Якщо скласти всі доходи, створені початковою зміною інвестиційних витрат, одержимо приріст ВВП (DВВП). В умовах рівноваги приріст доходу дорівнює приросту витрат. Відношення між приростом доходу, як наслідком, і початковим приростом інвестицій, як причиною, і є мультиплікатор інвестицій.

Отже, висновки:

мультиплікатор залежить від того, яка частка доходу перетворюється у споживчі витрати, тобто від ГСС. Чим вища ГСС, тим більший мультиплікатор і навпаки;

мультиплікатор знаходиться в оберненій залежності від ГСЗ. Чим вища ГСЗ, тим нижчий мультиплікатор.

2. Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами і потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за яких економіка може перебувати в стані повної зайнятості й без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП. Звернемося до рис. 3.

	СуВ       СуВ2     СуВ1
				ВВП1 ВВП2 ВВП

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Іншими словами, рецесійний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшитися, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.

Розрив називається рецесійним тому, що він зумовлює в економіці рецесію, тобто скорочення виробництва порівняно з її потенціалом.

На графіку (рис. 3) рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих витрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

DВВПр=DСуВп*Мв і навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+DСуВп)) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

+DСуВп=+DВВПр/Мв, де +DВВПр – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВПп (+DВВПр=ВВПп-ВВПф); Мв – мультиплікатор витрат.

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості (рис. 4).

На графіку (рис. 4) потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 більше СуВ­2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 більше ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом.

На графіку 4 величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Іншими словами, інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитись, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив називається інфляційним тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-DСуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

-DСуВп=-DВВПі / Мв, де -DВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-DВВПі =ВВПп-ВВПф).

	СуВ       СуВ1     СуВ2
				ВВП2 ВВП1 ВВП

Інфляційний розрив виникає у зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

Література:

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998.

Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999.

Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.

1	2	3

Назва: Мультиплікатор інвестицій
Дата публікації: 2005-03-01 (2437 прочитано)