Ћ≥тература св≥това > –оди ≥ жанри л≥тератури

“ому що роман складаЇтьс¤ ≥з сукупност≥ новел, то дл¤ роману недостатн¤ звичайна новел≥стична чи розв'¤зка к≥нц≥вка. «амикати роман треба чимось б≥льш значним, чим замиканн¤ одн≥Їњ новели.

” замиканн≥ новели ≥снують р≥зн≥ системи к≥нц≥вок.
1) “радиц≥йне положенн¤: одруженн¤, загибель геро¤.
2) –озв'¤зка новели, що обрамл¤Ї, ¤к правило, стаЇ розв'¤зкою роману к≥льцевого типу.
3) ѕри сх≥дчаст≥й побудов≥ розв'¤зкою стаЇ введенн¤ новоњ новели, побудованоњ ≥накше, чим попередн≥. “ак, у роман≥ "20000 льЇ п≥д водою" герой переживаЇ р¤д авантюр, ¤к бранець кап≥тана Ќемо. ѕор¤тунок з полону - к≥нець роману, тому що руйнуЇ принцип нанизуванн¤ новел.
4) ƒл¤ роман≥в великого обс¤гу характерний прийом "еп≥логу", де на дек≥лькох останн≥х стор≥нках ми дов≥даЇмос¤ про под≥њ ≥ дол≥ героњв за ¤кийсь пром≥жок часу.

”загал≥ ж розпов≥дь, пов≥сть ≥ роман - не жанри прозањчного епосу, а, скор≥ше, його види. ѕрикладами жанр≥в можуть служити замальовка, м≥н≥атюра, нарис, новела, ≥сторичний роман, детективний роман, фантастичний роман ≥ т.п. –озпод≥л це, звичайно ж грубе ≥ дуже умовне. “ак, фантастичний жанр сам по соб≥ можна розд≥лити на тверду наукову фантастику, наукову фантастику, "косм≥чну оперу", технотриллер, к≥берпанк, фентез≥, м≥стику, хоррор ≥ т.д.

 р≥м докладно осв≥тленого прозањчного епосу ≥снуЇ епос поетичний, виниклий на стику л≥ричного й опов≥дального род≥в л≥тератури. ѕоетичний епос представлений поемою, баладою й особливим романом у в≥ршах.

4. —ј“»–»„Ќ≤ ∆јЌ–»

“ривалий час у тлумаченн≥ терм≥на УсатираФ дотримувалис¤ думки, що це група викривальних художн≥х та художньо-публ≥цистичних твор≥в р≥зних жанр≥в. јле в такому випадку до сатиричних важко в≥днести твори несатиричних жанр≥в, в ¤ких використовуютьс¤ прийоми ≥рон≥њ та сарказму. јдже сатира Ц це не т≥льки твори викривального характеру, а й спос≥б в≥дображенн¤ д≥йсност≥. —пециф≥ка сатири пол¤гаЇ в тому, що, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших жанр≥в, вона утверджуЇ позитивн≥ ≥деали через викритт¤ недол≥к≥в.

”крањнська сатира збагатила л≥тературу творами ќстапа ¬ишн≥, ¬. „ервенського, Ћ. „ернова, ћ. Ѕ≥лкуна, ѕ. √лазового, ¬. ≈ллана-Ѕлакитного, ќ.  ов≥ньки, ё. ¬ухнал¤.

 ритиц≥ нема чого ви¤сн¤ти своЇ ставленн¤ до предмету сатири Ц вона пок≥нчила з ним р≥зн≥ порахунки.  ритика вже виступаЇ не ¤к самоц≥ль, а т≥льки ¤к зас≥б. ѓњ основний пафос Ц викриванн¤.

« недавнього минулого ми знаЇмо: де глухнуть критика ≥ самокритика, де анал≥з реальноњ обстановки п≥дм≥нюЇтьс¤ розмовами про усп≥хи, там створюЇтьс¤ обстановка безкарност≥ та вседозволеност≥.

” сучасн≥й газетно-журнальн≥й сатир≥ досл≥дники нал≥чують щонайменше п≥втора дес¤тка жанр≥в: сатирична зам≥тка, репл≥ка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне опов≥данн¤, жанр), байка, парод≥¤ (парод≥йна хрон≥ка), еп≥грама, усм≥шка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комед≥¤ (к≥нокомед≥¤), сатирична пов≥сть, сатиричний роман.

—атирична зам≥тка Ц жанр наст≥льки попул¤рний в наш≥й прес≥, наск≥льки ≥ невивчений. «деб≥льшого, досл≥джуючи жанри сатири ≥ гумору, про сатиричну зам≥тку не згадують взагал≥. ” пос≥бнику ж У“еор≥¤ ≥ практика пер≥одичноњ пресиФ (автор в≥дпов≥дного розд≥лу ћ. —. „ерепахов) взагал≥ отожнено сатиричну зам≥тку з парод≥йною хрон≥кою, ¤ка друкуЇтьс¤ в УЋ≥тературн≥й газет≥Ф п≥д рубрикою У–оги ≥ копитаФ. « таким же усп≥хом парод≥ю на репортаж можна вважати сатиричним репортажем.

—атирична зам≥тка Ц це тв≥р газетно-журнальноњ сатири, в ¤кому стисло, в ¤скрав≥й, дотепн≥й форм≥ пов≥домл¤Їтьс¤ про негативний факт з метою його усуненн¤.

ѕризначенн¤ зам≥тки взагал≥ Ц пов≥домленн¤ факту чи факт≥в д≥йсност≥. јле сатирична зам≥тка Ї засобом ви¤вленн¤ недол≥к≥в, одн≥Їю з форм критики, викритт¤. ÷≥й же мет≥ служить факт ≥ в ≥нших сатиричних жанрах, наприклад у фейлетон≥. ѕроте у фейлетон≥, зокрема в белетризованому, факти виступають в узагальненому вигл¤д≥, ¤к зас≥б тип≥зац≥њ д≥йсност≥. ‘ейлетон≥ст, пов≥домл¤ючи факти, створюЇ навколо них певну громадську думку, ¤ка схвалюЇ позитивн≥ д≥њ персонаж≥в, осуджуЇ негативн≥.

ѕочинаючи роботу над сатиричною зам≥ткою, автор повинен пам'¤тати, що ≥снуЇ р¤д способ≥в опрацюванн¤ фактичного матер≥алу, тобто власне написанн¤ твор≥в цього жанру. Ќайб≥льш поширений з них Ц парод≥юванн¤ твору ≥ншого жанру, р≥зновиду. “ут автор намагаЇтьс¤ ¤комога дал≥ в≥д≥йти в≥д пр¤моњ констатац≥њ факту. ѕарод≥йна форма даЇ можлив≥сть широко використовувати ≥рон≥ю. Ќа перший план висуваютьс¤ незначн≥ подробиц≥, найчаст≥ше Ц вигадан≥.

ƒругим за частотою вживанн¤ Ї продовженн¤ л≥н≥њ м≥ркувань негативного персонажу (зведенн¤ њх до абсурду). ¬икористовуючи його, автор удавано переходить на позиц≥ю Угеро¤Ф. “ут сл≥д подбати про збереженн¤ почутт¤ м≥ри, не нагромаджувати непотр≥бн≥ детал≥, зайв≥ домислен≥ ситуац≥≥њ. —ам же прийом надзвичайно ефективний, ба в≥н передбачаЇ на¤вн≥сть, кр≥м негативного факту Ц цифри, факту-випадку тощо, документально заф≥ксованих сл≥в кожного негативного персонажу.

ѕом≥тну роль у вдалому застосуванн≥ згаданих прийом≥в в≥д≥граЇ домисел. јле Ї сатиричн≥ зам≥тки, побудован≥ ц≥лком на домисл≥ або на поЇднанн≥ домислу з пр¤мою констатац≥Їю факт≥в.

Ѕлизький до розгл¤нутого зараз ≥ прийом, ¤кий пол¤гаЇ в широкому проведенн≥ аналог≥й. ≤нколи автор не вдаЇтьс¤ н≥ до вигаданих ситуац≥й, н≥ до аналог≥й, н≥ до будь-¤ких ≥нших способ≥в наданн¤ фактов≥ ≥рон≥чного забарвленн¤. Ќа допомогу йому приходить звичайне л≥тературне оформленн¤ факт≥в. ¬живаючи слова емоц≥йноњ оц≥нки, вид≥л¤ючи суттЇве за допомогою ≥нших л≥нгвостил≥стичних засоб≥в, найчаст≥ше таких, що ірунтуютьс¤ на анатом≥њ, трансформац≥њ фразеолог≥зм≥в тощо Ц гуморист дос¤гаЇ потр≥бного результату.

‘ейлетон (фр. feilleton Ц аркуш) зародивс¤ наприк≥нц≥ XVIII ст. у французьк≥й революц≥йн≥й прес≥. —початку це були невелик≥ публ≥кац≥њ, друкован≥ у вигл¤д≥ додатка до виданн¤ на окремому аркуш≥. «годом такого характеру твори перейшли на газетну стор≥нку. ўе на початку ’’ стол≥тт¤ жанров≥ особливост≥ таких публ≥кац≥й не враховувались: фейлетоном вважали все, надруковане в газет≥ Уп≥дваломФ.

“аким чином, фейлетон Ц сатиричний, художньо-публ≥цистичний жанр, ¤кий ви¤вл¤Ї ком≥чну суть негативних факт≥в ≥ ¤вищ д≥йсност≥. «а найб≥льш поширеною класиф≥кац≥Їю, фейлетони под≥л¤ють на документальн ≥ проблемн≥. Ѕудь-¤кий фейлетон у т≥й чи ≥нш≥й м≥р≥ базуЇтьс¤ на фактах д≥йсност≥, тим паче, кожен фейлетон повинен бути проблемним.

ћетодика роботи над фейлетоном у зв'¤зку ≥з складн≥стю його ¤к жанру Уподв≥йного п≥дпор¤дкуванн¤Ф багато в чому в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д методики роботи над творами ≥нших жанр≥в преси. Ќайчаст≥ше джерелом тем фейлетон≥в Ї редакц≥йна пошта, власн≥ спостереженн¤ сатирика.

«вичайно, найб≥льш пл≥дн≥ так≥ пошуки фейлетон≥ст≥в, в ¤ких тематика виступ≥в п≥дказана самим житт¤м, визначаЇтьс¤ задовго до самого виступу, а пот≥м фейлетон≥сть лише добираЇ факти.

«астосовуючи той чи ≥нший композиц≥йний прийом, вт≥люючи той чи ≥нший задум, порушуючи ту чи ≥ншу проблему, журнал≥сть повинен пам'¤тати про величезну в≥дпов≥дальн≥сть, ¤ку в≥н накладаЇ на себе, вз¤вшись за написанн¤ фейлетону, Ц жанру, що вимагаЇ пильноњ уваги до кожного слова, до кожного факту.

ѕамфлет (в≥д гр. рот ≥ phlego Ц все палю) Ц сатиричний, гостровикривальний тв≥р, у ¤кому розв≥нчуютьс¤ сусп≥льно небезпечн≥ ¤вища, розрахований на ≥дейне знищенн¤ об'Їкту критики. ѕамфлет Цефективна збро¤ боротьби проти реакц≥њ, шк≥дливих антинаукових сусп≥льних концепц≥й, ≥деолог≥њ ≥ практики небажаних елемент≥в.

Ќеоц≥ненний внесок у розвиток жанру зробили ≤ван ‘ранко, ќстап ¬ишн¤,  ость  отко, ярослав √алан, ѕетро  озланюк, ‘ед≥р ћак≥вчук, “арас ћигаль.

” робот≥ над памфлетом дуже фажливо методолог≥чно правильно висв≥тлювати под≥њ. —атирично переконлив≥ висновки Ц необх≥дний компонент твору. јле часто памфлетист сам висновк≥в не формуЇ, а лише п≥дводить до них читача.

Ѕайка Ц сатиричний чи гумористичний тв≥р повчального характеру з алегоричним вм≥стом. ѕерсонажами байок, ¤к правило, Ї фантастичн≥ антропоморфн≥ ≥стоти, в д≥¤х ≥ вчинках ¤ких вгадуЇтьс¤ св≥т людей з њхн≥ми стосунками, конфл≥ктами тощо. ƒосл≥дники вид≥л¤ють три р≥зновиди байок: сюжетн≥ байки, байки-м≥н≥атюри, байки у проз≥. ѕерший р≥зновид Ц це класична байка, характерна дл¤ творчост≥ √. —ковороди, Ћ. Ѕоровиковського, ™. √реб≥нки, Ћ. √л≥бова.

” сучасн≥й прес≥ част≥ше використовуютьс¤ два ≥нш≥ р≥зновиди байки, оск≥льки традиц≥йний р≥зновид значною м≥рою себе вичерпав.

“аким чином, сучасна преса, використовуючи жанр байки, здеб≥льшого прозов≥ його р≥зновиди, за допомогою давньоњ алегоричноњ форми виступаЇ проти р≥зних негативних ¤вищ у нашому житт≥.

√умореска Ц невеликий за обс¤гом художн≥й тв≥р, у ¤кому розпов≥даЇтьс¤ про ком≥чну пригоду чи рису характеру людини. «а своњми виражальними засобами вона близька до жанру гумористичного чи сатиричного опов≥данн¤. ѕроте маЇ ≥ своњ особливост≥. “вори цього жанру легк≥, моб≥льн≥. Ќе мають жодноњ зайвоњ детал≥, вс≥ вчинки героњв не лише психолог≥чно, але й сюжетно вмотивован≥, сюжет Ц динам≥чний, см≥шний, ориг≥нальний.

∆анр гуморески зародивс¤ саме в украњнськ≥й журнал≥стиц≥ 20-30-х рок≥в у надрах традиц≥йного дл¤ в≥тчизн¤ноњ л≥тератури жанру гумористичного опов≥данн¤. ” той час в цьому опов≥данн≥ виступали так≥ в≥дом≥ гумористи, ¤к ћ. «ощенко, ¬. „ечвенський, ё. ¬ухналь,  .  отко, —. „мельов та ≥нш≥. ¬идатний вклад у розвиток жанру вн≥с ќстап ¬ишн¤.

Ќа в≥дм≥ну в≥д гумористичного опов≥данн¤, основне завданн¤ гуморески Ц не детальне змалюванн¤ образу персонажу, а в≥дтворенн¤ (висм≥юванн¤) ¤коњсь одноњ негативноњ риси його характеру. “ому характерною особлив≥стю твор≥в цього жанру Ї не р≥зносторонн¤ характеристика персонажу, а висока сюжетно-ситуац≥йна напруга розпов≥д≥. —аме ¤скравий, динам≥чний сюжет ≥ в≥дсутн≥сть детальноњ характеристики персонажу Ц дв≥ основн≥ ознаки гуморески.

1	2	3

Ќазва: –оди ≥ жанри л≥тератури
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (3099 прочитано)