Ћ≥тература св≥това > √рецька ≥сторична проза. √еродот. ‘ук≥д≥д

√рецька ≥сторична проза. √еродот. ‘ук≥д≥д

«ародженн¤ грецькоњ прози належить до V1 ст. до н. е. ,коли в √рец≥њ, з розвитком рабовласництва, розвиваЇтьс¤ товарно грошов≥ в≥дносини. ÷ей процес особливо ≥нтенсивно в грецьких м≥стах ћалоњ јз≥њ де найб≥льш передовими були поселенн¤ грек≥в Ц ≥он≥т≥в, ≥ вершу чергу м≥сто Ѕ≥лет.

–озкв≥т малоаз≥йських м≥ст в значн≥й м≥р≥ по¤снюЇтьс¤ виг≥дними умовами њх географ≥чного положенн¤ м≥ж материковою √рец≥Їю ≥ крањнами —ходу. ѕершим грецькими ф≥лософами, ¤к≥ вивчали, в звФ¤зку з астроном≥Їю ≥ математикою, проблеми походженн¤ ≥ розвитку св≥ту й проблеми природи в ц≥лому, були ≥он≥йц≥, а основоположником ≥он≥йськоњ ф≥лософ≥њ був фомс з м≥лета, ¤кий жив у V1 ст., перший грецький ф≥лософ Ц матер≥ал≥ст.

÷≥лком природно, що в звТ¤зку з розвитком нових в≥дносин в малоаз≥йських грецьких м≥стах ≥ розширенн¤м торг≥вл≥ ≥ колон≥зац≥њ, головна роль в ¤к≥й в V111-V11 ст. Ќалежала знову ж таки м≥лету, почавс¤ розвиток прозового мовленн¤, так ¤к торговельне житт¤, зв¤зане з необх≥дн≥стю встановленн¤ письмових договор≥в, потребувало користуванн¤ прозовим мовленн¤м: точно так ≥ розвиток науки привило за собою прозову форму твору. Ћ≥ричний тв≥р зФ¤вивс¤ в л≥тератур≥ ран≥ше прозового. ѕричиною цього було те, що дл¤ розвитку рози необх≥дною умовою було мистецтво письма: поетичне мовленн¤, завд¤ки його ритму, пор≥вн¤но легко запамФ¤товувалос¤ ≥ могло довго збер≥гатис¤ в памФ¤т≥: не т≥льки сп≥вц≥ древнього часу , але ≥ осв≥дчен≥ люди ≥сторичноњ епохи могли знати всю У≤л≥адуФ ≥ Уќд≥ссеюФ на памФ¤ть, ¤к цим хваливс¤ ћ≥ккерат в УЅанкетт≥Ф  сенофонта. ѕрозове мовленн¤ запамФ¤тати було складн≥ше, ≥ тому воно мало застосовуватис¤ в л≥тератур≥ лише тод≥ , коли виникла ≥ розвинулас¤ писемн≥сть. ƒревн¤ ≥стор≥¤ у грек≥в ≥ логографи. ƒревньою ≥стор≥Їю дл¤ грек≥в були народн≥ п≥сн≥, ¤к≥ складалис¤ в √омер≥вський ≥ догомер≥вський пер≥од.

Ќав≥ть такий ≥сторик, ¤к ‘ук≥д≥д, вважаЇ “ро¤нську в≥йну повн≥стю ≥сторичною под≥Їю; в≥н т≥льки поправл¤Ї де¤к≥ гомер≥вськ≥ св≥дченн¤. ¬ пор≥вн¤но п≥зн≥ часи народи, ¤к≥ спиратись м≥ж собою вважали можливим спиратис¤ на гомер≥вськ≥ поеми, ¤к≥ на авторитетн≥, загально прийн¤т≥ документи.

√реки вважали м≥ф≥чн≥ часи нав≥ть не надто в≥ддаленою ≥стор≥Їю. “ро¤нська в≥йна, наприклад, за њхн≥м л≥точисленн¤м, проходила у ’11 ст. до нашоњ ери, за 6-7 ст. до V1-V11 ст., коли зФ¤вл¤Їтьс¤ твори логограф≥в ≥ √еродота. якщо нав≥ть вчен≥ нового часу вважають можливим знайти в м≥фах зерна ≥стор≥њ, то немаЇ н≥чого дивного в тому, що греки вважали в м≥фах ≥стор≥ю минулого свого народу.

як довго √омер ≥ √ел≥од зберегли дл¤ грек≥в значенн¤ ≥сторик≥в найкраще показуЇ приклад —трабона, на його думку У≤лл≥адаФ ≥ Уќд≥ссе¤Ф мають ≥сторичну основу, ¤ку в≥н намагаЇтьс¤ в≥дновити за допомогою древн≥х грецьких ≥сторик≥в.

“аким чином, перех≥д в≥д епосу до ≥сторичного прози в VI ст. до. Ќ. ≈. ѕроходив поступово ≥ був ц≥лком законом≥рним; зм≥нивс¤ не сам зм≥ст, а т≥льки форма твору.

ћало того, нав≥ть в той час, коло вже ≥снувала ≥сторична пов≥сть в прозов≥й форм≥, були ще спроби викладати ≥стор≥ю в≥ршами ≥ так ’ерил —амоський, молодший сучасник ≥ шанувальник √еродота, вз¤вс¤ за сучасну ≥стор≥ю в своњй поем≥ УѕерсењдаФ, сюжетом ¤коњ була перемога аф≥н¤н над перським царем  сероксом. “аким чином, на прот¤з≥ де¤кого часу ≥стор≥¤ викладалась ≥ прозою ≥ в≥ршами.

“ак ¤к Ќавкратида в ™гипт≥ була заснована ≥он≥йц¤ми, то ≥ пап≥рус проник на сам перед до ≥он≥йц≥в ћалоњ јз≥њ. “ут ≥ зародилась грецька л≥тературна проза, тут в VI ст. до н.е. зТ¤вл¤ютьс¤ перш≥ ≥сторичн≥ твори, написан≥ прозою. ÷их ≥сторик≥в, попередник≥в √еродота, а де¤ких бувши його сучасниками, прийн¤то називати логографами.

—лову УлогографиФ ми не зовс≥м правильно надаЇмо значенн¤ У≥сторики догеродотового пер≥одуФ. ÷е слово вжите ‘ук≥д≥дом у вказаному вище м≥сцем в значенн≥ У пишучи прозоюФ, УпоетомФ, - незалежно в≥д зм≥сту твор≥в, а не в спец≥альному значенн≥ У≥сторикиФ.

“вори логограф≥в не д≥йшли до нас, збереглись лиш уривки з них у р≥зних грецьких письменник≥в, та уривки ц≥ надто мал≥, щоб по них ми могли створити соб≥ у¤вленн¤ про логограф≥в. “ому дл¤ нас важлив≥ в≥дгуки про них —тробона ≥ ƒ≥он≥с≥¤ √ал≥кармаського.

ƒ≥он≥с≥й под≥л¤Ї логограф≥в на дв≥ групи: старших ≥ молодших. ѕершим логографом, за св≥дченн¤м древн≥х,  адн≥ ≥з ћ≥летта. јле ще в древност≥, ¤к говорить ƒ≥он≥с≥й, були сумн≥ви в належност≥ йому твору, ¤кий ходив п≥д його ≥менем, а в наш час багато хто визнаЇ саму особист≥сть  адма, першого логографа, ≥ вважають, що його плутають з ф≥н≥к≥йцем  адром, легендарним винах≥дником грецького алфав≥ту. ѕитанн¤ в дан≥й ситуац≥њ не маЇ значенн¤, тому що ≥з творчост≥  адма, ¤кщо вона й була. ƒо нас н≥чого не д≥йшло.

‘рагменти творчост≥ логограф≥в наст≥льки розр≥знен≥ ≥ мало чисельн≥, що не дають можлив≥сть в≥дтворити њхн≥ твори в повному вид≥. јле разом з цим ц≥ фрагменти створюють великий ≥нтерес ≥ дл¤ ≥сторика ≥ дл¤ л≥тературознавц¤, тому що показують ≥ розвиток ≥сторичного мисленн¤, ≥ розвиток л≥тератури, ≥ розвиток л≥тературноњ мови, ¤к≥ залежать в≥д економ≥чного ≥ пол≥тичного розвитку —тародавньоњ √рец≥њ.

√еродот. ѕерех≥дну сходинку в≥д твор≥в логограф≥в до подальшоњ ≥стор≥њ становить У≤стор≥¤Ф √еродота.

ѕро житт¤ √еродота, ¤к ≥ про житт¤ багатьох грецьких письменник≥в, до нас д≥йшло з древност≥ мало св≥дчень; ще менше тих, ¤к≥ можна вважати достов≥рними.

—ам √еродот в своњх творах пов≥домл¤Ї про себе дуже мало.

«а св≥дченн¤м ѕамф≥ла, √еродот народивс¤ 484 р.; але не сл≥д в≥рити цим св≥дченн¤м, бо це т≥льки г≥потеза, та г≥потеза, близька до правди.

ѕро р≥к смерт≥ √еродота немаЇ н≥¤ких св≥дчень, очевидно, в≥н був нев≥домим грецьким ученим. ¬чен≥ нового св≥ту визнають його приблизно на основ≥ самого труду √еродота. ¬≥н згадуЇ де¤к≥ под≥њ пелепонеськоњ в≥йни, але про под≥њ п≥сл¤ 430 р. н≥¤ких спогад≥в уже нема. Ќа основ≥ цього можна припустити, що в≥н помер б≥л¤ 430 р.

ѕроте, що √еродот був родом з √ал≥карнасу, св≥дчать також ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнаський ≥ —трабон.

ќт майже ≥ вс≥ св≥дченн¤ про житт¤ √еродота, ¤к≥ д≥йшли до нашого часу ≥з древност≥. ¬чен≥ нового часу добавили до цього багато г≥потез.

ѕро дитинство ≥ юн≥сть √еродота ≥ про осв≥ту ми не маЇмо н≥¤ких св≥дчень. јле на основ≥ його У≤стор≥њФ можна визначити, що в≥н був дуже осв≥дченню на той час людиною. √еродот покинув свою батьк≥вщину та причина цього ≥ дос≥ залишаЇтьс¤ дл¤ нас непо¤снена. ∆итт¤ √еродота, п≥сл¤ того, ¤к в≥н покинув р≥дне м≥сто, можна вважати один факт, що в≥н поселивс¤ в м≥ст≥ ‘ур≥¤х.

«начну части свого житт¤ √еродот пров≥в у мандр≥вках.

≤стор≥¤ √еродота. ѕ≥д ≥мТ¤м √еродота до нас д≥йшло два твори: У≤стор≥¤Ф ≥ У∆итт¤ √омераФ. ќстанн≥й тв≥р вважаЇтьс¤ не √еродотовим, тому його твором вважаЇтьс¤ лиш У≤стор≥¤Ф.

¬ основу У≤стор≥њФ покладена ≥де¤ про древню ворожнечу м≥ж греками ≥ сх≥дними народами, м≥ж ™вропою ≥ јз≥Їю на перший погл¤д У≤стор≥¤Ф здаЇтьс¤ твором безладним: основна розпов≥дь перериваЇтьс¤ в≥дступами в≥д теми. јле при б≥льш детальному анал≥з≥ ви¤вл¤Їтьс¤, що У≤стор≥¤Ф написана за глибоко обдуманим планом. ’оч под≥л на девТ¤ть книг ≥ не належить √еродоту, але в≥дпов≥даЇ його планов≥ ≥ зроблений розумно.

¬ звТ¤зку з питанн¤м про пор¤док створенн¤ У≤стор≥њФ ≥ про час створенн¤ њњ окремих частин, виникаЇ запитанн¤ про м≥сце творенн¤ того й ≥ншого.

Ќайб≥льш правдопод≥бно, що У≤стор≥¤Ф √еродота була написана до його переселенн¤ в ‘ур≥њ, а в ‘ур≥¤х в≥н обробив њњ.

“аким чином, не маЇ доказ≥в дл¤ припущенн¤, що √еродот вињхав з ‘ур≥њ ≥ пересиливс¤ в јф≥ни, найв≥рог≥дн≥ше, що в≥н залишивс¤ в ‘ур≥њ до к≥нц¤ житт¤. —мерть його, ¤к уже було сказано, настала п≥сл¤ 430 р. ƒо цього часу в≥н уже встиг написати У≤стор≥юФ в тому вигл¤д≥, в ¤кому вона д≥йшла до нас.

√еродот хоч ≥ мало ц≥кавивс¤ пол≥тикою, та з усього видно, що в≥н був противником тиран≥њ ≥ прихильником рабовласницькоњ демократ≥њ сучасних йому јф≥нах.

” √еродота Ї свого роду трактуванн¤ про форми правл≥нн¤, в ¤ких в≥н вбачаЇ ¤к ≥ переваги, так ≥ недол≥ки демократ≥њ, ол≥гарх≥њ ≥ монарх≥њ. ћ≥ж ≥ншим до окремих тиран≥в √еродот в≥дноситьс¤ великодушно. ¬ ≥стор≥њ греко-перських в≥йн симпат≥¤ √еродота майже повн≥стю на сторон≥ аф≥н¤н ≥ в≥н ставить њх на перший план, майже всюди в≥дводить њм головну роль ≥ вихвал¤Ї за заслуги.

√еродот в≥рить в м≥фи. ¬≥н ставить на одну л≥н≥ю сучасних йому ≥сторичних д≥¤ч≥в з м≥ф≥чними њх предками ≥ богами.

—пос≥б л≥точисленн¤ √еродота так≥ ¤к у його попередник≥в ≥сторик≥в, генеалог≥чний, тобто за покол≥нн¤ми ≥ м≥ф≥чними , причому три покол≥нн¤ становл¤ть одне стол≥тт¤.

ќднак √еродот не завжди ставивс¤ до м≥фолог≥чних розпов≥дей з ц≥лковитою дов≥рою; ≥нколи ≥ у нього зТ¤вл¤Їтьс¤ скептицизм ≥ в≥н даЇ рац≥ональне тлумаченн¤ м≥ф≥в.

√еродот ≥нколи намагавс¤ уникнути в розпов≥д≥ втручанн¤ божества, по¤снюючи под≥њ звичайними причинами.

¬ище уже говорилос¤ про те, що нам нев≥домо, коли ≥ ким була створена У≤стор≥¤Ф. ≤снуЇ припущенн¤, що вона була створена друз¤ми автора зразу п≥сл¤ його смерт≥. як доказ цього вказують на р¤д м≥сць у —офокла, ≈врип≥да ≥ јристофана, в ¤ких н≥бито в≥дгуки У≤стор≥њФ.

¬ л≥тературу грецькоњ епохи √еродот входить уже ¤к, класик.

¬ римську епоху пом≥тно знайомство з √еродотом ¤к з ≥сториком. ¬ цю епоху починають ц≥нувати √еродота головним чином ¤к письменника, з художньоњ сторони.

” в≥зант≥йську епоху √еродот був добре в≥домий. ” де¤ких письменник≥в ц≥Їњ епохи нав≥ть пом≥тно насл≥дуванн¤ мови ≥ стилю √еродота.

¬чен≥ римськоњ ≥ в≥зант≥йськоњ епохи також займались √еродотом.

1	2	3

Ќазва: √рецька ≥сторична проза. √еродот. ‘ук≥д≥д
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2597 прочитано)