Ћ≥тература св≥това > ∆ан-Ѕат≥ст √ренуй

Ќаполегливе п≥дкресленн¤ подв≥йноњ природи ген≥¤ про¤вл¤Їтьс¤ ≥ в пор≥вн¤нн≥ √рену¤ ≥з зм≥Їю. «м≥¤ Ч Ї твариною небезпечною, це вс≥м в≥домо. јле саме зм≥¤ стала символом медицини через л≥ку≠вальн≥ зд≥бност≥ зм≥њноњ отрути.

“аким чином, ми можемо зробити висновок: ав≠тор розум≥Ї ¤вище ген≥альност≥ на б≥олог≥чному р≥вн≥. јле такий висновок буде неповним. якби ген≥й був просто Ђм≥кроорган≥змомї або Ђкомахоюї, його прох≥д по св≥ту людей не мав би таких караючих насл≥дк≥в дл¤ мадам √айар, шк≥р¤ного майстра √р≥мал¤, марк≥за “айад-≈сп≥насса, парфумер≥в Ѕальд≥н≥ ≥ ƒрюо. ¬с≥ ц≥ люди намагались здобути на ньому користь, ≥ вс≥х було покарано. якась нев≥дома сила контролювала ≥снуванн¤ ген≥¤ в св≥т≥ людей. јле що це за сила? јвтор залишаЇ запитанн¤ в≥дкритим. ј школ¤р≥ охоче ф≥ло≠софствують на цю тему.  омусь здаЇтьс¤, що батьком √рену¤ м≥г бути сам ди¤вол, ¤кий над≥лив свого сина особливими зд≥бност¤ми дл¤ п≥знанн¤ св≥ту. јле не над≥лив спроможн≥стю сприймати моральн≥ норми, за ¤кими ≥снуЇ людство. ≤ншим здаЇтьс¤, що в найб-рудн≥шому м≥сц≥ ѕарижа √ренуй з'¤вивс¤ на св≥т не ви≠падково: це Ѕог прислав його дл¤ того, щоб перетво≠рити житт¤ людей на краще. јле люди не зрозум≥ли цього, тому що вже давно не розум≥ють Ѕога. ¬они на≠вчили √рену¤ привласнювати ≥ використовувати. “обто людство само перетворило геро¤ на антигеро¤, а Ѕо≠жий дар Ч на прокл¤тт¤.

«овн≥шню силу, ¤ка контролювала житт¤ √рену¤, можна ≥нтерпретувати по-р≥зному. ќдне зали≠шаЇтьс¤ незм≥нним: вона ≥снувала. ≤ саме вона при≠мусила √рену¤ повернутис¤ в св≥т людей тод≥, коли в≥н знайшов притулок на вершин≥ вулкана ѕлондю- анталь.

“аЇмнича зовн≥шн¤ сила передбачила в≥дсутн≥сть власного запаху, в≥дсутн≥сть особистого коду, в≥дсутн≥сть власного ¤дра у ген≥¤. ≤нтуњтивно люди в≥дчували, що, маючи справи з “ренуЇм, вони мають справу не з людиною, а з чимось ≥ншим, нев≥домим ≥ незрозум≥лим, можливо, з демоном. “ому ≥снуванн¤ в св≥т≥ людей завжди було дл¤ √рену¤ трагед≥Їю. Ќа≠одинц≥ ≥з своњм внутр≥шн≥м Ђ¤ї, наодинц≥ з мистецтвом йому було набагато краще. јле само≥зол¤ц≥¤ вела до деградац≥њ. √ренуй був приречений на синтез ≥з людст≠вом. ƒеградац≥¤ метафорично зображуЇтьс¤ ¤к отри≠манн¤ власного запаху, отриманн¤ особистого коду, тобто набутт¤ звичайноњ людськоњ природи.

якщо розум≥ти ген≥¤ ¤к Ђчереп, в≥дкритий у ¬сесв≥тї (ёнг), то, образно кажучи, заглиблен≥сть у власне Ђ¤ї н≥би, Ђзакрила двер≥ї св≥домост≥ √рену¤ до того, що людство по¤снити не може.

–¤туючись в≥д Ђтуманного смерд≥нн¤ї власного за≠паху, √ренуй повертаЇтьс¤ в св≥т людей, ¤к кл≥щ, ¤кий не може жити без людськоњ кров≥.

... ожний ген≥й колись створюЇ св≥й найвищий ше≠девр. √ренуй створив багато р≥зних парфум≥в. Ђяк≥ з них стали його найвищим дос¤гненн¤м?ї Ч запитуЇмо ми в класу. ≤ отримуЇмо в≥дпов≥дь Ч парфуми, ¤к≥ викли≠кають любов. ≤ це насправд≥ так. ƒо створенн¤ свого шедевру √ренуй йшов довго ≥, створивши його, п≥шов ≥з житт¤. ѕ≥шов спок≥йно ≥ нав≥ть рад≥сно, тому що жити йому б≥льше не хот≥лось.

ѕроцес створенн¤ ¤вища в мистецтв≥ завжди почи≠наЇтьс¤ ≥з задуму. «адум Ч це вих≥дне у¤вленн¤ худож≠ника про майбутн≥й тв≥р, його б≥льш-менш св≥домий прообраз, з ¤кого починаЇтьс¤ творчий процес. Ѕез≠посередн≥м ≥мпульсом до виникненн¤ задуму можуть служити найр≥зноман≥тн≥ш≥ фактори. јле вони завжди Ї пов'¤заними з певним емоц≥йним впливом, часто Ч з емоц≥йним приголомшенн¤м в≥д зустр≥ч≥ з чимось, що вражаЇ у¤вленн¤.

«апитуЇмо у школ¤р≥в: Ђ оли ≥ ¤к √ренуй уперше в≥дчув той запах, ¤кий прин≥с сенс в його житт¤?ї ¬≥дпов≥дь легко знаходитьс¤ в текст≥: 1 вересн¤ 1753 р. ÷е був запах рудокосоњ д≥вчини з вулиц≥ ћаре.

«находимо в текст≥ еп≥тети, пов'¤зан≥ з цим запахом: Ђн≥жнийї, Ђчистийї, Ђприт¤гуючийї, Ђапофеозний аро≠матї,6 Ђчар≥вна формулаї ≥ т. д.

≤ от тут виникаЇ запитанн¤, пов'¤зане ≥з глибин≠ною символ≥кою роману. якщо дивитис¤ на весн¤н-кову д≥вчину ≥з позиц≥й рац≥онального розум≥нн¤, то навр¤д запах, ¤кий ≥шов в≥д нењ, н≥с у соб≥ щось чар≥вне. јдже це була звичайна д≥вчина ≥з б≥дного кварталу, зовс≥м не богин¤, њњ ф≥з≥олог≥¤ н≥чим не в≥др≥зн¤лась в≥д ф≥з≥олог≥њ ≥нших людей. јн≥ ¤скраво-червоний рот, ан≥ зелен≥ оч≥ н≥чого тут не зм≥нювали. јле так з позиц≥й рац≥онального розум≥нн¤. « точки зо≠ру людського розуму, паризький феЇрверк на честь монарха був набагато красив≥ший, н≥ж н≥кому не в≥до≠ма д≥вчина. ѕроте √ренуй швидко залишив це видови≠ще, ¤ке здавалось йому нудним, тому що воно пахло людським натовпом, с≥ркою, маслом ≥ сел≥трою, ≥ п≥шов шукати аромат, в≥д ¤кого Ђстраждало його сер≠цеї. √ренуй ≥шов брудними, порожн≥ми вулиц¤ми, йшов через запахи помињв, води ≥ щур≥в до поки що нев≥домого йому аромату, ¤кий в≥н вважав ключем до пор¤дку вс≥х ≥нших аромат≥в. ўо ж це був за аромат? —тавимо перед школ¤рами питанн¤: Ђяк можна сха≠рактеризувати запах д≥вчини, ¤ка чистила м≥рабель, на духовному р≥вн≥? јдже √ренуй, ¤к ≥ вс¤кий ген≥й, бачив не ст≥льки конкретн≥ реч≥, ск≥льки њх позачасове ≥ поза-просторове ≥снуванн¤, тобто √ренуй бачив ≥дењ, ¤к≥ ≥снують у в≥чност≥ ≥ про¤вл¤ють себе в конкретних жи≠вих ≥стотах ≥ речах. яку ж ≥з них м≥г в≥н в≥дчути 1 верес≠н¤ 1753 р.?ї ќтримуЇмо в≥дпов≥д≥: Ђзапах спокоюї, Ђзапах чистотиї, Ђзапах любов≥ї, Ђзапах ангелаї ≥ т.д. ѕод≥бн≥ запахи не ≥снують на р≥вн≥ традиц≥йного сприйн¤тт¤, вони ви¤вл¤ють себе лише у св≥домост≥ ген≥¤, ¤к в≥длунн¤ в≥чних ц≥нностей. «гадаЇмо, що п≥сл¤ того, ¤к √ренуй в≥дчув силу Ђнезборимоњ красиї, в≥н пров≥в ≥нспекц≥ю величезного пол¤ своњх почуттЇвих вражень ≥ систематизував њх за' окремими категор≥¤ми.  ожний запах оц≥нювавс¤ ним тепер, зг≥дно з в≥дстан≠ню, ¤ка в≥дд≥л¤ла його в≥д аромату д≥вчини з вулиц≥ ћа≠ре. “обто ми бачимо отриманн¤ естетичного ≥деалу, до ¤кого прагне кожний творець.

ћи не знаЇмо н≥чого про характеролог≥чн≥ особли≠вост≥ д≥вчат, ¤к≥ стали дл¤ √рену¤ об'Їктом пристрасно≠го т¤ж≥нн¤. ѕроста д≥вчина з вулиц≥ ћаре, одна ≥з най-багат≥ших спадкоЇмиць √расу Ч надм≥рна Ћаура –аше,

≥тал≥йки-наймички Ч вс≥ ц≥ д≥вчата були дуже р≥зними. јле вс≥ мали ≥ загальне: вроду еротично-приваблюю≠чого типу, чар≥вний в≥к юност≥, д≥воч≥сть. “обто це були н≥жн≥ весн¤н≥ кв≥тки, тенд≥тн≥ метелики, вишукан≥ й не≠довгов≥чн≥.

√рену¤ не ц≥кавила њхн¤ матер≥альна суть, його ц≥ка≠вила в≥чна ≥де¤ безсмертного ≈росу, ¤ку було закладе≠но в них, ≥ в≥н наваживс¤ створити парфуми, що викли≠кають любов, але любов не христи¤нську, а еротичну. ≤ тут ми бачимо художньо реал≥зовану платон≥вську схему об'Їктивно-≥деал≥стичного розум≥нн¤ творчого прагненн¤:

св≥т в≥чних ≥дей

дем≥ург ≥ мистецтво

дем≥ург ≥ дух

дем≥ург ≥ т≥ло

св≥т смертних речей

”н≥версальна платон≥вська схема у випадку √рену¤ ви¤вл¤Їтьс¤ викривленою. “ому що √ренуй був ген≥Їм злим: любов ≥ краса викликали у нього почутт¤ власни≠ка (Ђ... аромат д≥вчини за ст≥ною в≥н хот≥в загарбати по-справжньому: зн¤ти з нењ шк≥ру ≥ зробити його своЇю власн≥стюї).

«апитуЇмо у класу: Ђѕ≥сл¤ зустр≥ч≥ з д≥вчиною з ву≠лиц≥ ћаре √ренуй розпод≥лив вс≥ в≥дом≥ йому запахи на хорош≥ й поган≥, тобто на сферу ≈росу ≥ сферу “анато-су. ј чи зб≥галис¤ його у¤вленн¤ про хороше ≥ погане ≥з загальноприйн¤тими у¤вленн¤ми про добро ≥ зло?ї ¬≥дпов≥дь знайти легко: н≥, не зб≥галис¤. —пробуЇмо п≥ти шл¤хом √рену¤ ≥ створити схему, ¤ка б в≥дтворюва≠ла його у¤вленн¤ про св≥т. –озпод≥лимо њњ на наступн≥ категор≥њ бутт¤ (Ѕог, природа, людство, ген≥й) ≥ запро≠понуЇмо учн¤м про≥люструвати розум≥нн¤ названих категор≥й “ренуЇм цитатами ≥з тексту (прийом Ђфраза-ключї). Ќаведемо приклад одн≥Їњ ≥з таких схем:

1	2	3

Ќазва: ∆ан-Ѕат≥ст √ренуй
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1088 прочитано)