≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > ‘ункц≥њ права. ÷≥нн≥сть права. —п≥вв≥дношенн¤ права ≥ закону

¬изначенн¤ юридичних ц≥нностей Ч предмет юридичноњ ак≠с≥олог≥њ

ћожна вид≥лити основн≥ про¤ви ц≥нност≥ права.

1. —оц≥альна ц≥нн≥сть права пол¤гаЇ у тому, що воно, вт≥люю≠чи загальну, групову та ≥ндив≥дуальну волю (≥нтерес) учасник≥в сусп≥льних в≥дносин, спри¤Ї розвитку тих в≥дносин, у ¤ких зац≥≠кавлен≥ ¤к окрем≥ ≥ндив≥ди, так ≥ сусп≥льство в ц≥лому. ¬оно вно≠сить стаб≥льн≥сть ≥ пор¤док у ц≥ в≥дносини. ” сусп≥льств≥, в умо≠вах цив≥л≥зац≥њ, немаЇ такоњ ≥ншоњ системи соц≥альних норм, ¤ка змогла б забезпечити доц≥льне регулюванн¤ економ≥чних, дер≠жавно-пол≥тичних, орган≥зац≥йних та ≥нших в≥дносин, реал≥зуючи при цьому демократичн≥, духовн≥ та моральн≥ ц≥нност≥. «абепечуючи прост≥р дл¤ упор¤дкованоњ свободи ≥ активност≥, право служить чинником соц≥ального прогресу. …ого роль особливо зро≠стаЇ в умовах краху тотал≥тарних режим≥в, розвитку демократ≥њ.

2. ≤нструментальна ц≥нн≥сть права Ч один ≥з про¤в≥в його загаль-носоц≥альноњ ц≥нност≥ Ч пол¤гаЇ у тому, що право Ї регул¤то≠ром сусп≥льних в≥дносин, ≥нструментом дл¤ вир≥шенн¤ р≥зних завдань, у тому числ≥ дл¤ забезпеченн¤ функц≥онуванн¤ ≥нших соц≥альних ≥нститут≥в (держави, соц≥ального керуванн¤, морал≥ та ≥н.) та ≥нших соц≥альних благ. як ≥нструмент право викорис≠товуЇтьс¤ р≥зними суб'Їктами соц≥ального житт¤ Ч державою, церквою, громадськими об'Їднанн¤ми, комерц≥йними орган≥за≠ц≥¤ми, громад¤нами. ” цив≥л≥зованому сусп≥льств≥ саме право Ї одним ≥з головних ≥нструмент≥в, здатних забезпечити орган≥зова≠н≥сть ≥ нормальну життЇд≥¤льн≥сть, соц≥альний мир, злагоду, зн¤тт¤ соц≥альноњ напруженост≥.

3. ¬ласна ц≥нн≥сть права ¤к соц≥ального ¤вища пол¤гаЇ у тому, що право виступаЇ ¤к м≥ра: а) свободи та б) справедливост≥. ” ц≥й ¤кост≥ право може надавати людин≥, комерц≥йним ≥ некомерц≥й-ним орган≥зац≥¤м прост≥р дл¤ свободи, активноњ д≥¤льност≥ й у той же час виключати сваволю ≥ свав≥лл¤, тобто служити гаран≠том в≥льного, г≥дного та безпечного житт¤. —оц≥альна свобода, не пов'¤зана правом, поза права, може переростати у сваволю, несправедлив≥сть дл¤ б≥льшост≥ людей. ѕраво виступаЇ силою, ¤ка в змоз≥ протисто¤ти беззаконню.

—тверджуючи принципи свободи ≥ справедливост≥, право набу≠ваЇ глибокого особистого значенн¤, стаЇ ц≥нн≥стю дл¤ окремоњ лю≠дини, конкретноњ групи та сусп≥льства в ц≥лому, в≥дкриваЇ особ≥ доступ до благ ≥ виступаЇ д≥Ївим засобом њњ соц≥альноњ захищеност≥. як писав украњнський мислитель Ѕ.  ≥ст¤к≥вський, Ђправо лише там, де Ї свобода особиї. ” цьому про¤вл¤Їтьс¤ гуман≥стичний характер права. —аме через свою власну ц≥нн≥сть право входить до арсеналу загальнолюдських ц≥нностей, що виробл¤ютьс¤ по≠кол≥нн¤ми людей прот¤гом ≥стор≥њ.

—п≥вв≥дношенн¤ права ≥ закону

—оц≥альна ц≥нн≥сть права реал≥зуЇтьс¤ в соц≥альн≥й ц≥нност≥ окремих юридичних закон≥в.

 оли закон маЇ соц≥альну ц≥нн≥сть ?

“од≥, коли в≥н в≥дпов≥даЇ праву, адже право ≥ закон Ч не те саме. «акон може бути двох вид≥в: правовий ≥ неправовий. ўе “арас Ўевченко мр≥¤в про Ђправедний законї в ”крањн≥, тобто про правовий, справедливий закон, п≥дкреслюючи тим самим неправедн≥сть закон≥в царськоњ –ос≥њ дл¤ кр≥пак≥в ≥ дл¤ пригноб≠лених народ≥в, що входили до њњ складу.

ѕравовий закон в≥дпов≥даЇ вимогам права, вт≥люЇ справедли≠в≥сть. ѕроте будь-¤кий закон Ч правовий чи неправовий Ч на≠лежним чином прийн¤тий, п≥дл¤гаЇ виконанню, доки в≥н не скасований. ” крањнах ≥з демократичним режимом (а такою Ї ”крањна) ц¤ вимога не поширюЇтьс¤ на ¤вно злочинн≥ розпор¤≠дженн¤ ≥ накази (ст. 60  онституц≥њ ”крањни).

” крањнах ≥з тотал≥тарним режимом неправових закон≥в, поста≠нов, наказ≥в було ≥ Ї чимало. ѕрикладом Ї фашистська Ќ≥меччина, у ¤к≥й на п≥дстав≥ закон≥в пересл≥дувалис¤ особи з пол≥тичних, расових ≥ рел≥г≥йних мотив≥в, скаж≥мо, «акону Ђѕро захист н≥≠мецькоњ кров≥ та н≥мецькоњ чест≥ї в≥д 15 вересн¤ 1935 р. Ќа Ќюрн≠берзькому процес≥ Ч судовому процес≥ у справ≥ головних н≥мець≠ких злочинц≥в Ч винуватц≥в ƒругоњ св≥товоњ в≥йни (в≥дбувавс¤ 20.11.1945Ч01.10.1946) винн≥ в≥дпов≥дали за злод≥¤нн¤ в≥дпов≥д≠но до м≥жнародного закону Ч —татуту ћ≥жнародного трибуналу. —торона, що њх захищала, за¤вила, що вони не несуть в≥дпов≥даль≠ност≥, тому що ¤к оф≥цери фашистськоњ арм≥њ виконували Ђнаказї ≥ закони своЇњ держави, д≥¤ли правом≥рно. “рибунал був ≥ншоњ думки: Ђ¬они виконували свав≥лл¤ї. ќбвинувач≥ (одним ≥з них був прокурор ”крањнськоњ –—– –. –уденко) не заперечували того, що п≥дсудн≥ не порушували юридичних акт≥в своЇњ держави, однак сам≥ акти були несправедливими, антиправовими, тому що супе≠речили природним правам людини, народ≥в, людства Ч насампе≠ред правам на житт¤, мир, свободу. ¬≥дпов≥дно до —татуту ћ≥ж≠народного трибуналу посадове становище п≥дсудних, так само ¤к ≥ той факт, що п≥дсудний д≥¤в за розпор¤дженн¤м ур¤ду або за наказом начальника, не зв≥льн¤Ї в≥д в≥дпов≥дальност≥, коли йдеть≠с¤ про злочини проти людства.

ћожна навести приклад з ≥стор≥њ законодавства —–—–, зок≠рема, пер≥оду стал≥нського тотал≥тарного режиму. ѕостановою ÷¬  —–—– Ђѕро внесенн¤ зм≥н до чинних крим≥нально-проце≠суальних кодекс≥в союзних республ≥кї в≥д 1 грудн¤ 1934 p. були внесен≥ зм≥ни до чинних крим≥нально-процесуальних кодекс≥в союзних республ≥к про розсл≥дуванн¤ та розгл¤д справ про терористичн≥ орган≥зац≥њ ≥ терористичн≥ акти проти прац≥вник≥в рад¤нськоњ влади. ÷≥ зм≥ни позбавл¤ли обвинувачених права на захист, на касац≥йне оскарженн¤ вирок≥в, на поданн¤ прохань про помилуванн¤. —л≥дство було обмежено дес¤тьма дн¤ми, ≥ вирок про вищу м≥ру покаранн¤ п≥дл¤гав виконанню негайно п≥сл¤ його винесенн¤.

ќц≥нка закону ¤к правового та ставленн¤ до нього значною м≥рою залежать в≥д загальноњ ≥ правовоњ культури сусп≥льства. яке сусп≥льство, так≥ ≥ його у¤вленн¤ про право та справедли≠в≥сть. ¬≥дм≥нност≥ правових ≥ неправових закон≥в маЇ практич≠ний результат Ч створенн¤ механ≥зму контролю за зм≥стом зако≠н≥в, њх в≥дпов≥дн≥стю вих≥дним людським ц≥нност¤м. «а допомо≠гою такого механ≥зму скасовуЇтьс¤ закон, визнаний неправовим. ” б≥льшост≥ розвинутих демократичних крањн такий механ≥зм ≥снуЇ. ¬≥н ≥менуЇтьс¤ конституц≥йним контролем. ¬ ”крањн≥ його зд≥йснюЇ  онституц≥йний суд, котрий, в≥дпов≥дно до ст. 147  онституц≥њ ”крањни, вир≥шуЇ питанн¤ про в≥дпов≥дн≥сть зако≠н≥в та ≥нших правових акт≥в  онституц≥њ. ѕров≥дний принцип конституц≥йного контролю виражаЇтьс¤ в такому Ч конституц≥¤ крањни вт≥люЇ прийн¤т≥ в ц≥й крањн≥ у¤вленн¤ про права люди≠ни, про справедлив≥сть, р≥вн≥сть, свободу, про механ≥зм управ≠л≥нн¤ та зд≥йсненн¤ державноњ влади. “аким чином, визнаЇтьс¤, що конституц≥¤ Ч це основний правовий закон, а вс≥ ≥нш≥ зако≠ни можуть бути перев≥рен≥ на в≥дпов≥дн≥сть конституц≥њ або, що те ж саме, на в≥дпов≥дн≥сть праву. якщо закон не в≥дпов≥даЇ кон≠ституц≥њ, в≥н вважаЇтьс¤ неправовим ≥ скасовуЇтьс¤.

«вичайно, абсолютно правового ≥деалу, що задовольн¤в би вс≥х, не ≥снуЇ. ѕрактично неможливо об'Їктивно визначити спра≠ведлив≥сть, оск≥льки немаЇ механ≥зму њњ вичленуванн¤.  онсти≠туц≥¤ Ч це наближенн¤ до ≥деалу, ¤ке на даному етап≥ розвитку крањни в≥дпов≥даЇ р≥вню пол≥тичноњ, правовоњ, нарешт≥, загаль≠нолюдськоњ культури сусп≥льства. ≤ншоњ вищоњ точки в≥дл≥ку дл¤ визначенн¤ правового або неправового зм≥сту закону, кр≥м кон≠ституц≥њ, немаЇ. ” питанн¤х про права людини такою точкою в≥дл≥ку Ї м≥жнародн≥ акти про права людини.  ожний п≥дготов≠лений парламентом закон маЇ бути перев≥рений на предмет його в≥дпов≥дност≥ цим актам.

ќтже, право ≥ закон Ч не одне й теж. ѕроте було б неправиль≠ним протиставл¤ти 'њх одне одному, вважати, що юридичн≥ нор≠ми можуть ≥снувати без вираженн¤ њх у закон≥ та ≥нших санкц≥онованих державою формах, говорити про њх несум≥сн≥сть або про те, що право взагал≥ незалежно в≥д держави. ѕраво завжди маЇ форму вираженн¤: основною з цих форм Ї закон.

—п≥вв≥дношенн¤ нац≥онального ≥ м≥жнародного права

ћ≥жнародне право Ч частина нац≥ональноњ системи права. ” процес≥ укладанн¤ державою р≥зних м≥жнародних договор≥в (угод, конвенц≥й), п≥дписанн¤ м≥жнародних декларац≥й, вступу до м≥жнародних орган≥зац≥й (вступ ”крањни в –™) нац≥ональне право збагачуЇтьс¤ завд¤ки м≥жнародному Ч особлив≥й галуз≥ наддержавного права, що входить у його систему.

”крањна першою ≥з республ≥к колишнього —–—– п≥дписала м≥жнародний догов≥р Ч ”году про партнерство з ™вропейським —оюзом (™—) та з державами Ч членами ™— (16 червн¤ 1994 p.), ¤ка передбачаЇ пол≥тичний д≥алог ≥ сп≥вроб≥тництво в сферах торг≥вл≥, ≥нвестиц≥й, економ≥ки, культури та ф≥нанс≥в, а також створенн¤ в≥дпов≥дних ≥нституц≥й, здатних гарантувати вт≥ленн¤ в житт¤ положень цих угод.

«а допомогою норм м≥жнародного права регулюютьс¤ в≥дно≠сини м≥ж державами й ≥ншими њњ суб'Їктами, узгоджуютьс¤ ц≥ в≥дносини, ≥ лише в раз≥ потреби забезпечуютьс¤ примусом Ч колективним або ≥ндив≥дуальним.

ћ≥жнародне право ≥снуЇ на дек≥лькох р≥вн¤х'.

Ч загальн≥ (ун≥версальн≥ та загальновизнан≥) принципи, за≠кр≥плен≥ в —татут≥ ќќЌ: суверенна р≥вн≥сть держав, право нац≥й на самовизначенн¤, добров≥льне виконанн¤ зобо≠в'¤зань, поважанн¤ прав людини, вир≥шенн¤ м≥жнарод≠них спор≥в мирним шл¤хом та ≥н.;

Ч право м≥жнародних орган≥зац≥й, закр≥плене в конвенц≥¤х, пактах, декларац≥¤х, резолюц≥¤х (ёЌ≈— ќ та ≥н.);

Ч право сп≥вдружностей у рамках м≥ждержавних об'Їднань (принципи, акти, норми ™вропейського —оюзу, –ади ™в≠ропи, —Ќƒ та ≥н.);

1	2	3	4

Ќазва: ‘ункц≥њ права. ÷≥нн≥сть права. —п≥вв≥дношенн¤ права ≥ закону
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2992 прочитано)