ћ≥жнародн≥ в≥дносини > ѕроцедури регулюванн¤ м≥жнародних комерц≥йних спор≥в

ѕроцедури регулюванн¤ м≥жнародних комерц≥йних спор≥в

ўе у процес≥ укладанн¤ зовн≥шньоеконом≥чного договору до нього бажано включити умови про пор¤док вир≥шенн¤ спор≥в. ” такий спос≥б сторони будуть знати про пор¤док вир≥шенн¤ спору ще до того, ¤к в≥н виникне.

1. ѕ≈–≈√ќ¬ќ–»

якщо виник сп≥р, то перед тим, ¤к звертатис¤ в суд, найкраще спробувати вир≥шити його за допомогою посередник≥в - трет≥х ос≥б. ” зовн≥шньоеконом≥чних договорах можна нав≥ть зробити застереженн¤ про те, що необх≥дною умовою передач≥ справи в суд Ї переговори через посередник≥в, зазначених у договор≥. ѕосередницьк≥ послуги дл¤ вир≥шенн¤ торгових спор≥в дуже поширен≥ в јз≥њ.

 р≥м того, ¤кщо контракт Ї довгостроковим, спору про тлумаченн¤ договору можна уникнути, встановивши у договор≥ оперативний ≥ неформальний механ≥зм запоб≥ганн¤ цьому спору. Ќаприклад, можна домовитис¤, що сторони будуть проводити регул¤рн≥ зустр≥ч≥ й погоджувати своЇ розум≥нн¤ тексту договору.

якщо все-таки вир≥шено звернутис¤ в суд, то тут у стор≥н Ї два вар≥анти:
1) звернутис¤ в державний суд;
2) звернутис¤ в недержавний (третейський) суд.

2. —”ƒ

ƒл¤ вир≥шенн¤ справи з м≥жнародноњ торг≥вл≥ необх≥дно, щоб:
1) суд направив в≥дпов≥дачу або св≥дкам пов≥домленн¤ про ¤вку до суду;
2) були з≥бран≥ й подан≥ до суду докази, в тому числ≥ документи;
3) п≥сл¤ ухваленн¤ р≥шенн¤ позивач повинен одержати виконавчий документ

≥ домогтис¤ виконанн¤ р≥шенн¤.

” р≥шенн≥ вс≥х цих питань у м≥жнародних спорах можуть виникнути складнощ≥.

¬ кожн≥й крањн≥ Ї своњ норми м≥жнародного приватного права. ÷≥ норми визначають, матер≥альне право ¤коњ крањни потр≥бно застосовувати судам дл¤ вир≥шенн¤ юридичних питань, ¤к≥ виникають при укладанн≥ ≥ виконанн≥ м≥жнародних комерц≥йних угод. ƒуже часто норми м≥жнародного приватного права надають сторонам право в≥д≥йти в≥д встановлених державою правил. ѕроте де¤к≥ норми в законодавств≥ ч≥тко визначен≥, ≥ сторони не мають права вир≥шувати в≥дпов≥дн≥ питанн¤ ≥накше, н≥ж передбачено законодавством.
” тому, що стосуЇтьс¤ м≥жнародного приватного права, потр≥бно бути дуже уважним, ≥накше легко д≥йти помилкових висновк≥в.

ћатер≥альним правом звичайно називають вс≥ правов≥ норми, ¤к≥ д≥ють у певних крањнах ≥ не стосуютьс¤ процесу. ўодо норм процесу (процесуальних норм), то в будь-¤кому спор≥, в тому числ≥ м≥жнародному, державн≥ суди застосовують т≥льки "в≥тчизн¤н≥" процесуальн≥ норми. —кладн≥сть тут пол¤гаЇ в тому, що не в ус≥х крањнах однаковий п≥дх≥д до питанн¤ про те, що сл≥д вважати матер≥альним правом.

–озгл¤д спору в ≥ноземному суд≥ пов'¤заний з додатковими накладними витратами та витратами часу.

 р≥м того, можуть виникнути процедурн≥ труднощ≥, пов'¤зан≥ з необх≥дн≥стю:

- одержати документи, важлив≥ дл¤ розгл¤ду справи, за кордоном;
- вручити судов≥ документи (наприклад, ≥з вимогою про ¤вку в суд) в≥дпов≥дачу, св≥дкам, експертам, що знаход¤тьс¤ за кордоном, ≥ т.≥н.;
- з≥брати докази за кордоном.

ќдержанн¤ документ≥в, необх≥дних дл¤ розгл¤ду справи. „асто доказом у суд≥ може бути документ, виданий державним органом ≥ншоњ крањни (≥ноземний публ≥чний документ). «аконодавство багатьох крањн встановлюЇ, що ≥ноземн≥ публ≥чн≥ документи визнаютьс¤ в суд≥ т≥льки п≥сл¤ того, ¤к вони були легал≥зован≥ консульською службою крањни суду або ≥ншого уповноваженого органу. ѕроблема визнанн¤ судами крањни "Ѕ" де¤ких ≥ноземних державних документ≥в може бути вир≥шена, ¤кщо крањна суду ≥ крањна походженн¤ документ≥в беруть участь у  онвенц≥њ 1960 року, ¤ка в≥дм≥н¤Ї вимоги про легал≥зац≥ю ≥ноземних публ≥чних документ≥в.  онвенц≥¤ вимагаЇ, щоб суди визнавали документи, що були засв≥дчен≥ спец≥ально уповноваженим органом у крањн≥ походженн¤ документа.

¬рученн¤ судових документ≥в (наприклад, ≥з вимогою про ¤вку в суд) в≥дпов≥дачу, св≥дкам, експертам, ¤к≥ знаход¤тьс¤ за кордоном, ≥ т.≥н. ѕроблема пол¤гаЇ в тому, що крањна, де знаходитьс¤ та чи ≥нша "необх≥дна особа", може просто не визнавати такий документ ≥ноземного суду юридичне обов'¤зковим. ” так≥й ситуац≥њ немаЇ н≥¤ких юридичних засоб≥в змусити потр≥бну особу ¤витис¤ до суду або вчинити ≥нш≥ необх≥дн≥ д≥њ.

¬ир≥шити цю проблему покликана √аазька конвенц≥¤ 1965 р. про подачу за кордоном судових ≥ позасудових документ≥в ≥з цив≥льних та торгових справ. ¬она застосовуЇтьс¤ до вс≥х торгових спор≥в, в ¤ких необх≥дно направити за кордон судовий або позасудовий документ.  ожна крањна-учасниц¤ визначаЇ такий спец≥ально уповноважений орган.

«б≥р доказ≥в за кордоном. «б≥р доказ≥в у р≥зних крањнах в≥дбуваЇтьс¤ по-р≥зному. Ќаприклад, у крањнах англо-американського права докази повинн≥ збирати сам≥ сторони процесу. ¬ де¤ких ≥нших крањнах зб≥р доказ≥в розгл¤даЇтьс¤ ¤к вин¤ткова функц≥¤ суд≥в.

” багатьох державах спроби з≥брати докази без участ≥ м≥сцевих суд≥в ≥ без њхньоњ згоди можуть розгл¤датис¤ ¤к загроза суверен≥тету. ¬ тих же випадках, коли м≥сцев≥ суди дають згоду з≥брати докази, њх можна буде подати в т≥й форм≥, що прийн¤та судовою процедурою ц≥Їњ крањни. —уд, що розгл¤даЇ ц≥ документи, не завжди маЇ право використовувати ц≥ документи, оск≥льки вони не в≥дпов≥дають вимогам права крањни цього суду.
ѕолегшити так≥ труднощ≥ в судовому процес≥ покликана √аазька конвенц≥¤ 1970 р. про зб≥р доказ≥в за кордоном у цив≥льних або торгових справах. √аазька конвенц≥¤ допускаЇ три методи дл¤ збору доказ≥в за кордоном.

1. —торона спору може запропонувати суду над≥слати проханн¤ до спец≥ально уповноваженого дл¤ цього органу крањни, де знаход¤тьс¤ докази. ÷ей орган передаЇ проханн¤ у в≥дпов≥дний суд ц≥Їњ ≥ноземноњ держави. —уд проводить розгл¤д доказ≥в за т≥Їю процедурою, ¤ка прийн¤та в крањн≥ поданн¤ проханн¤, ¤кщо це не суперечить законодавству крањни цього суду.

2. —торона спору може попросити з≥брати докази дипломатичного або консульського прац≥вника крањни суду, акредитованого в крањн≥, де знаход¤тьс¤ докази.

3. —торона спору може попросити з≥брати докази спец≥ально призначену уповноважену особу.

« цих трьох процедур найефективн≥шою Ї перша, оск≥льки ≥нш≥ дв≥ ≥ не обов'¤зков≥ дл¤ дипломатичного (консульського) прац≥вника або спец≥ального уповноваженого.

3. “–≈“≈…—№ »… —”ƒ

ќтже, з попередньоњ глави зрозум≥ло, чому багато торговц≥в вважають, що державн≥ суди не п≥дход¤ть дл¤ спор≥в, що виникають у м≥жнародн≥й торг≥вл≥. јдже торговц≥ не завжди можуть заздалег≥дь сказати:
- в ¤к≥й крањн≥ буде розгл¤датис¤ сп≥р;
- ¤ке право застосовуЇтьс¤ до спору;
- чи буде забезпечена конф≥денц≥йн≥сть т≥Їњ ≥нформац≥њ, ¤ка використовуватиметьс¤ у ход≥ судового розгл¤ду;
- ск≥льки часу займе розгл¤д спору;
- чи можна буде визнати ≥ виконати р≥шенн¤ суду одн≥Їњ крањни в ≥нш≥й крањн≥.

¬ той же час у багатьох крањнах ще у дев'¤тнадц¤тому стол≥тт≥ почали виникати "приватн≥", недержавн≥ суди, ¤к≥ мали право вир≥шувати спори, передан≥ на њхн≥й розгл¤д сторонами, њх почали називати третейськими судами.

¬икористанн¤ недержавних суд≥в даЇ учасникам торг≥вл≥ б≥льше впевненост≥. —торони можуть сам≥ визначати склад суду, встановлювати право, застосовуване дл¤ вир≥шенн¤ спору. ¬они можуть забезпечити конф≥денц≥йн≥сть ≥нформац≥њ в ход≥ судового розгл¤ду.

ƒл¤ розгл¤ду справи в такому третейському суд≥ необх≥дно, щоб сторони домовилис¤ про це. ƒл¤ цього вони можуть:
- включити в≥дпов≥дне положенн¤ в догов≥р, по ¤кому може виникнути сп≥р ("арб≥тражне застереженн¤"), або
- укласти окремий ("арб≥тражний") догов≥р. ѕри укладанн≥ арб≥тражного договору бажано передбачити дек≥лька питань.

1. ћ≥сце розгл¤ду спору.  раще вибрати крањну, в ¤к≥й легко одержати в'њздну в≥зу, де спри¤тлив≥ матер≥альн≥ умови, немаЇ труднощ≥в з обм≥ном валют, високий р≥вень комун≥кац≥й. —аме в силу цих причин ≥сторично склалос¤ дек≥лька центр≥в м≥жнародного третейського судочинства. —еред них: Ћондон, —токгольм (був особливо попул¤рний при розгл¤д≥ спор≥в з п≥дприЇмствами колишнього —–—–), √онконг, Ќью-…орк.

2. ≤мперативн≥ норми права (норми, в≥д ¤ких не можна в≥дступити). —права в тому, що питанн¤ про застосовуван≥сть права крањни дл¤ розгл¤ду спору Ї дуже важливим. —торони можуть домовитис¤ про те, що воно не Ї застосовуваним. ѕроте в переважн≥й б≥льшост≥ держав Ї ц≥лий р¤д норм, в≥д ¤ких не можна в≥дходити при укладанн≥ угод (у тому числ≥ про вир≥шенн¤ спору), њх називають "≥мперативними нормами". “ак≥ норми будуть застосовуватис¤ до спору, ¤кий в≥дбуватиметьс¤ на територ≥њ ц≥Їњ крањни, в будь-¤кому випадку (наприклад, ≥мперативн≥ норми шведського права до спору, ¤кий розгл¤даЇтьс¤ третейським судом у —токгольм≥).

”часники торговоњ д≥¤льност≥ завжди прагнули звести до м≥н≥муму труднощ≥, викликан≥ розб≥жност¤ми в нормах законодавства про арб≥траж. ёЌ—≤“–јЋ ( ом≥с≥¤ ќќЌ з права м≥жнародноњ торг≥вл≥) нав≥ть приготувала дек≥лька документ≥в, ¤к≥ м≥ст¤ть типов≥ правила про доарб≥тражне врегулюванн¤ спор≥в ≥ про арб≥траж:

- ѕравила про арб≥траж 1976 p. ("UNCITRAL Arbitration Rules");

- ѕравила про доарб≥тражне врегулюванн¤ спор≥в 1980 р. ("UNCITRAL Conciliation Rules");

- “иповий закон про арб≥траж 1985 p. ("UNCITRAL Model Law on Arbitration").

÷≥ документи держави можуть брати за основу у розробленн≥ власних законодавчих акт≥в. Ѕагато крањн вже це зробили.

Ќаприклад, у Ќ≥меччин≥ був прийн¤тий закон про комерц≥йний арб≥траж, створений на основ≥ “ипового закону про арб≥траж ёЌ—≤“–јЋ.

¬ основ≥ украњнського закону про арб≥траж2 теж лежить “иповий закон про арб≥траж 1985 року.

1	2	3

Ќазва: ѕроцедури регулюванн¤ м≥жнародних комерц≥йних спор≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (1868 прочитано)