ультура > ќсобливост≥ та загальн≥ тенденц≥њ розвитку св≥товоњ культури ’’ ст

ќсобливост≥ та загальн≥ тенденц≥њ розвитку св≥товоњ культури ’’ ст

ѕлан

ќсобливост≥ розвитку св≥товоњ культури ’’ ст.

ќсновн≥ напр¤ми ≥ тенденц≥њ розвитку культури ’’ ст.

1. ¬раховуючи ун≥кальн≥сть XX ст., його технолог≥ч≠ну, еколог≥чну, соц≥ально-пол≥тичну та духовну своЇр≥д≠н≥сть, вже зараз можна зробити де¤к≥ висновки з приводу того стану культури, в ¤кому опинилос¤ людство на рубеж≥ III тис. своЇњ ≥стор≥њ.

Ќа перший погл¤д здаЇтьс¤, що расово-етн≥чна, л≥нгв≥≠стична, соц≥ально-економ≥чна розмањт≥сть сучасних на≠род≥в земноњ кул≥ не даЇ п≥дстав дл¤ вживанн¤ таких ка≠тегор≥й, ¤к "св≥това культура", або "св≥това цив≥л≥зац≥¤ XX ст.". ѕроте за зовн≥шн≥м прогл¤даЇтьс¤ ц≥л≥сна кар≠тина ≥з загальним сюжетом ≥ нав≥ть пров≥дною ≥деЇю. —аме в нашому стол≥тт≥ за¤вили на повен голос про себе ≥нтег≠рац≥йн≥ процеси. Ќа планет≥ майже не залишилос¤ куль≠тур, ¤к≥ б ≥снували в ≥зол¤ц≥њ. „инники зовн≥шнього впливу на культуру набули загальнопланетарного зм≥сту, що при≠вело до по¤ви ун≥версальних процес≥в у галуз≥ духовного житт¤. Ѕезумовно, ун≥версал≥стськ≥ тенденц≥њ ви¤вл¤ють≠с¤ в кожн≥й нац≥ональн≥й культур≥ залежно в≥д конкрет≠них складових ≥сторичного досв≥ду народу, його менталь≠ност≥, соц≥ального устрою та економ≥чного укладу, що створюЇ в кожному конкретному випадку особливу куль≠турну ситуац≥ю. «окрема, в XX ст. виразно ви¤вилис¤ дв≥ тенденц≥њ. « одного боку, криза духовност≥, ¤ка характе≠ризуЇтьс¤ передус≥м в≥дчуженн¤м мас в≥д культурних над≠бань нац≥њ зокрема та людства взагал≥, вит≥сненн¤м духов≠них ц≥нностей на перифер≥ю людськоњ св≥домост≥, пану≠ванн¤м стереотип≥в масовоњ псевдокультури. « ≥ншого боку, посилюЇтьс¤ протилежний процес, пов'¤заний ≥з прагненн¤м частини сусп≥льства повернутис¤ до лона культури, зробити своЇ бутт¤ д≥йсно одухотвореним.

¬ океан≥ пароксизм≥в нашого стол≥тт¤ Ч кровопролит≠них св≥тових та рег≥ональних в≥йн, ¤дерноњ загрози, нац≥о≠нально-етн≥чних та рел≥г≥йних конфл≥кт≥в, пол≥тичного тотал≥таризму, забрудненн¤ та нищенн¤ еколог≥њ, зроста≠ючоњ егоњзац≥њ, роботизац≥њ людських ≥ндив≥д≥в тощо Ч ба≠гато хто починаЇ сприймати культуру ¤к "землю об≥товану", ¤к панацею, Їдину р¤т≥вну силу, спроможну розв'¤≠зати горд≥њв вузол проблем сучасного людства.

≤ндустр≥ал≥зац≥¤ культури ¤вл¤Ї собою одну з законом≥р≠ностей даного стол≥тт¤. Ќасл≥дки цього процесу супереч≠лив≥ в духовному в≥дношенн≥. –озвинута, з одного боку, техн≥ка репродукуванн¤ та тиражуванн¤ робить мистецтво доступним дл¤ широкоњ аудитор≥њ. « ≥ншого Ч загальнодо≠ступн≥сть твор≥в мистецтва перетворюЇ њх на предмет по≠буту, знец≥нюючи њх. ѕолегшен≥сть та спрощен≥сть сприй≠н¤тт¤ робить не потр≥бною внутр≥шню п≥дготовку до сп≥лку≠ванн¤ з мистецтвом, що р≥зко знижуЇ його вплив на розвиток особистост≥. « техн≥чними можливост¤ми в≥дтво≠ренн¤ мистецьких твор≥в пов'¤зана й небезпека поширенн¤ УпсевдокультуриФ, морально та естетично шк≥дливоњ, р≥зноман≥тного к≥тчу, розрахованого на невимогливого ма≠сового споживача. Ќа жаль, дл¤ б≥льшост≥ крањн св≥ту, в тому числ≥ й дл¤ ”крањни, ц¤ небезпека вже перетворилас¤ в загрозливу реальн≥сть.

ѕрот¤гом усього XX ст. в≥дбуваЇтьс¤ поступовий зане≠пад традиц≥йних рел≥г≥йних засад культури в масов≥й св≥до≠мост≥. ѕередус≥м це ви¤вл¤Їтьс¤ у концептуальних хрис≠ти¤нських моральних вимогах любов≥ до Ѕога та любов≥ до ближнього.

2. ќдн≥Їю з характерних рис культурного житт¤ XX ст. Ї виникненн¤ та поширенн¤ модерн≥зму. ¬≥н виникаЇ ¤к своЇр≥дна св≥тогл¤дна та художньо-естетична реакц≥¤ на поглибленн¤ духовноњ кризи сусп≥льства. ѕри цьому мо≠дерн≥зм заперечуЇ можливост≥ попередньоњ культури про≠тисто¤ти руйн≥вним силам. «в≥дси р≥зкий, а ≥нод≥ й войов≠ничий антитрадиц≥онал≥зм модерн≥зму, що ≥нколи набуваЇ бунт≥вних та екстравагантних форм ви¤вленн¤.

‘≥лософсько-св≥тогл¤дними п≥двалинами модерн≥зму були ≥дењ ≥ррац≥онал≥стичного волюнтаризму н≥мецьких ф≥лософ≥в јртура Ўопенгауера (1788 - 1860) та ‘р≥др≥ха Ќ≥цше (1844 - 1900), ≥нтуњтив≥зму французького мислител¤ јнр≥ Ѕергсона (1859 - 1941), психоанал≥зу австр≥йського ф≥лософа та л≥кар¤-псих≥атра «≥гмунда ‘рейда (1856 - 1939) та швейцарського психолога  арла √устава ёнга (1875 - 1961), екзистенц≥ал≥зму французьких ф≥лософ≥в та письмен≠ник≥в ∆ана ѕол¤ —артра (1905 - 1980), јльбера  амю (1913 - 1960) та н≥мецького мислител¤ ћарт≥на ’айдеггера (1889 - 1976). ¬ажливе значенн¤ дл¤ св≥тогл¤дних засад модерн≥зму мала й феноменолог≥¤ н≥мецького ф≥лософа ≈дмунда √уссерл¤ (1859-1938).

“ворч≥сть ус≥х цих мислител≥в становить "золотий" фонд нов≥тньоњ ф≥лософ≥њ, а разом з нею й сучасноњ куль≠тури, њхн≥ роздуми про трагед≥ю та крах традиц≥йного гу≠ман≥зму, ≥сторичну безвих≥дь, у ¤к≥й опинилос¤ людство, складний та суперечливий характер сп≥лкуванн¤ людини з навколишн≥м св≥том, њњ в≥дчужен≥сть в≥д нього ж приму≠сили людство багато в чому перегл¤нути своњ погл¤ди на св≥т ≥ м≥сце людини в цьому св≥т≥. «окрема, в художн≥х творах, естетичних трактатах та публ≥цистичних деклара≠ц≥¤х модерн≥ст≥в найчаст≥ше порушуЇтьс¤ проблема абсур≠дност≥ св≥ту, самотност≥ та приреченост≥ людини. Ќав≥ть т≥ твори модерн≥ст≥в, де дом≥нують св≥тл≥, елег≥йн≥ або нав≥ть рад≥сн≥ емоц≥њ (наприклад, живописц¤ та граф≥ка ћарка Ўагала, 1887 - 1985; н≥дерландського живописц¤ ѕ≥та ћондр≥ана, 1872 - 1944; рос≥йського композитора та диригента ≤гор¤ —травинського, 1882 -1971; французького письменника ћарсел¤ ѕруста, 1871 - 1922; англо-амери≠кан≠ського поета “омаса ≈л≥ста, 1888 - 1965; та ≥н.), прос¤к≠нут≥ мотивами втрати зв'¤зк≥в з реальн≥стю, в них в≥дчу≠ваЇтьс¤ самотн≥сть митц¤, замкненого в кол≥ своњх фантаз≥й, спогад≥в та асоц≥ац≥й.

"¬агомий внесок у розвиток експрес≥он≥зму зробив в≥до≠мий австр≥йський художник ќскар  окошка (1886Ч1980). ¬≥н Ч мал¤р ≥ граф≥к, драматург ≥ артист-декламатор. јле вс≥ про¤ви його таланту незм≥нно св≥дчать про схильн≥сть до експрес≥он≥стського св≥тогл¤ду та естетики.

Ѕлизьку н≥мецьким експрес≥он≥стам доктрину емоц≥йно-колористичного живопису спов≥дували паризьк≥ фов≥сти (в≥д франц. Ч дик≥). ¬они утверджували свого роду живопис "без правил", за що й отримали в≥д критик≥в цю ≥рон≥чну назву. ƒо групи фов≥ст≥в входили ј. ћат≥сс, ј. ƒе≠рен, ћ. ¬лам≥нк, ј. ћарке та ≥н. њх об'Їднувало прагнен≠н¤ до створенн¤ художн≥х образ≥в вин¤тково за допомогою ¤скравоњ в≥дкритоњ барви, експресивних, напружених кольо≠рових симфон≥й. ќсновн≥ кольоров≥ композиц≥њ фов≥сти брали з природи, максимально посилюючи та загострюю≠чи њх. ¬≥д "ћосту" та ≥нших експрес≥он≥ст≥в њх в≥др≥зн¤ло б≥льш оптим≥стичне ставленн¤ до житт¤, прагненн¤ в≥дтво≠рити красу та гармон≥ю, ¤ких так не вистачаЇ св≥ту.

≈кспрес≥он≥зм, ¤кий виник у живопис≥, так чи ≥накше ви¤вивс¤ у вс≥х видах мистецтва. ¬≥н пос≥дав суттЇве м≥сце в н≥мецьк≥й та австр≥йськ≥й поез≥њ (√. “ракль, ‘. ¬ерфель, ранн≥й …. Ѕехер). –иси експрес≥он≥зму притаманн≥ проз≥ ≤. ‘ранка та ‘.  афки. ќдним з пров≥дних жанр≥в експре≠с≥он≥зму Ї публ≥цистична драма, або "драма крику", з њњ "вселенськими конфл≥ктами", абстрагованим образом людини, уривчастою "телеграфною мовою", р≥зкою плас≠тикою (п'Їси ¬. ’азенклавера, √.  айзера, ≈. “оллерата ≥н.).

–озкв≥т Ївропейського експрес≥онал≥зму у ц≥лому завершуЇтьс¤ на початку 30-х рок≥в. јле його ≥дењ та прийо≠ми продовжують впливати на творч≥сть р≥зних за своњми погл¤дами д≥¤ч≥в культури, адже експрес≥он≥зму була вла≠стива найхарактерн≥ша дл¤ культури XX ст. риса Ч загос≠трено-контрастне баченн¤ св≥ту. ≈кспрес≥он≥зм ≥ сьогодн≥ маЇ коло своњх шанувальник≥в. ўе одним художн≥м напр¤≠мом, ¤кий мав довгочасн≥ насл≥дки та спричинив значний вплив на розвиток модерн≥стського мистецтва, був куб≥зм (в≥д франц. cube Ч куб). ¬≥н виник у ѕариж≥ також на по≠чатку стол≥тт¤. Ќа думку де¤ких тогочасних теоретик≥в мистецтва, куб≥зм зробив "революц≥йний переворот", та≠кий самий, що його зазнав живопис у добу –енесансу. “ак само, ¤к ≥ експрес≥он≥сти, куб≥сти прагнули виразити св≥й внутр≥шн≥й св≥т, вважаючи його Їдиним джерелом творчо≠го натхненн¤. ¬они в≥дмовилис¤ в≥д традиц≥йних художн≥х засоб≥в Ч передача тривим≥рного простору, атмосфери, св≥тла, почали розробл¤ти нов≥ форми багатовим≥рноњ пер≠спективи, ¤к≥ б дали змогу показати об'Їкт усеб≥чно, у вигл¤д≥ безл≥ч≥ площин, ¤к≥ перетинаютьс¤ м≥ж собою, ут≠ворюючи нап≥впрозор≥ чотирикутники, трикутники, п≥вко≠ла. ¬се це, на думку куб≥ст≥в, повинно не лише допомогти гл¤дачев≥ скласти панорамно об'Їмне у¤вленн¤ про об'Їкт, але й показати вих≥дн≥ форми речей.  онструктивна схож≥сть ус≥х предмет≥в, њхн≥ взаЇмозв'¤зок та взаЇмод≥¤ Ч ось що в першу чергу ц≥кавило та хвилювало куб≥ст≥в.

« куб≥змом у р≥зн≥ часи пов'¤зувалас¤ творч≥сть багать≠ох митц≥в, проте найголовн≥шу роль у становленн≥ нового напр¤мку в≥д≥грали ≥спанець ѕабло ѕ≥кассо (1881 Ч 1973) та француз ∆орж Ѕрак (1881 Ч 1963).

–озкв≥т сюрреал≥зму припадаЇ на 1924Ч1938 рр. Ќай≠¤скрав≥шим представником сюрреал≥зму по праву вважаЇтьс¤ в≥домий ≥спанський художник —альвадор ƒал≥ (нар. 1904 р.). …ого картини ¤вл¤ють собою ≥ррац≥ональн≥ комб≥нац≥њ суто реальних предмет≥в, ¤к≥ мають натурал≥стичний вигл¤д або парадоксальним способом деформован≥.

Ќаприк≥нц≥ 40-х рок≥в Ч початку 50-х ус≥ школи зах≥д≠ного мистецтва, зокрема сюрреал≥зм, були в≥дсунут≥ на задн≥й план абстракц≥он≥змом (в≥д лат. abctractio Ч далекий в≥д д≥йсност≥). Ќайв≥дом≥ше визначенн¤ абстракц≥он≥зму належить апологету цього напр¤му, французькому мистец≠твознавцю та художнику ћ.—ефору. ¬≥н називав абстрак≠тним будь-¤ке мистецтво, ¤ке не м≥стить у соб≥ жодного нагадуванн¤ про д≥йсн≥сть, жодного в≥дгуку ц≥Їњ д≥йсност≥. ÷е Ч "безпредметне" мистецтво. ƒ≥йсно, на полотнах аб≠стракц≥он≥ст≥в важко знайти що-небудь, що нагадувало б звичайний св≥т, що оточуЇ людину.

1	2

Ќазва: ќсобливост≥ та загальн≥ тенденц≥њ розвитку св≥товоњ культури ’’ ст
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2905 прочитано)