Література світова > Джордж Вашингтон

Наступним великим досягненням була декларація прав (Білль про права), проведена Медісоном через Конгрес і додана в 1791 році у формі перших десяти виправлень до конституції. Виконання обіцянки, даного під час дебатів по ратифікації, цілком відповідало лінії Вашингтона, спрямованої на те, щоб паралізувати критиків конституції і досягти широкої конституційної згоди. Снову і знову президент майже скрупульозно показував свою власну повагу до конституції, припускаючи, що тим самим можна сприяти виробленню конституційної свідомості в державному масштабі. На початковій фазі французької революції він сподівався на стримування і самовладання народу. Своєму другу Лафайету, що вручив йому символічним жестом у подарунок ключ від Бастилії, докладно роз'ясняв значення конституції для працездатного уряду і для захисту від демагогів і панування чорни.

Велику заклопотаність викликало у Вашингтона неясне відношення до індіанців, що шукали захисту від переселенців, що насуваються, на південно-заході в іспанців, а на північному сході в британців. Президент неодноразово виступав за справедливе звертання з корінним населенням, вірив у його здатність до асиміляції й особисто вів переговори з вождями. Однак також говорив і про "викорінювання", коли його представленням про імперію загрожували окремі племена. Як головнокомандуючий він почував себе безпосередньо відповідальним за поразки, що недостатньо збройні і погано керовані американські експедиційні війська потерпіли від індіанців у долині Огайо в 1790 і 1791 роках. Тому він відчув гордість і полегшення, коли генерал Ентоні Уєйн кілька років потому переміг союзні північно-східні індійські племена на озері Ері, і Сполучені Штати змогли здійснити своє домагання на суверенітет у регіоні Огайо при висновку світу в Грінвіллі в 1795 році.

У своїх посланнях до Конгресу Вашингтон був підкреслено оптимістичний і регулярно робив позитивні висновки. У приватному житті він був менш упевненим, такому подавленому настрою сприяло загострення політичного положення в Європі і, насамперед, поява наприкінці першого терміну перебування на посаді президента напруги і тріщин у власному уряді. Хоча Вашингтон до самозречення намагався зберегти світ у своєму кабінеті, він усе менш міг переборювати ідеологічні протиріччя між Джефферсоном і Гамільтоном, напруженими подіями у Франції.

У своїй другій інаугураційній промовы 4 березня 1793 року - кілька тижнів потому після страти Людовика XVI - Вашингтон обіцяв сприяти тому, щоб конституційна форма правління пустила корені "у незайманому ґрунті Америки". Весь термін перебування в посаді проходив під знаком війни в Європі, що загострювала конфлікти у внутрішньому становищі США.

У питаннях зовнішньої політики і дипломатії Вашингтон із самого початку відвоював перевагу виконавчої влади перед законодавчою і залишив за собою великий простір для дій. Тепер були потрібні розсудливість і надійне керівництво, тому що війна змусила по-справжньому усвідомити американців їхнє лоскітливе положення: торгівля з країнами Карибського моря і Європою буде залежати від благополуччя британського і французького флоту. На границях, недостатньо забезпечених військами, намітилися конфлікти з іспанцями в дельті Міссісіпі і з британцями в долині Огайо. На цьому тлі Вашингтон, не коливаючись, проголосив 22 серпня 1793 року нейтралітет Сполучених Штатів, хоча симпатії більшості його співвітчизників били на стороні французької "сестри-республіки". Одночасно він дав зрозуміти, що США визнали французький революційний уряд і вважають дійсним американсько-французький союз 1778 року.

Другий термін перебування на посаді був, головним чином, "керуванням кризами". Тверезо розрахований, обережний курс Вашингтона на нейтралітет зберіг американцям мир, зміцнивши позицію Сполучених Штатів на американському континенті і стимулював економічний підйом. Пристрасть, з яким американці стежили за французькою революцією, охолола, і в Конгресі, як і колись, тон задавали федералісти. Вашингтон заздалегідь дав зрозуміти, що про третій термін не може бити і мови, хоча конституція не передбачала яких-небудь часових обмежень.

З весни 1796 року він займався своїм прощальним зверненням до американського народу. Вихідним пунктом служили зроблені ще в 1792 році до кінця першого терміну Медісоном, начерки тексту, який Вашингтон переробив і актуалізував за допомогою Гамільтона. Остаточне прощальне звертання, що з'явилося в газетах 19 вересня 1796 року, цілком відповідало власним переконанням і цінностям Вашингтона. Його головним прагненням було застереження від партій і партійного духу, які, підштовхувані іншими державами, ставлять під погрозу виживання нації. Щоб відбити цю небезпеку, президент рекомендував дотримувати основні принципи релігії і моралі як "великих стовпів людського щастя". Турбота Вашингтона про національну єдність і суспільну гармонію була обгрунтована; при оцінці партійної суті, однак, президент навмисне випустив з уваги, що сам керував, у кінцевому рахунку, як "член партії".

Вашингтон мало впливав на вибори свого спадкоємця, однак із задоволенням відзначив, що віце-президент Адамі зумів протистояти Джефферсону.

Після восьми років президентства Вашингтон з повнимо правом підвів позитивні підсумки. Звичайно, далеко не всі надії здійснилися. Наприклад, президент постійно закликав до створення національного університету, але Конгрес не реагував на це. Він персоніфікував владу уряду, обмежену правом і законом, створив засади для інтеграції й експансії континентальної американської республіки і ще при житті став символом "національного характеру", формуванню якого надавав великого значення.

Використана література:

Великі історичні персони. – М., 1999.

Дж.Вашингтон. Історія життя. – М., 1986.

Всесвітня історія. Підручник. – К., 2000.

1	2

Назва: Джордж Вашингтон
Дата публікації: 2005-02-23 (867 прочитано)