ультура > ћ≥фолог≥¤ —тародавнього –иму

« культом предк≥в, ¤к вважають досл≥дники, в прадавн≥ часи був повТ¤заний культ бог≥в, що пор¤дкували в крањн≥ померлих п≥д землею. ÷е ман≥¤, лемури, мани. ћан≥¤ насилала божев≥лл¤ ( ≥мТ¤ њњ стало загальним ).  олись њй на оф≥ру вбивали д≥тей. ѕот≥м л¤льки в≥дпокутують жертви.

”ноч≥ б≥л¤ могил кружились лемури Ц душ≥ померлих. ” У‘ауст≥ У √ете лемури копають ‘аусту могилу, а в≥н, сл≥пий, думаЇ, що то роб≥тники споруджують дамби, реал≥зуючи його гранд≥озн≥ плани.

–имл¤ни ≥нколи ототожнювали лемур≥в з ларами, а також з манами, хоча лемур≥в вважали п≥дступними, ман≥в Ц добрими. ћани п≥клувалис¤ про душ≥ померлих, охорон¤ли гробниц≥.  оли справл¤ли поминки, манам на могилу приносили њжу, кв≥ти. ¬еп≥таф≥¤х њх просили дарувати неб≥жчику загробне блаженство.

як ≥ греки, римл¤ни вважали, що п≥дземн≥ боги вподобали парн≥ числа, а т≥, що оп≥кують живих,-- непарн≥.  в≥ти, наприклад, дл¤ неб≥жчик≥в добирали, щоб було парне число.

—воњх бог≥в римл¤ни часто називали не по ≥мен≥, а вживали пр≥звиська, наприклад, зам≥сть ¬акх казали Ц Ћ≥бер (в≥льний ), зам≥сть ≥мен≥ ёп≥тер вживали р≥зн≥ еп≥тети тощо. ј були боги, ≥мТ¤ ¤ких взагал≥ було заборонено вимовл¤ти. “ака заборона (табу ) стосувалас¤ ƒоброњ богин≥. яке њњ ≥мТ¤ Ц нев≥домо. «годом грецька богин¤ √≥г≥е¤, ¤ка допомагала своЇму батьков≥ јсклеп≥ю л≥кувати людей ≥ в≥д ≥мен≥ ¤коњ походить слово г≥г≥Їна, ототожнюЇтьс¤ у –им≥ з ƒоброю богинею. ƒобра богин¤ ототожнювалась також з  ≥белою, ѕрозерп≥ною, фавною та ≥ншими богин¤ми. як ≥ ƒ≥ана, вона допомагала пород≥лл¤м ≥ була шанована в народ≥. ∆≥нки вважали њњ своЇю покровителькою.

ƒоки римл¤ни займались с≥льським господарством, в њхн≥х в≥руванн¤х одне з пров≥дних м≥сць пос≥дали культи, повТ¤зан≥ з природою. ќбожнювали дерева (особливо дуб ), тварин, птах≥в, гори, джерела, кам≥нн¤ Е ¬чен≥ звернули увагу на те, що вс≥ альбанськ≥ цар≥ мали одне пр≥звисько: —≥льв≥њ (тобто Ц л≥совики ). Ћ≥совик≥в (с≥льван≥в)особливо поважали у с≥льських м≥сцевост¤х. “о були покровител≥ л≥с≥в, тварин ≥ отар. ¬клон¤лис¤ богин≥ плод≥в ѕомон≥ ≥ богин≥ кв≥т≥в ‘лор≥, на честь ¤коњ влаштовували св¤та флорал≥њ. ¬≥рили, що в га¤х та пол¤х живуть козлоног≥ фавни та фавнеси. Ќа њх честь влаштовували св¤та фаунал≥њ. Ѕуло нав≥ть вовче св¤то Ц луперкал≥њ. ћожливо, вовк був колись тотемом племен, що мешкали на “≥бр≥. «а в≥домою легендою, засновник≥в –иму Ц брат≥в –омула та –ема Ц вигодувала своњм молоком вовчиц¤. « вовками у римл¤н було повТ¤зано особливо багато р≥зних обр¤д≥в ≥ легенд.

«розум≥ло, давньоримськ≥ культи з часом зм≥нювались.  олись кожна римл¤нка мала свою берегиню Ц юнону. «годом виникаЇ узагальнений образ охоронниц≥ шлюбу Ц ёнони. ¬ елл≥н≥стичну добу ёнона ототожнюЇтьс¤ з грекинею √ерою.

Ѕожественна дружина ёп≥тера цариц¤ неба ёнона була покровительницею ж≥нок. ¬еликим авторитетом користувалас¤ ёнона ¤к мудра порадниц¤. до нењ звертались у важк≥ хвилини не лише прост≥ люди, але ≥ державн≥ д≥¤ч≥.

ѕтахами, присв¤ченими ёнон≥, були павлини й гуси.« цими гусьми повТ¤зана ц≥ла легенда про вр¤туванн¤ –иму при нашест≥ галл≥в. оли у V стол≥тт≥ до н. е. –им був захоплений галльськими полчищами, римськ≥ воњни, що залишилис¤ в живих, закр≥пилис¤ на  ап≥тол≥йському пагорб≥ ≥ голодали, чекаючи на допомогу в≥д дружн≥х в≥йськ. ўоб пов≥домити заточеним про наближенн¤ допомоги, треба було пробратис¤ через таб≥р галл≥в ≥ покорити пр¤м≥ ст≥ни  ап≥тол≥йськоњ фортец≥. ÷ей подвиг удавс¤ римському юнаков≥  ам≥н≥ю, ¤кий з великим ризиком ≥ см≥лив≥стю зд≥йснив п≥дТйом. √алли пом≥тили м≥сце, де  ам≥н≥ю вдалос¤ п≥дн¤тис¤, ≥ њхн≥й вождь Ѕрен оголосив, що тим воњнам, ¤к≥ зум≥ють захопити фортецю, в≥н об≥ц¤Ї велику нагороду. ≤ ось в темр¤в≥ галли, перебираючись з одних нахилених щит≥в воњн≥в на ≥нш≥, дос¤гли вершини пагорба ≥ перебили вартових. јле коли вони почали просуватис¤ дал≥, голодн≥ гуси, ¤к≥ знаходилис¤ б≥л¤ храму богин≥, почали голосно гоготати ≥ розбудили римських воњн≥в. “≥ в≥дразу кинулис¤ на галл≥в ≥ скинули њх з≥ скел≥.

ћогутн≥й властитель неба, вт≥ленн¤ сон¤чного св≥тла, грози, бур≥, в гн≥в≥ кидаючий блискавки, караючи ними непок≥рних його божественн≥й вол≥, -- такий був верховний володар бог≥в ёп≥тер. …ого палац знаходивс¤ на високих горах, зв≥дти в≥н об≥ймав погл¤дом увесь св≥т, в≥д нього залежала дол¤ окремих людей ≥ народ≥в.

—вою волю ёп≥тер виказував розкатами грому, блискавками, польотом птах≥в (особливо зТ¤вою орла, йому присв¤ченого); ≥нод≥ в≥н надсилав в≥щ≥ сни, в ¤кихв≥дкривав майбутнЇ. ∆рец≥ гр≥зного бога Ц понтифики проводили особливо урочист≥ церемон≥њ у тих м≥сц¤х, куди удар¤ла блискавка. ÷¤ д≥л¤нка огороджувалась, щоб н≥хто не м≥г по н≥й пройти ≥ таким чином осквернити св¤те м≥сце. «емл¤ обережно збиралась ≥ закопувалас¤ разом з шматком кременю Ц символом блискавки. ∆рець робив на цьому м≥сц≥ жертовник≥ приносив у жертву двор≥чну в≥вцю. ёп≥теру Ц могутньому захисников≥, ¤кий даруЇ перемогу ≥ багату в≥йськову здобичу, на  ап≥тол≥йському пагорб≥ в –им≥ був збудований величезний храм, куди полководц≥, повертаючись з поб≥дних поход≥в, приносили досп≥хи переможених вожд≥в ≥ сам≥ ц≥нн≥ скарби, в≥дн¤т≥ у ворог≥в.

ёп≥тер одночасно оп≥кував людей ≥ осв¤чував њхн≥ взаЇмини. ¬≥н суворо карав кл¤твопорушник≥в звичањв гостинност≥. Ќа честь цього бога к≥лька раз≥в на р≥к проводились св¤та Ц п≥д час пос≥ву ≥ завершенн¤ жнив, при збор≥ винограду.ёп≥теров≥, ¤кий керував дол¤ми св≥ту ≥ людей, були присв¤чен≥ найважлив≥ш≥ дн≥ року. ≤мТ¤ ёп≥тера згадувалось при вс¤к≥й значн≥й справ≥ Ц державн≥й чи особист≥й. …ого ≥мТ¤м кл¤лис¤, ≥ кл¤тва вважалась непорушною.

ќск≥льки основн≥ риси ≥тал≥йського ёп≥тера були дуже схож≥ з образом верховного божества грек≥в «евса, то з посиленн¤м впливу грецькоњ культури в римську рел≥г≥ювплелис¤ елементи грецькоњ м≥фолог≥њ. ≤ багато переказ≥в, повТ¤заних з «евсом, були перенесен≥ на ёп≥тера. …ого батьком називали —атурна, бога пос≥в≥в, ¤кий перший дав люд¤м њжу ≥ правив ними п≥д час золотого в≥ку, под≥бно грецькому  роносу. “аким чином ≥ дружина —атурна стала вважатис¤ мат≥рТю ёп≥тера.

«м≥нювались поступово культи, повТ¤зан≥ з природою: сел¤ни ставали город¤нами ≥ культи в≥дпов≥дно були модерн≥зован≥.

„и ненайв≥дом≥шим давньоримським богом був янус. …ого зображали з двома обличч¤ми. Ѕув в≥н богом вор≥т ≥ дверей, його також вважали богом ус¤кого початку ≥ завершенн¤. ’рам його в≥дчин¤ли п≥д час в≥йни, мирного часу замикали. …ому був присв¤чений перший день нового року, перший день кожного м≥с¤ц¤, януса називали богом бог≥в. ¬≥н пор¤дкував космосом ≥ уособлював космос, початок ≥ к≥нець усього, був символом дн¤ ≥ ноч≥, сонц¤ ≥ м≥с¤ц¤, дволиций, в≥н дививс¤ у минуле ≥ прийдешнЇ, йому в≥домо, що було ≥ що буде Е¬≥н сторожа вор≥т ≥ дверей до ф≥лософських абстракц≥й Ц складний шл¤х, ¤ким позначено тлумаченн¤ функц≥й ≥ природи бога Ц в≥д архањчноњ доби до початку новоњ ери (У‘асти У поета ќв≥д≥¤).

янус був ран≥ше ёп≥тера божеством неба ≥ сон¤чного св≥тла, ¤кий в≥дкривав небесн≥ ворота ≥ випускав сонце на небозв≥д, а на н≥ч зачин¤в ц≥ ворота. ѕот≥м в≥н поступивс¤ ссвоњм м≥сцем владиц≥ неба ёп≥теру, а сам пос≥в не менш почесне Цвладики вс≥х початк≥в ≥ починань в час≥. ѕ≥д його покровительством знаходились вс≥ входи ≥ виходи, чи то двер≥ приватного будинку, храму бог≥в чи ворота м≥ських ст≥н. ≤менем януса, ¤кого кликали жрец≥, починавс¤ кожний день, перший м≥с¤ць року ≥ перший день року також називали його ≥менем ≥ св¤ткували на його честь.

Ѕогу янусу приносились жертви у вигл¤д≥ медових пирог≥в, вина, плод≥в. Ћюди бажали один одному щаст¤, дарували солодощ≥ ¤к символ того, щоб увесь наступний р≥к минув п≥д знаком щасливого (солодкого) зд≥йсненн¤ вс≥х бажань. Ћайки з криками ≥ гамом були заборонен≥ законом,щоб не затьмарити ними доброзичлив≥сть януса. ” цей знаменитий день жрец≥ приносили янусу в жертву б≥лого бика ≥ молилис¤ про благополучч¤ римськоњ держави.

’рам януса ¤вл¤в собою дв≥ велик≥ арки, зТЇднан≥ поперечними ст≥нами, з двома воротами. ¬ середин≥ сто¤ла стату¤ бога, в ¤кого було два обличч¤, звернених у протилежн≥ боки (одне Ц в минуле, друге Ц в майбутнЇ). ¬ руц≥ у януса був ключ, ¤ким в≥н в≥дкривав ≥ закривав небесн≥ ворота. ќск≥льки янус був богом часу, ¤кий л≥чить дн≥, м≥с¤ц≥ ≥ роки, то на його прав≥й руц≥ (на пальц¤х) було накреслено число 300 (латинськ≥ цифри ———), а на л≥в≥й Ц 65 (латинськ≥ цифри LXV ), що означало число дн≥в у роц≥. ќсобливу роль в≥д≥гравав храм януса у в≥йськових справах ƒревнього –иму.  оли приймалось р≥шенн¤ оголосити в≥йну будь-¤к≥й держав≥, головна в –им≥ особа, чи то цар, чи консул, в≥дкривав ключем подв≥йн≥ двер≥ храму ≥ перед ликом януса п≥д арками проходили воњни. ƒоки йшла в≥йна ворота храму сто¤ли в≥дчиненими.  оли укладавс¤ мир, то озброЇнн≥ в≥йська знову проходили б≥л¤ статуњ бога. ѕот≥м важк≥ дубов≥ двер≥ храму, прикрашен≥ слоновими к≥стками, знову зачин¤лис¤ на ключ.

Ѕог янус, кр≥м цього, вважавс¤ покровителем дор≥г ≥ подорожн≥х. …ому в≥ддавали почест≥ римськ≥ мореходи, ¤к≥ в≥рили, що саме в≥н навчив людей будувати корабл≥.

ƒружиною януса була н≥мфа вод ётурна, покровительниц¤ джерел, а син њхн≥й ‘онс почитавс¤ ¤к бог фонтан≥в ≥ бТющих з-п≥д земл≥ джерел. Ќа честь ‘онса в жовтн≥ влаштовувалис¤ св¤та.  риниц≥ укв≥тчували гирл¤ндами кв≥т≥в, а у джерела кидали в≥нки. “ому ≥ янусу, батьку ‘онса, приписували створенн¤ вс≥х р≥к ≥ струмк≥в.

√н≥вний ≥ неприборканий бог в≥йни ћарс вважавс¤ ¤к батько великого ≥ войовничого римського народу, чи¤ слава почалас¤ з засновника м≥ста –иму Ц –омула (–омул з≥ своњм братом-близнюком –емом, зг≥дно з переказами, були синами ћарса). ƒ¤куючи покровительству могутнього бога в≥йни, римл¤ни одержували перемоги над сус≥дами. ѕ≥сл¤ смерт≥ –омула ≥ його обожествл≥нн¤ зТ¤вивс¤ бог  вирин, в ¤кого обернувс¤ –омул, ставши таким чином дв≥йником ћарса.

1	2	3

Ќазва: ћ≥фолог≥¤ —тародавнього –иму
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2871 прочитано)