ћ≥жнародн≥ в≥дносини > Ќац≥ональн≥ ≥нтереси ≥ м≥жнародна торг≥вл¤

Ќац≥ональн≥ ≥нтереси ≥ м≥жнародна торг≥вл¤

√овор¤чи про взаЇмозвТ¤зок нац≥ональних ≥нтерес≥в та м≥жнародноњ торг≥вл≥, сл≥д згадати про теор≥ю м≥жнародноњ торг≥вл≥. ≈коном≥сти класичного напр¤му в≥дстоювали особливу теор≥ю м≥жнародноњ торг≥вл≥, з огл¤ду на меншу моб≥льн≥сть ресурс≥в м≥ж нац≥¤ми. јдам —м≥т вважав, що "≥з ус≥х вид≥в вантажу найг≥рше п≥ддаютьс¤ транспортуванню люди", а кап≥тал ≥ прац¤ лише ≥нколи перетинають нац≥ональн≥ кордони. ќск≥льки зарплата ≥ прибуток не вир≥внюютьс¤ при цьому перем≥щенн¤м прац≥ ≥ кап≥талу, м≥жнародна торг≥вл¤ в≥дбуваЇтьс¤ на основ≥ витрат виробництва.

¬икладена в робот≥ "ƒосл≥дженн¤ про природу ≥ причини багатства народ≥в" (1776 р.) економ≥чна система ј. —м≥та будувалас¤ на тому, що нижч≥ витрати виробництва товару одн≥Їњ нац≥њ пор≥вн¤но з витратами виробництва цього самого товару ≥ншоњ нац≥њ означають њњ абсолютн≥ переваги. ќтже, ¤кщо одна нац≥¤ маЇ абсолютн≥ переваги у виробництв≥ певного товару, а ≥нша - ≥ншого, то кожна може спец≥ал≥зуватис¤ у виробництв≥ ≥ торг≥вл≥ товару, витрати виробництва ¤кого найменш≥.

¬≥дстоюючи особливу теор≥ю м≥жнародноњ торг≥вл≥, ƒ. –≥кардо, ¤к ≥ ј. —м≥т, основою ц≥Їњ теор≥њ вважав в≥дносну нездатн≥сть кап≥талу до перем≥щенн¤ м≥ж крањнами. ¬≥н також в≥дзначав виг≥дн≥сть м≥жнародноњ спец≥ал≥зац≥њ ≥ торг≥вл≥, коли крањни мають абсолютн≥ переваги. “а чи буде виг≥дною торг≥вл¤ дл¤ крањни, витрати виробництва вс≥х товар≥в котроњ нижч≥, н≥ж в ≥нш≥й крањн≥? ¬≥дпов≥дь на це питанн¤ даЇ теор≥¤ пор≥вн¤льних переваг.

” першому випадку, в≥дпов≥дно до погл¤ду јдама —м≥та, коли сп≥вв≥дношенн¤ витрат в обох крањнах р≥вн≥, зовн≥шн¤ торг≥вл¤ не може виникнути (незважаючи на те, що ѕортугал≥¤ може виробл¤ти обидва товари дешевше), оск≥льки дл¤ торг≥вл≥ просто немаЇ стимулу.
” другому випадку торг≥вл¤ може в≥дбуватись, оск≥льки кожна крањна маЇ абсолютну перевагу у витратах виробництва одного товару (јнгл≥¤ - вина, ѕортугал≥¤ - сукна).

” третьому випадку ѕортугал≥¤ маЇ пор≥вн¤льну перевагу щодо вина, бо р≥зниц¤ у витратах на вино вища, н≥ж на сукно. ѕортугал≥њ виг≥дно в≥дправл¤ти вино в јнгл≥ю, де його одиниц¤ в≥дпов≥даЇ 1,2 одиниц≥ сукна, ≥ займатис¤ цим доти, доки одиниц¤ вина може продаватис¤ в јнгл≥њ б≥льш н≥ж за 0,88 одиниц≥ сукна. ¬≥дпов≥дно, јнгл≥њ виг≥дно спец≥ал≥зуватис¤ на виробництв≥ сукна, ¤кщо за одиницю вина необх≥дно в≥ддати менше 1,2 одиниц≥ сукна. ќтже, доктрина пор≥вн¤льних витрат установлюЇ верхню ≥ нижню меж≥, у ¤ких обм≥н м≥ж крањнами може бути взаЇмовиг≥дним.
«а –≥кардо, јнгл≥¤ виробл¤Ї сукно за 100 люд.-год. ≥ одержуЇ одиницю вина, виробництво ¤кого всередин≥ крањни коштувало б њй 120 люд.-год., а ѕортугал≥¤ отримуЇ сукно за 80 люд.-год., виробництво котрого в крањн≥ коштувало б њй 90 люд.-год.

"¬игоди торг≥вл≥" у приклад≥ з пор≥вн¤льними перевагами ви¤вл¤ютьс¤ й у загальн≥й економ≥њ на витратах на одиницю продукц≥њ: до вступу в торг≥влю јнгл≥њ та ѕортугал≥њ потр≥бно 390 робочих годин дл¤ виробництва кожноњ одиниц≥ тканини й одиниц≥ вина; п≥сл¤ обм≥ну ц≥ чотири одиниц≥ потребують т≥льки 360 робочих годин. «авданн¤м –≥кардо було довести, що передумови м≥жнародноњ торг≥вл≥ в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д передумов внутр≥шньоњ торг≥вл≥. якби јнгл≥¤ ≥ ѕортугал≥¤ були двома рег≥онами одн≥Їњ крањни, то весь кап≥тал ≥ прац¤ перем≥стилис¤ б у ѕортугал≥ю й обидва товари виробл¤лис¤ б там. ” межах одн≥Їњ держави торг≥вл¤ м≥ж двома рег≥онами вимагаЇ абсолютних переваг, тод≥ ¤к пор≥вн¤льна перевага - необх≥дна умова дл¤ м≥жнародноњ торг≥вл≥.

ѕриклад ƒ. –≥кардо характерний дл¤ кап≥тал≥стичного господарства. јбсолютна перевага ѕортугал≥њ перед јнгл≥Їю у виробництв≥ вина ¤вл¤Ї собою важливий чинник того, що спец≥ал≥зац≥¤ у випуску цього товару принесе ѕортугал≥њ економ≥ю у затратах на працю. ўо стосуЇтьс¤ спец≥ал≥зац≥њ јнгл≥њ у виробництв≥ сукна, то тут справа вигл¤даЇ ≥накше. ћова йде вже про в≥дносну перевагу. “ака спец≥ал≥зац≥¤ буде виг≥дна нав≥ть у тому раз≥, ¤кщо ввезений ѕортугал≥Їю товар м≥г бути зроблений там ≥з меншими затратами прац≥, н≥ж в јнгл≥њ. ’оч ѕортугал≥¤ могла б виготовити сукно силами 90 ос≥б, њй виг≥дн≥ше вивозити його туди, де на виробництво цього ж сукна потр≥бна прац¤ 100 ос≥б. “ому ѕортугал≥¤ буде ≥нвестувати у виробництво вина, за ¤ке вона отримаЇ з јнгл≥њ б≥льше сукна, н≥ж вона зробила б сама, ¤кби перем≥стила частину свого кап≥талу з виноробства у виробництво сукна. ¬изначаючи чинники цього процесу, ƒ. –≥кардо робить висновок: "ќтже, ви¤вл¤Їтьс¤, що крањна, ¤ка волод≥Ї значними перевагами щодо машин ≥ майстерност≥ ≥ тому виготовл¤Ї товари за допомогою значно менших затрат прац≥, н≥ж њњ сус≥ди, може ввозити в обм≥н на так≥ товари частину хл≥ба, необх≥дного дл¤ њњ споживанн¤, нав≥ть у тому раз≥, коли њњ земл¤ родюч≥ша й вирощуванн¤ хл≥ба потребуЇ в н≥й менше прац≥, н≥ж у крањн≥, зв≥дки в≥н увозитьс¤".

” той самий пер≥од ≥де¤ виг≥дност≥ виробничоњ спец≥ал≥зац≥њ на основ≥ використанн¤ пор≥вн¤льних переваг була розвинена ≥ншим англ≥йським економ≥стом - –обертом “орренсом у робот≥ "Ќарис про зовн≥шню торг≥влю зерном", видан≥й за два роки до прац≥ ƒ. –≥кардо. ÷е дало п≥дстави зах≥дним ≥сторикам економ≥чноњ думки роз≥йтис¤ в оц≥нц≥ того, хто Ї основоположником теор≥њ пор≥вн¤льних переваг. ќднак ≥ т≥ з них, хто в≥ддаЇ пр≥оритет “орренсу, вважають, що –≥кардо п≥шов дал≥, розвинувши його ≥дею до р≥вн¤ теор≥њ.

ѕредставником "класичноњ" школи вважаЇтьс¤ ≥ ƒжон —тюарт ћ≥лль. ” його книз≥ "ѕро закони обм≥ну м≥ж крањнами" (1844 p.), був викладений "закон м≥жнародноњ вартост≥". —учасний американський економ≥ст ƒжон „≥пмен вважаЇ цей закон "одним ≥з найб≥льших дос¤гнень людського ≥нтелекту". “ой факт, що робота отримала визнанн¤ лише через 100 рок≥в, „≥пмен по¤снюЇ тим, що "цей закон був занадто великим в≥дкритт¤м дл¤ свого часу".

якщо викладена в прац¤х –≥кардо-“орренса теор≥¤ пор≥вн¤льних переваг лише визначила принципи м≥жнародного под≥лу прац≥, то сформульована ћ≥ллем ≥де¤ "конкуруючоњ р≥вноваги" теоретично обірунтовувала положенн¤ –≥кардо-“орренса ≥ розкривала його механ≥зм. ” своњх м≥ркуванн¤х ≥ доказах ћ≥лль не застосовував математичн≥ символи. ѕроте сучасн≥ економетристи вважають, що х≥д його м≥ркувань ≥ доказ≥в наст≥льки лог≥чний, що, лише волод≥ючи сучасним математичним апаратом, можна г≥дно оц≥нити його внесок в економ≥чну науку.
–озкрит≥ ћ≥ллем закони м≥жнародноњ конкуренц≥њ звод¤тьс¤ в основному до двох найважлив≥ших положень. ѕерше. ѕриродне прагненн¤ до м≥жнародноњ виробничоњ спец≥ал≥зац≥њ веде до встановленн¤ р≥вноваги у вигодах, ¤к≥ даЇ ц¤ спец≥ал≥зац≥¤. ƒруге. ”мови повноњ або частковоњ спец≥ал≥зац≥њ визначаютьс¤ нер≥вн≥стю в доходах, одержуваних в≥д виробництва. ћожливост≥ ж повноњ виробничоњ спец≥ал≥зац≥њ залежать в≥д еластичност≥ зам≥ни у споживанн≥, що ≥снуЇ м≥ж товарами, ¤к≥ виробл¤ютьс¤, ≥ тенденц≥Їю до в≥дносного вир≥внюванн¤ абсолютних вигод держав, ¤к≥ беруть участь у м≥жнародному обм≥н≥.

¬ основ≥ сучасноњ теор≥њ управл≥нн¤ лежать насамперед дв≥ основн≥ теч≥њ економ≥чноњ науки: кейнс≥анство ≥ класичний п≥дх≥д, або неокейнс≥анство та монетаризм (неокласичний п≥дх≥д). —аме ц≥ два теоретичн≥ напр¤ми створили ≥ визначають сьогодн≥шн≥ механ≥зми, ≥нструменти та критер≥њ оц≥нки управл≥нн¤ зовн≥шньоеконом≥чною д≥¤льн≥стю крањн ≥з ринковою економ≥кою ≥ м≥жнародних економ≥чних та ф≥нансових ≥нституц≥й.

”с¤ система управл≥нн¤ зовн≥шньоеконом≥чною д≥¤льн≥стю й економ≥кою загалом, починаючи з терм≥нолог≥њ, статистичних показник≥в, багатофакторних економ≥чних моделей ≥ зак≥нчуючи виробленн¤м зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики ≥ стратег≥њ, ірунтуЇтьс¤ на вченн≥ ƒжона ћейнарда  ейнса та класик≥в монетаризму.

Ќаприк≥нц≥ 20-х - на початку 30-х рок≥в XX ст.  ейнс працював над створенн¤м теор≥њ управл≥нн¤ народним господарством. ≈коном≥чн≥ кризи вже тод≥ викликали необх≥дн≥сть теоретичного осмисленн¤ ≥ створенн¤ системи управл≥нн¤ економ≥кою, включаючи ≥ зовн≥шню торг≥влю. "¬елика депрес≥¤" 1929-1932 pp. траг≥чно п≥дтвердила таку потребу ≥ змусила пол≥тичн≥ кола й ур¤д перегл¤нути своњ л≥беральн≥ погл¤ди на можлив≥сть активного втручанн¤ в господарське житт¤, побудоване на принципах в≥льного п≥дприЇмництва.

≤ншими словами, науков≥ погл¤ди  ейнса, котрий закликав до б≥льшоњ рол≥ держави в управл≥нн≥ економ≥кою, зб≥глис¤ з ≥сторичною необх≥дн≥стю розвитку ≥нституц≥йного управл≥нн¤. Ќа початку 30-х рок≥в макроеконом≥ка стала не т≥льки основним розд≥лом економ≥чноњ науки, а й найважлив≥шою галуззю державного управл≥нн¤.

ѕ≥дсумкова прац¤  ейнса "«агальна теор≥¤ зайн¤тост≥, процента ≥ грошей" (1936 р.) стала фундаментом сучасноњ економ≥чноњ думки ≥ практики.
Ќовий крок у розвитку економ≥чноњ думки про управл≥нн¤ був зроблений вже в останн≥ три дес¤тил≥тт¤, коли ≥нтернац≥онал≥зац≥¤ господарського житт¤ ≥ взаЇмозалежн≥сть стали всеос¤жним процесом ≥ роль зовн≥шньоеконом≥чних зв'¤зк≥в ¤к чинника зростанн¤ ≥ процв≥танн¤ значно зросла. —аме в цей пер≥од узгодженн¤ нац≥ональноњ зовн≥шньоеконом≥чноњ пол≥тики окремих крањн та њњ координац≥¤ на м≥жнародному р≥вн≥ стали особливо важливими дл¤ стаб≥льност≥ й економ≥чного зростанн¤.

1	2

Ќазва: Ќац≥ональн≥ ≥нтереси ≥ м≥жнародна торг≥вл¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (2393 прочитано)