зки держави забезпечити кожному нужденному м≥н≥мум засоб≥в ≥снуванн¤, со≠ц≥альноњ заможност≥, тобто так звану соц≥альну безпеку, без ¤коњ неможливе п≥дтримуванн¤ людськоњ г≥дност≥, нормальне задово≠ленн¤ первинних потреб ≥ духовного розвитку (у  онституц≥њ ”крањни Ч статт≥ 43, 45, 46, 48 та ≥н.).

 ультурн≥ права Ч можливост≥ (свободи) збереженн¤ та роз≠витку нац≥ональноњ самобутност≥ людини, доступу до духовних дос¤гнень людства, њх засвоЇнн¤, використанн¤ та участ≥ у пода≠льшому њх розвитку. ƒо них належать права на осв≥ту; навчанн¤ р≥дною мовою; на використанн¤ в≥тчизн¤них ≥ св≥тових дос¤г≠нень культури ≥ мистецтва; на в≥льну наукову, техн≥чну ≥ худож≠ню творч≥сть (у  онституц≥њ ”крањни Ч статт≥ 53, 54).

≈колог≥чн≥ права Ч можливост≥ (свободи) користуватис¤ при≠родним середовищем ¤к природним середовищем проживанн¤. ÷е Ч права на спри¤тливе довк≥лл¤, охорону здоров'¤ в≥д його не≠спри¤тливого впливу, в≥дшкодуванн¤ шкоди, завданоњ здоров'ю ≥ майну еколог≥чними правопорушенн¤ми, на природокористу≠ванн¤ та ≥н. ≈колог≥чн≥ права Ї спор≥дненими з правом на житт¤.

—пециф≥ка еколог≥чних прав пол¤гаЇ у тому, що основою њх зд≥йсненн¤ Ї об'Їктивно ≥снуюча еколог≥чна система Ч навко≠лишнЇ природне середовище. ѕри цьому де¤к≥ еколог≥чн≥ права Ї природними правами, нев≥д'Їмними в≥д життЇд≥¤льност≥ гро≠мад¤н, незалежно в≥д њхнього правового закр≥пленн¤. “ак≥ права людини ≥ громад¤нина реал≥зуютьс¤ ¤к об'Їктивна необх≥дн≥сть ≥ не потребують нормативно-правового оформленн¤.

≈колог≥чному праву в≥дпов≥даЇ обов'¤зок уповноважених дер≠жавних орган≥в, п≥дприЇмств, установ ≥ орган≥зац≥й вживати за≠ход≥в, спр¤мованих на оздоровленн¤ навколишнього природно≠го середовища, запоб≥ганн¤ ≥ зниженн¤ шк≥дливих дл¤ людини ≥ навколишнього середовища насл≥дк≥в.

–≥вень безпечного навколишнього середовища (чисте, спри≠¤тливе, нешк≥дливе) у раз≥ спору встановлюЇтьс¤ проведенн¤м еколог≥чноњ експертизи. √ромад¤нин маЇ право брати участь у проведенн≥ сусп≥льноњ еколог≥чноњ експертизи, розробц≥ та зд≥йсненн≥ заход≥в щодо охорони навколишнього природного сере≠довища, рац≥онального використанн¤ природних ресурс≥в, в об≠говоренн≥ законопроект≥в, матер≥ал≥в з розм≥щенн¤, буд≥вництва ≥ реконструкц≥њ об'Їкт≥в, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.

√ромад¤нин маЇ право на одержанн¤ у встановленому пор¤дку повноњ ≥ достов≥рноњ ≥нформац≥њ про стан навколишнього природного середовища ≥ його вплив на здоров'¤ населенн¤.  ожному гаранту≠Їтьс¤ право в≥льного доступу до ≥нформац≥њ про стан довк≥лл¤, про ¤к≥сть харчових продукт≥в ≥ предмет≥в побуту, а також право на њњ поширенн¤. “ака ≥нформац≥¤ н≥ким не може бути засекречена.

 онституц≥¤ ”крањни закр≥плюЇ еколог≥чн≥ права громад¤н у ст. 50: Ђ ожний маЇ право на безпечне дл¤ житт¤ ≥ здоров'¤ довк≥лл¤ та на в≥дшкодуванн¤ завданоњ порушенн¤м цього права шкодиї.

1	2

Ќазва: —истема основних прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (1679 прочитано)