≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > “ерм≥н Ђправої. ѕоходженн¤ права. ќсновн≥ юридичн≥ джерела формуванн¤ права у р≥зних народ≥в св≥ту

ѕроцес виникненн¤ держави ≥ права в≥дбувавс¤ при њх взаЇ≠мному вплив≥ один на одного ≥ був викликаний такими причи≠нами.

1. ѕотребами економ≥чних в≥дносин, що складалис¤ при на≠¤вност≥ приватноњ власност≥, под≥лу прац≥, товарного виробницт≠ва ≥ обороту; необх≥дн≥стю закр≥пленн¤ економ≥чного статусу то≠варовласник≥в, забезпеченн¤ дл¤ них ст≥йких ≥ гарантованих еко≠ном≥чних зв'¤зк≥в, умов дл¤ економ≥чноњ самост≥йност≥.

2. Ќеобх≥дн≥стю п≥дтримувати стаб≥льн≥сть ≥ пор¤док у сусп≥ль≠ств≥ в умовах поглибленн¤ та загостренн¤ соц≥альних протир≥ч ≥ конфл≥кт≥в.

3. ќрган≥зац≥Їю публ≥чноњ влади, в≥докремленоњ в≥д населен≠н¤ та здатноњ санкц≥онувати звичањ, встановлювати юридичн≥ норми ≥ забезпечувати вт≥ленн¤ њх у житт¤.

4. ѕеретворенн¤м людини на в≥дносно самост≥йного ≥ндив≥≠да. Ќе можна шукати право там, де немаЇ под≥лу колективу (роду, племен≥) на окремих суб'Їкт≥в, де ≥ндив≥д не Ї в≥докремленою особою, що усв≥домлюЇ можливост≥ (свободи), ¤к≥ утворюютьс¤ в процес≥ розвитку сусп≥льства.

“аким чином, виникненн¤ права було повТ¤зано з:

(1) ¤к≥сним ускладненн¤м виробництва, пол≥тичного та ду≠ховного житт¤ сусп≥льства;

(2) в≥докремленн¤м особи ¤к учасника сусп≥льних в≥дносин ≥з своњми домаганн¤ми на автономн≥сть ≥снуванн¤ (соц≥альну свободу);

(3) формуванн¤м держави, ¤к≥й знадобивс¤ новий норматив≠ний соц≥альний регул¤тор, в змоз≥ виконати так≥ завданн¤:

а) забезпечити функц≥онуванн¤ сусп≥льства ¤к ц≥л≥сного орган≥зму вищого пор¤дку, н≥ж перв≥сне сусп≥льство, п≥дтри≠мувати в ньому пор¤док ≥ стаб≥льн≥сть;

б) закр≥пити та забезпечити ≥ндив≥дуальну свободу авто≠номноњ особи.

¬иконати так≥ завданн¤ було не п≥д силу нормативним регу≠л¤торам перв≥снообщинного ладу Ч нормам-звича¤м. ÷ю роль уз¤ло на себе юридичне право, що формувалос¤, визначальною рисою ¤кого став державний примус.

ќзнаки, що в≥др≥зн¤ють норми права в≥д норм повед≥нки в перв≥сному сусп≥льств≥

Х за способом виникненн¤:

Х за вольовою спр¤мован≥стю норм:

Х за формою зовн≥шнього вираженн¤:

Х за часом набранн¤ чинност≥:

Х за способом забезпеченн¤ виконанн¤:

ќсновн≥ юридичн≥ джерела формуванн¤ права у р≥зних народ≥в св≥ту

ћожна вид≥лити два шл¤хи формуванн¤ права:

Ч через норми, що виход¤ть в≥д держави;

Ч через норми, що виход¤ть в≥д сусп≥льства (общин, ≥нших соц≥альних груп, наприклад, купц≥в, рел≥г≥йних об'Їднань, цер≠кви тощо) ≥ п≥дтримуван≥ державою.

—початку право утворювалос¤ шл¤хом переростанн¤ звичањв у правов≥ звичањ, ¤к≥ записувалис¤, об'Їднувалис¤ в особлив≥ спи≠ски. ” результат≥ цього з'¤вилос¤ звичаЇве право Ч система норм, що ірунтуЇтьс¤ на звичањ, регулюЇ сусп≥льн≥ в≥дносини в держа≠в≥, у певн≥й м≥сцевост≥ або етн≥чн≥й чи соц≥альн≥й груп≥.

” р≥зних народ≥в св≥ту позначилис¤ р≥зн≥ пров≥дн≥ елементи соц≥ально-юридичного зм≥сту права: прецедент, рел≥г≥йна нор≠ма, норма-звичай, закон, котр≥ у ход≥ подальшого розвитку на≠род≥в ≥ держав призвели до формуванн¤ в≥др≥знених одна в≥д одноњ нац≥ональних правових систем та њхн≥х тип≥в. “ипами (с≥м'¤ми) правових систем почали називати правов≥ системи держав, у ¤ких переважали сп≥льн≥ риси, сп≥льн≥ вих≥дн≥ елементи, у тому числ≥ сп≥льне джерело (форма), права: закон (нормативно-правовий акт), судовий прецедент, рел≥г≥йна норма, норма-звичай.

ѕерш≥ письмов≥ пам'¤тки права давнини («акони ћану, «а≠кони XII таблиць.  одекс закон≥в цар¤ ’аммурап≥ та ≥н.) ≥ сере≠дньов≥чч¤ (Ђ—ал≥чна правдаї, Ђ–ос≥йська правдаї та ≥н.) склада≠лис¤ з норм звичаЇвого права, судових прецедент≥в ≥ пр¤мих за≠конодавчих положень.

” перв≥сному сусп≥льств≥ позначилис¤ контури правосудноњ д≥¤льност≥, при ¤к≥й регулюванн¤ зд≥йснювалос¤ за схемою: нор≠ма (звичай) плюс ≥ндив≥дуальне р≥шенн¤ (р≥шенн¤ родових збо≠р≥в, стар≥йшин, Ђсуд≥вї). “ак поступово формуютьс¤ судов≥ пре≠цеденти Ч р≥шенн¤ у конкретних справах, ¤к≥ у процес≥ повто≠ренн¤ ситуац≥й набували значенн¤ зразк≥в, моделей, ставали загальною нормою. ¬они стали пров≥сниками прецедентного пра≠ва Ч јнгл≥њ, —Ўј,  анад≥, јвстрал≥йському —оюз≥ (англо-американський тип правовоњ системи).

” крањнах континентальноњ ™вропи з розвитком писемност≥ пор¤д з≥ звичаЇвим правом виникають норми права, встановлен≥ актами корол¤, кн¤з¤, њх чиновник≥в, ¤к≥ йменуютьс¤ законами (законодавче право) Ч у ‘ранц≥њ, ≤спан≥њ, јвстр≥њ, ‘–Ќ (романо-германський тип правових систем).

” крањнах аз≥атського континенту (≤ран, ≤рак) важливу роль у формуванн≥ права, пор¤д ≥з звича¤ми, в≥д≥грали ≥ дотепер в≥д≥≠грають норми рел≥г≥њ в рел≥г≥йно-доктринальн≥й ≥нтерпретац≥њ (ре≠л≥г≥йно-традиц≥йн≥ правов≥ системи).

” р¤д≥ держав јфрики, Ћатинськоњ јмерики право формува≠лас¤ на п≥дірунт≥ норм-звичањв ≥ традиц≥й общинного побуту (тра≠диц≥йно-общинне право) Ч традиц≥йно-общинн≥ правов≥ системи.

Ќин≥ розр≥зн¤ють два класичних типи правових систем. ќдин Ч романо-германський, або континентальний (‘ранц≥¤, ‘–Ќ, ≤та≠л≥¤, ≤спан≥¤ та ≥н.) Ч у ¤кому переважаЇ нормативно-правовий акт “ут право виступаЇ переважно у форм≥ закону. ƒругий Ч англо-американський, або загальне право (јнгл≥¤, —Ўј та ≥н.). “ут превага в≥ддаЇтьс¤ судовому прецеденту, тобто судовому р≥≠шенню, присв¤ченому конкретн≥й справ≥, ¤ке стаЇ зразком, при≠кладом дл¤ схожих життЇвих випадк≥в.  р≥м того, в≥др≥зн¤ють зм≥шаний (скандинавськ≥ та латиноамериканськ≥ групи правових систем) ≥ традиц≥йно-рел≥г≥йний типи правових систем. ќстанн≥й тип под≥л¤Їтьс¤ на п≥дтипи: далекосх≥дно-традиц≥йний (основн≥ групи - китайська, ¤понська), рел≥г≥йно-общинний (мусульман≠ськ≥, ≥ндуськ≥, ≥удейськ≥, христи¤нська групи), звичаЇво-общин≠ний (африканська група).

 орен≥ украњнського права просл≥джуютьс¤ у романо-германському тип≥ правовоњ системи (див. розд≥л V Ђќсновн≥ типи пра≠вових систем св≥ту («агальне пор≥вн¤льне правознавствої).

1	2

Ќазва: “ерм≥н Ђправої. ѕоходженн¤ права. ќсновн≥ юридичн≥ джерела формуванн¤ права у р≥зних народ≥в св≥ту
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (1619 прочитано)