ультура > ”крањнська культура в м≥жнародних в≥дносинах

”крањнська культура в м≥жнародних в≥дносинах

 ожен народ, створюючи власну нац≥ональну культуру, тим самим робить внесок у св≥тову культуру, зд≥йснюючи за њњ допомогою зв'¤зок з навколишньою природою та ≥нши≠ми народами. ¬ результат≥ такого сп≥лкуванн¤ в≥дбуваЇть≠с¤ взаЇмне культурне збагаченн¤. ≤ ¤к насл≥док Ч р≥зн≥ куль≠тури розвиваютьс¤, ускладнюютьс¤, стають набагато р≥зно≠ман≥тн≥шими.

—в≥това культура Ч феномен глобальний. Ќац≥ональна культура Ї частково ≥ джерелом св≥товоњ культури, одночасно вит≥каючи з нењ. Ѕез глобальноњ культури не може бути ре≠г≥ональноњ, самобутньоњ нац≥ональноњ ≥ навпаки. —в≥тов≥й культур≥ властивий ≥нтегрувальний процес. Ќац≥ональн≥ ж мають диференц≥йований характер.

”крањнська культура з давн≥х-давен зазнавала впливу з≥ сторони ≥ в свою чергу, так чи ≥накше, впливала на ≥нш≥ культури, про¤вл¤лас¤ у м≥жнародних в≥дносинах р≥зним чином. —пробуЇмо зТ¤сувати, ¤ким чином це в≥дбувалос¤ прот¤гом ц≥лоњ ≥стор≥њ украњнськоњ культури.

«а географ≥чним вектором украњнська культура Ч це, без≠перечно, культура Ївропейського типу. ј тому в украњнськ≥й нац≥ональн≥й культур≥ так ч≥тко виступаЇ Ївропейський ≥нди≠в≥дуал≥зм. ¬≥д ант≥в ≥ волин¤н VI ст. кр≥зь кн¤жу добу, кр≥зь козаччину ≥ аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду ви≠¤вити свою пол≥тичну волю, в≥н ви¤вл¤в одну ≥ ту ж харак≠терну рису: схильн≥сть в≥ддавати перевагу ≥ндив≥дуальн≥й сво≠бод≥ над ≥нтересами держави, схильн≥сть над≥л¤ти вищою владою в≥че (раду) ≥ ревно пильнувати д≥њ своњх вожд≥в.

 ультура кн¤з≥вських час≥в мала за основу м≥сцев≥ народн≥ елементи, ви¤влен≥ у багатому побут≥ ≥ словесност≥, в≥руван≠н¤х ≥ народн≥й ф≥лософ≥њ. ÷¤ перв≥сна культура розвивалас¤ на власному грунт≥, проте зазнавала ≥ чужинних вплив≥в. ” ранн≥ часи ц≥ впливи йшли через хозар≥в, араб≥в, перс≥в ¤к у галуз≥ мистецтва, так ≥ самого виробництва. ¬плив —канди≠нав≥њ позначивс¤ на державн≥й та в≥йськов≥й орган≥зац≥њ –ус≥. «ах≥дноЇвропейськ≥ в≥¤нн¤ йшли через ”горщину ≥ Ќ≥меччину, про¤вилис¤ в арх≥тектур≥, м≥ському прав≥, вживанн≥ латинсь≠коњ мови, в толеранц≥њ до католицькоњ церкви.

 ультурний розвиток –ус≥ п≥дн¤вс¤ на новий щабель п≥сл¤ прийн¤тт¤ христи¤нства. « X ст. з його поширенн¤м запановуЇ в≥зант≥йський стиль у ремеслах, письменств≥, мистецтв≥, прав≥. –азом з ним в≥дбулис¤ ¤к≥сн≥ зм≥ни в св≥тогл¤д≥ ≥ побут≥ русич≥в: нова рел≥г≥¤ широко в≥дкрила двер≥ в≥зант≥йству в ус≥х сферах житт¤.

’ристи¤нство стало ≥деолог≥чним п≥дірунт¤м дл¤ феодальних в≥дносин, спри¤ло входженню ”крањни-–уси в Ївропейський культурний св≥т. ќднак ≥ п≥сл¤ цього ”крањ≠на-–усь не втратила самобутност≥, своЇр≥дност≥ в ус≥х га≠луз¤х культури.

Ћ≥тература  ињвськоњ –ус≥ вз¤ла початок з твор≥в, ¤к≥ були перекладен≥ з грецькоњ мови. Ќапевне, б≥льш≥сть таких книг були церковними. Ќеобх≥дн≥сть у них пов'¤зана ≥з запро≠вадженн¤м на –ус≥ христи¤нства. јле пор¤д з церковною перекладалас¤, безперечно, ≥ св≥тська л≥тература Ч ≥сто≠ричн≥, природнич≥, ф≥лософськ≥ твори, юридичн≥ трактати, белетристика. Ќайпопул¤рн≥шими були романи фантастич≠ноњ тематики: "јлександр≥¤" Ч- опис завоювань јлександ-ра ћакедонського, "ѕов≥сть про ≥нд≥йське царство", "“ро≠¤нська в≥йна", "—лово про премудрого јк≥ра", "—тефан≥т ≥ ≤хн≥лат" Ч "зв≥риний" епос та ≥н. ¬с≥ ц≥ теми св≥дчать про живу зац≥кавлен≥сть таЇмничими крањнами —ходу. ¬с¤ пе≠рекладна л≥тература знаходила м≥сце в р≥знор≥дних зб≥рни≠ках п≥д назвами "ѕчола", "«олотий ц≥п" та ≥н.

Ќаприк≥нц≥ XII ст. було написано "—лово о полку ≤горе≠в≥м" Ч перлину давньоруськоњ художньоњ л≥тератури. ÷ей епос сповнений ми≠стецькими описами природи, самого походу, в≥дваги й мужност≥ кн¤з≥в, фольклорними образами, вс≥ картини сповнен≥ чару високоњ поез≥њ.

"—лово" ¤к тема мало надзвичайний вплив на украњнську та ≥нш≥ слов'¤нськ≥ л≥тератури, породило багато насл≥дувач≥в ≥ перекладач≥в, украњнською мовою окрем≥ частини "—ло≠ва" перекладали “.Ўевченко, ћ.Ўашкевич, ≤.‘ранко, ѕанас ћирний та ≥н.

 онтакт з в≥зант≥йсь≠кою культурою обумовили виникненн¤ монументальноњ кам'¤ноњ арх≥тектури. ƒовгий час вважалос¤, що першою кам'¤ною спорудою була ƒес¤тинна церква (989Ч996 рр.). ѕерш≥ ка≠м'¤н≥ буд≥вл≥ на –ус≥ з'¤вилис¤ п≥д орудою в≥зант≥йських майстр≥в. “ак, ƒес¤тинна церква належала до хрестово-купольних в≥зант≥йського типу храм≥в. ѕ≥сл¤ завершенн¤ буд≥вництва церкву прикрашали ≥конами, дорогоц≥нним посудом, хрестами, ¤к≥ ¬олодимир вив≥з ≥з ’ерсонеса ≥ ус≠падкував ¤к посаг за принцесою јнною. ѕ≥длога була вик≠ладена майол≥ковими плитами та мозањкою, ст≥ни розписан≥ фресками ≥ прикрашен≥ мозањчними панно. ¬ оздобу ƒес¤≠тинноњ церкви покладено багато мармуру, що дало п≥дстави сучасникам називати њњ "ћрамор¤ною". Ќовий етап розвитку монументальноњ арх≥тектури на –ус≥ репрезентують буд≥вл≥ "м≥ста ярослава" у  иЇв≥. Ќа цю добу давньоруське зодчество набуваЇ ч≥тких нац≥ональних рис. ÷е засв≥дчуЇ такий шедевр арх≥тектури, ¤к —оф≥њвський собор (1037 р.). ¬ арх≥тектурно-художньому ансамбл≥ —оф≥њ особливу роль в≥д≥гравало внутр≥шнЇ опор¤дженн¤. –озма≠њтт¤ мозањк, фресок, стовпи, арки, в≥дкоси в≥конних пройм Ч все це вражало пишнотою. «а прикладом —оф≥њ  ињвськоњ зводились одно≥менн≥ собори (1045Ч1050 рр.) у ѕолоцьку ≥ Ќовгород≥. ” „ерн≥гов≥ за вел≥нн¤м брата ярос≠лава ћудрого ћстислава було споруджено —паський собор, ¤кий мав схож≥сть з ƒес¤тинною церквою.

” мистецтв≥  ињвськоњ –ус≥, пор¤д з арх≥тектурою, знач≠ного розкв≥ту набуваЇ монументально-декоративний живо≠пис. ∆ивописн≥ зображенн¤ в храмах були своЇр≥дною Ѕ≥бл≥Їю дл¤ тих, хто не знав грамоти. ¬≥зант≥йський живо≠пис поширивс¤ у  ињвськ≥й –ус≥ в X ст. у форм≥ монумен≠тальних ст≥нних розпис≥в (фресок) ≥ мозањк. ќздобленн¤ ƒес¤тинноњ церкви започатковуЇ кињвську мистецьку шко≠лу. ћозањки ƒес¤тинноњ церкви не збереглис¤, а в≥д фре≠сок залишилис¤ лише уламки.

¬еликою славою користувалис¤ кињвськ≥ ювел≥ри за своЇ витончене карбуванн¤, золоченн¤, грав≥руванн¤, техн≥ку емал≥ та зерн≥. ÷е знаменит≥ кињвськ≥ "зм≥њвники", лунниц≥, колти, оздоблен≥ зерню або емаллю, вироби художнього ре≠месла –ус≥, шо у значн≥й к≥лькост≥ вивозилис¤ за кордон. –еч≥, виготовлен≥ у  иЇв≥, √алич≥, „ерн≥гов≥ та в ≥нших м≥с≠тах, трапл¤ютьс¤ п≥д час розкопок в ус≥х Ївропейських крањнах.

¬ажливим елементом давньоруськоњ духовноњ культури була музика. ¬еликого поширенн¤ набули обр¤дов≥ п≥сн≥, танц≥, скоморош≥ ≥гри, гусл¤рськ≥ розсп≥ви. ≤з уведенн¤м христи¤нства на –ус≥ поширивс¤ хоровий сп≥в Ч одно- ≥ багатоголосий. Ќаш≥ пращури знали нотну систему, так звану крюкову, що засв≥дчуЇ високий р≥вень розвитку давньоруськоњ музичноњ культури.

” той час л≥куванн¤м хворих переважно займалис¤ мо≠нахи. Ќаприклад, "ѕечорський патерик" згадуЇ про л≥кар≥в св. јнтон≥¤ ѕечерського, св. јл≥мп≥¤, св. ѕимена, св.  озь-му, св. јгап≥¤, ƒем'¤на ѕресв≥тера та ≥н.

јле були на –ус≥ ≥ л≥кар≥-чужинц≥: греки, в≥рмени та ≥н.  н¤зь ¬олодимир ¬еликий посилав свого л≥кар¤ (≤вана —меру) в √рец≥ю дл¤ поповненн¤ знань.

” XII ст. в≥домим був л≥кар ѕетро —ир≥¤нин. Ћ≥куван≠н¤м займались ≥ народн≥ медики: знахар≥, в≥дуни, лечц≥, знавц≥ зел та ≥н.

¬елику роль у л≥кувальних справах пос≥ли ж≥нки з ви≠щих верств тогочасного сусп≥льства. «а ≥сторичними дани≠ми, дочка черн≥г≥вського кн¤з¤ ™фросин≥¤ була знайома з медичною л≥тературою того часу.  н¤гин¤ јнна ¬севоло≠д≥вна, ¤ка заснувала першу св≥тську (ж≥ночу) школу, Ч спри¤ла викладанню медицини в ц≥й школ≥.

јле на той час у вс≥й ™вроп≥ медицина знаходилас¤ на стад≥њ перв≥сного розвитку.

Ќаприклад, перш≥ л≥карн≥ у ¬≥зант≥њ були орган≥зован≥ у IV ст., у ‘ранц≥њ й јнгл≥њ Ч у VIIЧVIII ст., а в ћоскв≥ перша

л≥карн¤-притулок Ч у XVII ст. «а ≥сторичними джерела≠ми, перший шпиталь дл¤ л≥куванн¤ хворих та перебуван≠н¤ ≥нвал≥д≥в побудував на –ус≥ в 1070 р. св. ‘еодос≥й ѕе-черський.

ѕершим в≥домим нам в ≥стор≥њ вченим-медиком була кн¤гин¤ ™впракс≥¤ Ч «о¤. ќнучка ¬олодимира ћонома-ха, вона народилас¤ в 1108 р., одержала добру осв≥ту, ц≥ка≠вилас¤ народною медициною. ¬ юному в≥ц≥ з усп≥хом по≠чала л≥кувати хворих, за що в народ≥ одержала назву "ƒоб≠род≥њ". ¬ 1122 р. виходить зам≥ж за в≥зант≥йського цар¤ ≤оана  омнена, прийн¤вши п≥д час коронац≥њ ≥м'¤ «о¤. ѕерењзд до ¬≥зант≥њ дав можлив≥сть ™впракс≥њЧ«оњ доповнювати та поглиблювати своњ знанн¤ в галуз≥ медицини. « давн≥х час≥в у ¬≥зант≥њ працювало немало видатних л≥кар≥в.

—аме у ¬≥зант≥њ були закладен≥ перш≥ л≥карн≥ при мона≠стир¤х ≥ запроваджена систематична наука медицини в школах, причому також викладалис¤ анатом≥¤, ф≥з≥олог≥¤, фармац≥¤, токсиколог≥¤, загальна патолог≥¤, терап≥¤, аку≠шерство, г≥неколог≥¤ на р≥вн≥ тогочасних п≥знань.

ѕоЇднавши набут≥ знанн¤ з власним досв≥дом л≥куван≠н¤ хворих, ™впракс≥¤ написала грецькою мовою трактат "јл≥мма" (ћаз≥). “рактат служив своЇр≥дною енцик≠лопед≥Їю медичних знань. Ќаписана ц¤ прац¤ у 30-х ро≠ках XII ст. ¬она знаходитьс¤ в б≥бл≥отец≥ Ћоренцо ћед≥ч≥ у ‘лоренц≥њ. ÷ей великий рукопис складаЇтьс¤ з 5 частин та 29 розд≥л≥в. ” перших трьох частинах книги висв≥тлю≠ютьс¤ питанн¤ загальноњ патолог≥њ, загальноњ д≥агностики, загальноњ г≥г≥Їни, г≥г≥Їни ж≥нки та дитини, а дв≥ останн≥ присв¤чен≥ л≥куванню р≥зних хвороб.

‘еномен незвичайного злету культури ”крањни-–уси по≠¤снюЇтьс¤ т≥сними зв'¤зками з ¬≥зант≥Їю, крањнами ™вропи, ’озар≥Їю. ’оча њхн≥й вплив був вагомим, але не вир≥шальним. ўоб дос¤гти значних усп≥х≥в у мистецтв≥, арх≥тектур≥, л≥те≠ратур≥, щоб зерна ≥нших культур могли зростати в новому середовищ≥, вони мали л¤гти в добрий грунт, ¤ким був ду≠ховний та матер≥альний св≥т сх≥дних слов'¤н.

1	2	3

Ќазва: ”крањнська культура в м≥жнародних в≥дносинах
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1850 прочитано)