≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ‘орма держави

ѕон¤тт¤ Уреспубл≥каФ, ¤ке вперше було запроваджене у —тародавньому –им≥, досл≥вно означаЇ Усправа народуФ, але п≥зн≥ше стало тлумачитис¤ ¤к Увлада народуФ. –≥зноман≥тн≥сть республ≥канських форм правл≥нн¤ залежить в≥д того ¤кою м≥рою народ впливаЇ на формуванн¤ та д≥¤льн≥сть орган≥в держави (6, с. 84).[6]

–еспубл≥ка Ц форма державного правл≥нн¤, за ¤коњ вс≥ вищ≥ органи державноњ влади обираютьс¤ громад¤нами Ц виборц¤ми або формуютьс¤ загально - нац≥ональними представницькими уставами (7,с.88)[7].

¬≥дом≥ два види республ≥к Ц президентська ≥ парламентська. ѕерша характерна тим, що поЇднуЇ в одних руках повноваженн¤ глави держави ≥ глави ур¤ду, обираючи президента шл¤хом пр¤мих вибор≥в або непр¤мих ≥ формуЇ ур¤д поза парламентським способом. ” нас час президентськ≥ республ≥ки фактично не ≥снують. як президентськ≥ формувалис¤ республ≥ки у —Ўј, ‘ранц≥њ, јргентин≥., ≤ран≥ та в р¤д≥ ≥нших крањн.

” другоњ в основу системи вищих орган≥в державноњ влади покладено принцип верховенства парламенту, ¤кий утворюЇ ур¤д ≥ контролюЇ його д≥¤льн≥сть (8, с. 105-106)[8].

¬ сучасному св≥т≥ парламентськими республ≥ками Ї ≤тал≥¤, √рец≥¤, ≤нд≥¤ та ≥нш≥. јле в парламентськ≥й республ≥ц≥ можливе ≥снуванн¤ поста президента. Ќа в≥дм≥ну в≥д президентськоњ республ≥ки тут в≥н обираЇтьс¤ не населенн¤м, а парламентом, йому п≥дзв≥тний ≥ маЇ представницьк≥ функц≥њ. (‘–Ќ, ≤нд≥¤). —л≥д зазначити, що в сучасних умовах президентськ≥ та парламентськ≥ республ≥ки пор≥вн¤но р≥дк≥. ѕоширенн¤ д≥стали зм≥шан≥ форми Ц президентсько-парламентськ≥ та парламентсько-президентськ≥ республ≥ки.

«а формою правл≥нн¤ ”крањна Ї республ≥кою, що передбачено в  онституц≥њ ”крањни статт¤ 5. ”крањна Ї президентсько-парламентською республ≥кою. “ут вбачаютьс¤ ознаки ¤к президентськоњ так ≥ парламентськоњ республ≥ки.

Ќа сьогодн≥шн≥й день проводитьс¤ багато дискус≥й ≥ дебат≥в з приводу зм≥ни форми правл≥нн¤ ”крањни. Ѕагато пол≥тичних д≥¤ч≥в вступають за проведенн¤ конституц≥йноњ та пол≥тичноњ реформи. Ќещодавно ¬ерховною –адою ”крањни був розгл¤нутий законопроект про внесенн¤ зм≥н до  онституц≥њ ”крањни про зм≥ну пор¤дку вибор≥в ѕрезидента, але б≥льш≥сть голос≥в були проти, законопроект був в≥дхилений.

“аким чином, саме ≥де¤ народного представництва ¤к зас≥б обмеженн¤ правл≥нн¤ верховноњ влади надзвичайно важлива, адже саме народу належить перинна, установча влада, саме в≥н може вир≥шувати питанн¤ про зм≥ну форм правл≥нн¤.

3. ‘орма державного устрою

ѕроблема державного устрою Ї важливою дл¤ будь-¤коњ держави. Ќа жаль дуже мало уваги у науков≥й л≥тератур≥ прид≥л¤Їтьс¤ ц≥й проблем≥. ’оча в кожному п≥дручнику, з основ правознавства чи теор≥њ держави ≥ права тлумачитьс¤ види державного устрою. –≥зн≥ г≥потези висували вчен≥ науковц≥, характеризуючи пон¤тт¤ територ≥ального ≥ державного устрою.

Ќаприклад, рос≥йський рад¤нський вчений ¬. –жевський, ¤кий був впевнений в тому, що пон¤тт¤ територ≥ального устрою треба використовувати зам≥сть пон¤тт¤ державного устрою в його не широкому значенн≥ (9, с. 19)[9]. ƒе¤к≥ досл≥дники взагал≥ ототожнювали пон¤тт¤ державного ≥ територ≥ального устрою (10, с.197)[10].

‘орма державного устрою характеризуЇ державу з точки зору њњ територ≥ального под≥лу та в≥дпов≥дноњ орган≥зац≥њ державних орган≥в. ƒержавний устр≥й може ви¤витись у прост≥й ≥ складн≥й форм≥. ѕростою формою державного устрою Ї ун≥тарна (Їдина) держава.

”н≥тарна держава (в≥д лат. УunusФ - один) Ц це Їдина централ≥зована держава, територ≥¤ ¤коњ под≥л¤Їтьс¤ на адм≥н≥стративно-територ≥альн≥ одиниц≥, що не мають ознак суверен≥тету (державност≥) (11, с.46)[11].

ƒо ун≥тарних держав належать крањни Ѕалт≥њ, ѕольща, Ѕ≥лорус≥¤ та багато ≥нших. найважлив≥ш≥ юридичн≥ ознаки ун≥тарноњ держави:

до складу ун≥тарноњ держави не вход¤ть державн≥ утворенн¤, над≥лен≥ ознаками суверен≥тету;

Їдина система державних орган≥в;

в ун≥тарн≥й держав≥ д≥ють Їдина конституц≥¤ ≥ Їдина система законодавства;

Їдине громад¤нство;

у м≥жнародних стосунках ун≥тарна держава виступаЇ ¤к Їдиний представник. (12,с.121)[12].

‘едерац≥¤ Ц це складна союзна держава, що м≥стить державн≥ утворенн¤ (субТЇкти федерац≥њ, ¤к≥ мають юридично визначену пол≥тичну самост≥йн≥сть. ” науков≥й л≥тератур≥ розгл¤дають два р≥зновиди федерац≥њ:

а) союзну федерац≥ю (федерац≥¤, ¤ка заснована на договор≥), субТЇктами ¤коњ Ї суверенн≥ держави, що збер≥гаЇ за собою значний обс¤г повноважень самост≥йно вир≥шувати питанн¤ м≥сцевого значенн¤. ƒо юридичних ознак федерац≥њ належать:

двохр≥внева система законодавства (законодавство федерац≥й ≥ законодавство субТЇкт≥в федерац≥њ);

двохр≥внева система державних орган≥в (федеральних ≥ субТЇкт≥в федерац≥њ).

ѕодв≥йне громад¤нство.

” м≥ждержавних стосунках субТЇкти федерац≥й виступають в≥д свого ≥мен≥ (13, с.165)[13].

як в≥домо, союзною (догов≥рною) федерац≥Їю був —оюз –ад¤нських —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к. ¬ сучасних умовах союзн≥ федерац≥њ, фактично не ≥снують. ’оча сл≥д зазначити, що р¤д крањн, наприклад, —Ўј, ‘–Ќ, у своЇму розвитку пройшли через етап догов≥рноњ федерац≥њ.

” сучасному св≥т≥ ми спостер≥гаЇмо –ос≥йську ‘едерац≥ю, заснованою на автоном≥њ.

—пециф≥чною формою державного устрою Ї конфедерац≥¤ Ц союз держав, обТЇднаних дл¤ дос¤гненн¤ певних ц≥лей одним або к≥лькома органами (наприклад в≥йськовим) при збереженн≥ в ≥нших питанн¤х повноњ самост≥йност≥.

ќзнаки конфедерац≥њ:

в≥дсутн≥сть загальних дл¤ вс≥Їњ конфедерац≥њ законодавчих орган≥в;

в≥дсутн≥сть загальних дл¤ вс≥Їњ конфедерац≥њ законодавства, громад¤нства, судовоњ та ф≥нансовоњ системи;

р≥шенн¤ загально конфедеративних орган≥в дл¤ член≥в конфедерац≥њ не Ї обовТ¤зковим, ≥ њх невиконанн¤ не т¤гне за собою н≥¤ких санкц≥й;

на¤вн≥сть безумовного права виходу ≥з складу конфедерац≥њ у кожного з њњ субТЇкт≥в (14, с.98)[14].

 онфедерац≥¤ Ц це досить нест≥йка, перех≥дна форма в≥д сп≥в≥снуванн¤ повн≥стю незалежних держав до њх федерац≥њ або до утворенн¤ новоњ ун≥тарноњ держави. „ерез етап конфедеративних в≥дносин у своЇму розвитку пройшли —Ўј, Ќ≥дерланди, Ўвейцар≥¤, ¤ка ≥ нин≥ оф≥ц≥йно називаЇтьс¤ конфедерац≥Їю. « 1981 по 1989 р≥к ≥снувала конфедерац≥¤ —енегамб≥¤, що обТЇднувала —енегал ≥ √амб≥ю.

ўодо ”крањни то, ¤к св≥дчить ≥сторичний розвиток ”крањни, вона упродовж 70 рок≥в входила до складу федеративноњ держави, ¤кою був —оюз –ад¤нських —оц≥ал≥стичних –еспубл≥к (з 1922 Ц до 1991рр.). јле й за тих час≥в ”крањна залишалась за своњм пол≥тично Ц територ≥альним устроЇм ун≥тарною державою. Ќа сьогодн≥шн≥й день ”крањна Ї ун≥тарною державою за статтею 2 пунктом 2  онституц≥њ ”крањни.

ѕринцип ”н≥тарност≥ нашоњ держави означаЇ њњ Їдн≥сть, соборн≥сть в пол≥тичному, економ≥чному, соц≥альному, культурному (духовному0 та ≥нших в≥дношенн¤х. ¬узловим моментом Їдност≥ держави Ї њњ територ≥альна Їдн≥сть. ”  онституц≥њ ”крањни щодо цього зазначаЇтьс¤, що територ≥¤ ”крањни у межах ≥снуючого кордону Ї ц≥л≥сною ≥ недоторканою (ст. 2  онституц≥њ ”крањни). ≤снуючий под≥л ”крањни Ї адм≥н≥стративно Ц територ≥альним под≥лом ≥ не маЇ пол≥тичного характеру. ќкрем≥ адм≥н≥стративно Ц територ≥альн≥ одиниц≥ мають адм≥н≥стративну автоном≥ю ≥ певн≥ атрибути держави (јвтономна –еспубл≥ка  рим) або спец≥альний статус м≥ст республ≥канського значенн¤ (м≥ста  ињв ≥ —евастополь), але це не впливаЇ ≥ не може впливати на визначенн¤ форм державного устрою ”крањни ¤к ун≥тарноњ держави (15, с. 162)[15].

ќтже, можна узагальнити, що:

за своЇю суттю державний устр≥й Ц це пон¤тт¤, що охоплюЇ все коло питань щодо державного ладу в орган≥зац≥йному в≥д ношен≥, ¤вл¤Ї собою певний тип держави, ¤кий ви¤вл¤Їтьс¤ в пол≥тичних, економ≥чних, соц≥альних основах ≥ принципах орган≥зац≥њ держави, правового статусу громад¤н ц≥Їњ держави, територ≥ального устрою держави ≥ системи державних орган≥в;

за своњм зм≥стом державний устр≥й Ц це певний механ≥зм держави, тобто маЇ орган≥зац≥йн≥ основи украњнськоњ держави;

за своЇю формою державний устр≥й Ц це територ≥альна або нац≥онально Ц територ≥альна орган≥зац≥¤ державноњ влади, що под≥лена на окрем≥ складов≥ частини, ¤к≥ перебувають у т≥сному взаЇмозвТ¤зку м≥ж собою ≥ вищими органами держави, тобто це пон¤тт¤ щодо всього кола питанн¤ про внутр≥шн≥й под≥л держави на складов≥ частини, њх правове становище, взаЇмов≥дносини м≥ж державою в ц≥лому та њњ складовими частинами (16, с.86)[16].

4.ƒержавно Ц правовий режим

” в≥тчизн¤н≥й юридичн≥й науц≥ питанн¤ про державно Ц правовий режим вивчене недостатньо. ¬ умовах недосл≥дженост≥ ц≥Їњ проблеми питанн¤ про роль державно Ц правового режиму в структур≥ державного ладу конкретноњ крањни у межах досл≥джень не розгл¤далос¤ по сут≥. Ќезаперечним було лише те, що де¤к≥ насл≥дки еволюц≥њ державно Ц правового режиму не справл¤ли суттЇвого впливу на державний лад ≥ не в≥д≥гравали особливоњ рол≥ в його структур≥. ’оча державно Ц правовий режим маЇ важливе значенн¤ у формуванн≥ будь Ц¤коњ держави. ¬арто зауважити ще й те, що при досл≥дженн≥ проблеми державно Ц правового режиму виникало безл≥ч суперечностей про не розмежован≥сть характеристик пол≥тичного ≥ державного режим≥в.

1	2	3	4

Ќазва: ‘орма держави
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (5284 прочитано)