Ћ≥тература св≥това > –омантизм ¤к л≥тературний напр¤мок ≥ ¤к ун≥версальний св≥тогл¤д

–омантизм ¤к л≥тературний напр¤мок ≥ ¤к ун≥версальний св≥тогл¤д

«овн≥шн≥м поштовхом, ¤кий призв≥в до виникненн¤ спочатку теор≥њ романтизму вважаЇтьс¤ ¬елика ‘ранцузька революц≥¤, ¤ка викликала розчаруванн¤ у д≥¤льност≥ ф≥лософ≥в-рац≥онал≥ст≥в ’”≤≤≤ ст. ƒекарт, Ћокк, ƒ≥дро, –уссо, ƒТјламбер стверджували: людина е феноменом розумним, розум людин≥ Ї спроможним п≥дкорити ѕрироду, побудувати справедливе сусп≥льство. —проба побудувати таке сусп≥льство в≥дбулас¤ у ‘ранц≥њ 1879-1894 рр. ѕочалас¤ ¬елика революц≥¤ красиво: тис¤ч≥ людей у Їдиному стих≥йному порив≥ зруйнували найстрашн≥шу тюрму ‘ранц≥њ Ѕаст≥л≥ю, символ середньов≥чч¤ ≥ жорстокого насильства з боку держави ≥ церкви. Ќа вулиц¤х ѕарижу залунав красивий лозунг: У—вобода! –≥вн≥сть! Ѕратерство!Ф. ј пот≥м до влади прийшли ¤коб≥нц≥ на чол≥ ≥з –обеспТЇром ≥ розпочали масов≥ розправи з аристократами. јристократ≥в ≥ незгодних було багато, кати втомлювались рубати голови ручним способом, ≥ тод≥ ≥нженер √≥льотен винайшов машину дл¤ в≥друбуванн¤ гол≥в, ¤ка за ≥мТ¤м свого винах≥дника отримала назву Уг≥льотинаФ ≥ набула значенн¤ символу ¬еликоњ ‘ранцузькоњ революц≥њ у њњ зворотньому сенс≥. У ≤ це Ї справедливе, розумне сусп≥льство, ¤ке об≥ц¤ли просв≥тники? У Ц запитували мисл¤ч≥ люди в усьому св≥т≥ ≥ приходили до висновку Ц Уф≥лософиФ помились. јле перш≥ романтики ( а до них причисл¤ють √ельдерл≥на ≥ д≥¤ч≥в ≥Їнськоњ ун≥верситетськоњ школи (Ќ≥меччина ), Ѕлейка, ¬ордсворта,  ольр≥джа ( јнгл≥¤ ), Ўатобр≥ана, ∆ермену де —таль, —енанкура ( ‘ранц≥¤ ) ), не т≥льки заперечували спадщину просв≥тник≥в, а ≥ використовували њњ. –уссоњстський культ почутт¤ ≥ природи, фатал≥зм п≥знього ƒ≥дро, культуролог≥чн≥ ≥дењ √ердера л¤гли в основу романтичноњ теор≥њ. “ому сентиментал≥зм —терна ≥ –уссо, стих≥йн≥сть УЅур≥ ≥ натискуФ, загадков≥сть п≥знього √ете ≥ рел≥г≥йн≥сть Ўиллера називають УпредромантизмомФ.

-Е≥снуЇ проблема типолог≥њ романтизму. «а часи ≥деолог≥чноњ зашореност≥ романтик≥в було досить грубо розпод≥лено на революц≥йних ≥ реакц≥йних, або прогресивних ≥ консервативних, або активних ≥ пасивних, або соц≥олог≥чних ≥ психолог≥чних. Ќаприклад, —котт ≥ Ѕайрон належать до Їдиного руху британського романтизму, але за ≥дейною спр¤мован≥сть њхньоњ творчост≥ вони Ї р≥зними: —котт Ц пров≥денц≥ал≥ст, Ѕайрон Ц бунтар.

¬ результат≥ —котта ≥ Ѕайрона було розведено за р≥зними сторонами барикад. ≤ це Ї абсолютно неправом≥рним, тому що сам≥ художники все житт¤ сп≥лкувалис¤ не ¤к вороги, а ¤к друз≥, тому що сучасники не бачили конфронтац≥њ м≥ж пом≥рним шерифом ( ¤ким був —котт ) ≥ бунт≥вним лордом. Ѕ≥льш правом≥рною, ¤к нам здаЇтьс¤, Ї типолог≥¤ за нац≥ональними художн≥ми системами, тим паче, що вона зб≥гаЇтьс¤ з загальною установкою романтизму на зображенн¤ нац≥ональноњ специф≥ки.

-Еф≥лософську базу романтизму було створено в першу чергу в Ќ≥меччин≥. ≤ тут незаперечною Ї заслуга ‘р≥др≥ха Ўелл≥нга. У ћистецтво надаЇ змогу ц≥л≥сн≥й людин≥ дос¤гнути висот п≥знанн¤ У, - стверджував в≥н у У‘≥лософ≥њ мистецтваї. “обто рац≥ональна наука Ї Уголкою, ¤ку ув≥пхнули в океанФ. ¬ченому-рац≥онал≥сту здаЇтьс¤, що в≥н п≥знаЇ природу, ≥ що це можна робити т≥льки силами рац≥онального експерименту, спираючись т≥льки на людський розум. ¬с¤ теор≥¤ романтизму протиречить цьому. «а Ўелл≥нгом ( а сл≥дом за ним п≥шов ≥ще один знаменитий ≥Їнець- ‘≥хте ), п≥знати ¬селену можна т≥льки поЇднавши розум ≥ ≥нтуњц≥ю, тобто розум ≥ почутт¤. ’удожник ¤к нос≥й ген≥ального духу, в момент напруженн¤ вс≥х духовних сил обТЇднуЇтьс¤ ≥з ¬сесв≥том ( тотожн≥сть субТЇкту ≥ обТЇкту ). ¬исловити те, що в≥н в≥дчув, можна т≥льки силами мистецтва, та й те частково, тому що людська мова Ї ще досить прим≥тивним ≥нструментом. ƒумки Ўелл≥нга було п≥дтримано л≥тературознавц¤ми јвгустом ≥ ‘р≥др≥хом Ўлегел¤ми ( пот≥м до них приЇднаЇтьс¤ англ≥Їць  ольр≥дж ). “ак виникне ствердженн¤:

тв≥р мистецтва е ¤вищем природним, орган≥чним, в≥н залежить в≥д св≥домост≥ автора лише частково, а взагал≥ ≥снуЇ незалежно Ц народжуЇтьс¤, набуваЇ розвитку, зм≥нюЇтьс¤ зг≥дно вимогам окремих епох, ≥ продовжуЇ житт¤ тод≥, коли людина, ¤ка допомогла йому зТ¤витис¤ , давно вже залишила св≥т. «а такими законами ≥снуЇ символ≥чне мистецтво м≥фолог≥чного типу. —аме таке мистецтво було метою романтик≥в. Ѕальзак назвав мистецтво романтизму Умистецтвом образ≥вФ, ≥ це Ї правом≥рним. –омантики створювали образи величезного, м≥фолог≥чного масштабу, образи-м≥фи. Ући можемо стверджувати, що вс¤кий великий поет маЇ призначенн¤ перетворити на щось ц≥л≥сне ту частину св≥ту, ¤ка в≥дкрилас¤ йому, ≥ на основ≥ цього матер≥алу створити власну м≥фолог≥юФ, - стверджував Ўелл≥нг, розробл¤ючи основи л≥тературноњ м≥фотворчост≥. ќтже, —тарий ћорех≥д  ольр≥джа, ћанфред Ѕайрона,  ваз≥модо √юго Ї не просто л≥тературними персонажами. ¬они вт≥люють глобальну ф≥лософську думку Ц про недоторкан≥сть ѕрироди (—тарий ћорех≥д ), про революц≥йн≥ зм≥ни у сусп≥льств≥ (  ваз≥модо ). —казане не означаЇ, що художники-романтики абсолютно не ц≥кавились сусп≥льним житт¤м. ј.ј.™л≥стратова назвала поез≥ю Ѕайрона Упоез≥Їю пол≥тикиФ, у надрах романтизму виник соц≥альний роман ( ¬≥ктор √юго, ∆орж —анд, ≈жен —ю ), але б≥льша частина художник≥в-романтик≥в все ж таки протиставила власну творч≥сть злободенност≥, намагаючись проникнути у в≥чн≥, понадчасов≥ сфери силою мистецтва.

-Е ћ.ћ.Ѕахт≥н сказав про художник≥в романтизму, що вони завджи привнос¤ть до мистецтва щось Упримарне, жахливе, п≥дсв≥домеФ. ÷е Ї повТ¤заним ≥з етичною метаф≥зичн≥стю, ≥з недов≥рою до людського розуму, ¤ка завжди була притаманною романтикам.

-Ез перших крок≥в розвитку романтизму в центр≥ його св≥тосприйн¤тт¤ сто¤ла особист≥сть художника, ¤ка Ї спроможною сп≥ймати те, що Ї невловимим дл¤ рац≥онального анал≥зу. ќсобист≥сть ген≥ального художника набуваЇ значенн¤ пророку, але пророку ≥рон≥чного. –омантична ≥рон≥¤ ¤к особливе естетичне ¤вище, вперше набула визначенн¤ в творчост≥ ‘р≥др≥ха Ўлегел¤, ¤кий трактував ≥рон≥ю ¤к УЇдину форму, в ¤к≥й те, що виходить в≥д субТЇкту, певним чином в≥д нього в≥докремлюЇтьс¤ ≥ обТЇктивуЇтьс¤Ф. “обто художник повинен сприймати себе ≥ власний дар не ¤к абсолютну ц≥л≥сн≥сть, а ¤к незалежн≥ одне в≥д одного субстанц≥њ. “алант Ї наданим обТЇктивним духом, ¤кий керуЇ творч≥стю плотськоњ ≥ недосконалоњ людини. ’удожник повинен долати субТЇктивне св≥тосприйн¤тт¤, ≥ надавати волю обТЇктивному духу, розум≥ти, що ген≥альн≥ твори мистецтва створюЇ не т≥льки в≥н, а ≥ ѕрирода, ¬сесв≥т. “обто художник повинен ≥рон≥зувати не т≥льки над недосконалим людським сусп≥льством, а ≥ над собою, тому що в≥н теж Ї частиною цього сусп≥льства. “в≥р художника Ї ¤вищем набагато вищим, н≥ж особист≥сть самого художника.

-Е ¤вище романтичноњ ≥рон≥њ Ї пр¤мо повТ¤заним з ¤вищем двоЇсв≥тт¤, ще одним основоположним пон¤тт¤м романтичноњ концепц≥њ мистецтва. Ѕудь ¤ка реальна дан≥сть Ї недосконалою ≥ неправдивою. ’удожник, ¤кий Ї вимушеним в н≥й ≥снувати, не повинен сприймати життЇву метушню серйозно. …ого покликанн¤м Ї св≥т ≥нший, ≥деальний. √егель охарактеризував ¤вище двосв≥тт¤ так: У« одн≥Їњ сторони, царство духовне, ¤ке Ї завершеним у соб≥ самомуЕ « ≥ншоњ сторони, перед нами царство зовн≥шнього, ¤ке не п≥дтримуЇ м≥цних звТ¤зк≥в ≥з духомФ. ѕрактично кожний художник-романтик ≥снував у своњй творчост≥ в умовах двоЇсв≥тт¤, але ставленн¤ до свого призначенн¤ в р≥зн≥ часи було р≥зним. якщо на початку розвитку романтизму зд≥бн≥сть до у¤вленн¤ розц≥нювалась ¤к неодм≥нна прерогатива Уц≥л≥сноњ людиниФ ( Ўелл≥нг ), ¤к щасливий дар УшукачаФ, то подальший розвиток романтичного мисленн¤ був охарактеризований одним ≥з п≥зн≥х романтик≥в, ј.ћюссе, так: У«ахоплен≥ уми, люди з палкою душею, ¤к≥ мали потребу у неск≥нченомуЕ в≥длюдились у хворобливих маренн¤хФ. ѕ≥зн≥й етап розвитку романтизму набуваЇ ¤костей демон≥зму. ≤рон≥чне ставленн¤ до реальност≥ зм≥нюЇтьс¤ на ненависть до нењ. ” творах √офмана, Ѕайрона, ћюссе зТ¤вл¤ютьс¤ мотиви естетизац≥њ зла, злочину. ¬≥дмова романтичного герою в≥д загальноприйн¤тих норм житт¤ починаЇ трактуватис¤ ¤к Їдиний можливий дл¤ художника виб≥р. Уƒемон≥чн≥Ф романтика н≥коли не були рабами зла, вони розпод≥л¤ли його на побутове, паскудне, ≥ на зло, ¤ке належить до Уцарства духовногоФ. Ќа останнЇ вони дивилис¤ з повагою ≥ ототожнювали його з погордою таланту ≥ вол≥.

-Е романтики були абсолютними художниками. –озрахунок, карТЇризм був њм абсолютно чужий. ¬они будували власне житт¤ за законами мистецтва, проживали його траг≥чно, викликаючи при цьому жах у сучасник≥в. ѕ≥дтвердженн¤м ц≥Їњ думки може служити житт¤ Ѕайрона, Ўелл≥, ѕо ≥ багатьох ≥нших. ∆иттЇтворч≥сть була про¤вом утоп≥зму, ¤кий був притаманним ≥манентно романтизму. ќбожненн¤ краси вело до запереченн¤ буденного, загальнолюд¤ного, а це в свою чергу викликало наст≥льки бунтарськ≥ настроњ, що творч≥сть набувала демон≥чного ореолу.

-Е романтизм ¤к напр¤мок припинив своЇ ≥снуванн¤ наприк≥нц≥ ’≤’ ст. ≥з зникненн¤м на¤вних л≥тературних к≥л, але романтизм ¤к ун≥версальний св≥тогл¤д залишивс¤, ≥ пос≥в дуже важливе м≥сце в контекст≥ розвитку нереал≥стичних напр¤мк≥в к≥нц¤ ’≤’-початку ’’ ст. ( символ≥зм, неоромантизм ), зайн¤в в≥н почесне м≥сце також ≥ у широк≥й теч≥њ модерн≥зму ’’ ст. –озум≥нн¤ процесу творчост≥ ¤к ≥ррац≥онального акту, в≥докремлен≥сть художника в≥д бутт¤ Ус≥роњ масиФ, пошук ¤скравоњ особистост≥ та незвичних умов дл¤ њњ ≥снуванн¤, починаючи ≥з початку ’≤’ ст., ≥з початку руйнац≥њ феодального св≥ту, набув значенн¤ ф≥лософського п≥дірунт¤ вс≥х нереал≥стичних напр¤мк≥в, ¤к≥ будуютьс¤ на субТЇктивному ос¤гненн≥ св≥ту, ≥ заперечують обТЇктивний п≥дх≥д. ≈кстатичне служ≥нн¤ утоп≥њ краси, запереченн¤ усього звичного, застиглого вело до ≥деал≥зац≥њ виключноњ особистост≥, виключного середовища. “ому романтизм пол≥г в основу ел≥тарноњ культури, ¤ка оформитьс¤ к≥нцево в пер≥од стаб≥льност≥, наприк≥нц≥ ’≤’ ст. Ѕуденн≥сть, повторн≥сть служать основою в≥чних ц≥нностей, запереченн¤ основ вело до запереченн¤ догмат≥в людського ≥снуванн¤, до аморал≥зму. “аким чином романтизм сослужив певну службу ≥ в процес≥ виникненн¤ марі≥нальноњ культури ’’ ст., ¤ка в≥докремлюЇтьс¤ в≥д усього соц≥ального взагал≥.

1	2

Ќазва: –омантизм ¤к л≥тературний напр¤мок ≥ ¤к ун≥версальний св≥тогл¤д
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1494 прочитано)