ультура > —лов'¤нська м≥фолог≥¤

—лов'¤нська м≥фолог≥¤

¬итоки слов'¤нськоњ м≥фолог≥њ

—лов'¤нська м≥фолог≥¤, сукупн≥сть м≥фолог≥чних у¤влень давн≥х слав¤н (праслав¤н) часу њхньоњ Їдност≥ (до к≥нц¤ 1-го тис¤чол≥тт¤ н. э.)

ѕо м≥р≥ расселенн¤ слав¤н з праслав¤нськоњ територ≥њ (м≥ж ¬ислой ≥ ƒн≥пром, передус≥м з област≥  арпат) по ÷ентральн≥й ≥ —х≥дн≥й ™вроп≥ в≥д ≈льби (Ћаби) до ƒн≥пра ≥ в≥д ѕ≥вденних берег≥в Ѕалт≥йського мор¤ до п≥вноч≥ Ѕалканського п≥вострова в≥дбувавс¤ розпод≥л слов'¤нськоњ мифолог≥њ ≥ обособленн¤ м≥сцевих вар≥ант≥в, довго що збер≥гали основн≥ характеристики загальнослав¤нскоњ мифологињ.

¬ласне слов'¤нськ≥ мифолог≥чн≥ тексти не збереглис¤: рел≥г≥йно-мифологична ц≥л≥сн≥сть ¤зицтва була зруйнована в пер≥од христиан≥зац≥њ словТ¤н. ћожлива лише реконструкц≥¤ основних елемент≥в слов'¤нськоњ мифолог≥њ на баз≥ вторинних письмових, фольклорних ≥ речовинних джерел. √оловне джерело в≥домостей по раннеславТ¤нск≥ мифолог≥њ Ч средньов≥ков≥ хроники, аннали, написан≥ сторонн≥ми спостер≥гачами на н≥мецькому або латинському мовах ≥ слов'¤нськими авторами (мифолог≥њ польських ≥ чеських племен), повчанн¤ проти ¤зицтва ("—лова") ≥ л≥тописи. ÷≥нн≥ в≥домост≥ м≥ст¤тьс¤ в роботах письменник≥в (починаючи з ѕрокоп≥¤, 6 в.) ≥ географ≥чних описах средньов≥кових арабських ≥ Ївропейських автор≥в. ѕросторий матер≥ал по слов'¤нськ≥й мифолог≥њ дадуть п≥зн≥ш≥ фольклорн≥ ≥ етнограф≥чн≥ з≥бранн¤, а також мовн≥ дан≥ (окрем≥ мотиви, мифолог≥чн≥ персонаж≥ ≥ предмети). ¬с≥ ц≥ дан≥ в≥днос¤тьс¤ в основному до епох, що сл≥дували за праслав¤нскоњ, ≥ м≥ст¤ть лише окрем≥ фрагменти общеслав¤нскоњ мифолог≥њ. ’ронолог≥чн≥ сп≥впадають з праславТ¤нським пер≥одом дан≥ археолог≥њ по ритуалам, св¤тилищам (храми балт≥йських славТ¤н в јрконе, ѕерине п≥д Ќовгородом ≥ ≥н.), окрем≥ зображенн¤ («бручский ≥дол ≥д. –.).

ќсобливого роду джерело дл¤ реконструкц≥њ слов'¤нських миф≥в Ч пор≥вн¤но-≥сторичне з≥ставленн¤ з ≥ншими ≥ндоевропейськими мифолог≥чними системами, в першу чергу з мифолог≥ею балт≥йських племен, що в≥др≥зн¤ютьс¤ особливою архањчн≥стю. ÷е з≥ставленн¤ дозвол¤Ї ви¤вити ≥ндоевропейськ≥ витоки слов'¤нськоњ мифологии ≥ ц≥лого р¤ду њњ персонаж≥в з њхн≥ми ≥менами ≥ атрибутами, в тому числ≥ основного мифа слов'¤нськоњ мифолог≥њ про двоб≥й бога грози з його демон≥чним супротивником. ≤ндоевропейськ≥ паралел≥ дозвол¤ють в≥дд≥лити архайчн≥ елементи в≥д позн≥ших ≥новаций, вплив ≥ранськой, германськоњ ≥ ≥нших Ївраз≥йських мифолог≥й, п≥знЇ Ч христианства, пом≥тно що зм≥нили слов'¤нську мифолог≥ю.

–анньослов'¤нськ≥ мифолог≥њ

ѕо функц≥¤м мифолог≥чних персонаж≥в, по характеру њхн≥х зв'¤зк≥в з колективом, по ступеню вт≥ленн¤ ,що ≥ндив≥дуал≥зувалос¤, по особливост¤м њхн≥х тимчасових характеристик ≥ по ступеню њхньоњ актуальност≥ дл¤ людини всередин≥ слов'¤нськоњ мифолог≥њ можна вид≥лити дек≥лька р≥вн≥в.

¬ищий р≥вень характеризуЇтьс¤ найб≥льш узагальненим типом функц≥й бог≥в (ритуально-юридична, в≥йськова, господарсько-природна), њхн≥м зв'¤зком з оф≥ц≥йним культом (аж до ранньодержавних пантеонов). ƒо вищого р≥вн¤ слов'¤нськоњ мифолог≥њ в≥дносилис¤ два праслав¤нских божества, ч≥ ≥мена в≥рог≥дно реконструюютьс¤ ¤к Perunъ (ѕерун) ≥ Velesъ (¬елес), а також ж≥ночий персонаж, праслав¤нского ≥м'¤ ¤кого залишаЇтьс¤ не¤сним. ÷≥ божества вт≥люють в≥йськову ≥ господарсько-природну функц≥њ. ¬они зв'¤зан≥ м≥ж собою ¤к учасники грозового мифу: бог грози ѕерун, ≥снуючий на неб≥, на вершин≥ гор, пересл≥дуЇ свого зм≥еевидного ворога, проживаючого внизу, на земл≥. ѕричина распри Ч викраденн¤ ¬елесом худоби, людей, а в де¤ких вар≥антах Ч дружини громовержца. ўо пересл≥дуЇтьс¤ ¬елес ховаЇтьс¤ посл≥довно п≥д деревом, камнем, звертаЇтьс¤ в людину, кон¤, корову. ѕ≥д „ас двобою з ¬елесом ѕерун розщ≥плюЇ дерево, розколюЇ камень, мече стр≥ли. ѕеремога завершуЇтьс¤ дощем, що принос¤ть плодородд¤. Ќе виключене, що де¤к≥ з цих мотив≥в повторюютьс¤ в зв'¤зку з ≥ншими божествами, що виступають в ≥нших, б≥льш п≥зн≥х пантеонах ≥ п≥д ≥ншими ≥менами (наприклад, —вантовит). «нанн¤ про повний склад праслав¤нских бог≥в вищого р≥вн¤ надто обмежен≥, хоча Ї п≥дстави вважати, що вони складали вже пантеон. ќкр≥м названих бог≥в в нього могли входити т≥ божества, ч≥ ≥мена в≥дом≥ хоча б в двох р≥зних слов'¤нських традиц≥¤х. “ак≥ давньоруський —варог (вогню Ч —варожич, т. ≈. —ин —варога), Zuarasiz у балт≥йських слав¤н. ≤нший приклад Ч давньоруський ƒаждьбог ≥п≥вденнонослав¤нский ƒабог. ƒек≥лька сложн≥ше д≥ло з назвами типу давньоруських ярила ≥ яровит у балт≥йських слав¤н, так в основ≥ цих ≥мен Ч стар≥ епитети в≥дпов≥дних божеств. ѕод≥бн≥ епитообразн≥ найменуванн¤, по-видимому, сп≥вв≥дносились також з богами праслав¤нского пантеона (наприклад, ћати сиру земл¤ ≥ ≥нш≥ ж≥ноч≥ божества).

ƒо б≥льш низького р≥вн¤ могли в≥дноситис божества, зв'¤зан≥ з господарськими циклами ≥ сезонними обр¤дами, а також боги, що вт≥лювали ц≥л≥сн≥сть замкнутих невеликих колектив≥в: –≥д, „ур у сх≥дних слав¤н ≥ т. ѕ. ћожливо, що до цього р≥вн¤ в≥дносилас¤ ≥ б≥льш≥сть ж≥ночих божеств, що ви¤вл¤ють близьк≥ зв'¤зки з колективом, ≥нколи менш упод≥бленних людин≥, н≥ж боги вищого р≥вн¤.

≈лементи наступного р≥вн¤ характеризуютьс¤ найб≥льшоњ абстрагован≥стью функц≥й, що дозвол¤Ї ≥нколи розгл¤дати њх ¤к персонификац≥ю член≥в основних протиставлень; наприклад, „астка, Ћихо, ўоправда,  ривда, —мерть, або в≥дпов≥дних спец≥ал≥зованих функц≥й, наприклад —уд.

« позначкою частки, удач≥, щаст¤, певно, було зв'¤зане ≥ загальнослов¤нске Ѕог: можна пор≥вн¤ти багатий (бога, що Ї, частку) Ч убогий (не бога ,що Ї, частку), в украњнськ≥й мов≥ Ч небог, небога Ч нещасний, жебрак. —лово "Ѕог" входило в ≥мена р≥зноан≥тних божеств Ч ƒаждьбог, „ернобог ≥ ≥нш≥. —лов'¤нськ≥ дан≥ ≥ св≥доцтва ≥нших найб≥льш архањчних ≥ндоевропейських м≥фолог≥й дозвол¤ють бачити в цих найменуванн¤х в≥дбиванн¤ давнього шару м≥фологичн≥ представленн¤ праслав¤н. Ѕагато з цих персонаж≥в виступають в казкових розпов≥д¤х в в≥дпов≥дност≥ за часом битованн¤ казки ≥ нав≥ть конкретними життЇвими ситуац≥¤ми (наприклад, √оре-злосчастье).

« початком мифолог≥зац≥њ ≥сторичноњ традиц≥њ зв'¤зуютьс¤ героњ мифолог≥чного епосу. ¬они в≥дом≥ лише по даним окремих слов'¤нських традиц≥й: так≥ генеалог≥чн≥ героњ, наприклад  ий, ўек, ’орив у сх≥дних слав¤н. “им не менше, ≥ дл¤ праслав¤нской мифолог≥њ правдоподобна реконструкц≥¤ р≥вн¤ генеалог≥чних героњв. Ѕ≥льш давн≥ витоки в персонаж≥в, що виступають ¤к супротивники цих героњв, наприклад, чудовищах зм≥Їобразноњ природи, п≥зн≥ми вар≥антами ¤ких можна вважати —олов'¤-розб≥йника, –арога-рарашека. ћожливий праслав¤нск≥й характер мифологичного сюжету про кн¤з¤-оборотне, в≥д народженн¤ над≥леним знаком волшебноњ влади (сербский епос про ¬уке ¬огн¤ний «мее ≥ сх≥днослов'¤нський епос про ¬сеславе).

 азков≥ персонаж≥ Ч повидимому, учасники ритуалу в њхн≥х мифолог≥зованному обличч≥ ≥ проводири тих клас≥в Їств, що сам≥ належать до нижчого р≥вн¤: так≥ баба-¤га, кощ≥й, диво-юдо, л≥сний цар, вод¤ний цар, морський цар.

ƒо нижчоњ мифолог≥њ в≥днос¤тьс¤ р≥зн≥ класи не≥ндивидуализованноњ (часто ≥ не людинообразноњ) нечест≥, дух≥в, тваринних, зв'¤заних з≥ вс≥м мифологичним простором в≥д вдома до л≥су, багна ≥ т. ѕ.: домов≥, лешие, вод¤н≥, русалки, вила, пропасниц≥, мари, мори, кикимори, судачки у зах≥дних слав¤н; з тваринних Ч ведмедь, вовк.

Ћюдина в його мифолог≥зованн≥й ≥постас≥ сп≥вв≥дноситьс¤ з≥ вс≥ма попередн≥ми р≥вн¤ми слов'¤нськоњ мифолог≥њ, особливо в ритуалах: ѕолазник, ѕраслав¤нское пон¤тт¤ душ≥, духу вид≥л¤Ї людину серед ≥нших Їств ≥ маЇ глибок≥ ≥ндоевропейськ≥ корен≥.

–оль древа св≥тового в слов'¤нськ≥й мифолог≥њ.

”н≥версальним образом, синтезуетьс¤ вс≥ описан≥ вище в≥дношенн¤, Ї Ч древо св≥тове. ¬ ц≥й функц≥њ в слов'¤нських фольклорних текстах звичайно виступають ¬ирий, райске дерево, береза, ¤вор, дуб, сосна, горобина, ¤блон¤. ƒо терти основним частинам св≥тового дерева приурочен≥ р≥зн≥ тваринн≥: до г≥лок ≥ вершини Ч птаство (сок≥л, соловей, птаство мифологиченого характеру, наприклад ƒиво), а також сонце ≥ м≥с¤ць; до стовбура Ч бджоли, до корен≥в Ч так≥ тваринн≥, ¤к змењ ≥ бобри. ¬се дерево в ц≥лому може з≥ставл¤тис¤ з людиною, особливо з ж≥нкою: часто зображалос¤ дерево або ж≥нка м≥ж двома структура миру Ч три царства: небо земл¤ ≥ пре≥сподн¤, четверична¤ горизонтальна структура (п≥вн≥ч, зах≥д, п≥вдень, сх≥д), житт¤ ≥ смерть (зелене, кв≥туче дерево ≥ сухе дерево в календарних обр¤дах).

—истема протиставлень у слов'¤нськ≥й мифолог≥њ

ћир описувавс¤ системою основних двоњчних протиставлень, визначальних просторов≥, тимчасов≥, соц≥альн≥ характеристики. ƒуал≥стични принцип протиставленн¤ спри¤тливого Ч неспри¤тливого дл¤ колективу реал≥зовувалис¤ ≥нколи в мифолог≥чних персонаж≥в, знайдених позитивними або негативними функц≥¤ми, або в уособлених членах опозиц≥њ. “ак≥: щаст¤ (частка) нещаст¤ (недол¤). ѕраслав¤нське позначка позитивного члена ц≥Їњ опозиц≥њ мала сенс "гарна частина (частка)". –итуал гаданн¤ Ч вибору м≥ж часткою ≥ недолею у балт≥йських слав¤н зв'¤заний з протиставленн¤м Ѕелбога ≥ „ернобога Ч в слов'¤нському фольклор≥ дуже часто зустр≥чаЇтьс¤ персонификац≥¤ доброњ частки ≥ злой частки, лиха, гор¤, злосчастт¤, зустр≥ч≥ ≥ не зустр≥ч≥.

∆итт¤ Ч смерть. ¬ слв'¤нськ мифолог≥њ божество даруЇ житт¤, плодородд¤, довгол≥тт¤ Ч була жива у сх≥дних слав¤н ≥ –≥д у сх≥дних слав¤н. јле божество може приносити ≥ смерть: мотиви вбивства зв'¤зан≥ в слов'¤нськ≥й мифолог≥њ з „ернобогом, ѕеруном, що поражають демон≥чного супротивника. ¬оплощени¤ми хвороби ≥ смерт≥ були Ќовь, ћарена, власне —мерть ¤к фольклорний персонаж ≥ клас нижчих мифологичних Їств: мара, замора, кикимора. —имволи житт¤ ≥ смерт≥ в слов'¤нськ≥й мифолог≥њ Ч жива вода ≥ мертва вода, древо житт¤ ≥ сховане б≥л¤ нього ¤йце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилаЇтьс¤ смерть або хвороби.

1	2	3	4

Ќазва: —лов'¤нська м≥фолог≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (3386 прочитано)